«Детектор медіа» започаткував проєкт «Медіаколаборанти». У проєкті «Медіаколаборанти» ми збиратимемо та публікуватимемо інформацію про тих українських медійників, які після початку повномасштабного вторгнення Росії добровільно перейшли на бік ворога та поширюють пропаганду на тимчасово окупованих територіях. Також ми будемо писати про тих, хто пішов на співпрацю з окупантами з 2014 року і зараз продовжує брати участь в інформаційній війні проти України на окупованих територіях Криму та Донбасу. Дані про цих людей збиратимемо і з відкритих джерел, і з власних джерел на окупованих територіях, а також з офіційних справ, які вже порушені державними органами України, зокрема СБУ. 

Перший оглядовий текст проєкту був присвячений медіаколаборантам Херсона.

Сьогодні ми докладніше розповідаємо про осередок російської пропаганди на Херсонщині ТРК «Таврія».

Росіяни захопили приміщення херсонської філії Суспільного 2 березня 2022 року — одразу як зайшли в місто. Окупанти намагались якнайшвидше взяти під контроль усі медіа та відрізати доступ людей до правдивої інформації. Спочатку мовника перелаштували на трансляцію російських телеканалів, а згодом з’явився місцевий аналог кремлівської пропаганди — телерадіокомпанія «Таврія».

Працювати в новій редакції запрошували журналістів Суспільного, студентів, блогерів і взагалі будь-кого, хто не погребував би на камеру розповідати про «укронацистів», «біолабораторії» та як «бомбили Донбас». Більшість із них відмовилася, тож окупантам довелося залучати вже перевірених пропагандистів з окупованих частин Донеччини й Луганщини чи Росії. Однак були й ті херсонці, які на співпрацю погодилися: хтось з ідейних міркувань, а хтось — за гроші. «Детектор медіа» розповідав про журналістів Херсонщини, яким уже було висунуто підозри у співпраці з ворогом і кого взагалі можна вважати колаборантами. Тепер ми розкажемо про них детальніше.

ТРК «Таврія». Початок

За словами менеджера філії «Суспільне Херсон» Михайла Сваричевського, коли окупанти заходили на територію телекомпанії, там був лише співробітник поліції охорони, а в укриттях ховалися цивільні люди. «Охоронець зрозумів, що він один нічого не зробить, і вирішив спуститися до цивільних у бомбосховище. Російських військових було приблизно сім-вісім чоловік, вони одразу відімкнули систему відеоспостереження та зачинили бомбосховище з обох сторін. Люди просиділи там близько шести годин, а росіяни навіть не усвідомлювали, що там внизу хтось є. Аж згодом, коли вони почали оглядати повністю об’єкт, вони виявили, що там цивільні особи й охоронець. Жодної фізичної сили до цих людей не застосовували, в них просто перевірили документи, записали дані та відпустили. Ось із того моменту і до деокупації міста ми взагалі не мали туди доступу», — розповів менеджер філії.

Тоді ж російські телеграм-канали почали поширювати відео, де застарілу студію Суспільного видавали за чинну — аби показати всім «зубожіння» Суспільного. Насправді ж на відео було складське приміщення, а техніка, що там перебувала, підлягала списанню. Однак пропагандисти казали, що студія в такому стані, бо «нацисти» розкрадають бюджетні кошти.

Михайло Сваричевський зазначає, що редакція не робила масової евакуації співробітників, бо за колективним рішенням кожен сам мав обрати, в якому напрямку виїжджати чи залишитись у місті.

Колишня шефредакторка «Суспільного Херсон» Наталя Верлата з родиною перебувала в окупації, допоки місто не було звільнено ЗСУ. Через те, що продовжувати працювати було небезпечно, Наталя передала обов’язки колегам, які виїхали, і за порадою керівництва змінила номер телефону та всі месенджери. За її словами, створюючи нове медіа, окупанти намагалися використовувати знайомі для херсонців бренди «Скіфія» й «Таврія». «Росіянам не вдалося відкрити “Таврію” так швидко, як їм хотілося. Вони планували запуститися під колишньою назвою державної телерадіокомпанії “Скіфія”, яку пізніше було переформатовано під Суспільне. Потім передумали і назвали ТРК “Таврія”. Але це теж не їхнє ноу-хау, в Херсоні вже існував радіоканал “Таврія”, ще в часи існування “Скіфії”. Вони вважали, що відомі херсонцям назви принесуть успіх, однак нічого у них не вийшло», — розповіла Наталія Верлата.

Журналістка каже, що коли працівники Суспільного востаннє були на телеканалі, їм вдалося забрати не більше, ніж вміщалося до рук: «Ми взяли із собою речі, в яких виходили в ефір, і робочі телефони. Студійні камери, плазмові телевізори, нові комп’ютери, які тільки-но закупила київська дирекція, дорогі особисті дрібнички на кшталт фотографій дітей — усе залишилося там. Окупанти підганяли до будівлі філії вантажівки та вивозили всю нашу апаратуру. Пізніше вони переробили студії, зробили ремонт і завезли свою техніку. Однак попри шикарні ремонти на верхніх поверхах, на сходах та у сховищах був суцільний бруд, розкидана зацвіла їжа, гнила картопля та консерви, брудний військовий одяг і сміття. Напевно, це і є головна ознака “русского міра”. Яскраві та прибрані лаштунки, а те, що за ними — просто жахливо. Вони облаштували там спостережний пункт, заклали його мішками з піском і потім почали створювати цей телеканал. Перше, що вони зробили — це перемкнули нашу телевізійну вежу на російські канали. Але у нас, на щастя, були супутники й ми могли дізнаватися хоч якусь українську інформацію та розуміти, що відбувається». 

Суспільне після деокупації. Фото: Наталя Верлата

Перебував в окупації й автор «Центру журналістських розслідувань» Олег Батурін. Він каже, що навесні та на початку літа, ще до запуску «Таврії», замість Суспільного мовника почали транслювати кримські телеканали: «“Таврія” була створена не від самого початку — окупанти віддали цей сектор на поталу так званим кримським журналістам. На телеканалі “Крим24” з’явилися окремі вкладки для Херсонської та Запорізької областей, кримчани почали знімати сюжети й випускати щоденні програми, в них з’явилися відповідні логотипи. Було видно, що журналісти роблять дуже багато нехарактерних для місцевих, смішних помилок. Імовірно, тому співпраця з кримчанами й не тривала довго, почався активний пошук пропагандистів серед місцевих. “Таврією” вже займались інші куратори, відбувся перерозподіл ринку і грошовий потік потрапив до рук російського пропагандиста та поплічника Євгенія Пригожина Олександра Малькевича».

Наталя Верлата зазначає, що Малькевича прислали, бо серед херсонців не знайшлося такого «могутнього» медійника, який би очолив інформаційний фронт. Олександр Малькевич став засновником не лише ТРК «Таврія», з початку повномасштабної війни він встиг відкрити телеканали «Zа ТВ» у Мелітополі та «Маріуполь 24» на Донеччині. Крім того, він влаштувався завідувачем кафедри журналістики Херсонського державного університету, на базі якого створив медіашколу. Студенти цих закладів теж уже працюють на «Таврії». При тому, що навіть не всі з них досягли повноліття. Журналіст «Центру журналістських розслідувань» Петро Коберник каже, що наймолодшій журналістці Владі Луговській на початку її роботи ледь виповнилося 16 років. «Окупанти понабирали на телеканал багато молоді, дехто з них узагалі ніякого відношення до журналістики ніколи не мав. А ті, хто роками був у професії, особливо не афішуються. Насправді 90% херсонських журналістів на співпрацю з окупантами не пішли», — зазначає Петро.

«Таврію» запустили торік 30 липня. Крім новин, канал транслює «аналітичні» пропагандистські програми штатних авторів, а також російські проєкти «Люди РФ», «Театры России», фільми та серіали. Рухомий рядок, що іноді з’являється внизу екрана, запрошує херсонців «вступити в ряди добровольчого загону ім. Маргелова». За участь у війні проти України обіцяють гідну оплату, сучасне спорядження та страхування життя. 

Торік у жовтні після наступу Збройних сил України весь персонал ТРК «Таврія» втік із Херсона до Генічеська. Водночас працівники Суспільного змогли повернутися до рідної редакції в листопаді, коли ЗСУ остаточно звільнили місто від окупантів. За словами менеджера філії Михайла Сваричевського, через те, що редакція втратила контроль над телебаченням і досі працює віддалено, основна увага надається диджитал-платформі.

«Під час окупації були журналісти, які залишились у Херсоні і, попри загрозу життю, намагалися передати якусь інформацію, сфотографувати певні події, зробити аудіозаписи та навіть вмикалися в “Єдиний марафон”. Звісно, після деокупації в нас більше можливостей, однак ми втратили 98% нашого матеріально-технічного забезпечення. Зараз з’явилася підтримка міжнародних організацій, компанія займається залученням донорів, щоби потроху відновити технічне обладнання. Однак обстріли Херсона тривають, ми не хочемо нехтувати безпекою наших працівників, тож про створення якоїсь бази говорити важко. Крім того, поки тривають обстріли з лівобережжя, немає можливості відновити телевежу», — зазначив Сваричевський.

Зруйнована телевежа. Фото: Наталя Верлата

Керівництво «Таврії»

Колишній журналіст, херсонець Євген Бриков обіймає «посаду» так званого міністра інформаційної політики Херсонської області. За часів Януковича Бриков працював прессекретарем голови Херсонської обласної державної адміністрації Миколи Костяка від Партії регіонів, був співорганізатором херсонського антимайдану. У 2015 році створив інформаційну агенцію «Улюблене місто» та сайт «Любимий Херсон». Навички медіаменеджера знадобились і під час окупації — за словами херсонських журналістів, саме він стояв у витоків «Таврії». Бриков дзвонив місцевим медійникам, пропонував роботу й проводив співбесіди. Крім того, він брав участь в організації та проведенні російського псевдореферендуму.

Євген Бриков

Проросійськими поглядами відома вся родина Брикових. Його мати Тетяна — колишня перша секретарка Дніпровського райкому комсомолу та наразі активна прихильниця російського ставленика на Херсонщині Володимира Сальда. Батько Євгена Олександр Бриков за життя був головним редактором радіо Херсонської обласної державної телерадіокомпанії «Скіфія» та членом Міжрегіональної спілки письменників України та Росії. Рідна сестра — Тетяна Чугуєва, керувала каналом «Перший діловий», а зараз очолює відеоредакцію російського сайта «Украина.ру», що входить до холдингу «Россия сегодня». 

Служба безпеки України вже висунула Брикову підозру в колабораційній діяльності. За даними правоохоронців, очолюваний Бриковим псевдоорган «забезпечує формування єдиної інформаційної політики країни-агресора на окупованій території, реєстрацію засобів масової інформації, ліцензійний контроль телебачення, радіомовлення та друкованих видань».  

У російському реєстрі юросіб вказані дві ТРК «Таврія»: державне унітарне підприємство, яке було зареєстроване в Херсоні ще 15 червня 2022 року, і автономна некомерційна організація — після переїзду в Генічеськ зареєстрована 22 березня 2023 року. Керівником «Державного унітарного підприємства “Херсонська обласна телерадіокомпанія "Таврія"» став донецький пропагандист та ексдиректор телекомпанії «Оплот» з окупованої частини Донеччини Ісмаїл Абдуллаєв. Однак у багатьох повідомленнях «Оплоту» й «Таврії» Абдуллаєв вказується під ім’ям Володимир. Те, що це одна особа, вказують самі донецькі джерела — в контактах дирекцій телеканалів він указаний як Абдуллаєв Ісмаїл (Володимир) Адалятович. Чому було змінене ім’я, Абдуллаєв ніде не зазначає, але Володимиром він назвав не лише себе, а й сина, який теж працює на «Оплот ТВ». Обидва Абдуллаєвих уже занесені до бази «Миротворець».

Ісмаїл Абдуллаєв був учасником вивезення майна херсонської філії Суспільного — менеджер мовника Михайло Сваричевський упізнав речі, техніку та «ГАЗель», якою пропагандисти разом із військовими окупаційної армії потрапили під обстріл ЗСУ. Небезпечну ситуацію спровокували самі росіяни: автівки їхали переправою біля Антонівського мосту близько 23-ї години, коли цивільним це можна було зробити тільки до восьмої години вечора.

У той вечір працівники «Таврії» втекли з Херсона до Генічеська, Ісмаїла Абдуллаєва можна побачити на світлинах із перезапуску телекомпанії.

«Пройшло урочисте відкриття відтвореної студії, урочисто запустили мовлення. Наші дизайнери вигадали новий пресвол, на якому внизу зображена колона машин зі співробітниками каналу під Антонівським мостом у Херсоні, яка потрапила під обстріл. Перша з них — це, власне, машина, якою їхав я. Друга — “газель” із технікою, у третій машині був директор “Таврії” Володимир Абдуллаєв», — повідомляв Олександр Малькевич. 

Ісмаїл Абдуллаєв та Олександр Малькевич

Володимир Сальдо нагородив Ісмаїла Абдуллаєва медаллю за відвагу, а українські правоохоронці висунули «герою» заочну підозру в колабораціонізмі, тож за антиукраїнську діяльність йому «світить» до 12 років ув’язнення.

Попри те, що компанія переїхала та з’явився клон із новим директором, вона не перебуває у стані припинення й Абдуллаєв досі значиться її очільником. Директором «автономної некомерційної організації Херсонської області “Телерадіокомпанія "Таврія"», що створена в березні, вказаний Євген Глотов — колаборант, родом із Євпаторії. Він є керівником одного з найбільших пропагандистських інформаційних агентств Криму — NewsFront. Через це проти нього були запроваджені санкції Великою Британією, США, Канадою, Австралією, Україною та Новою Зеландією. Власником NewsFront є кримський пропагандист Костянтин Книрік, який разом із херсонським колаборантом Кирилом Стремоусовим підіймали радянський «прапор перемоги» в Херсоні.

Євген Глотов

З 2017 року Глотов є директором ТОВ «Севастопольське телебачення», яке серед видів діяльності має не лише виробництво телепередач, а й радіомовлення, друк книжок і газет, торгівлю грампластинками, компакт-дисками та сувенірами. У 2019 році він балотувався до російського парламенту Криму від партії «Родіна», однак обраним не був. При цьому основним місцем роботи під час виборів вказував ТОВ «Креативне агентство «Студмедіа», засновником якого теж є Книрік.   

Крім Глотова, на «Таврії» працює ще один кримчанин — Сергій Кочнєв. Він обіймає посаду шефредактора авторських програм ТРК «Таврія». Кочнєв разом із Глотовим є у списку колишніх засновників Кримської регіональної організації загальноросійської громадської організації «Російський союз молоді». До того, як почати працювати на «Таврії», Кочнєв займався стендапом, працював на корпоративах і вечірках, а також був ведучим на російському «Радіо Крим». Торік навіть отримав відзнаку в номінації «Журналіст року: радіо» від щорічної премії «Журналіст року — 2022». Тепер Кочнєв показово прибирає вулиці в сюжетах «Таврії» і, як він каже, «відбивається від української пропаганди».

Сергій Кочнєв

Єдина з медійниць «Суспільного Херсон», яка пішла на співпрацю та отримала високу посаду на «Таврії», — журналістка Ганна Коробова. Вона стала головною редакторкою телебачення, а її чоловік Вадим Коробов — оператором. Ганна ледь не єдина з херсонських журналістів-перебіжчиків, хто має великий досвід у професії. Вона працювала на Херсонському обласному телеканалі «Скіфія», а потім — у філії ПАТ НСТУ «Регіональна дирекція UA:Херсон». У 2019 році їй довелося піти через скандал — виявилося, що журналістка відвідувала Крим після анексії півострова. Ба більше, її мати, народна артистка України, співачка Наталія Лелеко брала участь у музичному фестивалі «Оксамитовий сезон», який проводився за підтримки фонду «Русскій мір». Після звільнення із Суспільного Коробова працевлаштувалася в телекомпанію «ВТВплюс», власниця якої Тетяна Каменська одразу після великого вторгнення пішла на співпрацю з росіянами. І Коробова, і Каменська також отримали підозри в колабораційній діяльності від СБУ.

 Ганна Коробова

Співпрацю Вадима Коробова з окупантами підтверджують херсонські журналісти. Хоч сам Коробов свою роботу ніяк не афішує, його видав кумедний випадок: на відео, де викрадений із херсонського зоопарку єнот кусає Володимира Сальда за палець, на задньому фоні можна впізнати Вадима Коробова з камерою. У херсонській медіаспільноті кажуть, що подружжя переїхало до Генічеська перед деокупацією Херсона, а зараз шукає кращої долі десь у Росії, однак наразі ця інформація не підтверджена.

 Вадим Коробов

Ще один херсонець, Андрій Бурдельний очолює редакцію радіо «Таврія». До повномасштабного вторгнення він був не дуже медійним, однак у соцмережах указує, що працює журналістом. На сайті «Кореспондент» Бурдельний був підписаний як журналіст рашистського ресурсу KhersonLife ще у 2015 році. 2 серпня стало відомо, що він балотується до так званої Херсонської обласної думи від партії «Єдина Росія». За його роботу Андрія Бурдельного внесли до бази «Миротворець».

Узяти участь у так званих виборах планує і програмна директорка ТРК «Таврія» Юлія Сипко. До повномасштабного вторгнення вона працювала на посаді завідувачки лабораторії з питань удосконалення підготовки кадрів державної служби та місцевого самоврядування Херсонського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації. Тобто раніше її робота ніяк не була пов’язана з журналістикою, однак тепер вона веде телепроєкти «Польова пошта», «Епоха відродження» про те, як райони Херсонщини «розквітли за час російського звільнення», та «Розмова з губернатором», де щоразу бере інтерв’ю у Володимира Сальда.

Сипко була в одній із тих автівок, які потрапили під удар ЗСУ під час утечі з Херсона в жовтні. За це перший заступник керівника Адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко нагородив її російською медаллю «За відвагу». Водночас Служба безпеки України висунула підозру в колабораціонізмі.

 Юлія Сипко із Сергієм Кирієнко

Молоді перебіжчики та «залітні» пропагандисти

У редакції «Таврії» працює чимало нових для Херсонщини облич. Наймолодшій «журналістці» Владиславі Луговській у жовтні 2023 року виповниться 17 років, дівчинка навчалась у херсонській гімназії №20. У деяких сюжетах вона з’являлася під псевдонімом Влада Андрєєва. Вона стала випускницею медіашколи, яку Олександр Малькевич заснував лише торік. Вочевидь, аби стати пропагандистом, довшого навчання і не треба. Вона веде свій блог на ютубі «Insider Влада», де поширює різні пропагандистські відео. Наприклад, дівчина знімає зруйнований Маріуполь і каже, як щоразу налаштовується на те, що там побачить, але радіє, що місто «відбудовується». Або відео, де 17-річна Влада їде автівкою з російськими прапорами під пісню путініста Олега Газманова «Я рожден в Советском Союзе». Також вона каже, що не боїться казати щось хороше про Росію, а боятися мають ті, хто каже про неї погано. При цьому дівчинка зазначає, що на її каналі пропаганди немає. Обстріл на Антонівському мосту, під який потрапили працівники «Таврії» з російськими військовими, став історією-візитівкою для Влади. За це президент Росії Володимир Путін особисто вручив Владі «орден мужності». Під час виступу вона сказала, що присвячує свою нагороду «тим героям, які в зоні бойових дій б’ють українську нацистську нечисть за нашу батьківщину, за нашу країну, за нашу Росію». Також Влада отримала премію «Час героїв» всеросійської премії молодіжних досягнень «Час молодих». Після втечі з Херсонської області Влада з родиною переїхала до Москви, де тепер знімає власну пропагандистську програму «Московські розмови Влади Луговської» та готується до навчання в російському бюджетному виші — Президентській академії РАНХіГС (Російська академія народного господарства і державної служби).

Владислава Луговська і Володимир Путін

Наймолодшою пропагандисткою, яка вже отримала підозру у співпраці з ворогом, є 20-річна Ольга Тетеря. Вона іноді з’являється в сюжетах «Таврії» під псевдонімом Алевтина Новороссийская. До повномасштабного вторгнення Тетеря навчалася в ХДУ на факультеті «Біології, географії та екології», а з початком окупації вирішила змінити профіль на «Журналістику та медіакомунікації». Вона вступила на факультет до Малькевича й закінчила його медіашколу. Дівчина «засвітилася» на фото з херсонським пропагандистом Кирилом Стремоусовим і так званою заступницею голови уряду Херсонської області Катериною Губарєвою. В соцмережах Тетеря викладає фото і з «колегами» по ТРК «Таврія», зокрема із Серафимом Івановим — росіянином, який працює редактором на телеканалі та водночас є начальником херсонського регіонального штабу «Юнармії». Також Іванов — член організації ветеранів локальних війн і військових конфліктів «Бойове братство».

Ольга Тетеря із Серафимом Івановим 

Рашистські пабліки дуже багато писали про обстріл біля Антонівського мосту, що допомагає ідентифікувати співробітників окупаційної «Таврії». Зокрема, повідомлялося про нібито поранення Юлії Смірнової. Журналісти херсонського видання «Мост» писали, що вона у своєму телеграм-каналі підтвердила їхнє пересування переправою не як цивільних осіб: «Чому нас, журналістів, зібрали по тривозі о 22:00, оголосили виїзд після початку комендантської години? Щоби потім можна було спокійно говорити, що була комендантська година і мирних там не було? Хто так підставив машини з обладнанням, людей, дітей? Вранці на переправі люди їздили спокійно. І навіщо ви, колеги-журналісти, знімаєте та викладаєте в соцмережах свій від’їзд? Світ брехні, обману та піару. Будьте обережні, друзі, вірте тільки своєму серцю і чиніть по совісті». Зараз за її номером телефону немає телеграм-каналів, а на фейсбуці та «Вконтакті» лише пости з хендмейд-прикрасами, якими Юлія займалася до повномасштабного вторгнення.

Далеким від журналістики був і херсонець Владислав Владіміров. Він також після втечі до Генічеська опинився в лікарні. До роботи на «Таврії» він займався блогерством, непрофесійною відеозйомкою. Його ютуб-канал існує одинадцять років, однак має трохи більше тисячі підписників, а відео збирають лише декілька сотень переглядів. Зараз він веде два авторські телепроєкти «Витверезник» та «Зона окупації». Обидві передачі токсичні для перегляду людям зі здоровою психікою: в одній Владіміров сидіть у костюмі лікаря, звертається до аудиторії «шановні пацієнти» та порівнює український патріотизм з алкозалежністю, а в другій розповідає про Херсон як про окуповане Україною місто.

Владислав Владіміров

Пропагандою, яку на «Таврії» називають аналітикою, займається Костянтин Мочар. Він веде проєкти «Гостра тема» та «Херсон Live» під псевдонімом Юрій Руснак. Імовірно, новим ім’ям пропагандист користується, адже перебуває у розшуку СБУ, а також потрапив на «Миротворець» за антиукраїнську агітацію і пропаганду та відкриту підтримку бойовиків окупованих частин Луганщини й Донеччини. Мочар народився в селищі Дубове Тячівського району Закарпатської області, з 2000-го є громадянином Росії. З 2018 року як політолог веде блог на російському ресурсі «КОНТ | Платформа для социальной журналистики». З 2021 року проти Мочара було порушене кримінальне провадження за ч.1 ст.110 Кримінального Кодексу України: «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». З серпня минулого року у соцмережах Мочар зазначає, що працює журналістом, але уникає назви медіа: «Журналіст, політичний оглядач в одній із компаній».

Костянтин Мочар

Про оператора Руслана Вознесенського відомо небагато. До повномасштабного вторгнення він працював на Суспільному та підробляв на різні телекомпанії фрилансом. Виїжджав із Херсона до Генічеська разом з іншими співробітниками «Таврії». За словами колишніх колег по Суспільному, Вознесенський ніколи не проявляв проросійської позиції, тож багатьох здивував його вчинок.

Руслан Вознесенський

Ведучий «Херсона Live» на ТРК «Таврія» Данило Санітар не просто мав проукраїнську позицію, він вів соцмережі українською та протягом місяця окупації Херсона був у складі Муніципальної варти. Санітар родом із Миколаєва, до повномасштабного вторгнення був активістом, оперним співаком, актором і постійним учасником інтелектуальних ігор. У перші дні великої війни займався волонтерством, проводив фінансові збори на допомогу Херсонській лікарні.

Данило Санітар

За даними СБУ, Данило Санітар погодився працювати на окупаційну владу наприкінці березня 2022 року після спілкування з представниками російської ФСБ з позивними Тайсон і Спартак. З літа 2022 року Санітар почав виступати на різних пропагандистських заходах, співати російські пісні та закликати місцевих жителів брати участь у незаконному референдумі з «приєднання» Херсонщини до Росії. У жовтні перебрався до Генічеська, де почав вести пропагандистський телеграм-канал і став головним режисером незаконно створеного «Херсонського обласного російського академічного музично-драматичного театру».

Вознесенському та Санітару також висунуто підозру в колабораціонізмі та загрожує до 12 років ув'язнення з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю терміном до 15 років із конфіскацією майна.