Нехюґна Україна в сюжеті данського телеканалу

Врятую від стріл твоїх
Хоч би тіло
Загнав під лід
Не знайду
Душу я
Болить
Ой, як болить…

Із цього куплету пісні «Плакала» гурту Kazka починається сюжет на данському каналі DR1. Субтитрами перекладають український текст данською. Що ж далі? Що український гурт — яскравий приклад культурної дипломатії, бо переспіваний людьми різних національностей? Що він потрапив до топу у Shazam? Ні. Далі закадровий голос каже нам, що ми слухаємо суперхіт, який відкрив усім очі на «найбільше табу в Україні — насильство над жінками» (цікаво, де можна побачити рейтинг українських табу?). Після такого моторошного вступу глядачеві вже не терпиться дізнатися, що ж діється в тій Україні, яка про насильство над жінками вже й пісні складає.

Данці не перші приписали пісні «Плакала» те, чого там немає. Із такою версією їх випередили самі українські слухачі. «Бачив у соцмережах найнеймовірніші варіанти. Наприклад, що пісня про домашнє насильство, а “фіалка розцвіла” — це синець, що з’явився від сильного удару. Звертаюся до всіх, хто це читає, — про фізичне насильство там і мови нема», — говорив в одному з інтерв'ю автор тексту Сергій Локшин (Седрік).

Та якщо журналіст собі щось твердо вирішив, то всі його респонденти, хочуть чи ні, а будуть своїми словами це підтверджувати. Зробити це дуже легко — вириванням слів із контексту. Звідси й маємо фрази про «Плакала»: «Це дуже велика проблема», «Крик душі ця пісня багатьох жінок», «Пісня про молоду заплакану матір на кухні», які в потрібний час і в потрібному місці телевізійного сюжету DR1 підтверджують теорію, що пісня таки про фізичне насильство.

Сюжет є прикладом того, як іноземні медіа часом згущують фарби, домальовують нашу реальність і переконують у ній глядача. Матеріал тривалістю 23 хвилини занурює нас в Україну, в якій страшно жити, бо це країна суперечностей і абсурду. Тут ледь чи не в кожній квартирі щоночі відбуваються «домашні спектаклі», як їх називають данці, постраждалі шукають підтримки в соцмережах замість поліції, а борців за права жінок калічать. Данські журналісти спілкуються про це із жертвами, жінкою-поліцейською, гендерною активісткою й антифеміністкою.

Автори сюжети повідомляють, що кількість загиблих в Україні від домашнього насильства  нічим не поступається сумній статистиці на фронті, а то й перевищує її. Таке порівняння зроблено з даних за 2016 рік: від домашнього насильства померло 600 жінок, унаслідок війни — 160 цивільних. Але ж це не повна статистика! Справді, в Україні щороку від руки партнера помирає 600 жінок. Але цивільних жертв війни за 2014–2018 роки — понад 2,7 тисяч (за оцінками Моніторингової місії ООН із прав людини в Україні). Якщо розділити кількість жертв війни на кількість років, то виходить, що обидва «фронти» ледь чи не рівнозначні у втратах (600 і 675). Але ж 600 і 160 звучить зловісніше.

«Насильство над жінками в Україні все ще проявляє себе нехюґною мірою, але більше не є невидимим», — кажуть нам у сюжеті. Про те, що таке хюґе й нехюґе данці знають усе. Саме завдяки феномену хюґе (слово в данській та норвезькій, що позначає настрій затишку та комфорту з почуттям задоволеності. — Ред.) вони вперто тримають своє тепле місце на найвищих позиціях у Всесвітньому звіті про рівень щастя. Україна ж у цьому рейтингу на 133-му місці зі 156. Тож данці вважають, що можуть собі дозволити охрестити рівень домашнього насильства в Україні «нехюґним», чи то пак «жахливим».

Але в ідеалу теж є своя «нехюґна статистика». За даними Європейського інституту гендерної рівності, кожна друга жінка в Данії протягом життя стає жертвою фізичного чи сексуального насильства — це на 19 % більше, ніж деінде в Європейському Союзі. Статистика «ООН Жінки» шокує трохи менше: за їхньою версією, жертвою насильства протягом життя стає кожна третя.

Ми, українці, можемо списати всю нехюґну біду на відсутність у країні гендерної рівності. Але в данців гендерна рівність чомусь іде пліч-о-пліч із найвищими показниками насильства над жінками з боку інтимних партнерів. Науковці вже охрестили цю загадку «нордичним парадоксом».

Якщо в Данії, еталоні щастя і взаємоповаги, є своя гидка правда, то на кого тоді Україні рівнятися? Ні на кого. Треба вирішувати проблему насильства над жінками. Що, зрештою, вже робиться. Про це, до речі, є в данському сюжеті. В Україні зростає кількість мобільних груп «Поліна» — поліції із протидії домашньому насильству. У січні цього року вступив у дію новий закон про його криміналізацію. «Домашні спектаклі», як їх назвали данці, для кривдників тепер будуть закінчуватися громадськими роботами, арештом чи ув’язненням. Нехюґна Україна потихеньку змінюється.

comments powered by Disqus