Автори:

Валерія Буняк

Росія використовує для гібридного впливу на українські громади в Європейському Союзі єдину мережу, що охоплює шість каналів, які підсилюють одне одного. Одним з найстійкіших елементів є Російська православна церква та пов’язані з Московським патріархатом структури.

Про це повідомила комунікаційна команда Інституту національної стійкості та безпеки (ІНСБ), яка презентувала результати соціологічного дослідження «Система російського гібридного впливу на українців в ЄС: наративи, канали, загрози», присвяченого адаптації, ідентичності та вразливостям тимчасово переміщених українців у країнах ЄС.

Згідно з дослідженням, стійкість церкви в мережі впливу Росії пояснюється тим, що цей канал працює не лише через ідеологію, а й через емоцію, звичку, потребу в спільноті. Для частини українців парафія стає місцем підтримки, дитячих гуртків, недільних шкіл, побутової взаємодопомоги та психологічного прихистку, тому вона може непомітно нормалізувати російську присутність.

«Особливу небезпеку становлять структури УПЦ МП, які за кордоном можуть подавати себе як "українська церква", використовуючи довіру, мову, релігійну звичку та запит людей на знайоме середовище. Такий вплив є особливо чутливим для старшого покоління, яке частіше орієнтується на традиційні медіа, церковні практики та ностальгійні образи "спільного минулого", а також для родин із дітьми, які шукають українськомовні або російськомовні осередки позашкільного життя», — розповіли в ІНСБ.

Належність до таких середовищ часто є наслідком самотності й відсутності альтернативи, тож ефективною відповіддю має стати не лише викриття російського впливу, а й розбудова української інфраструктури поруч із громадами — парафій, капеланських мереж, суботніх шкіл, культурних центрів і просторів підтримки, вважають дослідники. 

Як свідчить дослідження, життя за кордоном у багатьох випадках кристалізує українську ідентичність. Частина респондентів свідомо переходить на українську мову і більш гостро відчуває належність до нації.

Однак українці, які поєднують проукраїнську позицію з окремими російськими наративами або уникають політичної визначеності, є вразливою групою, найбільш чутливою до когнітивного впливу Росії.

Загалом російська мережа впливу включає в себе шість каналів. Окрім церкви, це ще й цифрова дезінформація, псевдоукраїнські ініціативи, культурно-академічна присутність, побутове середовище та політичне лобіювання. Російські стратегії впливу варіюються за статтю і віком:

• молодь  — цифрові формати, тікток, меми, ігрові середовища і деполітизовані меседжі на кшталт «усі однакові»;
• жінки середнього віку — вплив через батьківські чати, дитячі гуртки, психотренінги російською мовою або парафіяльні середовища;
• чоловіки середнього віку — наратив «Україна не цінує своїх» на тлі декваліфікації, втрати статусу й мобілізаційної тривоги;
• старший вік — ностальгійні наративи, телебачення, церковні практики та образ «спільного минулого».

Найсильніші ризики — в Італії, де проросійський вплив накладається на довоєнну діаспору, релігійні структури та побутову залежність частини українців від роботодавців. У Німеччині та Франції російські інформаційні операції особливо помітні в цифровому просторі. Бельгія має значення як інституційний вузол поруч із центрами ухвалення рішень ЄС і НАТО. Польща демонструє найменший рівень такого впливу завдяки мовній та культурній близькості, вищій зайнятості українців і наявності української капеланської мережі.

Окрему увагу в дослідженні звертають на тему повернення. За даними ІНСБ, рішення родини про неповернення може ставати незворотним через 3–5 років перебування за кордоном. Головний чинник — насамперед шкільна інтеграція дітей. Дослідники називають це явище «школою-Рубіконом».

«На третьому році перебування дитина дедалі більше ідентифікує себе зі своїм класом і соціальним середовищем у країні проживання, а згодом рішення про повернення стає неможливим без жертви інтересами дитини. Саме тому розвиток мережі українських суботніх і недільних шкіл у Європі є не питанням культурного дозвілля, а інструментом збереження національної ідентичності», — зауважили дослідники. 

Медіаспоживання українців у ЄС дослідники описують через метафору «інформаційної пуповини»: біженці перебувають у Європі, але інформаційно живуть в українському новинному просторі. Основне джерело новин для багатьох — телеграм-канали. Натомість місцевих медіа країн майже немає у щоденному інформаційному раціоні.

«Медіаспоживання є не нейтральним фоном, а чинником психологічної стійкості. Чим глибше люди занурені в безперервний потік новин з України, тим вищими стають тривожність, виснаження та відчуття паралічу дії. Натомість свідоме дозування інформації допомагає зберігати функціональність, працювати, підтримувати дітей і допомагати іншим», — ідеться в дослідженні.

У респондентів фіксують значне психологічне виснаження. Особливо важким є стан матерів, які часто приховують своє самопочуття заради дітей. У жодній з п’яти країн немає системної українськомовної психологічної підтримки.

«Мільйони українців у Європейському Союзі — це не лише історія вимушеного переміщення. Це частина українського суспільства, яка може залишатися потужним ресурсом України. Але якщо держава та європейські партнери не працюватимуть із цією аудиторією системно, цю прогалину заповнюватиме російський вплив», — зазначила директорка Інституту національної стійкості та безпеки Рена Марутян.

Серед рекомендацій ІНСБ:

• розвивати українськомовну психологічну підтримку в країнах ЄС;
• розбудовувати мережі українських суботніх і недільних шкіл;
• створювати програми нострифікації кваліфікацій;
• підтримувати українське підприємництво;
• посилювати видимість українців у європейському та українському медіапросторі;
• розбудовувати живу українську релігійну та громадську інфраструктуру поряд із громадами;
• створити єдиний механізм координації українського активізму при представництві України в ЄС.

«Навіть якщо частина українців не повернеться фізично, стратегічне завдання України — зробити так, щоб вони не втратили національної ідентичності. Тоді вони залишатимуться не втраченою демографією, а амбасадорами України в Європі», — резюмували в ІНСБ.

Ознайомитися з повним дослідженням можна тут.

У межах дослідження провели 100 глибинних напівструктурованих інтерв’ю у Бельгії, Франції, Італії, Німеччині та Польщі в лютому–квітні 2026 року. Учасників відібрали за принципом максимальної варіації за віком, статтю, регіоном походження та за професією. Дослідження охоплює 11 тематичних блоків. За результатами дослідження станом на кінець квітня кількість осіб із статусом тимчасового захисту в країнах ЄС перевищила 4,37 мільйона.

Читайте також: 

• Тінь пропаганди: як російська дезінформація впливає на ставлення до українців у Європі
• «Правильна Європа», «Євразійська цивілізація», «Русскій мір». Як Москва виправдовує свої імперські амбіції в різних регіонах світу
• «Вічне та канонічне». Як імперія привласнила собі українське православ’я
• Інструменталізація релігії у світській державі: Як російська пропаганда маніпулює почуттями вірян

Фото: ІНСБ