Як у США вчать медіаграмотності: наративи з телешоу, політичні вподобання медіа, викриття ботів

Як у США вчать медіаграмотності: наративи з телешоу, політичні вподобання медіа, викриття ботів

15:19,
25 Лютого 2020
2521

Як у США вчать медіаграмотності: наративи з телешоу, політичні вподобання медіа, викриття ботів

15:19,
25 Лютого 2020
2521
Як у США вчать медіаграмотності: наративи з телешоу, політичні вподобання медіа, викриття ботів
Як у США вчать медіаграмотності: наративи з телешоу, політичні вподобання медіа, викриття ботів
MediaSapiens відвідав школи в околицях Чикаго, де учням викладають медіааналіз, та поспілкувався з викладачкою, яка читає курси з медіаграмотності у Вебстерському університеті (штат Міссурі).

Американські школи, у яких побував MediaSapiens, дуже відрізняються від українських. Це якісь окремі міста: величезні території, різноманітні поля для спорту, басейни. Проте нас більше цікавили не відра морозива в їдальнях або читальні зали, що подібні на сучасні коворкінги, а уроки з медіаграмотності.

Майже в усіх 50 штатах у навчальних програмах згадується необхідність розвитку медіаграмотності. До того ж, усе більше шкільних округів почали розробляти курси з медіааналізу та журналістики. У США також діє Національна асоціація викладачів медіаграмотності (NAMLE).

Медіаграмотність у приватній школі

Lake Forest Academy

У приватній школі Lake Forest Academy, що на околиці Чикаго, нас запевнили: елементи критичного мислення пронизують багато предметів – від математики до історії. Приміром, коли говорять про Вотерґейтський скандал, що закінчився відставкою президента Річарда Ніксона, то розбираються з першоджерелами, як тоді про це писали газети.

Частину курсу із журналістики, який можна обрати у старших класах, присвячено медіаграмотності. Окремою темою є так звані «інформаційні зони». Учнів навчають аналізувати приклади інформації та класифікувати їх, визначивши їхнє основне призначення.

В одному з розділів розбирають різницю між мізінформацію (помилками) та дезінформацією (свідомими маніпуляціями). Сюди входить аналіз реклами у Facebook та вміння відрізнити сатиру від помилкового контенту чи навмисне сфальшованого. Крім того, розбирають методи пропаганди, зокрема: спрощення, перебільшення тощо. Для цього можуть використовувати карикатури з книги «Доктор Сеус іде на війну».

У розділі щодо риторики вивчають поняття пафосу (звернення до емоцій), етосу (звернення до етики) і логосу (звернення до логіки). На прикладах реклами учні розбирають, як ці елементи застосовують автори, щоб маніпулювати аудиторією. Так, на уроці, який ми відвідували, діти говорили про мультфільм «Крижане серце 2» та дійшли висновку, що його творці використовували теми, які можуть зацікавити дорослих. Таким чином автори стрічки розширюють свою аудиторію.

Lake Forest Academy

Курс медіааналізу в державних школах

Проте заплатити за навчання у Lake Forest Academy можуть далеко не всі. За рік тут треба викласти більше, ніж у деяких топових університетах США: $51 тис. з поселенням у кампусі і $38 тис. — без.

Більшість американців усе ж ідуть до державних шкіл. Одна з них — Stevenson High School. Вона також вважається престижною: посідає 155-те місце з 23 тис. у рейтингу державних шкіл США. Як розповів заступник директора Тім Фолі (Tim Foley), школа має власну електронну базу книг та щороку платить за доступ до бази даних Ebsco, яка, зокрема, містить е-версії газет і журналів.

Stevenson High School

Читальна зала бібліотеки. Stevenson High School

«Ми заохочуємо учнів усім цим користуватися, адже багато хто не хоче йти далі Вікіпедії. Проте саме в цих базах зібрано джерела, яким варто довіряти. А завдання учнів — зібрати цю інформацію та синтезувати», — каже Тім Фолі.

У школі здебільшого навчаються діти, які живуть довкола. Оскільки заклад утримується за рахунок місцевих податків, то за навчання учні не платять (але ті, хто не живе в цьому районі, мають платити). Окремо батьки роблять внески, що покривають матеріали, приміром, для занять у лабораторіях чи на спортивних секціях. За словами пана Фолі, це близько 300-400 доларів на рік.

Учні старших класів у Stevenson High School можуть обрати курси із журналістики та окремо — медіааналіз. І якщо першими нас не здивуєш (в Україні є гуртки журналістики), то другі звучать, наче заморська екзотика. За словами учителів, далеко не в усіх навчальних закладах США є щось подібне.

MediaSapiens побував на такому уроці, коли там розбирали шоу «Мисливці за будинками» (House Hunters). У програмі йдеться про ремонти осель, а головні герої часто виходять за межі бюджету, у який спочатку планували вкластися. Головна мета заняття — показати школярам, як це шоу нав’язує їм культуру надмірного споживання.

Після перегляду епізоду вчитель Скот Вільямс (Scott Williams) роздає завдання із запитаннями:

  • як шоу впроваджує наратив, що купівля будинку є ключовою частиною в історії пари;
  • які елементи свого будинку пара не хоче зберегти;
  • як це шоу може вплинути на глядачів, які шукають будинок для себе;
  • як шоу вчить глядачів критикувати свій будинок та інші оселі;
  • що ця програма говорить про культуру США?

«У нас є розділи Новини та інформація та Розваги. Приблизно шість років тому ми спробували поєднати це. Наприклад, ми говоримо про те, що медіа впливають на наше оточення чи те, наскільки ми довіряємо іншим. На уроках ми можемо переглядати кримінальні шоу та інші телевізійні програми. Далі ми говоримо про те, як ці наративи підсилюються в новинах та культивуються. Це називається теорія культивації – коли один меседж повторюється в різних джерелах. Такий підхід має переконати вас, що саме таке сприйняття події є правильним», — розповів інший викладач медіааналізу Раян Ароноф (Ryan Aronoff).

Цього року наприкінці кожної теми додалися різні презентації. Школярі досліджують телевізійні шоу, журнали й відеоігри тощо. «Ми запитуємо їх, який вид контенту вони б створили, щоб поширювати факти. А також, який би вони хотіли бачити контент, що боровся би з цим негативом від медіа», — каже пан Вільямс.

Окремою темою йде «ідентифікація». Наприклад, працюючи над цим розділом, школярі зробили видання, яке називається «Журнал для всіх людей». У ньому вони промотували ідею різноманіття та досліджували, як медіа можуть впливати на ідентичність людей. Адже ЗМІ показують, якими ви «повинні бути» і нав’язують певні ролі. Також учні розбирають, які ефекти автори навмисно закладають у контент, а які ні, та мають оцінити обидва впливи.

«Тут немає місця ненависті». Stevenson High School

Учителі кажуть, що розповідають учням і про небезпеки в соціальних мережах.

На уроках можуть торкатися й політичних питань: в таких чутливих темах гарно працює прийом рольових ігор. Тоді діти не повинні ділитися своїми справжніми поглядами, а просто грати роль.

«Таку ж складну тему, приміром, як Голокост, я намагаюся розбирати з точки зору доведених фактів. Можливо, я сам не маю часто повної інформації. Тоді я прошу школярів зробити власне дослідження. Якщо у них є якісь слизькі моменти, то ми перевіряємо джерела, якими вони користувалися: чи це соціальні мережі, чи реально достовірні ресурси», — каже Раян Ароноф.

Викладач курсу журналістики Ден Бредшоу (Dean Bradshaw) зазначає, що при розборі політичних тем його завданням є змусити школярів сумніватися й перевіряти інформацію. Він радить учням досліджувати джерело повідомлення: які погляди це медіа пропагує, як на це може впливати власник тощо.

«Я намагаюся відійти трохи вбік нинішніх повідомлень і переконати учнів, що факти досі існують. Наприклад, я журналіст і хтось каже мені, що на вулиці 25 градусів тепла. Але ж я не буду писати це, я піду і перевірю, скільки там насправді. Якщо виявиться, що там 14, то 25 — це брехня», — акцентує пан Бредшоу.

Викладачі медіаграмотності, з якими ми зустрічалися, радили користуватися матеріалами з сайту Mediaeducationlab. Тут, приміром, є такий макет смартфона з ключовими питаннями аналізу медіамеседжів.

Студенти вчаться розрізняти консервативні та ліберальні медіа

У 2019 році американці в середньому витрачали на медіа більше 12 годин на добу (дані Emarketer). Така велика тривалість зумовлена, зокрема, використанням людьми двох екранів одночасно: телевізор і смартфон тощо. Водночас нині користувачі набагато більше цікавляться меседжами, які їм подобаються, ніж тим, що має реальне підтвердження, пояснює Джулі Сміт (Julie Smith) – викладачка курсу медіаграмотності у Вебстерському університеті й авторка книги «Як навчання медіаграмотності може врятувати наш оцифрований світ».

«Якщо ми приділяємо медіа так багато часу, то нам потрібно розуміти, як вони працюють. Нам слід говорити про це у школах, у новинах і за столами на кухнях. Але багато хто відчуває дискомфорт від цього. Вони не хочуть розбиратися в тому, що вони споживають, вони прагнуть просто поглинати, залишаючись у своїй інформаційній бульбашці», — каже Джулі Сміт.

Вона зауважує, що найбільша проблема — це байдужість людей. Студенти, приміром, витрачають купу часу, стежачи за зірками в Instagram, але не звертають увагу на стан медіа, акцентує пані Сміт.

«Нещодавно ми мали дискусію зі студентами, що гірше: вірити у все чи не вірити нічому? Студенти, яким близько 20 років, нічому не вірять. Це теж проблема. Адже, оскільки вони нікому не вірять, вони не звертають увагу на традиційні медіа, яким можна довіряти. З огляду на вибори, які пройдуть у США у 2020 році, дезінформація в соціальних мережах може стати потужним інструментом», — розповідає вона.

Щоб аналізувати повідомлення, Джулі Сміт учить студентів ставити самому собі запитання: хто створив це; для чого; які «гачки» застосовувалися, щоб зацікавити вас і змусити мислити в певному напрямку; яка інформація не залишилася поза увагою тощо. З тематичних посібників вона радить придивитися до книги Джеймса Поттера «Медіаграмотність».

Серед вправ, які вона використовує на заняттях, може бути, наприклад, вигадування клікбейтного заголовка. Студенти обговорюють «формулу», за якою можна його написати: гра на емоціях, скандальність, знаки оклику і так далі.

Увагу також приділяють перевірці зображень через Google, аналізу акаунтів у соціальних мережах (боти, тролі), маніпуляціям з алгоритмами пошукової мережі (Google bombing), глибинним фейкам, маніпуляціям зі статистикою.

«Я даю студентам статистику і прошу їх зробити хибні графіки. Так я показую, наскільки легко цим маніпулювати. І я гадаю, що коли студенти побачать, як це легко зробити, то надалі в них буде обережність до таких даних у медіа. Наприклад, якось ми розбирали повідомлення у The New York Times щодо опитування про обіди в школах. Я звертала увагу, що це опитування було профінансовано компанією, яка виробляє їжу. Далі ми дістали саме опитування і розібрали його. Так виявилося, що питання були сформульовані таким чином, щоб спровокувати людей на потрібні відповіді», — каже викладачка.

«Чудовий вчитель більше турбується про те, якими людьми стануть його учні, аніж про те, які оцінки вони отримають за тест», — Альберт Ейнштейн.

Про ботів Джулі Сміт розповідає на власному прикладі. Їй в Instagram писали користувачі, які видавали себе за американських військових, але один з них чомусь користувався російськими словами.

«Ми розбираємося, які є ознаки ботів. Це свого роду детективна робота. Багато фейкових акаунтів, з яких мені писали, представлялися військовими. Мабуть, тому що в США довіряють своїм військовим. Було дослідження, що американці більш імовірно будуть відповідати тим, хто представляє армію. Один такий бот писав мені чомусь російською. Я написала йому, що моє ім’я Дієтична Кола. А він відповів: “Яке гарне! Мені подобається!”», — розповідає пані Сміт.

У США цікавим також є розуміння суспільством ролі ЗМІ. Декілька наших співрозмовників чітко артикулювали тезу, що інформаційні ресурси в Штатах — це бізнес, а тому вони повинні задовольняти потреби своєї аудиторії.

На цьому увагу зосереджує й Джулі Сміт: «Якби я мала бізнес, — каже вона, — то зробила б дослідження щодо смаків своєї аудиторії. Якби таке дослідження показало, що мої клієнти в більшості консерватори, то я би давала їм інформацію з консервативного кута зору, щоб вони були задоволені і не перемикалися. Я б чинила аналогічно, якби моїми споживачами були ліберали тощо. Ніхто не змінить своїх поглядів, переглядаючи Fox News (вважається консервативним медіа. – MS) чи CNBC (вважається ліберальним медіа. – MS). Головне завдання цих каналів — зробити своїх глядачів щасливими».

На цьому побудована ще одна її вправа. Вона дає студентам таблицю з різними характеристиками (ліберальні чи консервативні, стежать за якістю інформації чи ні) та просить розподілити американські медіа. За її словами, багато студентів зізнаються, що вперше подібним чином аналізували ЗМІ.

Матеріал створено після поїздки в рамках програми «Відкритий світ» (Open World), яка фінансується Конгресом США.

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду