Що таке дезінформація й чому боротьба з нею — сфера відповідальності спецслужб? Чому немає сенсу боротися з дезінформацією відірвано від людей і організацій, які її поширюють? Чому фактчекінгові матеріали рідко потрапляють до читачів та не стають популярними? Про це, а також про те, як розпізнати дезінформацію й так звані інформаційно-психологічні операції, експерт із питань інформаційних воєн, викладач Києво-Могилянської академії з кризових комунікацій та інфовоєн Дмитро Золотухін розповів під час майстеркласу, організованого ГО «Інформаційний прес-центр» за підтримки Медійної програми в Україні.

Дмитро Золотухін каже, що інформація — це частина світової економіки, яка є одним зі способів обміну продукту на гроші. «Ми говоримо про роль медіа, інформації як частину світового бізнесу, як частину обігу грошей. У фільмі “Соціальна дилема” є хороша цитата: “Якщо ви не сплачуєте за продукт, тоді ви і є сам продукт”, — пояснює експерт. — Що це означає? Для того, щоби бути успішним, треба, щоби про тебе знали. Для цього потрібно доносити інформацію про те, що ти робиш, до споживача. І вся ця інформація є безкоштовною. Ми не просимо споживачів платити за інформацію. Винятками стають медіа, які встановлюють у себе на сайтах пейвол чи просять читачів донатити їм, щоб вони могли розвиватися самостійно».

Він додає, що в Україні виникає проблема через те, що суспільство не розцінює поширення інформації й медіа як бізнес. «Тобто ми даємо інформацію, а споживач не платить нам грошей. Це спонукає тих, хто виробляє медіа, поводитися як люди, які переслідують вищу мету. Це не наближає нас до моменту, коли ми зможемо перетворити інфопростір України на бізнес-сферу, де за інформацію ти маєш право вимагати грошей. І що краща інформація, то більше вона коштуватиме і то об’єктивнішою буде. Якщо на підставі цієї інформації можна буде приймати серйозні управлінські рішення, як особисті, так і для компаній, тим більше треба буде, щоби споживачі платили за цю інформацію», — розповідає Дмитро Золотухін.

Якою буває дезінформація і хто її поширює

На думку експерта, фраза «якщо ви не сплачуєте за продукт, тоді ви і є сам продукт» означає, що увага, яку привертають медіаорганізації та соціальні платформи, монетизується шляхом продажу уваги тим, хто платить, — компаніям, які просувають свої продукти; політичним організаціям, які просувають своїх кандидатів; маніпуляторам, які хочуть просувати свої наративи на широку аудиторію. «У такий спосіб усі споживачі інформації є продуктом, бо вони не платять за те, що вони споживають», — каже Дмитро Золотухін.

Він пояснює, що існує дві категорії маніпулятивної інформації, яка поширюється в інфопросторі:

• брехлива інформація (misinformation), яка з’явилася й шириться без будь-якої мети, у природний спосіб. «Вона може з’являтися, наприклад, через те, що журналіст непрофесійний, або люди можуть бути неосвічені і вважатимуть, що можуть вилікуватися від Covid-19 за допомогою алкоголю. Тобто якщо людина, яка поширює таку інформацію, є некомпетентною, вона не має мети здобути через її поширення якусь конкретну вигоду для себе», — каже Дмитро Золотухін;
• так звана malinformation — спеціальні дії, які мають на меті переконати людину в правдивості певної тези.

Дмитро Золотухін каже, що дезінформація — один із підвидів активних заходів, до яких вдаються спецслужби й розвідки для досягнення політичних цілей. «Вони використовують дезінформацію, щоби здобути першість у тих процесах, із якими працюють. Я переконаний, що питання дезінформації є й має бути прерогативою спецслужб і розвідок, — розповідає він. — На мій погляд, проблемою став той факт, що медіаексперти і журналісти, люди, які не були жодним чином долучені до технології роботи спецслужб, почали активно цим займатися». Експерт пояснює, що дезінформацію шкідливо розглядати у відриві й окремо від людини чи організації, яка її поширює, й каже, що із самим явищем робити нічого не треба, адже це контрпродуктивно. «Потрібно працювати із суб’єктами, які поширюють повідомлення, що містять дезінформацію: з журналістами, які не дотримуються стандартів і порушують етичні норми, з агентами спецслужб і розвідок, які роблять це для досягнення мети», — каже Дмитро Золотухін.

Що таке рефлексивний контроль і як це працює

На думку експерта, термін «гібридна війна», який часто використовує Росія, також є контрпродуктивним. Це визначення вигадав Марк Галеотті — дослідник російської дійсності та спецслужб, і використав його вперше у 2014 році разом з іншим терміном — «доктрина Герасимова». «Жодної “доктрини Герасимова” не існує в природі. Герасимов — це начальник Генерального штабу Міністерства оборони Росії, який у своїй науковій роботі стверджував, що Росія недопрацьовує на кількох напрямках нелінійного протистояння на невійськових просторах, і написав декілька статей для російських сайтів, — каже Дмитро Золотухін. — З усього цього пан Марк Галеотті “зліпив” словосполучення “гібридна війна” та “доктрина Герасимова”».

Натомість експерт пропонує використовувати іншу категорію, яка існує більше 50 років й називається рефлексивним контролем. «Це спонукання об’єкта, яким управляють, добровільно приймати рішення, бажані для того, хто управляє, за допомогою донесення спеціально підготованої інформації, — розповідає Дмитро Золотухін. — Тобто для того, щоби ви поводилися так, як мені потрібно, я вам повинен переказати щось, що справить на вас емоційне враження, і це буде підштовхувати вас до якихось дій чи емоцій. Оскільки ми розуміємо, що нашою поведінкою керують виключно емоції і меншою мірою аналітичне мислення, моєю метою є підбурення ваших емоцій».

Експерт додає: щоби привести людей у певну точку простору, щоби зманіпулювати ними й досягнути результату, потрібно згодувати їм певну інформацію, яка штовхатиме на емоційне сприйняття дійсності. «А коли це відбудеться, емоція буде нівелювати критичне й аналітичне мислення і спонукатиме до дій. Саме через ці факти велика частина фейків крутиться навколо тем, які для нас природно та еволюційно дуже чутливі. Наприклад, діти. “Убили ребенка”, “распяли мальчика”, “бедные дети”», — каже Золотухін.

Він розповідає, що впродовж дня людина 50–55% своєї уваги приділяє роботі, ще 25% — сім’ї та дітям. «Для того, щоби споживати інформацію з медіа, в нас залишається всього 8–12% уваги. Ми втомлені приходимо з роботи, вмикаємо телевізор чи заходимо в соціальні мережі, і споживаємо інформацію, тобто віддаємо цим джерелам нашу увагу, — каже експерт. — Якщо людина просто хоче підтримувати знання про те, що відбувається в країні, вона вмикає телевізор або ютуб. Тому медіа і журналісти борються, конкурують між собою й іншими джерелами за 1% людської уваги, щоб у цю шпаринку вставити якесь повідомлення». Експерт додає, що в такий спосіб діють і російські спецслужби. «Від того, чим наповнені ці 100% нашої уваги, залежить наша реальність. Якщо людина витрачає 1% своєї уваги на Шарія, в неї реальність буде “шаріївська”, на “1+1” — пропрезидентська тощо. Все залежатиме від того, що людина споживає і хто має право на засоби доставки інформації, — каже Золотухін. — Якщо ж говорити про фактчекінг та розвінчування міфів, ситуація на ринку не дасть цій інформації всунутися в шпаринку 1%. Адже в процесі фактчекінгу нам потрібно донести до людей два меседжі. Показати, де брехня і в чому вона полягає, а потім розповісти, що є правдою. Така складна конструкція ринково неконкурентна».

Що таке інформаційні стратегії

За словами експерта, в кожної організації чи структури є або має бути стратегія досягнення мети. «Наприклад, у президента України є стратегія щодо того, як він має переобратися на наступних виборах. Для цього він повинен поширювати про свою роботу таку інформацію, яка б “заходила” виборцям і вони в певний момент вирішили би проголосувати за нього знову, — каже Дмитро Золотухін. — Для того, щоб запобігти цій стратегії, інші гравці інфопростору — опозиційні політсили, росіяни і, можливо, деякі посольства іноземних держав, намагаються цю стратегію зламати. Робиться це завдяки іншим інформаційним повідомленням, спрямованим на ту саму аудиторію. Зеленський у цьому процесі має корегувати свою стратегію».

Наприклад, якщо Володимир Зеленський у своїх відеозверненнях каже, що все буде добре, у травні українці їстимуть шашлики на природі, діти ходитимуть у школу, а президент США Джо Байден у своїх промовах стверджує зворотне й каже, що 16 лютого в Україні буде війна, стратегія Зеленського зламана. «У такому випадку в нього є вибір: іти за цією стратегією до тієї точки, де вона зламалася, тобто переконувати аудиторію в тому, що Джо Байден і західні ЗМІ брешуть, війни не буде, будуть шашлики. Це те, що в нас класично називається боротьбою з дезінформацією. Або він може скорегувати свою стратегію і не відходити зі свого шляху, — каже Дмитро Золотухін. — Наприклад, не говорити більше про шашлики, а говорити, що ми боремося, показувати результати цієї боротьби, і продовжувати в цій комунікації наратив, який його наближає до переобрання. Я вважаю, що конструктивним для всіх учасників інфопростору є дотримання своєї комунікаційної стратегії. Тобто треба продовжувати говорити щось з огляду на те, що кажуть інші гравці. Не стверджувати, що все, що кажуть опоненти, є брехнею, адже це спонукатиме людей враховувати одразу дві точки зору».

Як приклад експерт наводить випадок із обстрілом дитячого садочка у Станиці Луганській, що трапився 17 лютого. «Російські медіа кажуть, що це зробили українські війська. Українські медіа кажуть, що це зробили російські війська. Людина, яка споживає обидва джерела, залишиться із кашею в голові, тому що всі лише кажуть “вірте нам, вони брешуть”, — розповідає Дмитро Золотухін. — У цій ситуації правим виявиться той, у кого було більше засобів для донесення інформації до конкретної людини».

За якими ознаками визначити спеціальні операції з дезінформування

1. Спеціальна операція завжди має мету, яка полягає у зміні поведінки конкретної людини чи групи людей.
2. Мета повинна реалізовуватися інтересантом — людиною чи організацією, яка отримує вигоду від зміни поведінки цих людей.
3. Для реалізації плану інтересанта має бути джерело поширення інформації. «Якщо ж поширювати інформацію від себе, люди думатимуть, що ви зацікавлені, розпізнають у вас інтересанта й, відповідно, менше довірятимуть. Тому дуже важливо фіксувати першоджерело дезінформації, яка поширюється. І якщо це джерело є анонімним, люди подумають, що в нього є мотиви приховати свою вигоду», — каже Дмитро Золотухін.
4. У спеціальних операціях інформація повторюється або доноситься за допомогою специфічних засобів. «У практиці роботи спецслужб це є однією з основних ознак розкриття ворожих намірів. Часто для спецоперацій використовуються одні і ті ж ресурси, — розповідає експерт. — Якщо ви звертаєте увагу на об’єкти зовнішнього світу, не намагаючись їх запам’ятати, і у вас з’являється відчуття повторюваності, — що ви вже десь бачили цю машину чи людину, — варто задуматися. Якщо в медіа ви бачите повторюваність меседжу, яку не можна пояснити його соціальною значимістю, це має спонукати вас думати, що в цьому може бути ресурс реалізації спецоперації».
5. У рамках спеціальних операцій інформацію важко або неможливо верифікувати, тобто немає об’єктивного підтвердження, що інформація є правдивою.

Як аналізувати інформацію від спецслужб

Дмитро Золотухін проаналізував повідомлення американської газети Daily Mirror від 15 лютого, в якому йшлося, що «американська розвідка вірить у те, що о третій годині ночі Росія нападе на Україну». «Коли я читаю такі повідомлення, то в першу чергу запитую себе, яким чином розвідка дійшла такого висновку, — каже він. — По-перше, треба проаналізувати саме формулювання. ЗМІ написали, що американська розвідка не повідомляє про напад на Україну, не передає, а саме вірить у це. Як журналіст довідався про те, у що вірять розвідники?».

Експерт каже, що повторюваність таких повідомлень у ЗМІ буде виправданою, адже ця інформація — суспільно важлива, а верифікувати її складно, адже ми не можемо ніяк підтвердити її чи спростувати, доки третя година ночі не настане. «Мету таких повідомлень від американської розвідки ми теж не знаємо. Зрозуміло, що в них є політична мета, але яка точно, ми не можемо знати, — розповідає Дмитро Золотухін. — Звичайно, що в такої інформації є купа інтересантів. Починаючи від Росії, яка прагне організувати паніку, закінчуючи ринковими гравцями, які спеціально навантажують інфопростір страшними повідомленнями».

Він додає, що запитує себе: якби це було правдою, як би це технічно виглядало; якщо американська розвідка вірить, що о третій годині нападе Росія, яким чином вона дійшла такого висновку? «Для того, щоб відповісти на ці запитання, потрібно хоч приблизно розуміти, яким чином працюють розвідки. Якщо ж ви цією технологією не володієте, знайдіть джерело або відставного офіцера і розпитайте його, яким чином таку інформацію може отримати розвідка, — каже Дмитро Золотухін. — Вони можуть підслуховувати телефонні розмови. Наприклад, один командир російського підрозділу каже іншому про напад о третій ночі. Або ж розвідка може перехопити письмове повідомлення, або агент щось сфотографує. Але яким чином ця інформація потрапила до агента?». Експерт каже, що щодо нападу на Україну рішення може прийняти лише одна людина — Путін. І якщо він таке рішення ухвалив, він повинен прокомунікувати його зі своїми помічниками, міністром оборони, керівником генштабу. «Всього буде лише близько десяти людей у Росії, які знатимуть про це рішення Путіна. Це означає, що інформація про напад о третій годині ночі могла з’явитися в американської розвідки, лише якщо в неї є агент серед цих десяти людей», — додає Дмитро Золотухін.

Також він радить задуматися над тим, як про інформацію, яку могла отримати американська розвідка, дізналися журналісти. «Що мало статися, щоб американська розвідка розповіла журналістам про свої вірування? Тут варіантів два: або американська розвідка використовує журналіста втемну, що дуже часто відбувається зі спецслужбами; або у журналіста є дуже хороший друг у розвідці, — каже експерт. — Але в такому випадку варто подивитися на біографію того журналіста, що оприлюднив інформацію. Чи він взагалі міг десь стикатися з темами, які стосуються національної безпеки. Якщо він усе своє життя писав про вибори чи собак, у мене питання: звідки в нього можуть бути контакти в американській розвідці? Тобто я намагаюся зрозуміти, що саме стоїть за словами у таких повідомленнях».

За словами Золотухіна, за останні три місяці він нарахував 16 подібних «зливів» інформації від спецслужб інших держав. «Якщо в спецслужбі будь-якої держави за такий короткий час відбувається 16 зливів розвідувальної інформації, то це не спецслужба. Або люди непрофесійно ставляться до виконання своїх обов’язків, у них усе як решето і журналісти отримують будь-яку інформацію про роботу спецслужб, або вони скоординовано згодовують журналістам повідомлення, щоби вони видавали цю інформацію за чисту монету. Це медіа і робили останні три місяці», — каже експерт.

Як відстежити повторюваність інформації

Дмитро Золотухін розповідає, як він намагається перевірити, чи є поширення якоїсь інформації спеціальною інформаційною операцію. Наприклад, у листопаді 2020 року в мережі поширювалася інформація, що «спецназначенец Порошенко Сергей Кривонос безосновательно получил звание “генерала”». «Коли я бачу такі елементи контенту, я намагаюся зрозуміти, звідки прийшла інформація. Потім хочу подивитися, чи є фактор повторюваності. Тому я копіюю частину тексту і шукаю його в гуглі, — розповідає Дмитро Золотухін. — Я обмежую цю фразу лапками. У такий спосіб прошу пошуковик показати мені лінки на матеріали, в яких є ця фраза із таким самим порядком слів. Якщо я його побачу, це свідчитиме, що люди не заморочувалися з інформаційним приводом, а просто купили джинсу на декількох майданчиках і скопіювали одне й те саме повідомлення, навіть не роблячи рерайт. У цьому випадку я знайшов 23 посилання на ідентичні матеріали. Для мене це на 95% означає, що інформація є фейковою, що вона вкинута навмисно».

Експерт радить відстежувати повторюваність поширюваного також за допомогою телеграма. «Я підписаний на граничну кількість телеграм-каналів — 500. Це і внутрішньоукраїнські, і ті, які керуються російськими спецслужбами в українському середовищі, і власне російські, — каже Золотухін. — Телеграм дуже простий у сенсі пошуку інформації. Я використовую пошук у лівому верхньому куті екрана, щоби подивитися, що пишуть у телеграм-каналах за ключовими словами. Наприклад, мене цікавить, що і коли писали про обстріл дитсадка у Станиці Луганській, тому в пошуку я набираю слово “Станица”. Спершу я бачу посилання на телеграм-канали, а далі — повідомлення. Дуже зручно, що там є часові позначки, тому ми можемо побачити, що саме і коли саме писали про Станицю. Хто перший про це написав і коли це сталося».

Він додає, що використовує для пошуку різні слова, щоби зрозуміти загальний контекст написаного. «Таким чином я можу в деяких кейсах відкинути підозри, що фейки розганяє певна група, — розповідає Дмитро Золотухін. — Коли я працюю над спеціальними операціями, перше, що я роблю, — гіпотези, кому це вигідно, хто може надавати ресурси для розгону цієї інформації. Мене не цікавить контент, мене цікавлять формальні ознаки того, що відбувається, а телеграм дає можливість зробити зріз. Я вже бачу, який телеграм-канал які наративи просуває». Експерт наголошує: аби розкачати якийсь наратив, потрібно витратити гроші, тому важливо зрозуміти, хто цей ресурс надає. «Якщо я для себе зрозумію, що цей ресурс хтось дає, і є інтересанти, які поширюють інформацію, у них є мета, яку я розумію, бачу повторюваність… У мене вже є набір ознак, згідно з якими я можу сказати, що це якась неприродня підлість. Тому що медіа так не роблять», — пояснює Золотухін.

Він також радить користуватися ще одним інструментом — inoreader.com, який дає безкоштовно підписатися на багато RSS-джерел. «За допомогою цього сервісу я підписуюся на RSS великих новинних сайтів, — каже Дмитро Золотухін. — Після цього у мене з’являється велика кількість повідомлень, я бачу все, що відбувалося протягом дня і як це оприлюднювали сайти. Я використовую цей інструмент, щоб знаходити кореляції. Наприклад, мені потрібні новини, які сьогодні написали про Станицю. І тут я також обираю ключові слова і роблю свій так званий безкоштовний моніторинг».

Дмитро Золотухін рекомендує користуватися переліком сервісів, за допомогою яких можна перевіряти інформацію та дані, зібраним командою розслідувачів Bellingcat.

Фото: iccrp.org