Більшість кампаній проти куріння вже давно розраховані на молодих людей. Так, Департамент охорони здоров’я та соціальних служб США ще 1994 року провів опитування  серед 30-річних респондентів. І на запитання «коли ви почали курити?» більшість з них дали відповідь: «до 18» (тобто до віку, з якого це дозволено законом).

Крім того, за даними дослідження Центру з контролю та профілактики захворювань (США), лише 3% людей, які почали палити, зазвичай здатні кинути. Значна кількість наукових розвідок також підтверджує: людині легше втриматися від цієї поганої звички протягом усього життя, якщо вона не почала курити до 21 року. Тобто профілактика куріння в молодому віці є найрезультативнішою.

Молодь перебуває в групі ризику ще й через власний юнацький максималізм: більшість вважає, що з ними не може статися нічого поганого. Тому ані інформація про величезну шкоду куріння, ані різні форми застережень не впливають на них. Адже наслідки куріння, хронічні хвороби даються взнаки лише в середньому віці. Тож підліткові, як правило, важко повірити в те, що якась там забавка здатна згодом призвести до значних проблем зі здоров’ям.

Підлітки зазвичай наслідують поведінку людей, які їх оточують. Тому якщо якась частина компанії курить, скоріше за все, в іншої теж з’явиться бажання спробувати.

Фактором неабиякого впливу також вважається реклама. Йдеться не лише про журнали та білборди. Тютюнові компанії часто є партнерами спортивних заходів, молодіжних концертів, не кажучи вже про їхню активну роль у кіноіндустрії. На останню вони, до речі, не шкодують грошей. Наприклад, одна з найбільших тютюнових компаній Philip Morris заплатила $42 000 лише за те, щоб логотип Marlboro з’явився у фільмі «Супермен-2». А на те, щоб герої стрічки «Ліцензія на вбивство» курили сигарети компаній Philip Morris та Liggett, останні витратили вже цілих $350 000. 

Чинників, які так чи інакше підштовхують підлітка до сигарет, безліч. Так само, як і шляхів запобігання цьому.

Інформаційні підходи

З часів оприлюднення першого звіту хірургів у 1964 році профілактичні програми проти куріння зазнали значних змін. Спочатку вони були спрямовані на доросле покоління. Вважалося, що, почувши про шкоду, яку сигарети завдають людському організму, всі раптом кинуть курити. Однак сила фізіологічного звикання та соціальні умови при цьому не були враховані. І хоча шкоду куріння було доведено, цих аргументів виявилося недостатньо для того, щоб переконати підлітків.

Соціально-психологічні заходи

Пізніше в антитютюнових програмах  наголошувалося не тільки на шкоді, яку куріння завдає нашому здоров’ю. Оскільки підлітки дедалі більше захоплювалися цією шкідливою звичкою, після 1970-х активісти почали звертати більше уваги на рекламні та соціальні засоби пропаганди здорового способу життя. Підлітків буквально вчили, як сказати «ні» сигаретам та встояти перед тиском медіа і друзів-курців. Наслідки цих дій були помітними, але нічого не вартими порівняно із загальною популяризацією куріння. За даними Центру з контролю та профілактики захворювань (США), кількість курців серед студентів збільшилася на 32%.

Подальше вивчення проблеми дозволило зрозуміти, що у курінні значну роль відіграє соціальний фактор. 1983 року в американському журналі Addictive Behaviors була опублікована розвідка, що презентувала нові дані. Дослідження полягало в демонстрації учням сьомого класу відеоматеріалів, в яких їхні однолітки під час куріння висловлювали негативне ставлення до нього.  Результати показали, що дівчата піддавалися впливу відео набагато більше за хлопців, власне, як і ті підлітки, що вже колись пробували курити. Але практично усі учасники фокус-групи заявили, що не мають наміру починати/продовжувати курити в майбутньому. І, на відміну від інших досліджень, це розглядає вплив однолітків як позитивний фактор, який може допомогти втриматися від сигарет.

Маркетингові та медіа-стратегії

Для підтримки антитютюнових кампаній масмедіа варто розміщувати якомога більше антиреклами. Для ефективності вона має:

1)      адресуватися учням 5–10 класів;

2)      оновлюватися принаймні щороку;

3)       бути скоординованою зі шкільною програмою;

4)      акцентувати увагу на наслідках куріння, що даються взнаки вже сьогодні, а не лише в середньому віці;

5)      враховувати загальні засади антитютюнових заходів;

6)      пояснювати, що куріння це не нормально.

В період 1987–1993 років у Канаді активно використовувалися маркетингові Break Free кампанії із боротьби з курінням. Вони полягали в активній комплексній антипропаганді сигарет на телебаченні, радіо, у пресі та зовнішній рекламі, поширювали ідею, що не курити – це добре та модно. Як наслідок, подальші дослідження показали, що така реклама мала значний вплив на екс-курців, 39% з яких вказали, що вже точно ніколи не повернуться до цієї звички. Вона вплинула і на тих, хто ніколи не пробував курити: 19% респондентів зазначили, що втримаються від цього протягом життя. Що ж до курців, то 15% з них повідомили про те, що така реклама допомогла їм зменшити кількість викурених сигарет протягом дня, а 4%, – що через неї їм було легше кинути курити.

Пізніше, у квітні 1998 року, у Флориді (США) стартувала також досить успішна антитютюнова реклама, орієнтована на молодіжні медіа. Полягала вона у висміюванні механізмів дії тютюнових компаній та способів заохочення споживачів, які вони використовують. Її результати свідчили про появу тенденції до зменшення кількості курців серед студентів Флориди.

Профілактика куріння в школах

В 1993 році в журналі The American Journal of Public Health (США) були проаналізовані програми профілактики куріння у 94 школах США. Ці програми класифіковано за раціональними, розвиваючими, соціально-нормативними та соціально підсилюючими підходами.

Раціональний підхід передбачав традиційні заходи на кшталт лекцій про здоровий спосіб життя. Але ефект від таких заходів був незначним.

Розвиваючий підхід презентувався інтерактивними лекціями, дискусіями та рольовими іграми. Він був спрямований на підвищення самооцінки учнів та показав непогані результати впливу на їхню поведінку.

Соціально-нормативний підхід заохочував молодь до участі в громадських проектах, професійному навчанні та розважальних заходах. Він мав на меті запобігти соціальній ізоляції підлітків, підвищити їхню самооцінку та на практиці виявився досить успішним.

І останній, соціально підсилюючий підхід впроваджувався за допомогою програм так званого «соціального тиску»: дискусії, моделювання поведінки, проблемні рольові ігри. Такі програми були покликані розвинути у підлітків навички протистояння негативному впливу оточуючих, а також зосередити увагу на всіх негативних наслідках куріння.

І не дивно, що найкращі результати показали програми, які базувалися не на раціональному знанні, а саме на соціальних передумовах куріння. Інакше кажучи, серед двох закликів: «якщо ти куриш, від тебе буде неприємно пахнути, і ніхто не захоче з тобою дружити» та «якщо ти куритимеш, то помреш через 40 років», дієвішим виявися все-таки перший. Тому вважається, що краще боротися з проблемою в її соціальному контексті.

Це дослідження показало, що  орієнтація на соціальне підкріплення боротьби з курінням, соціальні норми, розвиваючі програми може бути дуже результативною.

Колективні підходи

Також виявилося, що найкраще проблему куріння долають ті шкільні програми, до яких залучаються батьки та великі спільноти людей. Адже зміна соціальних норм – найкраща зброя профілактики куріння. І коли підліткові дають можливість змінити ситуацію, вплинути на когось та побороти негативні явища в суспільстві, це набагато краще за звичайне моралізаторство.

Це були лише перші дослідження питань профілактики куріння серед молоді. Пізніші розвідки спрямовувалися на вивчення стійкості молодого покоління до впливу медіа, що рекламують сигарети, та однолітків, які пропонують закурити. Проте дослідники зазначають, що програми з профілактики куріння повинні мати за мету насамперед руйнування ореолу привабливості сигарет та дискредитацію їх соціально об’єднуючих функцій.