21-22 березня в Києві відбулася Сьома міжнародна науково-методична конференція «Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку», організована Академією української преси (АУП), Академією Deutsche Welle та Міністерством освіти та науки України.

У перший день конференції відбулися панельні дискусії за участі організаторів, медійних громадських організацій з України та інших країн, журналістів та педагогів. А другий присвятили обміну освітян власними напрацюваннями й методичними знахідками. Презентації відбувалися в чотирьох паралельних секціях: дошкільна освіта та початкові класи, середня школа, вища освіта та післядипломна педагогічна освіта, а також пожиттєве навчання.

Згадуючи меседжі, які звучали на конференції АУП торік, розуміємо, що у справі поширення медіаграмотності в Україні спостерігається певний поступ, однак деякі виклики й досі актуальні.

Середня школа: що нового

У формальній шкільній освіті в 2018-2019 навчальному році з'явилися три принципові новації.

Як відомо, в концепції реформи «Нова українська школа» Міносвіти заявило про потребу такої інформаційної компетентності як «медіаграмотність». Торік її включили у стандарт початкової школи. Тож учні, які саме закінчують перший клас, навчаться описувати враження від змісту й форми медіатексту.

Також із цього навчального року в десятих класах викладається курс «Громадянська освіта», в якому одним із семи розділів став «Світ інформації та мас-медіа». Як зазначають учителі, цей модуль став чудовим доповненням до знань, які школярі, що вже мали заняття з медіаосвіти, здобули в попередні роки.

Третьою новацією став запуск проекту «Вивчай та розрізняй (Learn to Discern)». Його реалізує Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) у партнерстві з Академією української преси та StopFake за підтримки Міносвіти. З вересня медіаосвітні елементи інтегрували в наявні навчальні програми 50 загальноосвітніх шкіл у чотирьох містах України. Радує, що проект масштабується: нещодавно до нього долучилися ще сто шкіл із дев'яти міст, і цей процес триватиме. Проект «Вивчай та розрізняй» розрахований до 2022 року.

«Учні шкіл із проекту вже прослухали в середньому 28 уроків з інтегрованими елементами медіаграмотності. Ми опитали групу учасників проекту й контрольну групу — тобто дітей зі шкіл поза проектом. Ті, хто вчився за оновленими навчальними планами, вдвічі краще виявляли мову ненависті та фейки й могли розрізнити факти і думки», — розповіла директорка програм та технологічна радниця IREX Мехрі Дракман.

Як навчають учителів

Наразі медіаграмотності в педагогічних училищах і вишах не вчать, тому на виклики часу й таку потребу ще кілька років тому почали реагувати інститути післядипломної освіти педагогів.

Завідувачка кафедри методики навчання мов і літератури комунального вищого навчального закладу «Харківської академії неперервної освіти» Галина Дегтярьова розповіла, що за останній рік до цього процесу долучилися кілька нових навчальних закладів. Загалом навчання медіаосвіти зараз відбувається в десятках інститутів післядипломної освіти. Віднедавна медіаосвітою зацікавилися й педагоги із професійно-технічних навчальних закладів.

Базові знання з медіаосвіти заклади післядипломної освіти надають як учителям різних предметів, так і директорам шкіл. Це відбувається в різних форматах: тренінгів, лекцій чи фахових спецкурсів.

«Щоб мати змогу навчати медіаосвіти більшу кількість педагогів інституту післядипломної освіти, треба мати підтримку обласної влади. Коли в усіх районах області керівництво з напрямку освіти знає, що існує такий курс, тоді й учителям не треба пояснювати, що це таке. Я директорам шкіл так і кажу: якщо хочете виділитися, у вас є два шляхи — розвивати інклюзію чи медіаосвіту», — каже завідувач кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання, доцент Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Ушинського Олександр Чорногуз.

Крім навчання в рамках підвищення кваліфікації, відбуваються окремі тренінги із критичного мислення та медіаграмотності від громадського сектору. Активними їх аплікантами стають і вчителі. Набирає обертів також онлайн-освіта педагогів: торік на платформі Prometheus з’явилися три нових курси: «Медіаграмотність для освітян», «Освітні інструменти критичного мислення» та «Медіаграмотність: практичні навички».

Мехрі Дракман із IREX розповіла, що триває розробка курсу з медіаграмотності на майданчику онлайн-освіти Ed Era, який буде доступний українською та англійською мовами.

Нова методична література

Оскільки робота над впровадженням медіаосвіти в Україні триває вже майже десять років, за цей час створено чимало навчальних матеріалів для вчителів та учнів. Велику кількість із них видала Академія української преси. Й на цій конференції організація презентувала кілька нових розробок.

Це, зокрема, «Медіаграмотність у початковій школі: посібник для вчителя» колективу авторів, «Книжка у світі медіа: Програма факультативного курсу для закладів загальної середньої освіти. 5–7 клас. Розроблення занять» Галини Дегтярьової та Олени Кукленко й «Українська історія в кінофільмах: посібник для вчителя» Оксани Волошенюк та Олександра Чорногуза.

Авторський колектив від АУП та Всеукраїнської асоціації викладачів історії, громадянознавства та суспільних дисциплін «Нова доба» створили підручник «Громадянська освіта. Інтегрований курс. Рівень стандарту. 10 клас» — у відповідь на введення нового шкільного предмета.

Ще одна новинка — «Практичний посібник з медіаграмотності для мультиплікаторів» Тетяни Іванової, Олени Тараненко, Андрія Юричка та Олександра Гороховського. Він розрахований на навчання дорослих у форматі тренінгу.

Одна з авторок нового посібника Тетяна Іванова зазначила, що в основі методики — формування навичок критичного мислення крізь призму досвіду взаємодії учня з медіа. Це відбуватиметься насамперед ігровими методами. Автори ставили за мету навчити дорослих медіагігієни у споживанні контенту, а також пояснити, як власники ЗМІ впливають на контент. «Нашим основним завданням було не прокачати учасників сумою знань, а сформувати навички й мотивацію на позитивний результат», — зазначила пані Іванова. Окремі блоки в ньому присвячено медіавласності та фактчекінгу. Деякі вправи з посібника спрямовані також на десакралізацію медіа, яка необхідна дорослим, що з радянського часу звикли довіряти повідомленням ЗМІ, і протидії не так брехні, як постправді.

Нагадаємо, в минулі роки з’явилося кілька інших інноваційних ресурсів із медіаграмотності. Зокрема це продукти ГО «Детектор медіа» — інтерактивний підручник для підлітків «МедіаДрайвер» та курс із новинної грамотності. А також «Медіанавігатор» — збірник вправ, над яким працювали педагоги із семи країн.

Inprogress

Ще восени Раїса Євтушенко — головна спеціалістка Міністерства освіти та науки України, відповідальна за впровадження медіаосвіти, розповідала в інтерв’ю нашому виданню, що робоча група працює над проектом змін до стандарту середньої та старшої школи. Його планували виставити на громадське обговорення до кінця 2018 року, але проект і досі в роботі. Як зазначила менеджерка медіаосвітніх програм Академії української преси Оксана Волошенюк, «стандарт середньої школи буде незабаром презентовано, й у ньому ми змогли пронизати медіаосвітою всі предмети, окрім математики».

Як відомо, ще з 2011 року частина українських шкіл бере участь у Всеукраїнському експерименті з медіаосвіти. Там у рамках варіативної складової навчальної програми, зокрема у старших класах викладається предмет «Медіакультура» (детальніше про експеримент можна дізнатися тут). У багатьох школах поза рамками експерименту учні здобувають навички критичного мислення та медіаграмотності в позакласних активностях, гуртках тощо. Наукова керівниця експерименту, завідувачка лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Любов Найдьонова розповіла, що в квітні відбудеться діагностичний зріз його результатів серед учнів різного віку.

Досвід пострадянських країн

Новацією цього року стала панель «Медіаграмотність у пострадянських країнах: розвиток та перспективи». У ній взяли участь експерти з Білорусі, Молдови, Казахстану, Вірменії та Грузії.

Заступниця голови Товариства білоруської школи Тамара Мацкевич розповіла про ситуацію зі ЗМІ у країні з політичним режимом, який вона описала як «авторитарний». Значну частину медіа — близько третини — становлять державні, у країні немає теле- та радіопрограм білоруською мовою. Із 2014 року довіра громадян до ЗМІ знижується. Однак великою популярністю й досі користуються російські державні телеканали та російський пропагандистський ресурс Sputnik. Якась свобода висловлювання присутня тільки в інтернеті. А що стосується вчительства, то певна його частина розуміє загрози й намагається навчати учнів медіаграмотності в рамках різних предметів.

Виконавча директорка Центру медіаініціатив (Вірменія) Нуне Саркісян розповіла, що громадський сектор працює над поширенням медіаграмотності у Вірменії з 2010 року. «Але шлях до шкіл досить довгий і важкий з багатьох причин. Та й тільки роботи зі школами мало. Ми думаємо, які ще інструменти для впровадження можемо знайти, щоб охопити більше верств і груп населення», — зазначила вона. Організація має свій сайт, де публікує медіакритику, створила навчальний посібник та відеоролики соціальної реклами й навіть кілька виставок медіамузею, останню з яких присвятила історії пропаганди й цензури у Вірменії. Також Центр медіаініціатив розробив низку комп’ютерних ігор, покликаних розвивати навички критичного мислення, зокрема The Adventures of Literatus, про яку ми вже розповідали.

Викладачка департаменту комунікації й теорії інформації Державного університету Молдови Анета Гонца зазначила, що «медіаграмотність ніколи не була пріоритетом держави, так само як безпека інформаційного простору». Тільки в останні роки, коли в медіа Молдови почали активно поширюватися фейки й маніпуляції, громадський сектор зрозумів, що треба щось робити. У 2014 році відбувся перший великий проект на національному рівні: понад дві тисячі школярів та студентів отримали доступ до курсів і зустрічей з експертами. У 2017 році Міносвіти схвалив медіаосвіту як курс за вибором. Його запроваджено в десятках шкіл у різних районах — зокрема й поблизу Придністров’я. Наразі медіаграмотності в такому форматі навчають у початкові та середній школі, старша ж — на черзі. Також у школах Молдови існує курс «Цифрова освіта».

Медіааналітик Фонду розвитку ЗМІ з Грузії Соф’я Чхаідзе розповіла, що дезінформація та пропаганда у країні має дві мети. Перша — внутрішьополітична — тобто спрямована на чорний піар політичних конкурентів. А друга — проти Заходу і євроатлантичного курсу Грузії. Спікерка не уточнила, хто стоїть за цими інформаційними впливами — внутрішні чи якісь зовнішні сили.

Протидією маніпуляціям і навчанням медіаграмотності у країні займається кілька громадських організацій. Значну частину їхньої роботи становить спростування фейків. Фонд розвитку ЗМІ нещодавно опублікував перший навчальний посібник із медіаінформаційної грамотності. Він створений для загального користування, а не конкретної групи. В організації існує також своя веб-платформа з інформацією про медіавласність і різні онлайн-ігри, спрямовані на медіаграмотність. А що стосується викладання медіаосвіти у школах, то це питання у Грузії тільки починають обговорювати. «Влада створила спеціальний відділ у нашому медіарегуляторі, який повинен над цим працювати. Але це викликає побоювання в громадського сектору — бо цей відділ не виявляє наміру з нами співпрацювати. Крім того, почали говорити про закон проти фейкових новин. І знову без залучення неурядових організацій, що теж викликає побоювання, адже таким чином може здійснюватися цензура», — каже пані Чхаідзе.

У Казахстані ж наразі триває програма «Цифровий Казахстан», покликана до 2022 року забезпечити 84 % населення інтернетом. Згідно з дослідженнями, 75 % людей володіють цифровою грамотністю, однак, як зазначила регіональна радниця з медіаграмотності Представництва Internews у Центральній Азії Гульнар Асанбаєва, це не означає наявності навичок медіаграмотності чи критичного мислення — йдеться радше про базові вміння користування інтернетом.

Замість висновків

Впровадження медіаосвіти у традиційну освіту в Україні триває й цей процес набирає обертів. Дехто з учасників конференції в цій темі з 2010 року, коли відбулася перша літня школа АУП із медіаграмотності. Ці вчителі — вже справжні корифеї, які самі активно навчають колег. А деякі учасники конференції розповіли, що лише торік, після котрогось із тренінгів чи семінарів, зацікавилися темою.

Однак, за словами менеджерки медіаосвітніх програм Академії української преси Оксани Волошенюк, одним із викликів залишається залучення нових «агентів змін». «До цього ми мали справи з найкращими освітянами, інноваційною їх частиною. Тепер нам треба перебудовувати свою роботу, аби працювати з тими, повз кого це проходило дотепер», — каже вона.

Ще одна проблема, на яку звернула увагу експертка — нерозуміння батьків. Так, частина з них, навпаки, ініціює обговорення маніпуляцій у медіа та небезпек для дітей в інтернеті. Але є й такі, які виставляють дітей, що прослухали курс медіаграмотності, за двері — бо вони заважають їм дивитися телевізор своїми критичними коментарями.

Викликом, за словами багатьох спікерів, є й недостатня мотивація щось змінювати у своїй роботі з боку колег-учителів та керівництва шкіл.

А запит на інформацію про медіа від дітей та інтерес до цієї тематики — на противагу — величезний. У цьому освітяни вбачають перспективу для поширення медіаграмотності.

Регіональна директорка Internews у країнах Європи та Євразії Джиліан МакКормак зазначила, що потребу в підвищенні медіаграмотності громадян відчувають у різних країнах світу. «Україна в цьому попереду, з чим я вас вітаю. Ваша робота із просування ефективного навчання цих найбільш актуальних у наш час навичок дуже важлива. Не можу не сказати про роль Міністерства освіти і науки України. Я працювала в багатьох країнах світу і на особистому досвіді знаю, як важко запроваджувати зміни саме в системі освіти. А тут це вдається, і це щось нове й особливе», — зазначила вона.

Звісно, всім ініціаторам медіаосвітнього руху, всім його промоутерам — тисячам учителів та вчительок із усієї України, хочеться швидших змін, активнішої позиції влади, більшої незалежності й підтримки… Маємо надію, що все це буде. Головне — не спинятися й не звертати зі шляху, яким Україна вже простує.

Фотографії зі сторінки АУП у Facebook.