Всесвітній газетний конгрес. День перший

Всесвітній газетний конгрес. День перший

00:00,
4 Вересня 2012
1363

Всесвітній газетний конгрес. День перший

00:00,
4 Вересня 2012
1363
Всесвітній газетний конгрес. День перший
Всесвітній газетний конгрес. День перший
Януковичу завадили скористатися платформою Конгресу для легітимації тези про повну свободу слова в Україні. Хоча йому, схоже, все одно. Суб’єктивний щоденник.

У перший день Конгресу «долали стереотипи», кожен свої: Віктор Янукович – свої, учасники – свої, вітчизняна медіаспільнота – свої. Але, здається, кожен так і залишився при своїй думці.

Перший день Конгресу також розвіяв деякі побоювання, озвучені частиною активної медіаспільноти напередодні – зокрема про те, що цей захід фактично слугуватиме на підтримку української влади, яка хоче переконати весь світ, що в Україні немає проблем зі свободою слова.

Та проблеми таки є. Це підтвердив протест українських журналістів під час виступу президента Віктора Януковича. Цей протест, безперечно, став найрезонанснішою подією першого дня Конгресу. І прикметно, що WAN-IFRA солідаризувалася з українськими колегами. Виступ президента WAN-IFRA Джейкоба Метью (Jacob Mathew) аж ніяк не був лояльним до української влади, швидше – дипломатичним.

Звісно, лояльні до Януковича медіа, швидше за все, у більшості своїй ігноруватимуть сам факт протесту – і в Україні ця реальність виглядатиме, як завжди, причесано-напомадженою. Та «причесати» статті й сюжети іноземних журналістів буде складніше. Бо вирваний із рук Олени Притули плакат зі словами «СТОП» одним махом перекреслив усі дорогезні піар-зусилля з відбілювання іміджу української влади в закордонній пресі. І хтось мав би напередодні тим охоронцям пояснити, що українських журналістів у присутності топ-менеджерів і провідних журналістів найбільших медіакорпорацій світу краще не чіпати руками (зрештою, їх краще не чіпати не лише «у присутності», але завжди). Бо за таких умов ефект від слів президента про те, що «уявлення про обмеження свободи слова в Україні є результатом помилкових стереотипів і нестачу об'єктивної інформації», буде прямо протилежний, що, зрештою, і сталося. Світова медіаспільнота дуже добре розуміє і відчуває фальш.

Але не можу не сказати і про інший, менш приємний момент – уже не для влади, а для нашої журналістської спільноти. «Чому ваші найактивніші колеги, які протестували під час виступу президента, не залишились у залі, щоб підтримати колег з інших країн, де не просто тиснуть, а й часто вбивають журналістів?» – запитала мене журналістка з Індії під час розмови за кавою. Йшлося про той момент, коли (перед врученням премії «Золоте перо свободи») журналісти із Пакистану, Ніґеру та Росії коротко говорили про утиски у їхніх країнах. «Їм було би приємно, якби хтось із українських журналістів підтримав їх кількома словами», – додала вона. Мені складно було щось заперечити, бо справді, якщо ми хочемо, щоби світ солідаризувався з нами, ми повинні солідаризуватися зі світом. Адже зацикленість на внутрішніх (інколи навіть містечкових) проблемах, небажання вийти за рамки звичного простору заважає рухатися вперед.

До речі, не всі українські журналісти залишилися і під час виступу Анабель Ернандес, яка отримала цього року премію «Золоте перо свободи», що вручається в рамках Всесвітнього газетного конгресу. Хоча дарма. Це був найемоційніший виступ першого дня Конгресу. Анабель Ернандес – мексиканська журналістка та письменниця, авторка книги «Торговці наркотиками» – втратила батька і сама отримувала чимало погроз. «Я не знаю, скільки днів, місяців чи років мені залишається жити. Я у чорному списку впливових людей, яким нічого не буде за вбивство. Якщо одного дня це станеться, я хочу, щоб ви запам’ятали мене такою, як сьогодні», – від цих слів тендітної, але мужньої жінки-журналістки стає моторошно (повний текст виступу Анабель буде опубліковано найближчим часом на сайті MediaSapiens. – Ред.).

Такого масштабу заходи завжди створюють велике поле для зіставлень. Україна, інтегрована доволі сильно у світові медіапроцеси економічно й технологічно, абсолютно відірвана від них ментально (у вимірах етичних та моральних).

Та зіставлення цікаві не лише у прив’язці до українського контексту. Якщо поглянути на світовий медіаландшафт, виявиться, що він дуже неоднорідний і контрастний.

Такими контрастними, наприклад, були виступи фоторепортера газети Hordaland з Норвегії Відара Герре та менеджера компанії Mail & Guardian з Південної Африки Тревора Нкубе. Перший продемонстрував захопливі результати своєї творчої роботи (прекрасні фото, дизайн) і чудові умови, в яких він працює, аж до можливості використати вертоліт для реклами власної газети. Другий (як на мене, його виступ був найцікавішим) розповідав про те, що видання газет в Африці – це важка і затратна праця, і ні про який вертоліт і не йдеться, якщо обладнання для друку – це ледь не розкіш, а політичні ризики дуже великі, та й ринки недорозвинені (у деяких країнах Африки взагалі немає ринків реклами).

І хоч більшість доповідачів говорили про справи економічні, практично ніхто не оминав теми свободи слова у своїх країнах. Але чи такою ж органічною ця тема є для медіаменеджерів українських, як вона є для менеджерів світових медіа (у першу чергу європейських та американських), покажуть дискусії у наступні дні конгресу. 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: AlertNet
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду