«Непопулярні реформи»: платівку, здається, заїло

«Непопулярні реформи»: платівку, здається, заїло

10:00,
4 Травня 2015
3264

«Непопулярні реформи»: платівку, здається, заїло

10:00,
4 Травня 2015
3264
«Непопулярні реформи»: платівку, здається, заїло
«Непопулярні реформи»: платівку, здається, заїло
В українській політичній лексиці існують кілька стоп-сигналів, кілька негативних маркерів, індикаторів популізму

Що є спільного в риториці всіх наших влад, хоч би якими різними вони були? Що об'єднує їх усі? Одна фраза: «непопулярні реформи», буцімто конче необхідні й невідворотні. А що є спільного в результатах діяльності всіх наших влад? Одне й те саме: от уже майже чверть століття Україна чекає на реформи — й так і не може дочекатися.

Ні, не зовсім так. Леонід Кравчук — єдиний із-поміж президентів — про «непопулярні реформи» мови не вів, його коником була «розбудова держави». Натомість «непопулярні реформи» були і є коронною фішкою всіх без винятку його наступників. Розбудували державу — а тепер її непопулярно реформуємо, й от уже двадцять один рік поспіль.

Якийсь комунікаційний збій стався між владою та суспільством. Бо непопулярності — через край. Тоді як про реформи доводиться тільки здогадуватися: ніби й кажуть нам, що вони є, а піди ж переконайся. Якась непопулярність без реформ — так виглядає з погляду пересічного українця, й якби ж то тільки зараз!

Ні, не сказати, щоб реформ зовсім не було. Запровадили додатковий податок на використання сировини — браво! Тільки от сам по собі, запроваджений окремо, він теж є радше кількісною зміною, ніж якісною, й зміною в тому самому мейнстримовому ключі: «Кого б і за що ще на гроші потрусити?». Там відібрати — тут додати. Там збільшити — тут зменшити. Там батіг — тут пряник. «Три пишемо, два на ум пішло». Усе це нагадує стару гру в перетягування короткої й дірявої ковдри — вже геть короткої й геть дірявої. Залатування сьогоднішніх дірок — а що буде завтра, завтра й побачимо.

Із червня буде запроваджено муніципальну патрульну поліцію — ура, товариші! А чи не здається, що пишання цим вікопомним актом є поки що передчасним? От побачимо, що являтиме собою та мунпатполіція — тоді й пишатимемося. А раптом вийде, що по суті це — та сама міліція, тільки ще й аматорська? У російській блогосфері є досить популярний демотиватор із приводу перейменування російської міліції на поліцію — буцімто Медведєв каже Путіну: «Милицию в полицию? Ха-ха! Медиков в педиков, маму в папу, почту в мочту, а медведя в педведя!» Де гарантія, що в нас не вийде той самий педвідь? Як наполягає народна мудрість, не кажи «гоп»!

Але оце «гоп!» лунає й лунає. Гаразд, може, ми ще тих реформ не відчуваємо — чи то через те, що мало часу ще минуло, й на результати чекати зарано, а чи то просто товстошкірими всі ми є. То хай би хтось повноважний вийшов і чітко нам усім розповів: «Проведено таку й таку реформи — результати отакі й такі. А якщо нема ще результатів, то неодмінно будуть — такого-то числа о такій-то годині, такі й отакі. А отакі реформи ми започаткували, але до кінця ще не довели — руки ще не дійшли, та й узагалі швидко лише в казці буває. А отакі реформи запланували — даруйте, їхнє приготування потребувало особливої ретельності й тому відібрало дуже багато часу. А от із цим, ви вже даруйте, поки що не виходить, а як виходить, то якась чортівня — ну, от не клеїться щось». Ну, й таке подібне. Але ніхто ж досі не вийшов, ніхто ж не розповів! Нас так і годують розповідями про «реформи взагалі», про те, які вони необхідні й невідкладні. Й президент годує, й прем'єр-міністр, і міністри. «От які ми реформатори!» — тільки й чути. Чоботар без чобіт — може бути, але хто такий реформатор без реформ, реформатор, який тільки мріє про реформи? Був у Миколи Гоголя такий персонаж — Манилов. Узагалі-то, приємна й незлостива людина, що викликає радше жаль і співчуття, ніж обурення...

А з євросоюзівських кіл лунає дедалі більше скептицизму. Чи розуміє наша влада, що за умов російської агресії скептичне ставлення Європи до неї, нашої влади, як до збіговиська пустопорожніх обіцяльників — це буде вирок Україні? Й обережні реверанси деяких країн у бік Росії — теж наслідок того, що Європа дедалі більше сумнівається в нашій європейськості. Російська агресія змусить Європу підтримувати Україну будь-що? Ой, не факт. Європейці можуть же й подумати, що Україна — то й справді Росія-дубль-два, яка реформуванню не підлягає, й що ну його до біса — втручатися у сварку між «двома Росіями», обидві з яких рівною мірою «умом не понять»!

Й от же що приголомшує. Здавалося б, Майдан довів: українці розуміють потребу в реформах, українці прагнуть реформ, воліють і жадають їх. І розуміють: деякі з них протягом певного часу даватимуть побічні ефекти — ну, от як коли ви переходите вулицю, дискомфорт завжди є підвищеним, але тільки доти, доки ви ту вулицю не перейдете. Реформи в Україні є без перебільшення вистражданими суспільством. І після того вести мову про «непопулярні реформи» — коли суспільство саме на них тільки й чекає?

Та будь-які справжні, відчутні реформи були б не те що популярними — мегапопулярними! Й люди заради них залюбки потерпіли б. Тільки за однієї умови — коли справді відчували б, що щось робиться, щось міняється, щось стає не таким, яким було, й обіцяє якісь перспективи.

Узагалі ж, в усталеній українській політичній лексиці існують кілька стоп-сигналів, кілька негативних маркерів, індикаторів популізму.

Один із них — слово «народ». Почувши його з вуст політика, слухати подальші його розпатякування про демократію вже не хочеться. Бо то в СРСР «мудра партія» дбала про «народ» у хвіст і в гриву. От тільки щоразу виявлялося, що є «народ», а є «відщепенці». А в демократичних країнах уживають більш термінологічно визначені, окресленіші й предметніші поняття — «суспільство», «спільнота», «громадяни», «платники податків», зрештою. Нагадаю: в англійській мові еквівалентів нашому (а чи, все ж, у такому значенні запозиченому з російської, так само як і поняття, яке воно позначає?) слову «народ» не існує, бо слово «реорlе» — це множина, «люди».

Інший маркер совковості — вислів «народне господарство»: почувши його, подальших високоекономічних викладень можна вже не слухати; спосіб і напрям мислення оратора вже є очевидними.

Таким саме маркером є, судячи з усього, й вислів «непопулярні реформи»: є велика підозра, що за цією фразою ховається банальне бажання політиків прикрити чимось «високим», виправдати чимось «об'єктивним» свою звичайнісіньку непопулярність і політичну неспроможність.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: economics.lb.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду