Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика» провів соціологічне опитування «Ставлення населення до ЗМІ, пропаганди та медіареформ у період конфлікту». Опитування тривало з 20 травня по 2 червня. Вибірка дослідження — повнолітнє неінституційне населення України, за винятком окупованого Криму. Території «ДНР» та «ЛНР» також охоплені опитуванням, проте через об’єктивну неможливість забезпечити випадковий відбір населених пунктів у межах цих районів інтерв’юери працювали в декількох доступних та порівняно безпечних містах. Таким чином дані з «ДНР/ЛНР» не є строго репрезентативними. Загалом протягом польового етапу було опитано 2022 респондента методом особистого інтерв’ю, без непідконтрольних територій обсяг вибірки складає 1894 респонденти. Максимальна похибка вибірки 3,45 %.

MediaSapiens уже опублікував першу («Прозорість медіавласності») та другу (про користування українськими та російськими ЗМІ та ставлення до них у всіх регіонах України в ситуації військового протистояння, а також ставлення до цензури та пропаганди) частини дослідження. Ця частина дослідження — про підтримку проукраїнських та проросійських меседжів у різних регіонах України.

Механізм формування в українців переконань щодо ситуації в країні до кінця не досліджений. Відомо, що позиція залежить від регіону проживання та національної самоідентифікації. Є також припущення, що на частину населення діє російська пропаганда, що впливає на політичний світогляд. Разом із тим, низка запитань залишається без відповідей. Зокрема, чи діє російська пропаганда у традиційно проукраїнських регіонах, чи проукраїнськи налаштоване оточення компенсує її вплив (і навпаки, як працює українська пропаганда на сході та півдні країни); чи пов’язане споживання російських/ українських новин із більшою схильністю погоджуватися з представленою в них інтерпретацією реальності. Також невідомо, який більше впливає на політичну позицію людини: її місце проживання, а відтак оточення та специфічні для регіону чинники, її національна самоідентифікація чи вплив тих медіа, з яких вона дізнається новини. Щоб відповісти на ці запитання, було здійснено додаткове дослідження, яке включало кластеризацію та дисперсійний аналіз.

За допомогою кластерного аналізу всіх респондентів було поділено на 4 групи за їхніми практиками отримання новин із різних джерел:

• глядачі й читачі новин переважно в українських медіа (загальнонаціональних телеканалах та/ або інтернет-ЗМІ) (72 %);
• споживачі новин і російських, і українських ЗМІ (ТБ та/ або інтернет) (22 %);
• глядачі та читачі новин переважно в російських ЗМІ (ТБ та/ або інтернет) (0,2 %);
• люди, що майже не користуються ані українськими, ані російськими інтернет-ЗМІ й телебаченням, щоб дізнаватися новини (6 %).

Також респондентів було поділено на лінгво-етнічні групи: україномовні українці (52 %), російськомовні українці (41 %), росіяни (5 %) та інші (2 %).

Респонденти відповідали на запитання, наскільки вони згодні з тим чи іншим твердженням, що стосувалися Майдану, війни на Донбасі та ситуації в країні. Твердження складались як із проукраїнських, так і проросійських пропагандистських тез. Було розраховано середній рівень підтримки проукраїнської та проросійської позиції в цілому та окремо для кожної теми (Майдан 2013-2014, бойові дії на сході країни, оцінка поточної ситуації в Україні, в т. ч. здатність чи нездатність подолати складнощі та провести всі необхідні перетворення). Тоді порівняли середні показники всередині кожного регіону між групами за медіаспоживанням.

Нижче головні висновки:

• Користування українськими та російськими джерелами новин справді пов’язане з рівнем підтримки відповідного погляду на події в країні (в тому числі всередині одного регіону та лінгво-етнічної групи). Це стосується всіх тем: Майдану, війни, ситуації в Україні — та працює як для українських, так і для російських медіа. Особливо залежність переконань від джерел інформації помітна на сході та півдні. Навіть на заході країни респонденти, що дивляться російські новини та читають російські інтернет-ЗМІ, займають більш помірковану позицію, аніж ті, хто цього не робить. Загалом, ті, хто користуються лише українськими джерелами інформації, схильні більше підтримувати «патріотичний» дискурс.
• Проте регіон проживання залишається найвпливовішим фактором, що визначає проукраїнські чи проросійські переконання, навіть якщо порівнювати між собою людей із подібними практиками користування медіа та однаковою національною самоідентифікацією. Наприклад, російськомовні українці, що дізнаються новини тільки з українських джерел, в центрі країни підтримують проукраїнські твердження більшою мірою, ніж на півдні.
• Слід розуміти, що неможливо підтвердити наявність та напрямок причинно-наслідкового зв’язку між практиками споживання новин та відповідними поглядами. Іншими словами, людина може мати певну позицію, тому що вона дізнається новини з відповідних джерел, або вона може обирати ті джерела, які підтверджують її сформовані погляди.

Дослідження включало запитання, як змінюється ставлення українців до сторін конфлікту на Донбасі: української армії та добровольчих батальйонів, військових «ДНР/ЛНР», української та російської влади, лідерів Євросоюзу та влади США.

Найкраща динаміка ставлення в респондентів — до української армії та добровольчих батальйонів. Ставлення до армії з початку року радше покращилось у 46 % опитаних і погіршилось у 13 %. Для добровольчих батальйонів ці показники — 4 3% та 14 % відповідно. В західних областях позитивне ставлення найбільш виражене, трохи менше воно в центральних і ще менше — в південних, проте скрізь відсоток тих, хто покращив ставлення до військових України, суттєво переважає частку тих, хто погіршив. На сході найбільше тих, хто не змінив ставлення до Збройних сил України, і погіршення ставлення трохи переважає над покращенням.

До всіх інших сторін конфлікту ставлення населення з часом погіршується. Лідери за рівнем негативного сприйняття — передбачувано російська влада та збройні сили «ДНР/ЛНР». Але на третьому місці — українська влада. На півдні та сході країни ставлення до неї погіршилося навіть більшою мірою, аніж до бойовиків Донбасу. Загалом 46 % опитаних заявили, що почали ставитися до української влади гірше з початку року, й лише 5 % покращили ставлення. Все вказує на те, що українські високопосадовці не виправдовують сподівань народу, і навіть традиційно патріотичні регіони відчувають розчарування та скепсис. Ставлення до західних лідерів найменше змінюється з часом, але все ж таки деяка зміна відбувається в бік погіршення.

Також респонденти відповідали, наскільки вони згодні чи не згодні з кожним зі списку тверджень, які містили характерні для української та російської пропаганди тези щодо Майдану, війни на сході України, ситуації в країні і її перспектив.

Найбільшу підтримку в мешканців України мають такі твердження: «Дiї української армiї на Донбасi — це вiйна з Росiєю та проросiйськими террористами», «Причина бiльшої частини складнощiв, з якими зiткнулася країна, — це агресiя Росiї», «Подiї, що вiдбулись зимою 2014 року в Києвi — це народна революцiя», «Теперiшня влада в цiлому не здатна провести необхiднi для країни реформи».

Найменше українці підтримують твердження: «В Українi переслiдуються етнiчнi росiяни та росiйськомовнi громадяни», «Дiї української армiї на Донбасi — це каральна операцiя проти власного народу», «Референдум на Донбасi вiдобразив дiйснi прагнення мiсцевих мешканцiв».

Якщо порівнювати підтримку різних тверджень між регіонами, помітно, що хоча в цілому українці поділяють радше проукраїнський погляд на події, оцінка Майдану та військових дій на Донбасі є тим, що найбільше роз’єднує різні регіони країни, передусім схід та захід України. Найменше відрізняються регіони за сприйняттям поточної ситуації в країні, особливо в критичному світлі (невіра у здатність влади провести реформи).

Позитивні твердження, що в перспективі здатні об’єднати країну, — це підтримка необхідності миру навіть ціною компромісів із супротивником та надія на те, що з часом Україна стане на шлях розвитку та процвітання.

Результати також вказують на те, що російський погляд на Майдан та війну на Донбасі в Україні не прижився. Але тонша пропаганда, спрямована на «розхитування човна», яка би грала на розчаруванні, зневірі людей у владі та реформах, утомі від війни, має шанси на успіх, оскільки потрапляє на сприйнятливий ґрунт.