Напевно, на папері  виступ мексиканської журналістки на Всесвітньому газетному конгресі  чимало втрачає без її живого голосу, без звуків величної в риториці іспанської мови. Та це – не тільки взірець ораторського мистецтва, а й втілення  емоцій, розуму,  мужності  та  професійної солідарності.

Рік і дев’ять місяців тому я ніколи не повірила б у те, що цей день настане.  Щоранку у мене викликає подив життя. Диво – відкривати очі в охопленій полум’ям країні, де за шість років  уряд або організовані злочинці  стратили понад 60 тис. людей, чиї очі ніколи більше не розплющаться. Мене вражає те, що я можу обійняти своїх дітей, свою матір і своїх братів у країні, де в розпал удаваної війни з наркотиками зникли безвісти більше 18 тис. малюків, підлітків, матерів і батьків, чиї рідні ніколи більше не зможуть їх обійняти. 

З грудня 2010 року, коли вийшла друком книга Los Señores del Narco / «Наркобарони», написана в результаті 5-річного журналістського розслідування, мені винесли смертний вирок високі посадовці  федерального секретаріату громадської безпеки президента Феліпе Кальдерона (Felipe Calderón)  за те, що я викрила  його стосунки з картелем Сіналоа (Sinaloa), згідно з ДЕА (американським Управлінням  по боротьбі з наркотиками – Прим. перекладача),  найпотужнішим у світі, і з бандами викрадачів людей. 

З 1 грудня 2010 року вони встановили ціну за мою голову. З того дня я вирішила  боротися за своє життя. Відтоді я була на межі втратити те, що я найбільше люблю. Моя родина стала жертвою замаху, моїх сестер переслідували в  їхніх оселях озброєні бандити. Ті, хто надавав мені інформацію, потрапили до списку зниклих безвісти, їх вбили, або несправедливо кинули до тюрем. Щодня  я живу з цим тягарем на серці, не знаючи, коли прийде мій час.

Світ дивиться у бік Мексики, яка палає у вогні, однак не зовсім розуміє, що там відбувається. Тому не може збагнути, що таке може статися де завгодно у світі. Мені доводилося спілкуватися з журналістами з усього світу, які в останні роки приїздили до Мексики, щоб відчути адреналін сафарі, жаху й смерті. Вони у пошуках стрілянини, трупів, шматків тіла підраховують, скількох людей повісили, беруть інтерв’ю у найманих убивць. Але не бачать суті проблеми.

Лауреат Нобелівської премії Маріо Варгас Льйоса (Mario Vargas Llosa)  якось сказав, що Мексика – «ідеальна диктатура». Сьогодні в Мексиці «ідеальна злочинна диктатура». Найрепресивніший режим усіх часів – це повне засилля організованої злочинності, котре злилося з політичною та економічною владою через корумповану та безкарну національну систему. Її поєднання із деформованим суспільством, розколотим байдужістю і   терором – ідеальна суміш для того, щоб цей режим зберігався і міцнів.    Думати, говорити чи писати про це у Мексиці  небезпечніше (виділено в оригіналі. – Прим. перекладача), ніж бути наркоторговцем чи  слугувати  наркотрафіку.

Ця влада вбила тисячі дітей, юнаків,  жінок і невинних людей. Вона заволоділа частинами території Мексики, прирікаючи людей на режим терору, вимагань, викрадень і безкарності. Ця влада перешкоджає свободі слова, вона стратила за десятиліття  82 журналістів, через неї зникли безвісти понад 16 репортерів, а сотні таких як я зазнали від неї погроз. Вісімдесят відсотків цих злочинів було вчинено  під час перебування при владі президента Феліпе Кальдерона, котрий невдовзі йде у відставку.

Через цю владу злодіяння проти журналістів лишаються безкарними. Нині Мексика вважається найнебезпечнішим місцем у світі для репортерів. Умиваючи руки перед громадською думкою та міжнародною спільнотою, уряд стверджує, що створив управління розслідувань для вирішення справ про вбивства журналістів та для їхнього захисту. Однак воно не зробило нічого, крім того, що приховало згоду федерального уряду та місцевої влади з убивствами репортерів. Його бюджет було скорочено до 74% – ознака «зацікавленості» уряду.

Дев’яносто відсотків справ журналістів залишаються безкарними. Тільки в одній з десяти знайдено винуватця, який потрапив до в'язниці.

Внутрішня криза в Мексиці за критеріями свободи слова була руйнівною. З почуття страху чи задля збереження своїх економічних  інтересів з урядом ЗМІ майже не дають відсічі, коли їхніх журналістів вбивають, коли їм погрожують чи вони зникають безвісти. Бездіяльність частково пояснюється відсутністю професійної солідарності та через добре відоме вам посилення   еготизму  медіа. А ще тому, що уряд загалом криміналізував убитих журналістів, заздалегідь засудивши кожного, хто їх захищає, як кримінального злочинця.

Рідним не лишається іншого виходу, як з  глибоким болем збирати шматки тіл  – закатованих,   розчленованих і викинутих у мішках для сміття. Їм ще  доводиться й мовчати та опускати голови, коли безчесний уряд без будь-яких доказів стверджує, що загиблі були  наркожурналістами.

Рік і дев’ять місяців року тому я зрозуміла, що недостатньо пережити  варварство. Недостатньо відчувати, як вітер лоскоче твоє обличчя, дихати чистим повітрям, бачити усмішки своїх улюблених дітей. Жити мовчки – цього  не досить у будь-якому куточку планети. Жити й мовчати про корупцію, злочинність і     безкарність, які оволодівають моєю  країною, – однаково що вмирати. Як і раніше, я засуджую занепад Мексики,  таємну змову політиків, чиновників і ділків найвищого рівня з  наркокартелями.

Сьогодні мексиканському суспільству  потрібні хоробрі, чесні журналісти, готові до бою. Вірю, що існує й  відповідальність міжнародного співтовариства, світових медіа розглядати мексиканську  реальність глибше, підтримувати нас у нашій роботі. Без свободи слова справедливість і демократія не мають шансів.

Сьогодні ви вручаєте мені Золоте перо Свободи (La Pluma de Oro de la Libertad). Я ніколи не сподівалася на жодну нагороду за свою працю. Я присвячую її й   символічно передаю усім мексиканським журналістам, чий голос перервала  смерть, зникнення безвісти або цензура. Я присвячую її також усім мексиканським журналістам, які   щодня подають приклад виконання свого обов’язку  –   інформують та викривають злочини будь-якою ціною.

Я боротимуся до останнього подиху, хоча це був би маленький приклад для журналістів, як не ставати на коліна перед наркодержавою. Не знаю, скільки днів, скільки тижнів, місяців або років  мені лишилося жити. Знаю, що я – у чорному списку дуже потужних осіб, які залишаться безкарними з кишенями, набитими грішми у вигляді хабарів за  наркотики, та з чорною совістю за свої  ганебні вчинки. Знаю, вони чекають миті, щоб виконати свою погрозу з меншим політичним ризиком. Знаю, що мене не захистить ніщо, крім правди, мого голосу  і моєї журналістської роботи.

Якщо це колись станеться, згадуйте  мене такою, якою я тут стою. Я не хочу бути ще однією цифрою у чорній статистиці вбитих журналістів. Я хочу бути часткою статистики журналістів, які боролися, щоб жити.

Ми, мексиканці, насправді  відповідальні за своє лихо. Та сподіваюся, що міжнародне співтовариство не буде надалі байдужим до імперії мексиканської  наркодержави, яка не закінчується  адміністрацією Феліпе Кальдерона. Сподіваюся, що воно  захистить свої кордони та економіку від влади, яка  розширює свій вплив,  і не надаватиме ані  притулку, ані захисту винуватцям – байдуже, чи вони рядяться  в одіж екс-президентів, президентів, бізнесменів і торговців наркотиками.

Я хочу жити, але жити мовчки – однаково що вмирати.

                                                        Анабель Ернандес, лауреат «Золотого пера Свободи»

Анабель Ернандес (Anabel Hernández) – мексиканська письменниця та журналіст, лауреат цьогорічної премії WAN-IFRA «Золоте перо свободи» (Golden Pen of Freedom). Співпрацювала з багатьма мексиканськими виданнями, зокрема – із національними щоденними газетами Milenio, El Universal та La Revista, а також з газетою Reforma і щотижневим виданням Proceso. Після публікації книги Los Señores del Narco / «Наркобарони», у якій деталізуються відносини організованих злочинних угруповань та представників вищих ешелонів мексиканської влади, Анабель отримує чимало погроз. У інтерв’ю Quien Resulte Responsable TV в 2011 році Ернандес розповіла, що журналістські розлідування стали частиною її професійного та особистого життя після того, як в 2000 році у Мехико був викрадений та вбитий її батько, а поліція відмовилася проводити розслідування, не отримавши хабара.

Джерело: WAN-IFRA

Переклад з іспанської: Аркадій Сидорук