20 березня ГО «Телекритика» презентувала результати соціологічного дослідження про вплив російської пропаганди та провела круглий стіл «Протидія російській інформаційній агресії: спільні зусилля задля захисту демократії». MediaSapiensпублікує текст виступу учасника обговорення В’ячеслава Гусарова, експерта з питань інформаційної безпеки Центру військово-політичних досліджень.

Не так жахлива інформаційна війна, як її наслідки.

Це насправді так, тому що результати сучасних інформаційних впливів шокують — перевернута свідомість народу, екстремальні рейтинги політиків, спотворені поняття моральності або переписана історія держави. І це далеко не повний перелік підсумків війни без пострілів.

Україна не програла інформаційну війну, хоча сили, безперечно, нерівні. В той же час, можна говорити про те, що Росія не здобула інформаційної перемоги.

У сьогоднішніх реаліях Росія втягнула Україну в інформаційну війну, анексувавши при цьому Крим і захопивши частину Донбасу. Головним об'єктом інформаційної війни є масова свідомість народу. Саме на оволодінні думкою української аудиторії концентрується російський інформаційний вплив. Сучасні інформаційні технології змушують великі групи людей вірити в те, чого насправді не відбувається.

Ідеолог гітлерівської пропаганди Йозеф Геббельс часто повторював свою улюблену аксіому, що брехня, повторена сто разів, стає правдою. І що характерно, аудиторія під масованим впливом ЗМІ починає вірити в найрідкіснішу нісенітницю, над якою ще півроку тому люди сміялися і про що розповідали анекдоти. «Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней», — інша геббельсівська аксіома.

Всю теорію російської пропаганди український народ пережив на собі, несучи при цьому колосальні втрати. Морально-психологічний фактор в Україні ніколи не стояв так гостро, як тепер.

Якщо спробувати уявити собі окуповані території без російських танків, артилерії, загарбників і найманців, то перед нами постане жахлива картина, тобто сотні тисяч людей Донбасу із зіпсованим сприйняттям дійсності. Люди з перекрученою свідомістю не будуть союзниками для української сторони як в інформаційному контексті, так і у військовому. Зруйнована економіка та інфраструктура, яка відразу впадає в око, для інформаційної війни буде другорядною проблемою. Головний покажчик — морально-психологічний клімат цього регіону і ставлення мешканців Донбасу до українських визволителів.

Маємо визнати, що в окупованих регіонах інформаційне сприйняття української дійсності є спотвореним — це результат потужного впливу кремлівської пропаганди. Сьогодні всім зрозуміло, що свідомість масової аудиторії не буває сталою й вічною. І той факт, яким маніпулюють кремлівські чиновники, що нібито жителі Криму «одноголосно висловили думку щодо приєднання свого регіону до Росії», — це всього лише продукт довгострокового інформаційного впливу.

Думку аудиторії можна формувати, змінювати й коригувати. І сьогодні сила будь-якої держави визначається не в доларовому еквіваленті або золотому запасі, а в здатності захистити свою національну свідомість. Йдеться не тільки про яскраві висловлювання політиків чи депутатів, а про активні інформаційні заходи, системний підхід до захисту інформаційного простору й державну інформаційну політику.

Нагадаємо, що Стратегія розвитку інформаційного простору України й Доктрина інформаційної безпеки вже майже рік розглядаються Верховною Радою.

Властивість будь-якої аудиторії — споживати інформацію і, безумовно, реагувати на неї. На сьогодні аудиторія окупованих частин Донецької та Луганської областей близько 20 років перебувала під впливом російської пропаганди. Доречно згадати давню китайську мудрість: «Перед тим як захопити місто — потрібно підготувати до цього населення». Тож Росія перед анексією Криму і вторгненням у Донбас не один рік створювала в цих регіонах власну інформаційну платформу:

• медійний сегмент — телеканали, FM-радіостанції, друковані видання, а також інтернет-сайти;
• елементи соціального тиску — громадські організації проросійського спрямування — козачі дружини, патріотичні організації, російські земляцтва, товариства російської історії й культури тощо;
• елементи суспільно-політичного впливу — організації з урядовим фінансуванням Росії — «Россотрудничество», рух «Русскоязычная Украина», організації російських співвітчизників в Україні тощо.

Тож коли сталася окупація української території — спрацювала «п'ята» колона Донбасу за підтримки московських інструкторів. Місцеві жителі, які фактично стали носіями російських ідей, не чинили активного опору російським ідеологам і терористам.

Російський інформаційних потік працює на Донбасі й донині. В регіоні повністю відключено українське телебачення й радіо.

У луганському регіоні:

• телебачення — канал «Луганськ-24»,
• FM-радіо:

88.10 МГц — Радіо «Казачий Дон»

90.50 МГц — «Донскаяволна»

91.00 МГц — Радіо «Маяк»

102.50 МГц — «Радіо Новоросії»

107.90 МГц — «Радіо Новоросії»

У донецькому регіоні:

• телеканали — «Новоросія TV», «1-й республіканський телеканал ДНР», «Оплот ТВ»
• FM-радіо:

90.50 і 99.00 МГц — «Радіо ДНР» з включенням «Вести FM»

100.50 МГц — «Голос Росії»

106.00 МГц — «Авторадіо»

Аудиторія окупованого Донбасу майже рік перебуває під масованим пресом інформаційної пропаганди Кремля. Тривалий час люди чули й дивилися кремлівські новини, де все навпаки. Тому можна говорити про те, що свідомість людей опинилася в кремлівській системі координат.

І з кожним днем прихильників України на Донбасі стає все менше.

По суті, сьогоднішня аудиторія окупованого Донбасу — це «переформатоване населення», яке майже рік живе в російській інформаційній оболонці. При цьому активних намірів виправити інформаційну ситуацію на користь України, на жаль, не спостерігається.

Будьмо об'єктивні, сучасні дії України в інформаційній війні, м’яко кажучи, не зовсім відповідають вимогам протидії інформаційному тиску Кремля. По-перше, в окупованих регіонах відсутні канали поточного інформування та доведення українського погляду на поточні події. По-друге, в тактиці ведення бойових дій в АТО не приділяється належної уваги проведенню заходів інформаційно-психологічних операцій. Про це можна судити за результатами моніторингу морально-психологічного стану населення в окупованих та звільнених регіонах. По-третє, для проведення активних інформаційних заходів на стороні сил АТО немає жодного пересувного телецентру, радіостудії FM або ретранслятора. Для перешкоджання ефірним теле- та радіопередачам в окупованій зоні не застосовується техніка радіоперешкод, хоча на озброєнні у ЗС України вона є в наявності. По-четверте, явно не вистачає медійного ресурсу, зокрема в інтернеті, для проведення інформаційних заходів, спрямованих на підтримку аудиторії окупованих регіонів. В інформаційному потоці надзвичайно рідко можна зустріти контент на підтримку українських громадян по той бік інформаційного поля. Створюється враження, що частина нашої аудиторії за лінією фронту, просто кажучи, забута. Вони дуже чекають на цю підтримку.

І ще одна важлива річ. В інформаційному полі не буває порожнин: якщо одна сторона своєчасно не надає необхідної інформації, то інша цим користується і, переслідуючи свої інтереси, поповнює інформаційну прогалину. Дотримуючись цього правила, на Донбасі російська інформаційна машина створила для себе ідеальні умови: окуповані регіони фактично перебувають в ізольованому інформаційному полі Москви. На сьогодні можна говорити, що громадська думка жителів Луганської та Донецької областей перейшла під контроль спецслужб Кремля.

Причому, кремлівські пропагандисти не обмежують себе тільки окупованими регіонами. В зону інформаційного впливу Росії входить практично вся українська аудиторія.

В рамках теми обговорення, вважаю, потрібно згадати про регіони в Україні, в яких сформувалася доволі нестійка морально-психологічна ситуація:

• російськомовні регіони, де відчутні наслідки впливу кремлівської пропаганди та серед населення сформувалися групи неукраїнської спрямованості (мається на увазі відверто антиукраїнські та нейтрально-неукраїнські настрої):

-                   Харків і регіон (до 2 млн осіб) — 30% населення неукраїнської спрямованості;

-                   Кривий Ріг і регіон (800 тис. осіб) — 50%;

-                   Запоріжжя і регіон (менше 1 млн осіб) — 20%;

-                   Одеса і регіон (менше 1,5 млн осіб) — 40%;

(дані отримано з інсайдерських джерел та мають наближений характер із похибкою ± 3–8%);

• регіони компактного проживання національних меншин, що активно підтримуються проросійськими ультра-націоналістичними рухами з сусідніх країн:

-                   болгари — Одеська, Запорізька, Миколаївська області — ксенофобська націоналістична партія «Атака» неодноразово закликала болгарське керівництво накласти вето на економічні санкції проти Росії та засуджувала призов українських болгар на війну;

-                   угорці — Закарпатська область — ультра-націоналістична партія «Йоббік» засуджує позицію України у війні на Донбасі та щоразу відслідковує призовні й мобілізаційні кампанії. Їхня мета — не допускати українських угорців до бойових дій із російськими окупантами;

-                   румуни — Чернівецька та Закарпатська області партія «Велика Румунія» налаштовує своїх земляків, що Україна незаконно окупує землі північної Буковини (частина Чернівецької області). На її думку, Україна повинна знаходитися під опікою Росії.

Така ситуація нагадує міну сповільненої дії, або прихований інформаційний виклик. На сьогоднішній день регіонами з нестійкою морально-психологічною ситуацією українська влада не займається.

***

Таким чином, на сьогодні інформаційна ситуація в окупованих районах Донбасу фактично опинилася під контролем кремлівських спецслужб, які утворили єдиний, виключно російський канал інформування. При цьому інші джерела інформації фактично ізольовані від Донбасу.

Отже.

Необхідно визнати, що для аудиторії окупованого Донбасу недостатньо проводяться українські заходи з протидії ворожій пропаганді.

Найголовніше, що цю проблему повинна визнати влада, чого, на жаль, не відбувається. Хоча розмови про протидію пропаганді ведуться на всіх без винятку рівнях. На жаль, Україна не має правових засад Державної інформаційної політики. Це перше.

Друге. Для інформаційно-уражених регіонів потрібна інформаційна реабілітація — тривалий процес із комплексом «нежорсткої» контрпропаганди відновлювального характеру.

Третє. Моніторинг, виявлення й супровід інформаційних загроз повинен відбуватися по всій Україні, а не тільки у кризових регіонах. На будь-які соціально-психологічні коливання мусить бути відповідна реакція.

Четверте. Необхідно розглянути введення заходів щодо інформаційних обмежень в інформаційному полі, що властиві для будь-якій країні, яка веде бойові дії:

• створення органу державного регулювання за інформаційними матеріалами в ЗМІ, в інтернеті, в поштових повідомленнях тощо;

• складання переліку засобів масової інформації, що будуть здійснювати діяльність у галузі мовлення, видання та розповсюдження інформаційних матеріалів;

• призупинення діяльності політичних партій, інших громадських організацій у разі порушення ними законодавства щодо АТО;

• використання в інтересах воєнного стану діяльності мобільних операторів, установ поштового зв'язку, видавництв та поліграфічних організацій не залежно від їх форм власності;

• призупинення видачі ліцензій або їх анулювання в разі порушення суб’єктами інформаційної діяльності законодавства щодо АТО та інше.

П’яте. Своєчасне поточне інформування української й зарубіжної аудиторії. Мається на увазі якомога повне забезпечення інформаційних потреб споживачів українською інформацією з метою зменшення впливу російських джерел на нашу аудиторію.

***

Очікую, що найближчим часом відбудуться позитивні зрушення в галузі захисту Держаного інформаційного простору і маю сподівання, що інформаційний простір нарешті буде працювати на підтримку політичних рішень України.