«Детектор медіа» вже розвінчував найпопулярніші міфи про мовний закон та пояснював суть змін, які відбудуться після його запровадження. Втім дискусії про те, чи українська мовна політика обмежує права громадян, тривають. Чергову хвилю спровокувала редакторка онлайн-видання «MC Today» Віра Черниш, яка написала про свою любов до російської мови.

«Скажу честно: из-за своей любви к языку последнее время я чувствую себя притесняемым меньшинством. Да, мне не запрещают пока на русском говорить и писать, но с каждым годом в моей родной стране регуляции относительно языка становятся всё жёстче», — пише Віра Черниш, яка мешкає в Португалії та періодично буває в Україні. Вона пояснює, що російську витісняють із освіти як мову викладання й навіть обмежують у сфері приватного спілкування.

«Мовные законы раскалывают и так очень неоднородное население Украины», — пише один із коментаторів наступного допису Віри Черниш, в якому журналістка закликає «не віддавати Росії російську мову» та дати російській ті самі права, що українській.

«Детектор медіа» іще раз нагадує про головні маніпуляції та міфи, які стосуються «утисків російськомовних» українським мовним законом.

Навіщо взагалі забороняти російську? Називати мовний закон «законом о запрете русского языка» — одна з улюблених маніпуляцій кремлівської пропаганди. Насправді закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (почитати його можна тут) не спрямований на обмеження, не кажучи вже про заборону, жодної мови. Те, що забезпечення вживання української в офіційній сфері кимось автоматично сприймається як «заборона російської», саме по собі показово. При цьому, як правило, використовується аргумент щодо «вільної конкуренції» мов, у якій держава повинна підтримувати українську, виділяючи на її вивчення та популяризацію більше грошей із бюджету. Хоча конституційний статус української як єдиної державної мови виключає будь-яку можливість такої «конкуренції».

Що кажуть цифри про вживання мов в Україні. За даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у лютому-березні цього року, 46 % українців у родині розмовляють переважно або тільки українською мовою. Переважно або тільки російською мовою розмовляють 28,1 % українців. Зокрема 15,8 % опитаних розмовляють тільки російською мовою. 24,9 % українців рівною мірою розмовляють українською й російською мовами. Іншими мовами розмовляють 0,2 %, не змогли або відмовилися відповісти на запитання — 0,7 %.

Частка тих, хто вважає, що російську мову потрібно вивчати в тому ж обсязі, що й українську мову, за останні 20 років знизилася із 46 % до 29,9 %.

«Соціологія і до ухвалення закону, і після нього свідчить про те, що мовна проблема є другорядною для українців у порівнянні з проблемами безпеки, економіки тощо, — каже співкоординатор руху «Простір свободи» та співавтор мовного закону Тарас Шамайда. — А коли людей питають, якою має бути мовна політика, більшість респондентів каже, що потрібен більший захист державної мови. По суті, підтримують усі ключові положення, які містяться в законі». При цьому серед людей, які підтримують законодавчі гарантії вживання української, чимало тих, які вважають своєю рідною мовою російську.

То мова на часі чи ні? Про те, що мова «не на часі», а становище української в Україні не є важливою проблемою, часто говорять представники проросійських політичних сил — «Опозиційної платформи — За життя» та «Опозиційного блоку». Водночас вони суперечать самі собі, порушуючи й обговорюючи саме мовне питання в численних політичних ток-шоу на телеканалах, контрольованих їхніми однопартійцями та спонсорами. Під час парламентської кампанії моніторинг «Детектора медіа» засвідчив, що на телеканалах NewsOne та «112» не минало тижня без кількагодинного обговорення «неіснуючої» проблеми мови. Політики весь час маніпулювали та озвучували неправдиву інформацію, наприклад, про запровадження інституту мовних інспекторів та штрафи за незнання мови, хоча ці суперечливі позиції прибрали з закону ще на етапі обговорення.

«Є політичні сили та комерційні організації, пов’язані з російським капіталом, які вперто не хочуть надавати послуги державною мовою, — коментує Тарас Шамайда. — Вони інспірують дискусію про те, що закон нібито утискає права громадян. Але він, навпаки, захищає права споживачів і створює нормальну ситуацію, коли персонал повинен володіти мовою країни, в якій живе». На думку співавтора мовного закону, метою цих політиків та організацій є тиск на нову владу, аби вона переглянула чи скасувала законодавство про мову з огляду на «суспільний запит».

Насправді ж, за словами Тараса Шамайди, в день набуття законом чинності не було жодних протестів проти «утисків», натомість відбулась акція «Мова об’єднує», коли тисячі людей по всій Україні — від Маріуполя до Львова — говорили про важливість захисту української.

Водночас партії, які відстоюють надання російській мові офіційного статусу або повернення інституту «регіональних мов», скасованого разом із законом Колесніченка-Ківалова, залишаються активними гравцями української політики й мають змогу в цивілізований спосіб просувати свої ідеї, якщо вони не суперечитимуть Конституції.

А як щодо освіти українською? За законом«Про забезпечення функціонування української мови як державної», мова викладання у школах та університетах — українська. «Норма про викладання українською дослівно повторює сьому статтю закону “Про освіту”, ухваленого ще 2017 року, — коментує Тарас Шамайда. — Венеційська комісія надала незначні зауваження, ствердивши, що в цілому стаття демократична й за правильної імплементації нічиїх прав не порушить. Мовою освітнього процесу є українська. Це випливає також із рішення Конституційного суду ще 1999 року, а також закону “Про державну мову”». Але батьки можуть ініціювати створення окремих класів і груп із іншою мовою навчання: закон дозволяє викладання мовами меншин. А російська поряд із білоруською, болгарською, гагаузькою, грецькою, румунською та кількома іншими мовами вважається в Україні мовою національної меншини.

У старшій школі майже всі предмети викладаються українською, але окремі предмети можуть викладатися мовами меншин. «Змога вивчати російську не означає, що російською викладатимуться всі інші предмети, — каже керівник правових проектів Інституту масової інформації та один зі співавторів тексту закону Роман Головенко. — Як на мене, це нормально, коли навчання у школах ведеться державною мовою». За словами юриста, мовний закон не порушує Європейську хартію регіональних мов, яку ратифікувала Україна, взявши зобов’язання «передбачити можливість надання середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин [...] принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім'ї яких, цього бажають».

Очевидно, типова для східних і південних областей у минулому ситуація, коли діти після російськомовного дитсадка йшли до «російської школи», а потім слухали лекції російською в університеті й отримували диплом про вищу освіту, так і не опанувавши українську мову, тепер буде неможливою.

То тепер без української й таблетки не купиш? Чимало маніпуляцій стосуються того, що в державних та приватних закладах тепер обслуговуватимуть тільки українською.

Насправді закон зобов’язує персонал знати українську, але не забороняє обслуговувати іншими мовами, якщо працівник ними володіє. Тому, якщо пасажиру приємніше чути «собираем постельку», а не «збирайте постіль, будь ласка», він може запропонувати провідникові говорити російською. (Постіль, до речі, після себе можна не збирати — «Укрзалізниця» дозволила.)

«Закон гарантує можливість отримувати інформацію та послуги українською мовою, — пояснює Тарас Шамайда. — Не думаю, що таке право може когось дискримінувати. У законі прямо сказано, що з ініціативи клієнта його можуть обслуговувати мовою, прийнятною для обох сторін. Якщо людина звертається до офіціанта, провідника в потягу чи до лікаря російською або будь-якою іншою, і той цією мовою володіє, вони можуть говорити так, як зручно обом». Водночас працівники сфери обслуговування, медицини тощо не зобов’язані знати ще якусь мову, крім української.

Ця норма закону набуде чинності за два роки. Цього часу мало би бути достатньо, щоб опанувати українську в обсязі, достатньому для обслуговування.

Закон зобов’язує знати українську певні категорії державних службовців. Водночас вони не можуть відмовити людині, яка з якихось причин звертається до них іншою мовою. «Законодавство про звернення громадян допускає використання різних мов», — каже Роман Головенко.

Якою мовою молитися й казати «я тебе кохаю»? Якою хочете. «Закон про державну мову взагалі не поширюється на приватне спілкування. Це прямим текстом написано в законі спеціально для тих, хто міг би на цьому спекулювати. У нас вільна країна — кожен спілкується, як хоче», — каже Тарас Шамайда. 

Навіщо мовні уповноважені? Ніякого «мовного патруля», який ходитиме вулицями і штрафуватиме за російські слова, звісно, не існуватиме. Натомість закон передбачає інститут мовного уповноваженого. Йому можна поскаржитись, якщо громадянину не надали відповідь українською мовою, відмовилися нею спілкуватись або надати інформацію про товари та послуги. Також завдання мовного уповноваженого — стежити за дотриманням мовного законодавства в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Так штрафуватимуть чи ні? Штрафуватимуть. Чиновників, депутатів, правоохоронців, офіцерів, суддів та інших посадових осіб, якщо вони не користуються на роботі державною мовою, можуть оштрафувати на суму від 1700 до 11900 гривень залежно від сфери порушення. Але ця норма запрацює за три роки, тож ці люди мають час опанувати українську. До того ж, за перше порушення даватимуть лише попередження, а потім уже штрафуватимуть.

Є й кримінальна відповідальність — за спроби надати офіційний статус будь-якій іншій мові, крім української, в усій країні або окремому регіоні (прирівнюється до замаху на повалення конституційного ладу), а також за публічне приниження української мови (прирівнюється до наруги над державними символами). Це важко назвати обмеженням прав громадян.

Без знання української братимуть на роботу? На державну службу, у сферу обслуговування та в інші сфери, де потрібно спілкуватися із клієнтами, — ні. Але так само без уміння готувати каву людину не візьмуть у кав’ярню, а без водійських прав — водієм автобуса.