«Медіаграмотність – це парасолька від інформаційного дощу, під якою можна сховатися». Досвід учительки з Миколаївщини

«Медіаграмотність – це парасолька від інформаційного дощу, під якою можна сховатися». Досвід учительки з Миколаївщини

15:11,
10 Грудня 2019
1742

«Медіаграмотність – це парасолька від інформаційного дощу, під якою можна сховатися». Досвід учительки з Миколаївщини

15:11,
10 Грудня 2019
1742
«Медіаграмотність – це парасолька від інформаційного дощу, під якою можна сховатися». Досвід учительки з Миколаївщини
«Медіаграмотність – це парасолька від інформаційного дощу, під якою можна сховатися». Досвід учительки з Миколаївщини
Про перші кроки на шляху впровадження медіаграмотності в українській школі, ефективність наскрізного навчання, виховання критичного мислення серед підлітків розповідають педагоги, які опікуються медіаосвітою на Миколаївщині.

Сьогодні в Миколаївській області одночасно діють декілька течій медіаосвіти, розповідає «Детектору медіа» Максим Запорожченко, який займається організацією супроводу медіаосвітнього експерименту на Миколаївщині як регіональний координатор.

Є «офіційний» проєкт під егідою Міністерства освіти і науки України – це експеримент, перший етап якого розпочався ще у 2011 році. Тоді до нього приєдналося п’ять місцевих закладів освіти: по одному дошкільному та професійно-технічному закладах, а також іще три середніх, серед яких Миколаївський економічний ліцей № 2. Наразі триває третій етап експерименту, який закінчиться в червні 2020 року. Приєднатися до нього виявили бажання ще 16 шкіл Миколаєва, проте «Міністерство не виявило бажання включити їх до наказу».

«Альтернативним» напрямком медіаосвіти на Миколаївщини керує Інститут соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук (НАПН) України, який уклав угоди про співпрацю зі школами.

Ще один додатковий напрямок – це пілотний проєкт з інфомедійної грамотності «Вивчай та розрізняй»,який реалізує Рада міжнародних обмінів та досліджень (IREX) спільно з Академією української преси (АУП) за підтримки Посольств США і Великої Британії. В ньому задіяно до 20 шкіл Миколаївської області.

Окремим елементом цього проєкту є медіаосвіта дорослих. Починаючи з жовтня 2019 року до 40 вчителів середніх шкіл регіону систематично проходять спеціальне навчання на базі Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, де Максим Запорожченко працює методистом лабораторії.

Максим Запорожченко

«Ми вчимо вчителів, а вже кінцевим споживачем є учень, – розповідає пан Запорожченко. – Вони інтегрують медіаосвіту в предмети “Українська мова та література”, “Образотворче мистецтво”, “Історія України” та “Всесвітня історія”. Одне із завдань цього проекту – щоб існування окремого предмету з медіаосвіти не було обов’язковим. Бо в разі появи окремого уроку, завжди виникають додаткові наслідки й навантаження. Тоді виникає питання, хто цим буде займатися? Чи дійсно візьме це на себе професіонал у школі? Чи це вчитель, якому це нав’язали, мовляв, “ти викладаєш географію, давай ще й медіаосвіту”».

Вчителька української мови та літератури Ганна Новицька, яка працює в Миколаївському економічному ліцеї № 2, була однією з тих, кому дев’ять років тому так само «нав’язали» викладати в школі тоді ще малозрозумілу тему медіаграмотності. Вона однією з перших долучилася до міжнародного проєкту «Медіанавігатор» у якості експертки. Після цього сама була координаторкою експерименту з впровадження медіаосвіти в школі, а також керувала групою з наскрізного впровадження медіакультури на уроках української мови та літератури для вчителів Миколаївської області.

Ганна Новицька

«Детектор медіа» поговорив з пані Новицькою про те, чому наскрізне навчання з інфомедійної грамотності більш ефективне та як розвивати в учнях критичне мислення.

— Пані Ганно, ви вже багато років викладаєте медіаграмотність. Але як вас затягнуло в цю тему?

Усе дуже просто мене призначили відповідальною. Я з 2011 року в цьому експерименті. Що таке медіакультура, тоді ми не знали. Тому ми пішли в Інститут післядипломної освіти. Після того я запалилася цією темою. Проте у 2017 році експеримент для ліцею закінчився. Але ми на педраді вирішили продовжувати впровадження медіаграмотності. Як же її можна було закінчувати?! Проблеми ж тільки починаються. А через рік Міністерство пише, що треба впроваджувати наскрізну інтеграцію медіаосвіти. Та ми виявилися трохи швидшими.

— Що ви маєте на увазі?

Ми тоді не були готові до цього, бо вчителі самі не знали, що це таке і з чим її їдять. Наприклад, половина людей казали «медіО». Миколаївщина ще не знала, що це таке. Ми мали нуль, і з цього нуля ми починали.

Ми рік витратили на те, щоб усі підготувалися. Тобто ми не пішли до дітей. Натомість почали досліджувати, як це відбувається за кордоном, а як у нас. Брали програму вчителя і шукали, де в ній ідеться про медіаосвіту. Наприклад, у правознавстві – це авторське право. В історії – різні погляди та аналіз першоджерел. В українській мові – у мене є уроки, де діти створюють телерепортажі. Так кожен учитель шукав себе в медіаосвіті. Проводили тренінги для вчителів

Які тематичні курси проходили ви, щоб розібратися в темі?

Очі розплющило відвідування Академії української преси. Їхні провідні фахівці дуже допомагали. Ще надкорисними були літні школи з медіаграмотності. Після такого навчання стаєш ніби «месією» у своєму закладі. Там були практики, не теоретики провідні політологи й журналісти. Дуже насичений тиждень з 8 до 21 години. До того ж літня школа запропонувала певні сайти, де все можна знайти. АУП узагалі виставляють усі матеріали у відкритому доступі. Потім ділилися цими знаннями серед наших учителів. А вже наступного року займалися з дітьми.

Які ще допоміжні матеріали, сайти та посібники з медіаграмотності використовуєте під час викладання?

Є прекрасні книги від StopFake та тієї ж АУП. Є грифовані міністерством. Для початкової школи більше, для старшої менше. Є освітній проєкт «Very Verified: онлайн-курс з медіаграмотності» від IREX та EdEra. На платформі Prometheus є спеціальні курси з медіаграмотності для освітян та загальний – для всіх. У них усе настільки розписано.

Бібліотека вчительки з медіаосвіти

— Якими є уроки з медіаграмотності сьогодні?

Окремих годин немає. У нас їх забрали. Програма була розрахована на 4 години на тиждень. Потім до півгодини на тиждень. Далі раз на два тижні. Тепер це факультатив, але не для всіх. Це не урок. Приходить лише той, хто хоче. Це все, що залишилося з тої медіаосвіти.

— Багато дітей відвідують такі заняття?

Так, діти приходять. І їм дуже цікаво. А знаєте, чому? Ми піаримо цей факультатив. Батькам розказуємо. Також є діти в нас із підготовчих курсів, де також розказуємо, що в нас таке є.

Наскільки таке рішення повноцінний урок перетворити на факультатив є вдалим? Та як має бути з вашої точки зору?

Для нашого ліцею це найкращий варіант. Ми з 2011 року вже навчилися інтегрувати медіаосвіту в усі предмети. Навіть у фізкультуру! Медіа – це ж необов’язково якісь політичні питання.

Кожен учитель знайшов пояснення обіцянкам з телевізора. Візьміть, наприклад, рекламу якихось речовин, що нібито змінюють вашу зовнішність. Чи програму тренування, де «лише за тиждень ви зменшите свої кілограми». Фізруки здатні розвінчати подібні рекламні міфи, піддати сумнівам біодобавки.

Або, наприклад, діти досліджували помаду. Брали зразки помади різних цінових категорій, ішли в лабораторію з учителем хімії. Там робили заміри й отримували певні висновки.

Я більше переймаюся за ті заклади, де інтеграція медіаосвіти лише починається. Бо вона неможлива без підготовчого етапу роботи.

Мотиваційний плакат: ліцей поступово переходить на 100% використання української мови в освітньому процесі

Скільки ж ви йшли до цього етапу?

Ми йшли до цього п’ять років.

— Мабуть, тим, хто на старті, буде нелегко все це впроваджувати?

Спочатку самим треба розібратися в тому питанні. Не можна просто схопитися, бо це модно. Сьогодні тільки ледачий не каже про медіаосвіту. Але як її сприймати? Є досі такі люди, які сприймають медіаосвіту як лише вміння користуватися комп’ютером. Для них «медіа» дорівнює «мультимедіа». Люди вважають себе медіаосвіченими: «Ось я вам кнопочку натисну. Презентація в мене є. Тому я вчителька медіаосвічена». А те, що це критичне мислення, аналіз, грамотне споживання, про це багато хто взагалі не каже. Дуже часто банальна презентація на уроці, на жаль, сприймається, наче якась інновація.

Як, на вашу думку, найбільш ефективно викладати медіаграмотність у школах? Чи необхідний окремий курс?

Наскрізне навчання набагато ефективніше.

Але ж до наскрізного навчання не можна прийти одразу. Ви самі про це сказали. Як тоді діяти «новачкам»?

Треба йти нашим шляхом. Почати з освіти всіх вчителів. Пройти через курси підвищення кваліфікації. Далі – дистанційні курси...

Які, на вашу думку, елементи інфомедійної грамотності є ключовими? Й чому?

Формування критичного мислення і все, що навколо нього. Треба все піддавати сумніву. А звідти починати запитувати: хто, навіщо, кому це вигідно, хто замовник? Ми вчимо дітей, що будь-що завжди є репрезентацією, це чиєсь відтворення. Ми їх вчимо розуміти, що навіть правда є з різних боків, у ній треба розібратися. Чия це правда? І тоді, можливо, вона заграє іншими фарбами. Треба не допускати, щоб діти займалися медіатворчістю без того, щоб вони навчилися аналізувати та розбиратися в темі. Аби потім не плодити неякісну медіаінформацію.

Ваші учні займаються медіатворчістю? Які це медійні продукти?

Так, вони роблять щотижневі випуски відеоновин. Є медіагурток, у них свої сценаристи, оператори, ведучі. Ми пишаємося їхньою роботою.

Заняття в медіагуртку

Чи застосовуєте ігрові елементи під час навчання? І як вони заходять учням?

Так. Наприклад, у нас був урок про Івана Франка. Ми опрацювали текст фільму про нього таким чином: які події висвітлено, а які ні; чому; а що в підручнику? Ми вчилися шукати ефекти. Коли діти бачили ефект, вони мали його спіймати (робить хлопок долонями. –MS). Так вони реагували на маніпуляцію. Наприклад, була гарна музика. Це ж вплив та певна маніпуляція глядачем? Так. Або віршик прочитала маленька дитина. Ефект? Так.

Була ще гра про котиків «Не вірр — перевіррр». Але під котиками малися на увазі конкретні проблеми.

Розкажіть про своє найцікавіше завдання, пов’язане з темою медіаграмотності?

Найцікавішим було завдання, коли діти створювали власні медіатвори за творчістю певного письменника. І ми мали різні результати, починаючи від дудлів, присвячених певним творам, були обкладинки, буктрейлери, колажі. Діти різні статті писали.

Чи є теми, які учні люблять найбільше?

Дітям найбільше подобається, коли є розвінчування маніпуляцій та стереотипів. Коли викриваються ситуації, де було замовчування, приховування змісту або трохи правди, коли не все називається. Вони потім із задоволенням збирали такі приклади, не могли дочекатися до уроку, на перервах розказували: «Ми таке бачили!». Діти за цим спостерігають.

Які інформаційні маніпуляції, з вашого досвіду, вони помічають найгірше?

Відволікання уваги. Коли (в ЗМІ. – MS) розказують про «білих тигренят», замість того, щоб висвітлювати інші важливі теми. Ті ж самі економічні проблеми. Але ми закликаємо своїх дітей досліджувати це, щоб не попадатися. Наприклад, досліджують фільм на невідповідність того, що показують e картинках, зі справжніми подіями або елементами костюму чи архітектури…

Чи помічаєте ви якісь зміни у сприйнятті підлітками інформації з медіа після таких уроків?

Вони стають більш захищеними. Медіаграмотність – це парасолька від інформаційного дощу, під якою можна сховатися. Це самозахист, як прийоми самбо.

Один з посібників

А як батьки реагують?

У 2013 році навіть довелося з батьками провести заняття, тому що приходили дорослі й казали: «Що ви там таке розказуєте дітям? Можете розказати й нам?». Бо діти повчають батьків. Особливо страждають від цього бабусі й дідусі. Діти їх учать, як необхідно сприймати інформацію. Деякі батьки були в шоці, казали: «Ми наче й знали, що таке є, але ніколи над цим не замислювалися».

Цього року на батьківських зборах вирішили, щоб усі діти ходили на факультатив. Це два восьмих класи – всього 60 дітей.

А що з випускниками 11-х класів? Як ви з ними працюєте?

Ми називаємо їх «противними» дітьми, і цим пишаємося. Бо вони все відстежують, здатні перевірити й зробити зауваження. Ми вчимо їх не привласнювати чужі думки. Як на уроці історії, де кажуть: «На думку такого-то фахівця, це так відбувається». Сьогодні ми не ставимо за мету, щоб діти знали якісь терміни. Ми хочемо, щоб вони навчилися жити. Щоб їх було неможливо обманути. Щоб вони знали цю технологію та ніколи не потрапляли в халепу. Щоб вони вірили, але обов’язково перевіряли.

У холі ліцею – фото ліцеїстів

Медіаосвіта вийшла за межі політичної сфери. Це вже повсякденна необхідність. Медіаграмотний ліцеїст ніколи не купить лампу, прочитавши, що вона «лікує всі хвороби». Бо він знає фізику настільки, щоб знайти в тексті інструкції алогізми й інші невідповідності. Це медіаосвіта в фізиці. Ліцеїсти не просто так вчать епітети, персоніфікації й метонімії, щоб забути їх завтра. А тому, що журналісти також користуються епітетами, метоніміями та персоніфікаціями, щоб викликати емоцію, вплинути на аудиторію або зробити маніпуляцію. Тому мені здається, що в нас інші діти будуть на виході.

Фото: Євген Гомонюк

Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
2019 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду