Кріс Замбеліс: Автократичні режими арабського світу для контролю медіа використовують поняття «повага до релігії» та «суспільна мораль»

Кріс Замбеліс: Автократичні режими арабського світу для контролю медіа використовують поняття «повага до релігії» та «суспільна мораль»

11:32,
16 Березня 2015
4892

Кріс Замбеліс: Автократичні режими арабського світу для контролю медіа використовують поняття «повага до релігії» та «суспільна мораль»

11:32,
16 Березня 2015
4892
Кріс Замбеліс: Автократичні режими арабського світу для контролю медіа використовують поняття «повага до релігії» та «суспільна мораль»
Кріс Замбеліс: Автократичні режими арабського світу для контролю медіа використовують поняття «повага до релігії» та «суспільна мораль»
Чи існує ключ до поширення свободи слова в арабських країнах — про це розповів в інтерв’ю MediaSapiens Кріс Замбеліс, аналітик компанії Helios Global, Inc. та дослідник Близького Сходу.

Політолог Кріс Замбеліс — автор, дослідник і провідний аналітик Helios Global, Inc. — компанії, яка спеціалізується на управлінні ризиками і базується у Вашингтоні, округ Колумбія. Основні наукові інтереси Кріса Замбеліса включають геополітику, внутрішню політику, безпеку, економіку та енергетичні питання, які стосуються Близького Сходу. Думки, висловлені тут, належать особисто автору і не обов’язково відображають погляди компанії Helios Global, Inc.

— Пане Замбеліс, я декілька разів був у редакції головної єгипетської газети «Аль-Аграм» у Каїрі. Тоді (до арабських революцій) здавалося, що «інформаційний локомотив» арабського світу дуже близький до того, щоб частково прийняти західні інформаційні стандарти. Але після приходу до влади ісламістів, а згодом знову військових, чи можна сказати, що це просування має шанси на продовження?

— «Аль-Аграм» значною мірою належить єгипетському державному апарату та фігурами зі світу бізнесу, тісно пов’язаним із урядом; вони й управляють ним. Тимчасом як видання хочуть зобразити в образі незалежного й такого, що відповідає критеріям свободи (особливо його англомовний тижневик Al-Ahram Weekly), реальність є такою, що він завжди значною мірою діяв у межах інформаційних параметрів, продиктованих глибоко вкоріненими авторитарними структурами Єгипту.

Така ситуація призводить до різних рівнів цензури, що позначається на виборі висвітлюваних газетою тем і зверненням до самоцензури, яка практикується редакторами й журналістами. Варто також звернути увагу на те, що редакційний персонал, по суті, призначається державою. Результатом стає те, що він мусить працювати, не виходячи за межі певних негласно обумовлених параметрів, коли справа доходить до того, як вони інтерпретують і висвітлюють новини.

Подібна ситуація мала місце задовго до повстання, яке призвело до падіння президента Єгипту Хосні Мубарака, виборів і обрання тепер уже поваленого лідера «Братів-мусульман» Мухаммеда Мурсі. І вона зовсім не змінилася після перевороту, який привів до керівництва країною Абдель Фаттаха аль-Сісі. Тому, враховуючи зв’язки газети «Аль-Аграм» із державою, важко сприймати її в якості вірогідного прикладу вільних і ліберальних ЗМІ.

— Але наскільки реальною може бути свобода слова в засобах масової інформації, на телебаченні й радіо арабських країн?

— Поширеність авторитаризму в більшості країн арабського світу перешкоджає розвитку справді вільних ЗМІ. Звісно, існують різні ступені авторитаризму, й це впливає на ступінь свободи, яким можуть користуватися регіональні ЗМІ.

Офіційні ЗМІ, котрі належать державі, продовжують бути, по суті, пропагандистською зброєю держав, у яких вони працюють, а незалежні ЗМІ, що перебувають у приватній власності, змушені працювати в умовах обмежень, коли мова доходить до того, як вони мають висвітлювати певні питання чи проблеми. Також існує багато спільного між так званими приватними ЗМІ та державними, оскільки багато з власників цих медіа часто тісно пов’язані з політичними партіями або державою. За таких обставин журналісти часто стають мішенню при розкритті корупційних дій чиновників і урядовців або при оприлюдненні матеріалів критичного характеру.

Навіть численні регіональні ЗМІ, які обслуговують ширшу арабську аудиторію і працюють як приватні незалежні медіа, особливо ті, що базуються в країнах Перської затоки, різною мірою відображають ці тенденції.

Однак поява нових і соціальних медіа та поширеність інтернету відкрили нове ігрове поле, коли мова заходить про свободу вираження та доступність різних джерел інформації. І незважаючи на спроби найбільш авторитарних режимів регіону ввести цензуру в інтернеті, все більше арабів можуть отримати доступ до інтернету вдома, на роботі, в інтернет-кафе або з телефона, і мають, таким чином, безпрецедентний доступ до різноманітних і достовірних джерел інформації.

— Якою мірою сьогодні преса і телебачення Лівану й Кувейту відрізняється від медіа Іраку, Сирії та Лівії?

— Клімат у ліванських ЗМІ є одним із найбільш вільних, ліберальних і різноманітних в арабському світі. Водночас, низка ключових ЗМІ, в тому числі газети й телевізійні станції, часто пов’язані (або ж перебувають безпосередньо у власності) головних політичних партій.

Наприклад, на «Рух за майбутнє» в Лівані працює мережа засобів масової інформації, в тому числі Future TV («Телебачення майбутнього»). З «Хезболлою» пов’язаний ліванський супутниковий телеканал «Аль-Манар» (Al-Manar). Також широко поширена самоцензура у спірних політичних проблемах.

У Кувейті ЗМІ, як правило, є більш вільними і відкритими порівняно з дружніми йому країнами Перської Затоки, але при цьому існують типові «червоні лінії», коли справа доходить до критики королівської сім’ї.

У Сирії медіа сильно пригнічуються і контролюються державними органами, там домінують жорсткі та строгі обмеження на поширення інформації.

Лівія за Муаммара Каддафі мала один із найбільш закритих і обмежувальних кліматів для ЗМІ в регіоні, але після повалення його режиму проглядається поступовий відхід від цих «стандартів».

Однак загальною для всіх цих країн є їхня неспроможність достатньою мірою контролювати потік інформації, який проходить через інтернет, соціальні медіа й т. д., й управляти ним, хоча керівництво деяких із них може пробувати це робити.

— Цезура й самоцензура в ЗМІ арабських країн є традицією чи результатом недемократичної форми правління?

— Абсолютно правильно. Журналісти, які працюють в авторитарному кліматі, як правило, прагнуть практикувати різноманітні форми самоцензури залежно від ступеня загроз, із якими вони стикаються. Багато хто з журналістів у регіоні, які працюють на незалежні ЗМІ, або навіть незалежні журналісти, що використовують у своїй діяльності блоги та інші соціальні медіаплатформи, оприлюднюючи свої розповіді, наражаються на небезпеку бути підданим великим штрафам або, в гіршому випадку, арешту чи навіть смерті.

— 71% жителів Саудівської Аравії вважають, що уряд не втручається в роботу ЗМІ. Але в Катарі та Бахрейні ця цифра менша і становить 51% і 38% відповідно. Це дані опитування, проведеного у восьми арабських країнах. Чи можна казати, що свобода слова в Саудівській Аравії вдвічі більша, ніж у Бахрейні?

— Не існує жодної логічної кореляції між наведеними цифрами й реальністю. Оскільки умови, в яких працюють ЗМІ в Саудівській Аравії, є одними з найбільш суворих у світі. Це є ілюстрацією її дуже самодержавної системи. В реальності Саудівська Аравія керується одним із найбільш автократичних режимів у світі. А загалом до даних опитування в авторитарних суспільствах не можна ставитися без підозри.

Коли справа доходить до стану свободи ЗМІ у Саудівській Аравії, ми не можемо обійти увагою трагічне становище Раіфа Балаві — правозахисника, письменника і блогера, який стикнувся з багатьма звинуваченнями, наразився на покарання у вигляді побиття батогом і тюремний термін за свою боротьбу за свободу слова. Хоча справа Балаві отримала широкий резонанс у міжнародних колах правозахисників і медійників, існують інші численні приклади подібного тиску і небезпек, на які наражаються журналісти в Саудівській Аравії.

З іншого боку, нещодавно Бахрейн закрив панарабський телевізійний канал новин Al-Arab News, який належав саудівському мільярдеру принцу Аль-Валіду бен Талалу, за трансляцію інтерв’ю з представником бахрейнської політичної опозиції. Але, знову ж таки, клімат у засобах масової інформації, навіть у найбільш репресивних суспільствах регіону, змінюється у зв’язку з доступністю різних джерел інформації.

— У Єгипті президент Абдель Фаттах аль-Сісі видав указ, який наділяє прем'єр-міністра повноваженнями заборонити будь-які зарубіжні видання, якщо вони ведуть «наступ на релігію». Чи не є це карикатурою на свободу слова?

— Це ще один приклад, як авторитарні режими в арабському світі використовують свій ресурс влади для того, щоб керувати й контролювати потік інформації. Намагаючись зробити це не таким явним, автократичні режими використовують для прикриття такі поняття, як «суспільна мораль», «національна безпека» чи «повага до релігії», обґрунтовуючи таким чином необхідність обмеження (не забороняючи прямо) проходження певної інформації. Це просто ще один інструмент контролю, розроблений для того, щоб посіяти страх серед людей.

— У країнах, де свобода слова обмежена або відсутня, блоги відіграють величезну роль. Яка роль блогерів в арабському світі?

— Блоги та інші соціальні засоби масової інформації відіграють величезну роль в арабських регіональних ЗМІ. Монополія контрольованих державою засобів масової інформації чи тих, які перебувають під державним впливом, давно закінчилася, навіть у найбільш закритих для проникнення несанкціонованої інформації суспільствах регіону. Незалежні блогери та інші журналісти й активісти мають достатню кількість ресурсів для того, щоби стимулювати надходження потоку нецензурованої інформації.

Це стосується навіть країн, де соціальні ЗМІ, такі як Facebook або Twitter, стикаються із серйозними обмеженнями. Багато блогерів-дисидентів, які пишуть про політику й соціальні питання з критичного погляду, часто стають мішенями для чинних режимів. Для прикладу, єгипетський суд нещодавно засудив відомого єгипетського блогера і політичного активіста Алаа Абдель Фаттаха до п’яти років позбавлення волі за порушення так званих законів про протести та його оцінок із цілого ряду питань, включаючи статус у тюрмах в’язнів-дисидентів та інакодумців, які брали свого часу участь у повстанні проти режиму Мубарака. Це наочно показує, яким насправді є стан свободи ЗМІ в Єгипті.

— То свобода ЗМІ для більшості арабських країн — це недосяжний ідеал чи просто фікція?

— Збільшення простору поширення вільної, ліберальної і різноманітної преси — звісно, мета досяжна. Але це може відбутися тільки в рамках ширшого процесу, який включає поворот до більш вільних і ліберальних суспільств, регульованих верховенством закону, підзвітністю лідерів та законністю інститутів, що функціонують у системі демократичних координат. Однак не може бути жодного сподівання на свободу преси в закорінених у авторитаризм суспільствах.

— Будь-яка нація, що боїться свободи слова, не є вільною нацією. Арабські країни не готові до свободи слова?

— Нинішні диктаторські режими (і вкорінені авторитарні структури, які виходять за рамки впливу певної особистості), що домінують в арабському світі, звісно, чинять опір всьому тому, що могло б поставити їх у залежність від суспільства. Це робить їх уразливими від думки народу, котра, як правило, є досить критичною щодо їхнього правління. А вільні засоби масової інформації, врешті-решт, слугують перевіркою можливості протидіяти тиранії, корупції та іншим хворобам уряду.

Вільна преса заохочує громадян притягати їхнє керівництво до відповідальності. Коли ж мова заходить про свободу слова, араби не відрізняються від інших тим, що прагнуть (і заслуговують) жити в суспільствах, де вони будуть спроможними без страху вільно висловлювати свою думку.

— Чи існує ключ до поширення демократизації та свободи слова в арабських країнах?

— Право висловлювати свої думки без страху за наслідки цього — політичні, правові чи моральні — являє собою найважливішу опору будь-якої функціонуючої демократії. В останні роки відомі приклади політичної лібералізації в арабському світі (звісно, різною мірою), які допомогли стимулювати розвиток усе більш незалежних ЗМІ, незважаючи на переважний авторитаризм.

Загалом же незліченні проблеми, від яких страждає арабський світ, багато в чому спровоковані укоріненим авторитаризмом. Без проведення справжніх політичних реформ, у тому числі в галузі засобів масової інформації, та свободи слова регіон продовжуватиме хиріти і втрачати свої перспективи.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду