До антирейтингу, розміщеного на сайті CPJ потрапили:

1.Еритрея  

2.Північна Корея

3.Саудівська Аравія   

4.Ефіопія

5.Азербайджан

6.В’єтнам

7.Іран

8.Китай

9.М’янма

10. Куба

В Еритреї, яка утримує сумну першість, президент Ісайяс Афеверкі придушив незалежну журналістику, створив таку гнітючу медійну атмосферу, що навіть репортери державних ЗМІ у постійному страху арешту.

Загроза позбавлення волі призвела до того, що чимало журналістів замість того, щоб наражатися на ризик опинитися за ґратами обрали долю вигнанців.  

Еритрея – найгірший в  Африці тюремник для репортерів. Побоюючись поширення повстань арабської весни, влада Еритреї переглянула 2011 року плани забезпечення громадян мобільним інтернетом, обмеживши  доступ до незалежної інформації. Хоча мережа доступна, з'єднання на комутованих лініях зв’язку діють повільно. За даними Міжнародного союзу електрозв'язку ООН, в онлайн мають  змогу виходити менше 1 відсотка населення  африканської країни.  В Еритреї також найнижчий у світовому масштабі показник користувачів мобільним телефонами (ними володіє тільки  5,6 відсотка жителів).

У Північній Кореї стільникові телефони має 9,7 відсотка населення, не рахуючи тих, кому доступні пристрої, завезені  контрабандою з Китаю. Замість глобальної мережі, якою  можуть користуватися тільки декілька привілейованих осіб, деякі школи та інші установи мають доступ до жорстко контрольованої  мережі – корейського аналога інтернету.

2012 р. у Пхеньяні було відкрито бюро Associated Press. Однак держава так щільно контролює  новинний порядок денний, що з архівної хроніки було  вилучено кадри із зображенням страченого дядька лідера Кім Чен Ина.

Тактика, яку використовують Еритрея та Північна Корея, різною мірою  відтворюється і в жорсткій цензурі інших країн. Щоб зберегти владу, репресивні режими використовують комбінацію монополії на медіа, переслідування, стеження, погрози журналістам  позбавленням волі, а також обмеження у в'їзді закордонних репортерів.

Найбільш ефективна форма залякування і переслідування медійників – тюремне ув'язнення.

За даними щорічного перепису КЗЖ, сім з десяти  країн з найжорстішою цензурою – Еритрея, Ефіопія, Азербайджан, В'єтнам, Іран, Китай і М’янма водночас одні з найгірших тюремників для журналістів.

Понад половину ув'язнених репортерів по всьому світу звинуватили в антидержавних злочинах. Серед  фігурантів – Китай, країна - найгірший тюремник світі з восьмою за рівнем жорсткості цензурою.

29 із 44 репортерів, ув'язнених там за звинуваченням в антидержавній діяльності, - найбільший показник для цієї країни, відколи 1990 року КЗЖ почав укладати щорічні тюремні журналістські переписи.

До інших країн, які використовували це звинувачення, щоб придушити критичні голоси, належить Саудівська Аравія. Монархічний режим цієї третьої за рівнем цензури держави не вдовольняється придушенням внутрішнього інакомислення. Він об'єднався з іншими урядами у рамках Ради співробітництва країн Перської затоки, аби гарантувати, що критиці керівництва будь-якої держави цієї регіональної організації буде жорстко покладено край. 

В Ефіопії, яка у списку КЗЖ посіла четверте місце, загроза позбавлення волі призвела до різкого збільшенню числа журналістів-вигнанців. В умовах масового погрому незалежних видань і блогерів 2014 р. країну змушені були  полишити  понад 30 журналістів.

Ухвалений 2009  року в Ефіопії закон про боротьбу з тероризмом передбачає кримінальну відповідальність за будь-які матеріали, які влада визнає такими,  що «сприяють» чи «надають моральну підтримку» забороненим групам. Його було застосовано проти багатьох з 17  ув'язнених журналістів. 

Влада В'єтнаму (шосте місце серед країн з найжорсткішою цензурою) використовує не чітко сформульований закон проти «зловживання демократичними свободами», щоб кидати за ґрати блоґерів.

Правителі М'янми (дев'яте місце у списку КЗЖ), щоб запобігти критичним матеріалам   про  військових, спираються на ухвалений ще 1923 року закон про офіційні таємниці (Official Secrets Act).

Доступ до інтернету вкрай обмежений у у Північній Кореї, В'єтнамі, Китаї та на Кубі, де правлять компартії.

На Кубі (10 місце), незважаючи на зовнішні інвестиції у розвиток мережі, доступ до інтернету має лише невелика частка населення.

Влада Китаю, попри те, що  у країні  сотні мільйонів інтернет-користувачів, підтримує Great Firewall. Це – витончена комбінація цензорів і технічних засобів, використання якого має на меті блокувати важливі сайти та приборкувати соціальні медіа.

У країнах з передовими технологіями – такими, як Китай, обмеження в інтернеті можновладці поєднують із загрозою тюремного ув'язнення. Критичні голоси «не повинні»  отримали важелі у мережі. 32 з 44 нині ув’язнених китайських журналістів працювали онлайн.

В Азербайджані (п'яте місце у списку) є

деякі невеликі традиційно незалежні ЗМІ. Тож кримінальне  законодавство про дифамацію було поширене на соціальні медіа. 

Іран (сьоме місце у списку КЗЖ) має  один з найжорсткіших  у світі цензурних режимів в інтернеті. Мільйони сайтів тут  заблоковані. З 30 медійниками за ґратами ця країна – другий після Китаю найгірший тюремник для журналістів. Іранську владу підозрюють у створенні фейкових  версій популярних сайтів та у створенні пошуковиків як частки  технологій стеження.

Тактику залякування використовують уряди щонайменше п'яти країн з найжорсткішою цензурою. Серед них – Азербайджан. Там  здійснюють рейди в офісах, погрожують рекламодавцям,  проти журналістів висувають кримінальні  звинувачення, зокрема, у зберіганні наркотиків.

У В'єтнамі за багатьма блогерами постійно стежать, щоб завадити їм висвітлювати новини як очевидцям подій.

В Ірані родичів опозиційних журналістів викликали представники влади і й попереджали, що вони можуть втратити роботу чи пенсії.

На Кубі, яка домоглася певного прогресу, зокрема  у відновленні дипломатичних відносин зі США  та у намірі  покінчити до 2018 року з правлінням Кастро, декілька незалежних журналістів  ще  зазнають  залякувань та короткочасних арештів.

Репресивні уряди використовують як  засіб цензури обмеження пересування журналістів та заборону на в’їзд закордонним кореспондентам. 

З Еритреї останнього акредитованого міжнародного репортера було видворено ще 2007 року. У Китаї, іноземним кореспондентам свавільно затримували видачу  віз.

До списку КЗЖ включені тільки ті країни, уряди яких жорстко контролюють  медіа. У деяких країнах, особливо у Сирії, умови для журналістів украй небезпечні. Їх викрадали, тримали бранцями,  убивали не тільки військові, лояльні президенту Башару Асаду, а й терористичні угруповання як-от «Ісламська держава в Іраку і Леванті»  (ISIS).

Журналістська організація відзначає: чотири країни з жорсткою цензурою – Білорусь, Екваторіальна Гвінея, Узбекистан і Туркменістан, опинилися на межі чорного списку. Там практично немає незалежних ЗМІ, а самі країни  настільки замкнені, що важко навіть отримати конкретну інформацію про умови роботи журналістів.