Фінансова прозорість та медіаграмотність – рецепти прозорості медіавласності

Фото - Олексій Темченко

Першого жовтня в Україні набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення». Закон зобов’язує мовників і провайдерів розміщувати на своїх офіційних веб-сайтах інформацію про структуру власності. Водночас Національна рада з питань телебачення і радіомовлення мала протягом двох місяців (до кінця листопада) затвердити Порядок подання телерадіоорганізаціями та провайдерами програмної послуги інформації про структуру власності та відповідні форми документів. А мовники і провайдери протягом шести місяців (до 1 квітня) мають подати до Нацради інформацію про свою структуру власності та схему структури власності за затвердженим Порядком.

26 листопада Нацрада ухвалила рішення винести на громадське обговорення проект Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами інформації про структуру власності і 30 листопада оприлюднила цей проект для громадського обговорення, яке триватиме місяць, тобто до 30 грудня. Після розгляду отриманих пропозицій Нацрада затвердить остаточний текст регуляторного акту і передасть його на реєстрацію в Міністерство юстиції. Після реєстрації та офіційного опублікування документ набуде чинності. Але мовники вже зараз можуть починати збирати документи, спираючись на проект Порядку.

Однак станом на кінець листопада лише один із великих мовників – телеканал «24» – оприлюднив на своєму сайті інформацію про кінцевих власників: Кіт-Садова Катерина Орестівна – 76,7838 %, Андрейко Роман Богданович – 13,1065 %, Андрейко Оксана Юріївна – 10,1096 %.

27 листопада громадська організація «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні провела експертне обговорення виконання мовниками й Нацрадою закону щодо прозорості медіавласності та зібрала пропозиції з його імплементації й подальшого вдосконалення законодавства у сфері прозорості медіавласності.

Чому ніхто не квапиться виконувати закон?

Роман Головенко, керівник правових проектів ГО «Інститут масової інформації»:

– З одного боку, в мовників є обов’язок оприлюднювати інформацію про структуру власності, який набув чинності разом із законом 1 жовтня. З іншого боку, ще немає затверджених Нацрадою форм подання такої інформації. Тобто мовники чекають цих форм, щоб за ними подати інформацію регулятору та оприлюднити на своєму сайті.

Крім того, практика складається таким чином, що Нацрада не дуже активно застосовує санкції. Ліцензіати розуміють, що можуть розслабитися, що відсутність затверджених форм звільняє їх від відповідальності.

Але норми щодо прозорості власності вмонтовані в Закон про телебачення і радіомовлення, і Нацрада може за неопублікування на веб-сайті інформації застосувати ті ж санкції, що й за невиконання Закону про телебачення і радіомовлення.

Роман Головенко, Інситутут масової інформації 

Уляна Фещук, заступниця голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

– 26 листопада ми прийняли рішення винести на громадське обговорення проект Порядку подання телерадіоорганізаціями та провайдерами інформації про структуру власності. Мінімальний строк громадського обговорення – місяць. Ми не плануємо затягувати обговорення, плануємо до кінця року затвердити це рішення й передати його на реєстрацію в Мін’юст, після чого його буде затверджено, опубліковано й воно набуде чинності.

Наразі ми вимагаємо від мовників і провайдерів, які звертаються по продовження ліцензії, надавати інформацію про бенефіціарів. Вони її подають одним рядком, хто як хоче, і ми поки що не можемо вимагати чогось більшого. Ніхто не поспішає виконувати норму закону – всі чекають, зачаїлися. Знаю, що дехто почав змінювати структуру власності, щоб виконати закон.

Санкції щодо прозорості медіавласності Нацрада може застосувати тільки у випадку неподання або несвоєчасного подання інформації про структуру власності. Тобто цю норму закону прописано неефективно.

Заступниця голови Нацради Уляна Фещук (праворуч), начальниці управлінь Нацради Ганна Чумаченко та Людмила Запорожець і юристка секретаріату Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Яна Глиняна

У проекті Порядку ми спробували врахувати всі не врегульовані законом моменти, деякі суперечності. У проекті передбачено сім форм, які мають заповнювати наші ліцензіати. Їх справді багато, але це дасть змогу якісно проаналізувати отримувану інформацію.

Загалом у нас є 1641 ліцензіат, структуру власності яких потрібно відкрити. Ми готові виконувати закон, але є кадрова й ресурсна проблема. Якісно аналізувати отримувану інформацію можуть лише двоє співробітників Нацради, тоді як у Національному банку цим займаються 14 співробітників, причому в них регулюється лише 130 банків. Тому нам необхідно визначити: кого ми хочемо розкрити в першу чергу?

Під час розгляду законопроекту обговорювалася пропозиція залучати СБУ до перевірки інформації про структуру власності. Я не впевнена, що в СБУ є фахівці з корпоративного права. Ми докладатимемо зусиль, щоби підвищувати кваліфікацію наших фахівців, і будемо залучати для оцінки поданої інформації сторонніх експертів Ради Європи та неурядових організацій, підписуючи з ними угоди про нерозголошення конфіденційної інформації.

Але доки ми не приймемо нової системи фінансування регулятора, як це відбувається в більшості європейських країн, доки нас не годуватиме ринок, регулятору буде дуже складно виконувати свої повноваження та функції.

Ігор Розкладай, юрист Інституту медіа права:

– Перехідні положення закону дають Нацраді два місяці на затвердження Порядку, а телерадіоорганізації мають протягом півроку подати свої схеми власності. Тобто поки що зарано говорити про санкції. Ми рухаємося, як на мене, в нормальному режимі, до квітня час є.

Абсолютно слушним є зауваження, що в Нацради немає персоналу. Тут можуть бути два варіанти: або ми піднімаємо публічну кампанію з вимогою збільшити фінансування та функціональність Нацради, або використовуємо модель роботи, яку опрацьовуємо з омбудсменом, – на умовах нерозголошення конфіденційної інформації залучаються зовнішні експерти, які оплачуються із зовнішніх фондів.

Принцип такого законодавства не означає, що Нацрада має бігати за кожним мовником. Є презумпція довіри, як у Європі. А якщо є обґрунтовані підозри в недостовірності наданої інформації, тоді має проводитися розслідування. Якщо в Нацради є підозри, що відображена в документах особа не є справжнім власником, на допомогу прийде журналістське розслідування. І коли ми покараємо хоч одного великого мовника за порушення – інші замисляться.

Катерина Мороз, директорка юридичного департаменту Нового каналу:

– Ми маємо виконувати закон, і ми будемо розкривати власників так, як вимагає закон. Я особисто не спілкуюся з власниками – ми робимо запит до власників, очікуємо від них відповіді. Буде надано відповідь – буде виконано закон.

Хотілося б, щоби закон був справедливим і в органів влади не було можливості зловживати своїми повноваженнями. Наприклад, у рішенні Нацради ми читаємо: «На переконання Нацради, структура є такою, що розкрита». Хотілося б, щоб не було можливості в чиновників діяти на власний розсуд.

Директорка юридичного департаменту Нового каналу Катерина Мороз (ліворуч)

Проект Порядку Нацради досить детальний. Дякуємо за пояснення, як заповнювати форми. Це дає надію, що ліцензіати зможуть це зробити, розібратися в цьому. З того, що я побачила: в документі є деякі нові терміни, нові критерії віднесення особи до тієї чи іншої – наприклад, відсотки володіння відрізняються від закону. Деякі терміни не дослівно перенесені із закону до Порядку – можливо, через недоліки самого закону. Ми обов’язково винесемо свої зауваження. Але в цілому за порядок дякуємо, він досить докладний.

Інна Білань, юристка ТОВ «Воля-кабель»:

– Ми будемо відкривати своїх власників, як тільки буде чіткий механізм, що, до якої ланки, в якому вигляді, в якому обсязі відкривати. Ми не маємо підстав щось приховувати.

Але як бути в ситуації, коли власники компанії йдуть в офшорні зони або країни, де може не надаватися інформація про власників (наприклад, Британські Віргінські острови)? І як бути, якщо серед власників є 50 осіб, жоден із яких не володіє 5 %?

Уляна Фещук:

– Інформація про власників у таких країнах, як Британські Віргінські острови, є закритою в реєстрі, але вона надається на запит директора або секретаря компанії, про яку потрібна інформація.

У законі не розкрито поняття «ключовий учасник». Ми розкрили його у своєму проекті Порядку за аналогією з іншими законами.

Григорій Шверк, народний депутат, колишній заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

– Але потрібно бажання директора й секретаря компанії з Британських Віргінських островів подати такий запит до реєстру. На українському рівні неможливо змусити іноземні компанії щось робити, якщо їхнє внутрішнє законодавство їх до такого не зобов’язує.

Народні депутати Григорій Шверк та Олександр Опанасенко

Дмитро Стеценко, народний депутат, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики:

– Окремі мовники, які добросовісно ставляться до виконання закону, вже знаходять шляхи та форми для публікації інформації про свою структуру власності. Дається півроку, за які можна продати-перепродати компанію чи придумати схему відображення власників. На даному етапі громадський запит на цю інформацію колосальний як щодо загальнонаціональних, так і регіональних мовників.

Григорій Шверк:

– Значна кількість власників наших ліцензіатів відома – вони присутні в документах, і їх ніхто ніколи не приховував. Телеканали, які є частиною великих холдингів, що входять до фінансово-промислових груп, власників теж не приховують. Але в них достатньо складна структура власності. Заплутані схеми власності, як правило, заведені для оптимізації оподаткування. Втім, для великих ФПГ важливо підтвердити свою капіталізацію, а отже розкрити й свого кінцевого власника. Тому я дуже сподіваюся, що ми побачимо реальних кінцевих власників великих телегруп.

Якщо 1600 наших ліцензіатів добровільно захочуть відповісти на запитання – вони витратять час і дадуть відповіді. А якщо хтось захоче сховатися, виконавши всі норми закону,–- він сховається. У Нацради немає компетенції знайти реального кінцевого власника.

Висловлюються сумніви в тому, що Дмитро Фірташ є власником «Інтера». Але якщо в корпоративних документах «Інтера» написано, що ця людина власник, – то він власник. Якщо хтось із цим не згоден, він має через суд це спростовувати й доводити своє право власності. Це точно не завдання держави, суспільства – це питання корпоративного спору.

Щодо суспільного запиту на інформацію про медіавласників. На жаль, як свідчать результати соціологічного дослідження ГО «Телекритика», в суспільства не такий високий запит на інформацію про власників медіа. І це наша робота – спонукати суспільство до цього запиту й розуміння, навіщо така інформація йому потрібна.

Що потрібно виправити в законі?

Ольга Большакова, керівниця Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників:

– На сьогодні ще жоден мовник не розкрив власності так, як вимагає Нацрада. Члени асоціації готуються до виконання закону. Є три варіанти: 1) змінити форму власності (якщо вона не дозволяє розкрити прозорість); 2) розкрити те, що є; 3) закрити компанію. Нині є питання по кількох маленьких компаніях, де великі власники не настільки зацікавлені в мовленні, щоб розкривати свою власність за новим законом. Там ведуться переговори – можливо, колектив зможе викупити компанію. По інших компаніях відбувається переведення власності з офшорів на фізичних осіб. І я сумніваюся, що фізичні особи в більшості випадків будуть реальними власниками.

Чому так? Тому що в нашій державі володіння великою власністю не стільки предмет гордості, скільки проблема. І тому що за законодавством офшорів є певні податкові пільги, які компанії хотіли би зберегти.

Простіше за все буде розкривати власність регіональних і місцевих каналів – у них не така розгалужена й заплутана система власності, як у великих мовників. Єдина проблема, яку я бачу для них, – це розкриття пов’язаних осіб, особливо стосовно фізичних осіб. За цим законом фізичні особи мають підняти всі свої родинні зв’язки і відновити, вказати їх точно, інакше це буде розглядатися як недостовірна інформація. І хоча зараз Нацрада не може застосовувати санкції за подання недостовірної інформації, це може стати в подальшому підставою для того, щоб компанію не допустили до участі в конкурсі. Думаю, що в разі оскарження суди ставатимуть на сторону мовників (якщо вони не знали й не могли надати інформацію про всю структуру своєї власності).

Керівниця Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова

Крім того, закон вимагає протягом десяти днів після змін у структурі власності подавати інформацію до Нацради. Це фізично неможливо. Давайте розрізняти: 1) власників, інформація про зміну яких надходить у телекомпанію одразу, і вона може подати її миттєво; 2) кінцевого бенефіціара, інформація про якого сама по собі не доходить – її треба щоразу запитувати; 3) пов’язаних осіб, інформацію про яких не завжди можливо відновити і надати. Потрібно внести правки щодо цих десяти днів.

У законі є виняток для публічних компаній, акції яких продаються на біржі і в яких немає кінцевих власників. Але з голосу була внесена поправка, що компанії, в яких немає кінцевих власників (публічні компанії), щороку подають до Нацради інформацію про всіх осіб, які протягом року володіли або володіють прямо чи опосередковано компанією. Ми сподіваємося, що публічні компанії все-таки будуть звільнені від необхідності подавати раз на рік інформацію про своїх власників, які того ж дня вже можуть продати свої акції.

Обурення галузі законом пов’язано не з тим, що він недосконалий і дає велику дискрецію Національній раді, а з тим, що закон є кроком назустріч громадськості за рахунок бізнесу.

Ігор Коваль, директор Індустріального телевізійного комітету:

– Великі телегрупи вже багато років ходять до Антимонопольного комітету і розкривають свою структуру власності там. Але визнати цей факт означало би, що законопроект про прозорість не потрібен, тому що система вже є. Щодо маленьких гравців ситуація, безумовно, інша.

Для частини гравців причиною приховати своїх справжніх кінцевих бенефіціарів буде не бажання сховатися, а складність виконання закону. Для когось буде легшим спростити структуру власності до мінімуму, ніж бігати по всіх рівнях власності та збирати папери.

Як на мене, офшори – це перебільшена страшилка. Тому що не всі офшори приховують інформацію про кінцевих бенефіціарів і водночас не всі не-офшори дозволяють дізнатися інформацію про юридичних осіб. Офшори – це оптимізація оподаткування і спосіб убезпечитися від рейдерських захоплень. Проблема не в тому, що хтось приховує доходи і намагається уникнути сплати розумних податкових зобов’язань. У нас неможливо вести бізнес так, як це робить увесь цивілізований світ. Наприклад, в один прекрасний момент влада вирішила, що не дозволятиме телеканалам при ввезенні носіїв аудіовізуальних творів користуватися режимом тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування. Внаслідок цього в телеканалів на три місяці припинилася процедура закупівлі контенту, доки не почали постачати весь контент через інтернет.

Уляна Фещук:

– Ви кажете, що мовники багато років подають інформацію про своїх власників до Антимонопольного комітету. Але Антимонопольний комітет не вміє рахувати розміру медійного ринку та його частки.

Закон залишає дуже багато механізмів приховати справжнього кінцевого власника. І юридичних механізмів довести, що не ця особа, а інша є власником, насправді немає. Є слово проти слова. Потрібно взагалі поміняти в законі поняття кінцевого бенефіціарного власника! Ключова проблема не в офшорах, а в тому, хто отримує вигоду від діяльності (фінансову чи іншу).

Начальниця юридичного управління Нацради Ганна Чумаченко, заступниця голови Нацради Уляна Фещук, помічник аташе з питань культури посольства США Олег Пастухов, юристка «Волі-кабель» Інна Білань

Григорій Шверк:

– Я багато років був віце-президентом великої медійної компанії (УМХ), і якби вона зараз кинулася виконувати закон, це означало б місячну роботу для юридичної служби (в тому обсязі, який вимагає Нацрада). Але що мені робити з тією частиною акцій, які розміщені на біржі? Я не знаю, хто їхні власники. Там є фонди, там є приватні особи, які не обов’язково відкриті. Тобто потрібно внести поправки до закону щодо публічних компаній.

Також я би пропонував із дискрецією ставитися до покарань. Якщо ми бачимо злісний підхід – тоді Нацрада має задіяти всі важелі. А якщо мовник намагається, але не може надати інформацію, йому її не надають власники, – на це слід зважати.

Народні депутати, зловивши запит суспільства, написали закон, який вимагає певних дій. Далі є органи та організації, які мають виконувати закон. На мою думку, саме вони мають звернутися до народних депутатів із правками, щоби зробити закон виконуваним і вдосконалити його.

Народні депутати Дмитро Стеценко, Григорій Шверк та Олександр Опанасенко

Роман Головенко:

– Як на мене, текст закону перевантажений правовими формулюваннями. Є проблеми з термінологією – наприклад, у визначенні власника телерадіоорганізації загубилася ціла фраза. Або визначення бенефіціара в цьому законі й у загальному законі не збігаються. Є не до кінця зрозуміле формулювання «особи, які діяли за відповідними дорученнями». Потрібно звіряти текст закону з тими правками, що вносилися поспіхом, і виправляти помилки.

Втім, про будь-який закон можна сказати, що він недосконалий і ним можна зловживати. На основі Податкового кодексу теж можна закрити телеканал. Ми надто зациклені на тексті закону, а не на його суті. Нам потрібно акцентуватися на тому, як виконати закон і досягти мети, поставленої законодавцем. Якщо хоча б частина ліцензіатів стануть прозорими, це буде прогресом порівняно з нинішньою ситуацією.

Власники великих каналів зараз відомі в експертному середовищі. Так, вони не одразу стануть відомими широкому загалу, але є «сарафанне радіо». І, звісно, потрібно розвивати медіаграмотність. А от власники менших каналів, упливових регіональних каналів не такі відомі. І цей закон нам допоможе їх виявити. Наприклад, в Одесі чи не половина каналів належить пану Ківалову. В Харкові свого часу був конфлікт між паном Кернесом і паном Аваковим, який позначився на їхніх медіаактивах.

Фінансова прозорість чи аналіз контенту?

Уляна Фещук:

– Буквально вчора ми стикнулися із ситуацією, яка повністю нівелює весь закон. Ми продовжували ліцензію одному з мовників (телеканалу Tonis. – Ред.), і його директор назвав кінцевим бенефіціарним власником каналу громадянина Чехії, хоча ми розуміємо, що це не зовсім так. Тому потрібні механізми, які б дозволяли розкривати джерела фінансування. Це ключове, а не те, хто є кінцевим бенефіціарним власником!

Народні депутати Григорій Шверк та Олександр Опанасенко

Олександр Опанасенко, народний депутат, член Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики:

– Мій досвід роботи 15 років фінансовим директором показує, що в людини, яка взаємодіє з власниками, вся інформація про них є. Потрібно просто виконувати норми закону, а не шукати причини не надавати інформацію.

На мою думку, потрібні не поправки до закону, а окремий законопроект, який розкриє повністю всі канали фінансування. Я над ним зараз працюю. У моєму баченні, якщо ранжувати всі наші медіаресурси за рівнем, то загальнонаціональні канали мають проходити аудит (звісно, коштом мовників), аудитором має підтверджуватися звітність, у тому числі фінансова, розкриття всієї деталізації по фінансових складових.

Тільки після цього ми зможемо побачити не кінцевого бенефіціара, а того, хто витрачає кошти на підтримку існування телеканалу. І якщо ми побачимо, що в каналу в глибоких збитках є спонсор – це важливіше для розуміння того, який він чинить вплив на редакційну політику.

І наступним етапом має стати обмеження концентрації медіавласності. Наш медіаринок має бути деолігархізований.

Григорій Шверк:

– Якщо телекомпанії захочуть, ніхто ніколи не дізнається, хто є їхнім власником. З’явиться якась особа з умовним прізвищем Карапатакіс, яка буде власником усіх активів. Тому крім прізвищ бенефіціарів, яким можна вірити чи не вірити, потрібно дослідити фінансування. Ринок дотується на суму 300 мільйонів доларів на рік. І доки ми не знайдемо способів простежити ці потоки дотацій, реальних власників ми не відкриємо, якщо вони самі цього не захочуть. З іншого боку, будь-яку дотацію дуже просто завести у вигляді реклами якогось банку чи страхової компанії.

Ольга Большакова:

– Є теорія фінансового контролю, яка каже, що будь-який захід контролю ефективний лише тоді, коли вартість його організації нижча за ефект, який ми від нього отримаємо. А інакше це не має сенсу. При проведенні аудиту фінансових інвестицій у телекомпанії на регіональному ринку ефект дорівнював би нулю.

Ми маємо визначити, яка мета фінансової прозорості. Наприклад, ми хочемо перевірити фінансовий стан власника і переконатися, що він придбав актив за законно отримані кошти. Чи можемо ми це зробити? Я сумніваюся.

Або ми хочемо побачити, хто з інвесторів не отримує ніякого доходу і робить інвестиції, щоби вплинути на програмну політику. Тоді потрібно вичленити ті фінансові інвестиції, які були чи стали безповоротними. Хоча це теж складно довести, тому що бувають випадки, коли інвестор планував повернути собі кошти з прибутком, а компанія не змогла цього зробити. Очевидно, нам потрібно побачити повторювані схеми безповоротних інвестицій. Але для цього потрібні розслідування по конкретних компаніях із перевіркою іноземних контрагентів. А тим часом є багато способів непрямого фінансування телекомпаній – як зарплата в конвертах і проведення коштів через приватних підприємців.

Щоби зрозуміти, хто впливає на медіа, не потрібно проводити аудиторську перевірку – потрібно просто подивитися новини каналу. І ми повертаємося до старого питання про медіаграмотність. Слід вести роз’яснювальну роботу із суспільством, а в особливо грубих випадках порушення редакційних стандартів рішенням органу співрегулювання застосовувати санкції (зараз розробляється відповідний законопроект).

Щодо деолігархізації медіа – сподіваюся, що йдеться про цілі антимонопольного законодавства. Тобто олігархи залишаться, але вони володітимуть уже не такою великою кількістю каналів, щоби всі канали були різними і був плюралізм думок.

Медіаекспертка ГО «Телекритика» Світлана Остапа, директорка юридичного департаменту Нового каналу Катерина Мороз, керівниця Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова

Ігор Коваль:

– Зараз ідеться про фінансову прозорість. Великі телегрупи вже десятками років користуються послугами аудиторів. Ми можемо створити ситуацію, коли до гравців поменше висунуть ті ж вимоги, що й до великих гравців, але вони не зможуть їх виконати.

Крім того, будь-яка фінансова прозорість має слугувати своїй меті. Вона не може існувати просто заради прозорості. Наприклад, у Грузії мовники надають свою фінансову звітність Нацраді, тому що виходячи з цих даних вони платять свої внески на фінансування регулятора. Практика фінансової прозорості існує щодо публічних компаній, які торгуються на біржі та потребують максимальної прозорості в усіх аспектах.

Я не бачу сенсу зобов’язувати телекомпанії розкривати фінансові деталі діяльності. Ми не побачимо реального фінансування, адже рекламна модель побудована таким чином, що телеканали отримують кошти не напряму від рекламодавців, а через сейлз-хауси.

Ігор Розкладай:

– Абсолютно підтримую ідею фінансової прозорості. До речі, я подивився схему власності Нового каналу. В нього три рівні власності, на третьому є Віктор та Олена Пінчуки, але в них частка – по 23 гривні, тоді як 341 млн гривень зафіксовано на «Небестан Лімітед», Нікосія. Чи можемо ми говорити, що Віктор та Олена Пінчуки є власниками Нового каналу, якщо велика частка захована в офшорі (так, Кіпр не входить до переліку офшорних зон, але це зона з низьким оподаткуванням)? Ми так само добре знали про публічних власників «112» і «Вести», але все виявилося не так, як ми знали.

Я не погоджуюся з тезою про бідних олігархів, які змушені ховатися в офшорах. Система офшорної власності існує вже десятиліттями. Якби олігархи були зацікавлені, вони би знайшли юристів і депутатів і зробили би зручну систему оподаткування в Україні. Історично в Україні ніколи не було нормальної податкової системи. Зрозуміло, для чого це було вигідно – в тому числі, щоби мати контроль над будь-якою організацією в Україні (приходила перевірка і знаходила порушення, навіть якщо його не було).

Юристи Роман Головенко (Інститут масової інформації) та Ігор Розкладай (Інститут медіа права) 

Роман Головенко:

– Контент-аналіз – це інший шлях знайти того, хто впливає на канал. Але не відмовляймося ні від одного, ні від другого. Давайте розкладати яйця в різні кошики, щоби гарантовано спрацювало щось одне. Крім контент-аналізу необхідно, щоб Нацрада, як усі європейські регулятори, здійснювала нагляд і контроль за контентом стосовно збалансованості інформації, прихованої реклами. Якщо Нацрада не може цього робити, тоді вона взагалі не потрібна – потрібен просто орган, який розподілятиме ліцензії, й орган нагляду, який рахує обсяги програмного продукту. Не варто розраховувати на одну медіаграмотність. Певні репресивні інструменти в розумних межах потрібні.

Кого розкривати в першу чергу?

Ігор Розкладай:

– Потрібно визначити найбільші загальнонаціональні телерадіокомпанії, найбільші регіональні та найвпливовіші місцеві. Тобто критеріями можуть стати поширення та розмір глядацької аудиторії.

Мар’яна Закусило, ГО «Телекритика»:

– Насамперед необхідно відкривати інформацію про власників монопольного провайдера цифрового ефірного телебачення «Зеонбуд», який належить кіпрській компанії «Планбрідж Лімітед».

Дмитро Стеценко:

– У першу чергу потрібно розкривати власників найбільших зубрів, які створюють найбільшу монополію. Можливо, першими мають бути ті гравці, в яких найбільш заплутана система і хто найдалі сховав своїх кінцевих власників.

Юрист Інституту медіа права Ігор Розкладай, голова правління ГО «Телекритика» Наталія Лигачова та медіаекспертка ГО «Телекритика» Мар'яна Закусило

Чия прозорість нам потрібна ще?

Ольга Большакова:

– Мені, наприклад, нецікаво, хто власник телеканалу «Інтер». Але мені цікаво, хто власник «Київстару». Якщо завтра війна і мобільний зв’язок «ляже», я хочу знати, від кого це залежить. Телекомпанії та ЗМІ не повинні бути попереду всієї планети щодо обов’язку розкриття своєї власності. Давайте визначимо повний список сфер народного господарства, які настільки важливі для суспільства, що слід знати, хто ними володіє. 

Григорій Шверк:

– Тоді я б казав не про «Київстар», а про «Укртелеком», якому належить уся схема секретного зв’язку в країні.

Уляна Фещук:

– На мою думку, дуже важливою є прозорість власності друкованих видань. Ми нація читачів, і преса має великий вплив на громадську думку.

Ігор Розкладай:

– Ми пробували написати правки до закону про пресу – і зрозуміли, що потрібно переписувати весь закон. Нам слід спростити реєстрацію преси, і тоді на неї будуть поширюватися норми законодавства, які вимагають розкриття кінцевих власників усіх юридичних осіб.

Чи потрібна прозорість інтернет-ЗМІ? Прозорість інтернету обмежує закон про захист персональних даних. Крім того, в нас немає такого поняття, як інтернет-ЗМІ. Ми категорично виступали проти спроб держави влізти в цю сферу. Ми можемо говорити про саморегуляцію, самоідентифікацію в цій сфері. Або можемо створити конвергентного регулятора для всіх сфер.

Роман Головенко:

– Що стосується преси – ми пропонуємо відкривати у вихідних даних власників найбільш впливових газет (із найбільшим тиражем). Якщо це безкоштовні газети, то поріг великого тиражу має понижуватися. Але ми розуміємо, що регулятора для преси, як Нацрада, немає. Тобто потрібно підключати громадські організації. Я пропонував дати інструменти доступу до інформації – щоб інформацію про корпоративну структуру видань можна було витребувати.

Водночас у преси структура може бути заплутаною. Тому що є засновник, який може не збігатися з юридичною особою, яка виконує функції редакції, і з видавцем. Тобто можуть бути одразу три різні суб’єкти.

Питання прозорості інтернету видається не дуже реалістичним. Яке видання є українським, а яке ні? До чого прив’язуватися – до домену, аудиторії, хостингу, місця знаходження менеджменту? І важко визначити, що таке інтернет-видання, де починається, а де закінчується журналістська робота.

***

За результатами круглого столу ГО «Телекритика» готує дорожню карту реформи медіасфери щодо забезпечення прозорості власності. Під час круглого столу учасники дійшли згоди, що необхідно виконувати чинний закон, незважаючи на те, що він недосконалий. Паралельно емпіричним шляхом слід дослідити, які неточності та помилки потребують виправлення, та внести необхідні зміни до закону. Також експерти зійшлися на думці, що в першу чергу необхідно розкрити кінцевих власників провайдера цифрового ефірного телебачення «Зеонбуд», найбільших мовників, а також телерадіокомпаній із найбільш заплутаною структурою власності.

В учасників круглого столу різні погляди на питання фінансової прозорості ЗМІ. Представники державних органів, народні депутати й представники громадських організацій виступають за впровадження механізмів фінансової прозорості медіа, тоді як представники індустріальних об’єднань вважають, що досягти її буде неможливо, як і розкриття справжніх кінцевих власників ЗМІ. Разом із тим усі експерти виступили за підвищення медіаграмотності українців, щоби навчити їх із контенту розуміти, хто володіє медіа та здійснює вплив на редакційну політику.

Фото і відео Олексія Темченка

comments powered by Disqus