In English

22 липня в Запорізькій області був убитий співробітник РІА «Новості» Ростислав Журавльов. Пропагандисти намагаються переконати світ у тому, що його вбили «прицільно» та вимагають реакції від міжнародних організацій.

Російські медіа рясніють заголовками про те, що «Україна вбила журналіста», а представники російської влади один за одним вимагають від міжнародної спільноти «засудити вбивство». Лише на РІА «Новості» з 22 липня, коли стало відомо про загибель співробітника агенції Ростислава Журавльова, вийшли десятки новин. У всіх стверджується, що «журналіст» загинув у результаті обстрілу  «касетними боєприпасами». Відтоді вже третю добу кожне російське пропагандистське медіа повідомляє про «вбивство касетними боєприпасами» — хоча обставини загибелі російського пропагандиста  невідомі.

Всі заяви щодо того, за яких обставин загинув Журавльов і були поранені його колеги, базуються винятково на повідомленнях російського ж міністерства оборони, яке не наводить жодних доказів своїх тверджень. 

Тобто з 22 липня буквально вся російська влада «вимагає» та щось «заявляє»: вимагає від ЮНЕСКО «засудити вбивство» людини, яка сама навіть не приховувала, що брала участь у бойових діях на території України у 2014 році, — але  всюди його називають журналістом. За цей час в Росії Журавльова нагородили медаллю;  відкрили кримінальне провадження «про вбивство журналіста», закликали до «помсти Києву» та звинуватили США «у негуманності» постачання Україні касетних боєприпасів. І використовує Росія загибель Журавльова для того, щоб відвернути увагу від власних злочинів і вчергове просунути меседж про те, що «США надає нацистському режиму право вбивати цивільних за допомогою касетних снарядів».

Хоча сама Росія, як це неодноразово доведено, використовує такі боєприпаси в Україні, і при цьому вже три тижні, після того, як США заявили, що нададуть Україні цей тип снарядів, постійно просуває тезу про «антигуманність» цієї зброї та звинувачує США в «злочині проти моралі». Попри те, що ані США, ані Україна, ані сама Росія не приєдналися до конвенції про заборону використання таких боєприпасів. Лише за останні три доби Росія щонайменше двічі обстріляла Україну касетними боєприпасами — серед інших, ними був поранений журналіст Deutsche Welle. Видання стверджує, що має докази поранення свого журналіста саме таким типом снарядів — а от у випадку Журавльова цих доказів взагалі немає. 

Про що, власне, заявили навіть у самій Росії — секретар російської Ради з прав людини при президенті ще 22 липня сказав, що потрібно «розібратися» в обставинах загибелі Журавльова. І навіть зазначив, що ситуація могла бути передбачуваною: на запорізькому напрямку йдуть запеклі бої, і 22—23 липня в області були інтенсивні артилерійські обстріли з обох боків. Але це чи не єдина заява, яку майже проігнорувала російська пропаганда.

Численні, нічим не підкріплені заяви російської влади та пропаганди підхопили «дружні» до Росії країни: міністр інформації Сирії «рішуче засудив» загибель Журавльова; «синдикат єгипетських журналістів», так само як і лівійських, також  закликав «провести розслідування» загибелі пропагандиста; улюбленці Росії французькі праві теж зробили свої заяви й навіть іракські правозахисники заявили про «порушення прав» журналістів. Висловився і парламент Нікарагуа. 

Окремо слід зазначити, що Росія одразу ж почала вимагати реакції від ООН і ЮНЕСКО — і отримала їх. Генеральна директорка ЮНЕСКО Одрі Азуле висловила співчуття  родичам загиблого, в ООН засудили будь-які напади на журналістів, — правда, в коментарі самій РІА «Новості». Росія  також вимагає реакції від ОБСЄ — але поки що заяви саме про Журавльова ОБСЄ не зробила. Як, зазначимо, і більшість міжнародних організацій, коли в Україні гинули від російських обстрілів українські та іноземні журналісти. Наприклад, коли загинув український фіксер Богдан Бітік, ЮНЕСКО жодних заяв не зробила.

Масована пропагандистська атака  Росії  має свої результати. Вигідний для Росії меседж про «вбивство журналіста» розійшовся світом. Іноземні медіа з посиланням на російську сторону пишуть, як «українці цілеспрямовано вбили російських журналістів» і, мовляв, це було зроблено «переданими Сполученими Штатами касетними боєприпасами».

Наприклад, Reuters пише про це так: «В Україні загинув російський військовий репортер і троє були поранені в результаті того, що Міністерство оборони назвало українською атакою із застосуванням касетних боєприпасів, що викликало обурення з боку Москви», — та додає, що «касетні бомби опинилися в центрі уваги після того, як цього місяця Україна отримала їх зі Сполучених Штатів» і що вони «у багатьох країнах заборонені, оскільки розлітаються осколками на великій території й можуть становити небезпеку для цивільного населення».

Хоча і згадали, що днями в районі Бахмута під російським обстрілом також касетними боєприпасами поранень зазнав оператор Deutsche Welle Євген Шилко.

При цьому в статті посилаються на речницю російського МЗС Марію Захарову, яка розказує про «жорстоку розправу над російським журналістом» і те, що «всю міру відповідальності розділять і ті, хто постачав касетні боєприпаси своїм київським протеже». Щоправда, Reuters зазначає, що росіяни мовчать про те, що ООН уже неодноразово фіксувала використання росіянами касетних боєприпасів в Україні.

Тим часом, пише також агентство, «жодних коментарів із боку України щодо цього інциденту отримати не вдалося».

Так само щедро позицію російської сторони транслює найвідоміше в арабському світі медіа Al Jazeera. Воно посилається і на російські Міноборони та МЗС, і на саме пропагандистське російське РІА «Новості», і навіть на губернатора Бєлгородської області Росії Вʼячеслава Гладкова, який звинувачує Україну у використанні касетних боєприпасів ще й на території Росії. І знову «жодних коментарів із боку України щодо цього інциденту не було». 

Також про «вбитого українцями російського журналіста Ростислава Журавльова» написали американські газети The Washington Post і Barron’s (дочірнє видання The Wall Street Journal), французька France 24, німецький Bild, індійські видання Times of India та India Blooms і європейське медіа Euro News. 

А Міжнародна федерація журналістів (IFJ/EFJ), поширюючи ті самі наративи, пішла ще далі й заявила, що «приєднується до своєї російської філії Профспілки журналістів і працівників ЗМІ (JMWU) у закликах до швидкого розслідування смерті Журавльова».

Більш виважено цю історію подали білоруське опозиційне медіа Nexta, яке у своєму твіттері назвало Журавльова пропагандистом, російськомовне європейське медіа «Настоящее время», яке входить у структуру «Радіо Свобода» та вказує, що Журавльов ще у 2014 році брав участь в анексії Криму та воював на Донбасі на боці Росії, а також британський таблоїд Daily Mail. Останній детальніше розказав і про пропагандистську роботу Журавльова, і про те, що росіяни самі неодноразово використовували касетні боєприпаси.

Однобокість повідомлень про загибель Журавльова спричинена й тим, що заяв із цього приводу немає ані від Офісу президента, ані від Міністерства оборони. Щоправда, Центр стратегічної комунікації та інформаційної безпеки повідомив, що вважати російських «воєнкорів» журналістами не можна, оскільки вони є штатними бійцями інформаційного фронту, які мають нести відповідальність так само, як і інші російські злочинці. Також заяви щодо Журавльова зробили медійники. Зокрема Інститут масової інформації вимагав не прирівнювати пропагандиста, який незаконно приїхав на окуповані території, до журналістів. Медіарух  також зробив подібну  заяву,  відповівши міжнародним організаціям, які назвали Журавльова «ще одним загиблим на війні журналістом» і нагадавши, що російська армія з початку вторгнення вбила в Україні вже 65 українських та іноземних журналістів — на що були чергові неконкретні заяви про «стурбованість». 

У той же час, фахівчиня з комунікацій, медіатренерка Ярина Ключковська зазначає, що Україна і не повинна коментувати цей випадок, проте голос українських медійних організацій має звучати гучніше: «Що ми можемо коментувати, коли людина з цього боку пішла на війну і це її рішення. Офіційно, звичайно, нема чого коментувати. Інше питання, що журналісти Reuters та інших світових видань не знають, кому в Україні подзвонити за компетентним коментарем від журналістської спільноти, тому що в нас нема потужної та авторитетної організації чи асоціації яка б говорила від журналістів. Є НСЖУ, Незалежна медійна спілка, але це все організації не того масштабу, вони недостатньо гучні, щоб їх позицію сприймали. Як наслідок, ми маємо упередження міжнародних медіа, які досі живуть у старій моделі, що вони як медіа повинні бути над конфліктом, нема правого і неправого, є лише конфлікт двох сторін і ми при його висвітленні будемо орієнтуватися на свої цінності. А в їхньому уявленні журналіст на війні не є учасником конфлікту.

І це означає, що ми не зробили свою домашню роботу і не пояснили людям, що пропаганда і журналістика — це різні речі. Зараз не та ситуація, щоб ми швидко поміняли їхнє бачення про те, що таке роль журналіста на війні і чи справді є дві рівноцінні сторони. Це треба виправляти, але в рамках кількох днів ми цього не зробимо. А в рамках кількох днів теоретично якась українська сторона мала б сказати, що пропаганда — це не журналістика, а пропагандист є учасником конфлікту з боку агресора. Але я не знаю, хто б це міг бути, бо, чесно, зараз, крім Міністерства культури та інформаційної політики, не бачу гравця, хоча не вважаю, що це державна справа такі речі коментувати, але іншого гравця нема.

В західних країнах нема державного органу, який говорить від імені журналістської спільноти, у них уявлення, що держава може говорити від імені журналістів не вписується в рамки їхнього бачення світу та своєї професії, бо журналіст завжди є критиком влади і не може влада говорити від його імені. Тому має бути якийсь гравець, який буде говорити від імені журналістської спільноти. ІМІ та Медіарух про це говорили, але їх не почули. В Росії за медіа говорить держава, а ми такого не можемо собі дозволити, тому що ми називаємо себе демократичними і кажемо, що у нас вільні медіа.

Загибель одного пропагандиста з російської сторони не є питанням держави. Іміджева проблема для України не в тому, що хтось загинув на війні. Іміджева проблема для України, яку ця ситуація проявила в черговий раз, в тому, що міжнародні медіа досі не розуміють різниці між журналістикою і пропагандою — раз, між роллю Росії та України — два. І ці два питання тут зійшлися. Я слухала подкаст з Пітером Померанцевим, де він говорить, що пропагандист з боку агресора автоматично визнається учасником війни. Тому цього Журавльова з точки зору міжнародного права журналістом вважати не можна, він — пропагандист і є учасником збройного нападу на Україну та учасником бойових дій, а не журналістом. Але ми це зараз не донесемо, тому що це — довга розмова і вона відбувається, але, на жаль, не так продуктивно, як би хотілося. Перше, нам потрібен потужний голос медійної спільноти, який буде авторитетним не тільки для маленької медійної групи, а й для світу. Але це сказати легше, ніж зробити. Але Reuters, The New York Times повинні знати, кому дзвонити, коли в них є питання, які стосуються українських медіа та української журналістики і це не може і не повинен бути державний орган, тому що на відміну від Росії у нас медіа не державні, а незалежні. Як тільки держава почне коментувати від імені медійників, ми одразу потрапляємо в одну лігу з Росією і зводимо нашу журналістику до статусу воєнної пропаганди, а нам цього не можна робити. Друге, нам все-таки треба підіймати, можливо, на рівень ООН глобальну дискусію про те, що агресор і той, хто захищається, не є рівноцінними учасниками конфлікту і медіа, які прикриваються уявленнями про баланс і про те, що вони над конфліктом, повинні міняти свою точку зору, бо є добро і зло, тому не можна прикриватися журналістськими стандартами в цій ситуації. Не можуть тут медіа бути над добром і злом. Тут є агресор і жертва і ми про це говоримо, але, очевидно, мало, якщо зараз натикаємося на такі нерозуміння».

 Фото: телеграм-канал Дениса Казанського