Комп'ютерні ігри та навчання: поєднати, розділити чи заборонити?
Комп'ютерні ігри та навчання: поєднати, розділити чи заборонити?
Цього року шкільний план сусідньої Польщі вперше поповниться комп'ютерною грою. Ініціатива належить прем’єр-міністру Матеушу Моравецкому і стосується лише старшої школи. Популярність комп'ютерних ігор серед дітей неможливо ігнорувати. Так, на тижні ігор у Новій українській школі вчителі проводять ранкові зустрічі, на яких обговорюють зі школярами реальне та віртуальне. Чи можна поєднати комп'ютерні ігри та шкільну освіту? З'ясовувала команда проєкту «Дружня школа» у статті для MediaSapiens.
Гра This War of Mine, яку створили польські розробники, заснована на реальних подіях. У Європі вона отримала рейтинг 18+, а отже, і в шкільній програмі з літератури її будуть використовувати саме з такого віку. Рішення польських урядовців досить інноваційне: попри свою популярність у світі, частиною офіційного навчального плану комп'ютерні ігри ще не були.
Та не можна сказати, що викладачі зовсім оминали їх у своїй роботі. Приміром, комп'ютерна гра Minecraft, популярна навіть серед молодших школярів, має окрему версію MinecraftEdu, яку вже багато років використовують у школах США, Європи та Австралії. Особливою популярністю вона користується на уроках географії, фізики, хімії, біології та історії. Інструменти гри дозволяють відтворювати міста, вивчати теорію ймовірності, проводити хімічні експерименти та моделювати будову людського тіла. Феноменом зацікавилися канадські дослідники, які з'ясували: під час гри діти розвивають навички командної роботи й розв'язання проблем.
Творці іншої популярної гри, Assassin's Creed, пішли навіть далі. У 2018 та 2019 роках вони випустили доповнення Assassin's Creed Discovery Tour: Ancient Egypt та Assassin's Creed Discovery Tour: Ancient Greece — справжні інтерактивні підручники з історії Стародавніх Єгипту та Греції. За участі професійних істориків розробники гри підготували спеціальні короткі лекції, присвячені політичному устрою та філософії, повсякденному життю й побуту, війнам і міфам. «Гідами» виступають реальні та міфічні персонажі, а після закінчення кожного з турів можна перевірити отримані знання. В «освітній» режим гри зіграли мільйони гравців. А в одній із середніх шкіл Річмонда (Каліфорнія, США) школярі використовували її для додаткових позашкільних занять.
Пандемія коронавірусу кинула виклик традиційний шкільній освіті. Режим онлайн-навчання вимагає від учителів певної креативності, а комп'ютерні ігри, своєю чергою, можуть замінити інтерактивні класні заняття, екскурсії чи навіть урочисті події. Під час локдауну вчитель середніх класів із Сан-Дієго (США) Чарльз Кумбер вирішив скористатися можливостями нової гри Half Life: Alyx для того, щоби провести відеоурок з геометрії. Опублікувавши його на своїй сторінці у Twitter, він зірвав шквал коментарів та миттю став зіркою. А група японських школярів початкової школи через карантин організувала власний випускний просто в грі Minecraft.
Однак з комп’ютерними іграми не все так однозначно, каже психологиня в дитячо-батьківських стосунках, нейропсихологиня Марина Вєжис. Діти звертають увагу на електронні іграшки вже з раннього віку: вони привертають увагу малюків яскравим світлом і різними звуками. Водночас, за даними досліджень, взаємодія з такими розвагами може спричинити зниження якості й кількості мови в дітей: іграшки активізують примітивний орієнтовний рефлекс, але не ініціюють комунікацію з дорослим.
Дуже важливо, щоб саме дорослий супроводжував процес пізнання, який властивий дитині з народження, заохочував ділитися враженнями та вступати в діалогічні відносини: отримувати підтримку, передавати своє бажання, свою думку. Краще не зациклювати дитину на певному ґаджеті, уникати інтерактиву у відео: вони не повинні закликати до комунікації, спонукати щось натискати та гортати — особливо в ранньому віці. Таку само аналогію можна провести й з комп'ютерами чи смартфонами.
«Діти та підлітки люблять комунікативні ігри. Підліткам важко “вийти” з ґаджета, якщо цей вихід супроводжується критикою, невдоволенням з боку батьків, різкою зміною настрою, проханням допомогти — часто в наказовому тоні. Тому, якщо дитина “в ґаджеті”, просто спробуйте розпочати гру поряд із нею. Це можуть бути будь-які популярні ігри: мафія, контакт, карти, джокер, нарди. Якщо гра та спілкування здадуться їй захопливими й цікавими, дитина змінить фокус уваги й охоче приєднається», — розповідає Марина Вєжис.
Бувають ситуації, коли комп'ютерні ігри стають проблемою: тоді діяти потрібно рішуче.
«Підготуйте для дитини новий “контент”, який допоможе заповнити час, який дитина зазвичай проводить перед екраном. Розплануйте вільний час, найкраще — з максимальною кількістю спілкування. А ще — показуйте власним прикладом, що жити без ґаджетів можливо. Якщо ви самі постійно в комп'ютері чи в смартфоні, дитина буде вас наслідувати, переймати вашу культуру. Введіть у своїй родині “цифровий карантин”: це може бути складно, але разом ви впораєтесь», — радить Марина Вєжис.
У нових умовах повністю обмежити використання ґаджетів не вийде. Втім, важливо звертати увагу, чим саме ваша дитина займається на комп'ютері чи у смартфоні. Тримати в руках телефон — не значить робити щось погане: часто діти просто шукають цікаву їм інформацію, пишуть музику, щось читають. Якщо в житті дитини достатньо фізичної активності та живого спілкування — усе нормально, резюмує психологиня.
Цей матеріал створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені в цьому матеріалі думки жодним чином не відображають офіційний погляд Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.
Фото: надані автором, store.steampowered.com