Інформаційна війна: від «журналістики відданості» до «кремлівських тролів»

Інформаційна війна: від «журналістики відданості» до «кремлівських тролів»

12:44,
16 Жовтня 2015
10958

Інформаційна війна: від «журналістики відданості» до «кремлівських тролів»

12:44,
16 Жовтня 2015
10958
Інформаційна війна: від «журналістики відданості» до «кремлівських тролів»
Інформаційна війна: від «журналістики відданості» до «кремлівських тролів»
Чи має проявлятися патріотизм журналістів у їхніх матеріалах і як сьогодні виглядає українсько-російський конфлікт у медіадискурсі Німеччини — про це говорили журналісти й експерти з України, Росії й Німеччини під час спільного семінару.

5–7 жовтня в Києві відбувся семінар «Твітити про війну — соціальні медіа та висвітлення війни в Україні» (Tweeting the war — Social Media and War Coverage in Ukraine), організований Вільним університетом Берліна (Freie Universität Berlin), Інститутом досліджень медіа та комунікації/Міжнародним центром журналістики (Institute for Media and Communication Studies/International Center for Journalism) та Академією української преси (АУП).

Захід зібрав разом науковців, що досліджують онлайн-ЗМІ, медіаекпертів та журналістів-практиків.

MediaSapiens уже публікував основні тези науковців Ізраїлю, Росії та України. Сьогодні пропонуємо ключові думки журналістів з України, Росії та Німеччини щодо викликів, які постали перед українськими та іноземними журналістами, котрі пишуть про збройний конфлікт на сході України.

Українські журналісти: про помилки й патріотизм

Голова Комісії з журналістської етики Володимир Мостовий вважає, що загрозою для українських журналістів, які висвітлюють війну у власній країні, є так звана журналістика відданості. «Коли на нашу землю прийшов загарбник, журналісти стикнулися з дилемою — професіоналізм чи патріотизм. Дуже небезпечною є “журналістика відданості”. Вона  входить у конфлікт із самою професією, вбиває її. Я вважаю, що треба просто писати правду, не приховуючи злочинів з обох боків», — зазначив він. Також пан Мостовий переконаний, що вдаватися до мови ворожнечі небезпечно — вона шкодить як професіоналізму самих журналістів, так і їхній аудиторії.

Президент Академії української преси Валерій Іванов заявив, що пропагандою займаються не лише російські, а й українські ЗМІ — про це йому на конкретних прикладах розповіли іноземні кореспонденти, які працюють на Донбасі. «Нікуди не годиться, що наші журналісти просто повторюють слова Лисенка, Авакова, Геращенка. Це для жодної країни не нормально, а ми на цей момент уже переконалися, що наша влада бреше. Спікерів можна зрозуміти — вони в погонах і служать державі, але журналіст має повідомляти реальні факти про дійсність», — зазначив пан Іванов і додав, що українські журналісти мало критикують владу.

На думку президента Академії української преси, значна кількість українських журналістів не дотримується першого стандарту професії — перевірки інформації, яку треба ставити понад усе як у мирний, так і в часи війни. За його словами, західні дослідження свідчать, що журналіст там дві третини робочого часу витрачає не на збір і написання матеріалу, а на перевірку фактів. «Чому ж наші ЗМІ дають неправдиву інформацію? Я думаю, причин дві: журналістика відданості та елементарна лінь», — зазначив Валерій Іванов. Він переконаний, що в демократичній державі ЗМІ повинні давати всю можливу інформацію, яка цікава їхній аудиторії, бути максимально плюралістичними. Тому Валерій Іванов є противником заборони мовлення російських каналів.

На його думку, в ситуації інформаційної війни не треба нічого вигадувати — вихід у тому, щоби просто інформувати населення, дотримуючись професійних стандартів. «Все інше — це пропаганда», — зазначив він.

За словами пана Іванова, у внутрішньому конфлікті між українцями різних регіонів є провина журналістів, адже вони активно користуються мовою ворожнечі. Дослідження Академії української преси, здійснене за участі вчених Інституту соціології НАН, свідчить про катастрофічну втрату українцями довіри до медіа.

«Щодо стандарту балансу думок, який викликає питання, чи давати слово терористам. Кожне ЗМІ це вирішує по-своєму. Але не обов’язково йти до ватажків, другою стороною можуть бути і люди з Донбасу без зброї. Аудиторії їхня думка цікава. А нам треба зшивати країну», — додав Валерій Іванов.

Діалог із Донбасом необхідний — із цим погодилася й виконавчий директор ГО «Телекритика» Діана Дуцик. «Є люди, які думають інакше. І нам із ними жити. Вони не полетять на Марс, ця територія не розчиниться в повітрі… Тому нам треба думати, як навчитися жити в мирі одне з одним. Необхідно зробити все можливе, щоб відійти від дискурсу війни, бо це глухий кут, у якому люди можуть тільки вбивати», — зазначила вона.

Експерт додала, що вбачає патріотизм українського журналіста насамперед у дотриманні стандартів професії. Пані Дуцик переконана: в тому, що різні частини України «якщо не ненавидять, то не розуміють одна одну», є провина українських ЗМІ.

Однак вона не погодилася з тезою Валерія Іванова про те, що журналісти мало критикують владу — за її словами, в контексті наближення виборів такої критики все більше, про що свідчать моніторинги ГО «Телекритика». Але проблема активної ретрансляції позиції Міноборони в ЗМІ присутня. Нині українські журналісти щодня роблять вибір між політичним та етичним, і це дуже непростий вибір, який залежить від багатьох факторів тиску. Одним із таких факторів, на думку Діани Дуцик, є вплив російської пропаганди: «Адже хто би що не казав, довгі роки наші інформаційні поля були переплетені й часто російські ЗМІ були першоджерелом про світовий контекст для українських. Тепер медіа з РФ перестали бути джерелом, але вплив усе одно є. Українські ЗМІ свідомо чи несвідомовтягуються в процес контрпропаганди, але не під тиском влади. Я не згодна, що в нас є тотальна проукраїнська пропаганда».

Також на роботу журналіста впливають особисті обставини. «У когось хтось загинув або воює в АТО або, приміром, є родичі на окупованій території. Це не може не впливати на особистий вибір. Треба не засуджувати, а обговорювати», — каже пані Дуцик. Виконавчий директор ГО «Телекритика» звернула увагу на те, що українські канали зациклюються на новинах про події всередині країни, випадаючи з глобального контексту й стаючи таким чином усе маргінальнішими.

Кореспондентка Deutsche Welle (DW) в Києві, кримчанка Анастасія Магазова, яка часто працює на окупованій території Донбасу, зазначила, що Майдан, анексія Криму та війна  навчили українських журналістів багато чого нового. «Виникли нові форми роботи — стрім, лонгріди, зйомки сюжетів на мобільний, потужна фото- та відеодокументалістика, зявилася професія стрингера-фіксера», — зазначила вона.

Криза нарешті навчила журналістів, як діяти в небезпеці, надавати першу допомогу, планувати подорож у гарячу точку. Також вона наголосила на впливовій ролі соціальних мереж, зокрема Twitter, у ситуації, коли в АТО відбуваються певні події, замовчувані Міноборони. «Так було під час котла в Дебальцевому. Журналісти, які були на місці, розуміли, що це котел, і повідомляли про це колегам через Twitter», — розповіла пані Магазова.

Викладач Маріупольського державного університету Аліна Бещетнікова зазначила, що на місцях журналісти непрофесійно висвітлюють події з життя прифронтового міста. Нерідко через це з'являються чутки, що місто «здадуть». Паніка катастрофічно швидко поширюється в соціальних мережах. «Люди біжать купувати квитки на потяги, скуповують продукти тільки через те, що в місцевих групах “Вконтакте” хтось написав, що місто будуть здавати», — зазначила вона. Також пані Бещетникова звернула увагу на те, що відомі національні ЗМІ часом передруковують недостовірні новини з сайту www.0629.com.ua, який має слоган «Сайт города Мариуполя», хоча де-факто є не інформаційним виданням, а розважальним порталом.

Німецькі медіа: між нейтральністю і прозахідною позицією

Фрілансер німецьких видань Tagesspiegel та Zeit Online у Берліні Нік Афанасьєв (Nik Afanasjew) висвітлює політичні теми, зокрема й пише про російсько-український конфлікт. Він розповів, що з самого його початку німецькі ЗМІ «впали в рефлекси часів холодної війни».

«Одразу виникла схема хороших демократів з одного боку й поганої Росії з другого. Це частково пов’язано з тим, що з 2012 року в Європі всі остаточно позбулися ілюзії, що політику Путіна хоча б умовно можна назвати демократією. Система стала явною автократією. У журналістів зникло бажання й можливість об’єктивно і багатоголосо писати про конфлікти з Росією», — зазначив він. Оскільки криза на німецькому медіаринку спричинила зменшення кількості видань, з деяких питань стала превалювати одна основна думка. У той же час посилився вплив альтернативного медіаландшафту — видань ліво- і праворадикальних сил Німеччини. «Ті, що зліва (такі як Infokriegernews.de), базують свої меседжі на теорії змови, тезі про те, що теракти в США влаштували самі американці. Треба розуміти, що зараз ці видання розрослися, в них тепер навіть є свої телевізійні новини. Справа — рух на чолі з нацистською партією (ресурс Compact-online). Ці люди говорять про те, що сучасна Німеччина — штучна структура, вигадана США», — розповів журналіст.

За його словами, обидві ці сили почали тиснути на центр якраз із початком конфлікту в Україні, побачивши в ньому свій шанс. І вони справді стали популярнішими й водночас спричинили втрату довіри німців до ЗМІ. За словами пана Афанасьєва, в цьому контексті в демократичній Німеччині соціальні мережі відіграють не об’єднавчу роль, а дезінтегративну. Адже саме там гуртуються прихильники подібних радикальних настроїв.

Нік Афанасьєв також розповів про скандал навколо телерадіоконсорціуму ARD в контексті висвітлення подій в Україні. Мовника почали так активно критикувати, як ніколи до цього. «Їм закидали, що ви не займаєтеся журналістикою, а поширюєте антиросійські стереотипи. Мовляв, навіть якщо вам симпатична українська революція, треба дві сторони давати», — зазначив він.

Рада, яка захищає права глядачів суспільного мовника й до якої входять люди з усієї Німеччини, констатувала, що це медіа повідомляє про Україну непрофесійно, а з погляду «проукраїнської пропаганди». Рік тому було проведено дослідження, яке засвідчило, що в 80 % інтерв’ю каналу про Україну звучить прозахідна думка.

«Керівництво мовників сприйняло критику. Вони вибачилися за декілька передач, які містили грубі помилки, спробували стати об’єктивнішими. А ще зробили платформу, де би глядачі вказували їм на помилки. На мою думку, вони справді стали нейтральнішими, хоча інші журналісти й досі звинувачують їх у проукраїнській позиції», — зазначив пан Афанасьєв. Він акцентував, що німецькі журналісти опинилися в складній ситуації: як бути частиною Заходу і водночас нейтральними. На його думку, в умовах українсько-російського конфлікту це нереально.

Нік Афанасьєв підтвердив думку з зали, що нерідко в медіадискурсі Німеччини Україна позиціонувалася не як суб’єкт геополітики, а як свого роду поле боротьби між США й Росією. На запитання щодо впливовості німецької редакції російського державного каналу Russia Today, яка розпочала роботу трохи менше року тому, Нік Афанасьєв зазначив, що проекту явно бракує фінансування: «У цього каналу були хороші шанси, але, схоже, нагорі виділили замало грошей. Технічний та інтелектуальний рівень проекту значно нижчий, ніж в американського — ведуча навіть помиляється в кожній назві російського чи українського міста. Я думаю, якби в них був би більший бюджет, вони були би більш популярними».

MediaSapiens запитав німецького журналіста, чи є в німецького читача наразі розуміння того, що на Донбасі не внутрішній конфлікт, а Росія воює з Україною. «Зараз, я думаю, уже майже ніхто з читачів традиційних німецьких медіа не сумнівається, що Росія відкрито підтримує сепаратистів і її роль у конфлікті величезна. Проте треба сказати, що зараз інтерес до теми України трохи спав через відсутність гучних подій», — відповів Нік Афанасьєв.

Професор Вільного університету Берліна Клаус Бек (Klaus Beck) висловив своє особисте враження, що в німецьких медіа майже немає компетентних журналістів, які постійно писали би на тему України, а тим паче кореспондентів у регіоні, що часткового пояснює повернення до протиставлення Заходу й Росії, яке нагадує холодну війну. Ще одна викладачка цього університету Едіт Шпільхаген (Edith Spielhagen) розповіла, що конфлікт в Україні спричинив запеклу дискусію в колі німецьких інтелектуалів, якої досі не досліджували науковці. «Про це мало знають, але війна в Україні призвела до розколу в інтелектуальному середовищі. Виникла публічна дискусія серед справді відомих людей у сфері ЗМІ, культури, історії. Це й цікаво, й лякає. Хтось має проукраїнську позицію, хтось проросійську. Дискусія вже переростає в певний конфлікт, ці високоінтелектуальні люди починають сваритися. Це явище не можна було й уявити рік чи два тому», — наголосила вона.

Російська пропаганда й кремлівські тролі

Під час семінару спікери нерідко говорили про російську пропаганду в різних її виявах. Зокрема, Валерій Іванов заявив, що не вірить у її високу ефективність як в Україні, так і в світі. «Я не вірю в ефективність пропаганди. Так, вона відіграла свою роль в Криму й на Донбасі для аудиторії, яка ще не визначилися з екзистенціальним вибором. Але вона не змінила їхньої думки, душею вони були з Росією ще до війни. Дані опитувань про ставлення до Росії в різних країнах світу демонструють, що, крім Білорусі та Китаю, в усіх країнах ставлення до Росії погіршилося попри всі зусилля російської пропаганди», — розповів він.

Голова Фонду Гайнріха Бьолля в Україні Сергій Сумленний переконаний, що більшість російських ЗМІ наразі не має нічого спільного з журналістикою.«Вони займаються пропагандою ненависті.В них навіть погода з військовим підтекстом», — заявив він. Спікер також наголосив, що для журналіста дуже важливо бути контекстуально чесним. «Якщо журналіст, який живе і працює в Німеччині, скажімо, робить один сюжет про бабусю-німкеню, в якої мало грошей на заміну зуба, другий — про депутата-педофіла, третій про неонацистів, які підпалюють житло біженців,а четвертий про корупцію якогось мера, — в кожному конкретному випадку він не брехатиме. Але в цілому буде працювати на ідею России сегодня», — наголосив пан Сумленний.

Виступи учасників зустрічі стосувалися проблеми протидії проплаченим проросійським коментарям, які є в медіа по всьому світу, а також так званих кремлівських тролів у соціальних мережах. Нік Афанасьєв розповів, що писав про них матеріал для Zeit online — його навіть хотіли відправити попрацювати на «фабрику тролів» під Санкт-Петербургом, але на заваді став німецький паспорт. «Були росіяни, які влаштовувалися, працювали там по два тижні, а потім ішли писати статтю. Керівництво недбало ставилося до безпеки, не перевіряло людей, яких наймає», — зазначив журналіст. За його словами, цим напрямком роботи уряду Росії займається В’ячеслав Володін. «Прикметно, що через дві години після публікації моєї статті під нею було вже понад 400 коментарів, тоді як зазвичай буває лише пару», — розповів пан Афанасьєв.

Він зазначив також, що ця проблема має в Німеччині другу сторону медалі — редактори деяких видань починають заявляти, що кожен пропутінський коментар німецькою мовою — це робота троля. «Це теж неправда. Є багато німців, у яких антизахідна позиція, тож ЗМІ не мають їх ображати. Важливо усвідомити, що є й те, й інше», — запевнив журналіст. Через активність тролів деякі німецькі ЗМІ посилили модерацію коментарів, і очевидно проплачені Росією публікації або екстремістські заклики стираються.

Клаус Бек констатував, що запуск фабрики тролей — це спроба дискредитувати публічну сферу. «Таке в ЗМІ було й раніше, але в іншій формі — листи, дзвінки у студію. Наївно вважати платформи для коментарів форумом для громадян, насправді ж зараз це клоака недоумків», — зазначив експерт.

Російська журналістка, а нині кореспондентка Deutsche Welle в Києві Олена Останіна розповіла, що й сама стала жертвою негативу від коментаторів. Вона повідомила, що з метою дискредитації західних журналістів і підривання довіри до них створено навіть спеціальні сайти (russia-insider.com, tchaykovsky.ru). Там без доказів і в ницій формі заявляється, що певні медійники зрадили професію. В інтернеті поширюються фотографії кількох сотень відомих журналістів, які пишуть про Росію та Україну, з написами «брехун» — свого роду тавром на фотографії. Для прикладу журналістка навела постать репортера ARD Голіне Атай (Golineh Atai). «Минулого року її номінували на головну професійну премію “Журналіста року”, але після цього редакцію почали атакувати дзвінками й листами щодо того, що їй не треба давати премію, що дуже стурбувало її керівництво. Але, на щастя, премію їй таки дали», — розповіла пані Останіна.

Журналістка також висловила своє бачення того, як можна протистояти негативним коментарям, які «пишуть по методичці студенти за 500 євро на місяць». Зокрема, можна закрити коментарі, як це роблять деякі видання, проте цей метод є дієвим лише на короткий період. Можна спробувати реагувати з гумором або відмовитися від певних тем (писати про Росію, але не про Путіна). «Але це не вихід, бо буде відтік журналістів від важливих тем, і таким чином у медіа переважатиме інформація другої сторони про це», — зазначила Олена Останіна.

Дуже важливою, на її думку, є артикуляція проблеми. Якщо статей про тролів буде більше, люди усвідомлять, що ці коментарі — брехня. Потрібно порушувати цю тему й усередині редакцій, адже журналістам дуже необхідна в такій ситуації психологічна підтримка редакції. Також можна проводити роботу з аудиторією — тренінги, як розрізнити троля, навчитися не реагувати, роз’яснення мети та механізму вкидів такої інформації.

Фото - Edith Spielhagen

 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: turner.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду