Embedment: чи стають прикріплені журналісти кишеньковими?

Embedment: чи стають прикріплені журналісти кишеньковими?

12:15,
25 Грудня 2015
2739

Embedment: чи стають прикріплені журналісти кишеньковими?

12:15,
25 Грудня 2015
2739
Embedment: чи стають прикріплені журналісти кишеньковими?
Embedment: чи стають прикріплені журналісти кишеньковими?
Українські й зарубіжні воєнкори задоволені програмою прикріплення до військових частин, але радять нею не обмежуватися.

 «Ми воюємо за те, щоб потрапити на війну», — цими словами кореспондентки «Інтера» Ірини Баглай можна схарактеризувати відносини, що склались у журналістів і військового керівництва за час збройного конфлікту на Донбасі. Медіа мають чимало претензій: від зламаного принтера, який місяць не друкував прес-карти для роботи у прифронтовій зоні, до позбавлення акредитації журналістів, що висвітлювали бойові дії. У вересні 2015-го обурення журналістів вилилось у відкритий протест. Мирити медіа з військовими взялося Міністерство інформаційної політики, започаткувавши проект Embedded journalists, у межах якого журналістів прикріплюють до військової частини.

Протягом тижня воєнкор живе разом із солдатами, ділить із ними їжу, спить у наметі чи бліндажі, може бути присутнім при бойових діях. Щоб узяти участь у проекті, потрібно мати медичне страхування, пройти спеціалізований тренінг і укласти з Міністерством оборони контракт, однією з умов якого є згода журналіста на цензурування матеріалів. За безпекою та роботою кореспондента стежить прес-офіцер. Таким чином журналіст має змогу побачити війну зблизька, а військове керівництво — контролювати публікації з фронту, щоб у них не розкривалася військова таємниця.

У звіті про рік роботи Міністерства інформаційної політики є підсумки лише перших трьох місяців проекту Embedded journalists: 18 відеорепортажів, 15 статей, три фільми в іноземних медіа. Похвалилося міністерство й участю в проекті ведучого hromadske.tv Романа Вінтоніва, який, утім, це заперечує: «Раніше я погодився брати участь у цій програмі, але передумав».

Досвід прикріплення журналістів МІП запозичило в американців, які практикували цю форму співпраці військових і медіа під час війни в Іраку. Щоправда, embedment жорстко критикували за пропагандистську складову. Проте саме завдяки цій програмі світ міг стежити за перебігом бойових дій і таких операцій, як арешт Саддама Хуссейна.

Серед кореспондентів, що працювали в embedment в Іраку, був українець Сергій Каразій, продюсер TV Reuters. На його думку, користі від такого режиму роботи більше, ніж шкоди: за три тижні в його матеріали жодного разу не втрутилися, хоча прес-служба відстежувала все, що знімав український журналіст. Солдати звикли до Сергія й розповіли йому багато цікавого. Крім того, за його словами, embedment — це значно безпечніше за самостійну роботу в зоні конфлікту: «З одного боку, ніхто не буде дивитися, журналіст ти чи ні: ти з ворогами, значить — ворог. До того ж, від фугасу, закладеного на дорозі, якою ти їдеш із патрулем, тебе ніщо не врятує. Але працювати самому ще небезпечніше — можна постраждати як від однієї, так і від іншої сторони».

Проблемою роботи в embedment Сергій називає неможливість забезпечити баланс думок: ти можеш використовувати лише матеріал, зібраний на одній стороні. Проте для Reuters це було некритично, адже агенція має своїх кореспондентів по обидва боки фронту. Українською програмою embedment Сергій не скористався. По-перше, бойові дії на Донеччині й Луганщині вже не настільки цікаві світові, щоб витрачати тиждень на сюжет, по-друге, керівництво Reuters визнало зависоким рівень небезпеки на Донбасі: бойові дії там інтенсивніші, ніж в Іраку та Афганістані, а можливості отримати першу допомогу при пораненні обмежені.

«Зараз embedment виправданий, бо, боюся, що рано чи пізно інтенсивні бойові дії відновляться, — каже Каразій. — Це не панацея, це не замінює всіх інших видів журналістської роботи, але це хороший інструмент».

Учасниками проекту стали переважно кореспонденти іноземних медіа: BBC, CNN, Washington Post, London Evening Standart, The Independent, Newsweek, France Press, Polsat, Daily Signal та Hanslucas. Українських менше: «Цензор.нет», «Радіо Свобода», «Інтер», «Новое время». Голова ГО «Телекритика» Наталія Лигачова пояснює це тим, що іноземні ЗМІ можуть оплатити своїм кореспондентам необхідне для участі в проекті медичне страхування. Воно коштує сто тисяч гривень — задорого для більшості українських медіа. Втім, участь іноземців у програмі — це позитивний момент: раніше зарубіжні кореспонденти здебільшого висвітлювали конфлікт із боку сепаратистів.

Серед іноземців, що скористались українським embedment, був кореспондент Daily Signal Нолан Петерсон — про свій досвід він розповів в інтерв’ю MediaSapiens. Провівши тиждень у Пісках під інтенсивними артилерійськими обстрілами, він схвально оцінив програму: мовляв, вона допомагає боротися з російською пропагандою в західних ЗМІ, дозволяючи журналістам побачити конфлікт на власні очі. А ось засновник киргизького видання Kloop Бектур Іскендер каже, що за наявності вибору завжди висвітлюватиме конфлікт самостійно. До прифронтової зони він їздив тричі, зокрема й на окуповану територію. Там Бектурові довелось узгоджувати свої дії з бойовиками — вони не дозволяли ні писати, ні знімати без нагляду.

На думку Бектура, проблема embedment у впливі, який військові можуть чинити на матеріал журналістів. А також у тому, що цивільні не хочуть спілкуватися з журналістом, побачивши його разом із військовими. Киргизький журналіст розповідає, що приїхав до Костянтинівки на Донеччині якраз тоді, коли український БТР збив маленьку дівчинку. Обурені місцеві мешканці палили автомобілі військових та їхній гуртожиток. Вони відмовлялися спілкуватися з українськими журналістами, натомість Бектурові інтерв’ю давали охоче. «Дуже важливим є передати в матеріалах, що в підконтрольних Україні містах все одно поширені проросійські настрої», — каже журналіст. Він сумнівається, що зміг би довідатися, що насправді думають місцеві мешканці, якби поруч із ним були військові.

Журналістці hromadske.tv Анастасії Станко embedment не потрібен — вона має особисті контакти з військовими і вважає, що краще працювати без посередництва: «Нам зручніше працювати самим. Кілька разів Міністерство оборони організовувало якісь прес-тури, виїзди, але це завжди закінчувалось погано».

Кореспондент української редакції «Радіо Свобода» Михайло Штекель, який працював за програмою в Пісках, має іншу думку: embedment полегшив йому контакти з військовими. Протягом тижня він зняв серію репортажів; його супроводжував прес-офіцер, який перевіряв відзнятий матеріал. Михайло каже, що з усього відзнятого матеріалу втратив кілька відсотків, які попросила вилучити прес-служба; в тексти ніхто не втручався. Журналіст каже, що цензури в українському embedment немає. Проте на запитання, чи мав він змогу критикувати українських військових, Штекель відповідає, що й не намагався: «На “Радіо Свобода”, щоб критикувати дії армії чи командування, журналіст мусить добре знатися на темі. Він може тільки переказувати критичні думки військових, якщо вони лунають. У своїх матеріалах я наводив критичні висловлювання солдат. Досі пам’ятаю одного мужика, якого все дістало, бо він рік просидів на передовій. У 92-й бригаді, як я зрозумів, були проблеми з ротацією…».

На думку Наталії Лигачової, репортажі з передової не завжди повинні містити викриття та критику. «Звісно, в межах цієї програми журналісти матимуть змогу подати не всю інформацію, — каже експертка. —  Іноді через те, що це нашкодило б військовим. Хоча можуть блокуватись і факти про ту ж корупцію в армії. Але потрібні й розповіді про те, що відбувається на передовій. Це не панацея, але це й не шкодить».

Журналістка «Цензор.нет» Анастасія Береза поїхала в embedment не лише заради інформації, а й для того, щоб розібратись, як працює програма. Розповідає, що приводів для критики військових не знайшла, хоча, можливо, просто була там не досить довго. На її думку, embedment не допоможе з пошуком новин, натомість є зручним для репортажу. «Безперечно, коли вибір є, краще працювати самостійно. Проте, коли його немає, а embedment — єдиний шанс побачити те, що відбувається, треба брати участь», — каже вона.

Embedment — не останній крок військових назустріч журналістам. У листопаді на Яворівському полігоні розпочалося навчання з медичної підготовки та грамотного висвітлення бойових дій для журналістів, які мають намір вирушити в зону конфлікту. Проте між військовим керівництвом та медіа залишається чимало непорозумінь. Головний інтерес військових — перемогти у війні, зокрема й інформаційній; журналістів — донести до аудиторії якомога адекватнішу картину того, що відбувається. Тож хоч якою корисною для медіа є програма Embedded journalists, медійникам слід усвідомити, що інформація з офіційних джерел є лише частиною картинки, й не обмежуватись одним джерелом.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: argumentua.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду