ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ, ЩОБИ ПРОГРАТИ

00:00,
5 Грудня 2010
1228

ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ, ЩОБИ ПРОГРАТИ

00:00,
5 Грудня 2010
1228
ЗАТЕЛЕФОНУЙТЕ, ЩОБИ ПРОГРАТИ
Формально телевізійні вікторини-лохотрони не заборонено законом. Чи може постраждалий від них захистити свої права?  

Телепрограми, в яких телеглядачам пропонують зателефонувати й дати відповідь на певне (як правило, нескладне) запитання, транслюються багатьма телеканалами переважно в нічному ефірі. Цю тему не раз піднімали і в пресі, й на найвищому рівні – у Верховній Раді, намагаючись урегулювати порядок трансляції телелохотронів; торік член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Тетяна Мокріді виступила в газеті «Дзеркало тижня» з закликом до телеменеджерів згадати про мораль і припинити дурити своїх глядачів. Однак у червні 2010 року Верховна Рада відмовилась ухвалювати законопроект, який забороняв такі програми. Про юридичний статус телевікторин і способи убезпечення читачам «Медіаграмотності» розповідає юрист Ксенія Забродська.

 

Що на практиці являє собою телевікторина? Телеглядач – як правило, домогосподар, школяр чи пенсіонер – у вільний час умикає телевізор, з екрану якого до нього звертається привабливий телеведучий (частіше телеведуча) з обіцянками виграшу в разі, якщо глядач зателефонує до студії й дасть правильну відповідь. Телеглядач вирішує зіграти з телевізором, телефонує, слухає приємну музику й «очікуйте на лінії». А в «час Х» до любителя поспілкуватись із телевізором приходить рахунок на оплату телефонних послуг, який у сотні разів перевищує звичайний щомісячний платіж оператору телекомунікаційних послуг. Виявляється, що захмарну вартість секунди телефонної розмови в програмі вказати «забули», або вказали таким чином, щоб глядач її не помітив.

 

Сьогодні законодавство жодним чином не регулює телевізійні вікторини. Існує думка, що ці програми слід віднести до азартних ігор, оскільки їхній результат повністю або частково залежить від випадковості й дає змогу отримати виграш (приз). Проте, за визначенням Верховної Ради, яке ми зустрічаємо в Законі України «Про заборону грального бізнесу в Україні», обов’язковою умовою участі в азартній грі є внесення ставки. Оплату послуг оператора зв’язку не можна розглядати як ставку, тому формально телевікторини не належать до азартних ігор.

 

Уявімо, якби законодавчу дефініцію було сформульовано інакше, без умови внесення ставки – як, наприклад, у відповідному законі Російської Федерації: «Азартна гра – заснована на ризику угода про виграш, укладена двома або кількома учасниками такої угоди між собою або з організатором азартної гри за правилами, встановленими організатором азартної гри». Проведення телевікторин апріорі було б заборонено – на це тонко натякає вже сама назва згаданого закону, а порушники були б вимушені сплатити до бюджету штраф, що перевищує сім мільйонів гривень.

 

Ми могли б звернутися до положень Закону України «Про захист прав споживачів», адже будь-який телеглядач є споживачем телевізійних послуг. Але в законі стикаємося з визначенням «послуги», яку отримує споживач, – це «діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного обумовленого договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб». Проаналізуймо цю заборону, і ми переконаємося, що вона жодним чином не захищає наші права у випадку з телевікторинами, чим і скористалися їхні виробники.

 

Виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. У відносинах, що полягають у трансляції програм, виконавцем є телерадіоорганізація, яка має відповідну ліцензію. В телерадіоорганізації може бути кілька телевізійних каналів, однак слід ураховувати, що за Законом України «Про телебачення і радіомовлення» ефірний час може приховано надаватись у суборенду стороннім виробникам, що за загальним правилом заборонено. Крім того, виробником конкретної телепрограми може бути стороння студія-виробник (незалежний продюсер), тому виконавця послуг у розумінні закону «Про захист прав споживачів» тут досить важно визначити.

 

Але якщо щодо «виконавця» ще можна було би висловитись у суді, то далі ми стикаємось із суттєвішою проблемою формулювання. Вона міститься не у визначенні «діяльності», яку провадить виконавець, і навіть не в моменті укладання договору (адже маємо публічну оферту зателефонувати і таким чином вступити до гри).

 

При участі у телевікторині немає жодного визначеного блага, матеріального чи нематеріального, яке могло би бути передано споживачеві. Гроші – матеріальне благо – обіцяно в разі виграшу, який залежить від випадковості. Єдиним винятком із цього правила можуть бути послуги ворожок, що надаються через телевікторини, адже за бажання можна довести, що надання інформації про долю людини є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Таким чином, відсутність переданого блага перешкоджає зверненню до органів захисту прав споживачів. За іншого формулювання «послуги» в законі можна було б залучити організатора телевікторини і до відповідальності за ведення нечесної підприємницької практики, і до відшкодування прямих збитків, причому всім – і оператору зв’язку, і споживачеві. Крім того, при зверненні до суду щодо захисту прав споживача суд обов’язково вирішує питання про відшкодування споживачеві моральної шкоди.

 

А як щодо кримінальної відповідальності? Були спроби залучити організаторів вікторин до кримінальної відповідальності за шахрайство, адже об’єктивно це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Проте, наскільки нам відомо, в Києві не було порушено жодної кримінальної справи за цим питанням, оскільки межа між зловживанням довірою і самостійним рішенням телеглядача оплатити дзвінок у студію дуже тонка, і її потрібно довести. А злочини в нас, як відомо, визнаються злочинами лише в тому разі, якщо вони за всіма критеріями збігаються з диспозицією, що міститься у Кримінальному кодексі України. Глядача, який вирішив зателефонувати в студію, рідко який адвокат зможе представити перед суддею як жертву обману.

 

Кому ж висувати претензії?Оператори зв’язку надають послуги зв’язку з телеканалом, тобто діють у рамках закону. Таким чином, претензії до них є безпідставним. Телеканали надають ефірний час для трансляції телепрограм. Фактично, за діяльність телевікторин зобов’язаний відповідати їхній організатор, проте знайти його буває часом дуже складно: наприклад, він може бути резидентом іншої країни, припустімо, Угорщини. А за загальним правилом підсудності, позови мають подаватися за місцезнаходженням відповідача.

 

Ще одна складність у пошуках організатора телевікторин – можливість натрапити на підставну особу, яка й гадки не мала, що є незалежним продюсером чи виробником телевікторин. Як пояснив один із співробітників міліції, коментуючи подібні оборудки: «Підійшли до Васі, що живе на вокзалі, і дали 200 гривень за паспорт, а через годину повернули». І кінці у воду.

 

Cui prodest? Ми не вповноважені давати правову оцінку вигідності того чи іншого положення законодавства тій чи іншій структурі. Проте за неофіційними даними відомо, що прибуток організатора з однієї хвилини ефірного часу телевікторин може сягати тисяч доларів. Висновки напрошуються самі.

 

Фактично телевікторину можна розглядати як публічну обіцянку винагороди за результатами конкурсу, яка регулюється статтею 1150 Цивільного кодексу України. Однак положення Цивільного кодексу не містять обмежень щодо оплати послуг із участі в конкурсі, в нашому випадку – послуг оператора зв’язку. Таким чином, телевікторина не є чимось незаконним. У будь-якому разі, незаконність діяльності телевікторин необхідно доводити в судовому порядку, адже сьогодні її прямо не заборонено. А системне тлумачення статті 19 Конституції України дозволяє стверджувати, що все, що законом не заборонено, – дозволено. Тож головне питання – до законотворців і законодавців, у яких повинна з’явитися політична воля для внормування цього способу виманювання грошей у легковірних телеглядачів. І до суспільства, яке повинно вимагати від Верховної Ради вирішення цієї проблеми, а від медіа – відповідальності за такі дії.

 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду