Київський міжнародний інститут соціології на замовлення ГО «Телекритика» провів соціологічне опитування «Ставлення населення до ЗМІ, пропаганди та медіареформ у період конфлікту». Опитування тривало з 20 травня по 2 червня. Вибірка дослідження — повнолітнє неінституційне населення України, за винятком окупованого Криму. Території «ДНР» та «ЛНР» також охоплені опитуванням, проте через об’єктивну неможливість забезпечити випадковий відбір населених пунктів у межах цих районів інтерв’юери працювали в декількох доступних та порівняно безпечних містах. Таким чином дані з «ДНР/ЛНР» не є строго репрезентативними. Загалом протягом польового етапу було опитано 2022 респондента методом особистого інтерв’ю, без непідконтрольних територій обсяг вибірки складає 1894 респонденти. Максимальна похибка вибірки 3,45 %.
MediaSapiens уже опублікував першу («Прозорість медіавласності») та другу (про користування українськими та російськими ЗМІ та ставлення до них у всіх регіонах України в ситуації військового протистояння, а також ставлення до цензури та пропаганди) частини дослідження. Ця частина дослідження — про підтримку проукраїнських та проросійських меседжів у різних регіонах України.
Механізм формування в українців переконань щодо ситуації в країні до кінця не досліджений. Відомо, що позиція залежить від регіону проживання та національної самоідентифікації. Є також припущення, що на частину населення діє російська пропаганда, що впливає на політичний світогляд. Разом із тим, низка запитань залишається без відповідей. Зокрема, чи діє російська пропаганда у традиційно проукраїнських регіонах, чи проукраїнськи налаштоване оточення компенсує її вплив (і навпаки, як працює українська пропаганда на сході та півдні країни); чи пов’язане споживання російських/ українських новин із більшою схильністю погоджуватися з представленою в них інтерпретацією реальності. Також невідомо, який більше впливає на політичну позицію людини: її місце проживання, а відтак оточення та специфічні для регіону чинники, її національна самоідентифікація чи вплив тих медіа, з яких вона дізнається новини. Щоб відповісти на ці запитання, було здійснено додаткове дослідження, яке включало кластеризацію та дисперсійний аналіз.
За допомогою кластерного аналізу всіх респондентів було поділено на 4 групи за їхніми практиками отримання новин із різних джерел:
Також респондентів було поділено на лінгво-етнічні групи: україномовні українці (52 %), російськомовні українці (41 %), росіяни (5 %) та інші (2 %).
Респонденти відповідали на запитання, наскільки вони згодні з тим чи іншим твердженням, що стосувалися Майдану, війни на Донбасі та ситуації в країні. Твердження складались як із проукраїнських, так і проросійських пропагандистських тез. Було розраховано середній рівень підтримки проукраїнської та проросійської позиції в цілому та окремо для кожної теми (Майдан 2013-2014, бойові дії на сході країни, оцінка поточної ситуації в Україні, в т. ч. здатність чи нездатність подолати складнощі та провести всі необхідні перетворення). Тоді порівняли середні показники всередині кожного регіону між групами за медіаспоживанням.
Нижче головні висновки:
Дослідження включало запитання, як змінюється ставлення українців до сторін конфлікту на Донбасі: української армії та добровольчих батальйонів, військових «ДНР/ЛНР», української та російської влади, лідерів Євросоюзу та влади США.
Найкраща динаміка ставлення в респондентів — до української армії та добровольчих батальйонів. Ставлення до армії з початку року радше покращилось у 46 % опитаних і погіршилось у 13 %. Для добровольчих батальйонів ці показники — 4 3% та 14 % відповідно. В західних областях позитивне ставлення найбільш виражене, трохи менше воно в центральних і ще менше — в південних, проте скрізь відсоток тих, хто покращив ставлення до військових України, суттєво переважає частку тих, хто погіршив. На сході найбільше тих, хто не змінив ставлення до Збройних сил України, і погіршення ставлення трохи переважає над покращенням.
До всіх інших сторін конфлікту ставлення населення з часом погіршується. Лідери за рівнем негативного сприйняття — передбачувано російська влада та збройні сили «ДНР/ЛНР». Але на третьому місці — українська влада. На півдні та сході країни ставлення до неї погіршилося навіть більшою мірою, аніж до бойовиків Донбасу. Загалом 46 % опитаних заявили, що почали ставитися до української влади гірше з початку року, й лише 5 % покращили ставлення. Все вказує на те, що українські високопосадовці не виправдовують сподівань народу, і навіть традиційно патріотичні регіони відчувають розчарування та скепсис. Ставлення до західних лідерів найменше змінюється з часом, але все ж таки деяка зміна відбувається в бік погіршення.
Також респонденти відповідали, наскільки вони згодні чи не згодні з кожним зі списку тверджень, які містили характерні для української та російської пропаганди тези щодо Майдану, війни на сході України, ситуації в країні і її перспектив.
Найбільшу підтримку в мешканців України мають такі твердження: «Дiї української армiї на Донбасi — це вiйна з Росiєю та проросiйськими террористами», «Причина бiльшої частини складнощiв, з якими зiткнулася країна, — це агресiя Росiї», «Подiї, що вiдбулись зимою 2014 року в Києвi — це народна революцiя», «Теперiшня влада в цiлому не здатна провести необхiднi для країни реформи».
Найменше українці підтримують твердження: «В Українi переслiдуються етнiчнi росiяни та росiйськомовнi громадяни», «Дiї української армiї на Донбасi — це каральна операцiя проти власного народу», «Референдум на Донбасi вiдобразив дiйснi прагнення мiсцевих мешканцiв».
Якщо порівнювати підтримку різних тверджень між регіонами, помітно, що хоча в цілому українці поділяють радше проукраїнський погляд на події, оцінка Майдану та військових дій на Донбасі є тим, що найбільше роз’єднує різні регіони країни, передусім схід та захід України. Найменше відрізняються регіони за сприйняттям поточної ситуації в країні, особливо в критичному світлі (невіра у здатність влади провести реформи).
Позитивні твердження, що в перспективі здатні об’єднати країну, — це підтримка необхідності миру навіть ціною компромісів із супротивником та надія на те, що з часом Україна стане на шлях розвитку та процвітання.
Результати також вказують на те, що російський погляд на Майдан та війну на Донбасі в Україні не прижився. Але тонша пропаганда, спрямована на «розхитування човна», яка би грала на розчаруванні, зневірі людей у владі та реформах, утомі від війни, має шанси на успіх, оскільки потрапляє на сприйнятливий ґрунт.