«Ми раді,  що двоє журналістів, нарешті, на свободі, – відзначається у заяві RSF. – Коли до нас зрідка доходили звістки про жахливі умови утримання у тюрмі, ми боялися за їхнє життя».

«Кожна мить, яку Хаджієв та Аманкличев провели за гратами, була жахливою несправедливістю, – погоджуються представники правозахисної організації Human Rights Watch. – Відчуваючи радість і полегшення від того, що їх звільнили, не можна забувати і про те, що практика державних репресій з політичних мотивів у Туркменістані нікуди не поділася і вимагає відповідної реакції».

Аннакурбана Аманкличева і Сапардурди Хаджієва заарештували та засудили до 7-річного терміну ув’язнення в серпні 2006 року – за звинуваченням у «незаконному зберіганні вогнепальної зброї чи боєприпасів».

Справжньою причиною арешту та ув’язнення журналістів, відзначають «Репортери без кордонів», стало те, що вони допомагали французькій продакшн-компанії Galaxie Presse знімати  документальні сюжети про Туркменістан для програми  Envoyé special («Спеціальний кореспондент») телеканалу France 2.

Аманкличев і Хаджієв відбували покарання у в’язниці суворого режиму поблизу міста Туркменбаші. Спекотний клімат і повна ізоляція відбилися на стані здоров’я журналістів.

Разом з ними, як «співучасницю злочину», було засуджено кореспондента туркменської служби «Радіо Свобода» Огульсапар Мурадову, сестру Сапардурди Хаджієва.

У вересні 2006 року Мурадова за підозрілих обставин померла у в’язниці суворого режиму Ovodan Depe під Ашхабадом.

Як зауважують «Репортери без кордонів», реального розслідування причин загибелі журналістки проведено не було.

«Репортери без кордонів» двічі, у  2006 і 2008 роках, окупували туркменське посольство у Парижі, вимагаючи пояснити причини смерті Мурадової.

«Кожного, хто наважується критикувати владу в Туркменістані, кинуто до в’язниці чи до психіатричної лікарні. Скільки журналістів, працівників  медіа і захисників прав людини все ще скніють у жахливих умовах в тюркменських тюрмах? – запитує RSF. –  На це питання відповісти складно, оскільки інформації із однієї з найбільш закритих і репресивних країн світу надходить мало».

У новому законі про пресу, який набув чинності в Туркменістані у січні 2013 року, стверджується – «держава гарантує медіа свободу слова». Однак, як відзначає Al Jazeera, усі 39 видань, 5 радіостанцій, 7 телестанцій і новинне агентство у цій країні належать  президенту Гурбангули Бердимухамедову. Єдина приватна газета, бізнес-видання Rysgal, підлягає цензурі.

В Індексі свободи преси «​Репортерів без кордонів» Туркменістан – поряд з Північною Кореєю та Ериттреєю – посідає одне з останніх місць серед 179 країн світу.