Коли мета – виживання, не до етики?

Коли мета – виживання, не до етики?

00:00,
28 Квітня 2012
2870

Коли мета – виживання, не до етики?

00:00,
28 Квітня 2012
2870
Коли мета – виживання, не до етики?
Коли мета – виживання, не до етики?
Як інтернет впливає на професійні обов’язки журналіста і які фундаментальні речі залишаються незмінними  − ці питання обговорювали учасники конференції «Честь професії-2012».

Конференція  проводиться вже третій рік, традиційно по завершенню конкурсу професійної журналістики «Честь професії».  Організовують конкурс Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси (УАВПП) та Незалежна Асоціація Телерадіомовників (НАМ).

Розвиток інтернету постійно вносить  зміни та корективи у професію журналіста – фактично, щороку, якщо не щомісяця,  постають нові задачі. Тому закономірно, що на цьогорічній конференції експерти обговорювали, як інтернет-технології впливають на роботу сучасного журналіста: що невідворотно змінюється, а що залишається фундаментом професії, незважаючи на будь-які інновації.

«Ломка» газетярів і віртуальні ньюз-руми

Про нові тенденції у написанні новин та організації роботи ньюз-руму розповідав Борис Коношенко – генеральний директор та шеф-редактор щоденної безкоштовної газети «METRO Москва» («METRO»  одна з найкрупніших міжнародних газет у світі).  

Генеральний директор УАВПП Олексій Погорелов та Борис Коношенко

По-перше, відбувається перехід від поняття «дедлайн» до «real-time». Для журналіста, який працює в інтернет-ЗМІ, поступово зникає поняття кінцевого терміну здачі матеріалу: оскільки події потрібно висвітлювати в надзвичайно швидкому темпі, форматі «прямого ефіру». І тут виникає одна з головних проблем для будь-якої газети, яка розвиває свій сайт  – перевчити журналістів-газетярів працювати не лише для паперового випуску, а й для сайту. Тобто не орієнтуватися на час верстки номеру, а в процесі підготовки матеріалу готувати новини і онлайн-версії.  

«Цей процес перенавчання супроводжується справжньою ломкою  журналісти впираються і не хочуть працювати на сайт, пояснюючи це тим, що, мовляв,  я – газетяр, і ставлять питання ледь не про звільнення. На що я відповідаю: зараз ти вже працюєш не в газеті, наше видання – це в першу чергу мультимедійний канал»,  – сказав Борис Коношенко. 

З існуванням цієї проблеми погодились й  інші учасники панельної дискусії – зокрема, Світлана Панюшкіна, головний редактор segodnya.ua та Оксана Богданова, головний редактор газети «Комсомольская Правда в Украине».

Світлана Панюшкіна та Оксана Богданова

«Я намагаюсь брати на роботу  журналістів, як мають досвід роботи не лише у газеті, в різних ЗМІ – друкованих, онлайн, що важливо, – на телебаченні. Оскільки все частіше потрібно зняти невелике відео з місця події, чи записати аудіо, а не просто сфотографувати», – сказала Оксана Богданова.

Власне, мультимедійна форма подачі контенту – ще одна тенденція для он-лайн новин.  Частіше використовуються такі інструменти як інтерактивні фото слайди, відеотрансляції, діаграми, динамічні карти. Щоб привабити читача і виділитися з-поміж інших сайтів, доводиться також винаходити нові формати та жанри – наприклад, такі як реп-новини чи короткі  відеопародії. 

Зміни у подачі інформації  відповідно мають відображатися на організації роботи в ньюз-румі редакції. Світові тенденції – це скорочення штату ньюз-румів (оскільки тепер один журналіст може виконувати декілька видів робіт) та  дистанційна робота. Остання має декілька переваг: економія часу (не потрібно витрачати його на поїздки в редакцію), та економія фінансових ресурсів редакції (комп’ютер власний, а не редакційний, економія площі приміщення, яке орендується).

Однак, щоб ефективно впроваджувати  таку систему, потрібен високий рівень самодисципліни журналістів і спеціально навчені менеджери, які вміють керувати співробітниками дистанційно. «У нас це далеко не завжди працює, бо журналісти звикли, що над ними має стояти редактор та ідейно надихати їх»,   відзначив Борис Коношенко.

Для того, щоб підвищити швидкість підготовки новин, керівники редакцій знаходять різні способи. У газеті та сайті «METRO» є спеціальна news-програма, куди контент-редактор вносить список, агенду новин, відбирає події, про які потрібно написати. Журналісти обирають з переліку новину, яку будуть готувати, там з’являються їх прізвища - таким чином економиться час на з’ясування, хто про що пише. Новини при цьому редактор виділяє різним кольором, в залежності від складності – наскільки оперативно вона має з’явитися, наскільки складно знайти коментарі для теми. Це впливає на заробітну плату журналіста – є певна фіксована сума, і є варіативна  вона залежить від кількості «кліків» на новину.    

Така система створена, щоб журналіст відчував конкурентне середовище і прагнув підвищити популярність сайту. «Технології вимагають обовязкового оновлення поглядів на професію, тут вже не до етики, бо потрібно вижити і навчитися працювати у новому цифровому світі»,  вважає Борис Коношенко. 

Вимірювання ціни журналіста: у кліках та грошових одиницях

Проблему виживання журналіста, що часто відбувається за рахунок відступу від етичних стандартів, обговорювали під час другої сесії конференції   «Наскільки багато значить ваше ім’я». Висока конкуренція та гонитва за популярністю ресурсу породила специфічне явище у сучасній журналістиці – цензуру рейтингу. Про це говорила Наталія Лигачова, шеф-редактор «Телекритики»: «Часто здобувають успіх та авторитет ті журналісти, які приносять вищий рейтинг телеканалу чи більше кліків сайту, а не ті, які дотримуються етичних стандартів і пишуть про суспільно-значимі речі».

Наталія Лигачова, шеф-редактор «Телекритики»

За спостереженнями Наталії Лигачової навіть сучасні студенти, які йдуть на практику у ЗМІ, частіше обирають таблоїдні видання: бо там, по-перше, менше вимог щодо дотримання стандартів, а по-друге, простіше стати відомим журналістом. 

«Тому зараз постає  питання: у кого більше шансів зробити собі імя: в того, хто буде рівнятися, наприклад, на  Андрія Малахова, чи – на Юлію Мостову, Олену Притулу? І питання не лише в тому, що у першому випадку ти виграєш матеріально. Насправді до тебе може бути й більше довіри з боку аудиторії»,   відзначила Наталія Лигачова. Щоб виправити таке викривлене сприйняття, у країні має приділятися більше уваги медіаграмотності населення. Якщо аудиторія навчиться розрізняти якісну та неякісну журналістику, то тоді у журналістів буде більша мотивація дотримуватися високих стандартів – оскільки це автоматично принесе і успіх та авторитет.   

При цьому інтернет цікавим чином діє у двох напрямах:  з одного боку, він знижує професійність – через автоматизацію швидкого процесу підготовки новин та рерайтинг текстів. Але з іншого боку, інтернет може сприяти підвищенню відповідальності журналістів. Про це говорив Сергій Лещенко, журналіст сайту «Українська правда»: «Інтернет підвищує вірогідність бути зганьбленим для журналіста.  Раніше, якщо в газеті виходить недостовірна стаття, вона підписана невідомим імям – хто автор, дізнатися читачеві важко. А зараз, завдяки соціальним мережам, можна легко вичислити журналіста, ще й на фотографію подивитися – тобто, тихо збрехати не вийде».

Щодо конкуренції в інтернеті Сергій Лещенко припустив, що згодом вона відбуватиметься між двома «групами»: тими, хто пише швидко і неякісно, і тими, хто подає інформацію повільніше, але якісно.

Також учасники дискусії говорили про ті прийоми, які далеко не завжди допомагають стати «зіркою» в журналістиці, а часто діють навпаки.  Зокрема, ілюзія, що чим частіше ти пишеш, тим популярнішим стаєш (сьогодні, в еру інтернету – це особливо актуально, бо можливості бути присутнім «скрізь» зростають). Про це говорив Володимир Мостовий,  Голова Комісії з журналістської етики: «Насправді імя – це все, що є у журналіста. Зробити його – дуже важка праця, бо це робиться не кількістю, а якістю.  Дехто думає, що чим частіше він буде виступати, тим швидше його ім’я стане звичним для читача – так і буде, але в негативному смислі. Такий ас журналістики як Анатолій Аграновський міг виступати  в «Известиях» шість разів на рік – але його імя знали всі». 

Володимир Мостовий

Про щоденні дилеми у журналістській роботі розповідала журналістка польської газети Rzeczpospolita Данюта Валевська. Адже дрібні, на перший погляд, компроміси впливають у результаті на репутацію журналіста та довіру аудиторії. І ці питання точно залишаються завжди у професії, незважаючи на зміни, які вносить інтернет.

Зокрема, це важливість дотримуватися етичних правил під час інтерв’ю: точність цитування і вміння відстоювати текст інтерв’ю. Тобто не погоджуватися на «правки» інтерв’юера (який перероблює половину тексту), і також стежити за правками редактора:  якщо ви з ними категорично не погоджуєтесь, або вважаєте, що вони викривлюють зміст – краще просити прибрати ваше авторство,  бо від цього  залежить ваша репутація. Якщо ви припустилися помилки, то потрібно опублікувати спростування – однак, варто пам’ятати, що гірше недостовірної інформації може бути тільки ще одна помилка у самому спростуванні.    

І, нарешті, найважливіші речі – це співпраця журналіста з піар-службами та подібними організаціями, і випадки пропонування грошей за матеріал (або за не публікацію певного матеріалу).  Це також відзначила Данюта Валевська: «Я раджу не брати гроші. Тут все дуже просто:  якщо ти візьмеш гроші  раз – далі вже все буде втрачено. Бо не тільки журналісти спілкуються між собою, також між собою спілкуються і піар-служби або інші компанії: і зрештою, вони будуть знати, скільки ти коштуєш».  

Данюта Валевська

Журналістські розслідування як світська хроніка

Третя сесія конференції була присвячена якраз тому жанру журналістики, який найбільше спрямований на відкриття правди – журналістським розслідуванням. На думку учасників панельної дискусії –  зокрема, Єгора Соболєва (бюро журналістських розслідувань «Свідомо»), Валерія Іванова, президента АУП, Максима Сухенка,  головного редактора, програми «ГРОШІ» («1+1») – в Україні є гарна розслідувальна  журналістика. Проте через закриту систему правосуддя та прокуратури, яка насправді покликана реагувати на результати розслідувань, складається ситуація, що «собаки гавкають, а караван іде». Також сама аудиторія вже не дивується – які б кричущі факти не відкривали журналісти, люди часто сприймають це, як світську хроніку, мовляв, цікаво, як нас обікрали цього разу.

Ще одна проблема, про яку говорив Єгор Соболєв – це поєднання журналістських розслідувань з громадським активізмом: «Журналісту не просто потрібно викрити    певний факт, а ще й закликати своїх знайомих та інших журналістів  йти протестувати, наприклад, так було із  книгарнею «Сяйво». Тому тут виникає питання – наскільки журналіст є безстороннім, бо він має висвітлювати події, а не брати в них участь. На практиці виходить: самі  ж організували протест, і самі ж написали про нього».

Єгор Соболєв

Однак Валерій Іванов зауважив, що такий перетин журналістики і активізму не варто вважати негативним явищем.  Оскільки у кожній країні, очевидно, наступає такий період адвокатської журналістики, коли саме журналісти стоять на захисті інтересів суспільства – у ситуації суспільного звикання до свавілля високопосадовців, це, мабуть, кращий варіант дій.  

Валерій Іванов

Для того, щоб зробити розслідування ефективним, краще за все зробити чотири кроки. По-перше,  написати матеріал, який викличе суспільний резонанс. По-друге, об’єднатися з тими силами, які теж прагнуть вирішити цю проблему. По-третє, потрібно звертатися до суду. І четвертий етап – виходити на вулиці, оскільки сам по собі суд нічого не дасть, повинна бути активна позиція громадян, а не  мовчазне незадоволення.

Валерій Іванов вказав на ще одну важливу проблему у цій сфері – ситуація, коли журналіст готує розслідування чи матеріал, заради власних інтересів:  «Наприклад, з’явилась стаття, де Мазур розповідає, як вона вирішила проблеми власного будинку – фактично, завдяки своєму імені. Зараз я бачу, що це явище стає все частішим – коли журналіст практично, завдяки своїм статтям та статусу преси, вирішує власні проблеми. А в  усьому світі – це просто табу, бо  журналіст в першу чергу має працювати для суспільства, а не для себе».

Про переможців конкурсу «Честь професії-2012», читайте у матеріалі MediaSapiens.

Всі фото надані організаторами

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду