Цього року на «Оскар» номінуються низка фільмів, які ще до оголошення списку номінантів вже стали подіями: «Бідолашні створіння» Йоргоса Лантімоса з блискучим перфомансом Емми Стоун; зірковий байопік «Оппенгеймер» Кристофера Нолана; гостросоціальна комедія «Барбі» Грети Гервіг, перший фільм жінки-режисерки, який зібрав понад мільярд у прокаті; тригодинне безжальне дослідження знищення корінних американців американцями «новими» — «Вбивство квіткової повні» класика Мартіна Скорсезе тощо.

Також це важлива церемонія для України — одним із номінантів на найкращий документальний повнометражний фільм став «20 днів у Маріуполі» Мирослава Чернова, який уже є найбільш касовою українською документальною кінострічкою та отримав премію BAFTA.

«20 днів у Маріуполі» 

Окрім того, на 96-й церемонії вручення «Оскара» ще до її початку вже є знаменна подія — рекордну кількість номінацій (сім) отримали актори й акторки, які грали персонажів-представників ЛГБТК+, що є продовженням загального руху кінопремії до інклюзивності.

Щоб надати (чи хоча б декларувати) рівні можливості в кіноіндустрії для представників будь-яких спільнот, американській кіноакадемії разом зі всією галуззю довелося подолати довгий шлях. Напередодні церемонії MediaSapins розповідає про історію премії, її злети й падіння, а також найвідоміші епізоди за майже сто років вручення головної американської нагороди у сфері кіно.

Рекордсмени та легенди «Оскара»

Американський комік Джиммі Кіммел уже вчетверте буде ведучим церемонії нагородження премією. Але він далеко не перший, хто неодноразово проводив церемонію: Вупі Голдберг, Стів Мартін, Біллі Крістал та інші по декілька разів ставали ведучими. Проте справжнім рекордсменом «Оскара» був комік та актор Боб Гоуп, який із 1940 по 1977 рік дев'ятнадцять разів проводив церемонію.

Боб Гоуп. Фото: CBS/COURTESY EVERETT COLLECTION

Боб Гоуп писав книги та знімався у кіно, він прожив сто років, половину з яких співпрацював з американською благодійною організацією United Service Organizations (з 1941 по 1991), розважаючи своїми жартами військових по всьому світу.

Уперше він був ведучим тоді, коли нагороду за найкращий фільм отримав «Звіяні вітром» із Вів'єн Лі у головній ролі, а востаннє — в рік виходу перших «Зоряних воєн» Джорджа Лукаса. Боб Гоуп занесений у «Книгу рекордів Гіннеса» як «найпочесніший артист» із понад 1500 нагородами.

Ще один рекордсмен кінопремії — мультиплікатор, продюсер і підприємець Волт Дісней, творець The Walt Disney Company, яка вже після його смерті перетвориться на медіаімперію.

 Волт і Рой Діснеї. Фото з відкритих джерел

Сам Волт Дісней, піонер анімаційної індустрії США, отримав найбільше нагород за всю історію премії — у нього 22 статуетки; також він має найбільшу кількість номінацій — 59; а також найбільше номінацій і нагород за один рік — 6 та 4 відповідно. Всі ці нагороди він отримував не тільки як мультиплікатор і продюсер, але й як актор озвучення.

До речі, на цьогорічній церемонії заснована братами Діснеями компанія The Walt Disney Company та її підрозділи (Lucasfilm, Pixar, Marvel Studios, 20th Century Studios) мають одразу 20 номінацій, що є найбільшим представництвом серед усіх компаній (на другому місці Netflix із 18 номінаціями).

Джон Вільямс. Фото з відкритих джерел

Ще одним рекордсменом є американський композитор Джон Вільямс, «головний номінант кінопремії»: станом на 10 березня він має лише 5 перемог, проте 54 номінації (всі — як композитор), є найстарішим номінантом в історії (зараз йому 92 роки) та єдиною людиною, яка номінувалася на «Оскар» сім десятиліть поспіль (уперше у 1968 році, востаннє — у 2024-му, за музику до фільму «Індіана Джонс і реліквія долі»). Тож уже 11 березня стане відомо, чи отримав Вільямс свій шостий «Оскар».

Композитор відомий співпрацею зі Стівеном Спілбергом і Джорджем Лукасом, він написав музику для найвидатніших голлівудських франшиз «Зоряні війни», «Індіана Джонс», «Парк Юрського періоду», «Один вдома», «Гаррі Поттер». І навіть якщо ви не дивилися жодної з них, напевне знаєте «Імперський марш», написаний Вільямсом до «Зоряних війн».

Загалом музикантів, які ставали переможцями та багаторічними номінантами премії, багато: безумовно, варто згадати ще одного американського композитора Альфреда Ньюмана, який у середині минулого століття впродовж тридцяти років отримав аж дев'ять «Оскарів», німця Ганса Циммера, канадця Говарда Шора, італійців Ніно Рота та Енніо Морріконе. Однак саме Джон Вільямс є одним із символів «Оскара»: складно дістатися до вершини, але ще складніше залишатися там упродовж більш ніж шістдесяти років.

Кетрін Гепберн і Меріл Стріп — головні акторки «Оскара»

Серед акторів, які вигравали та номінувалися на дві головні нагороди кінопремії — найкращий актор і найкраща акторка — є величезна кількість знаменитостей: Деніел Дей-Льюїс, який є єдиним актором, хто отримав три статуетки за головну чоловічу роль; Френсіс Макдорманд, яка має аналогічне досягнення в жіночій категорії; Спенсер Трейсі та Лоуренс Олів'є, два видатних актори минулого століття, які претендували на нагороду по дев'ять разів.

Однак якщо все ж вибрати когось із-поміж тих 85 акторів і 79 акторок, які отримали головні нагороди, то навряд чи хтось підійде на роль облич «Оскара» більше, ніж Кетрін Гепберн і Меріл Стріп.

Кетрін Гепберн і Меріл Стріп. Фото: oldaintdead.com

Кетрін Гепберн, яку Американський інститут кіномистецтва назвав найвизначнішою жінкою-зіркою ХХ століття, володарка унікального оскарівського досягнення: вона єдина, хто отримав нагороду за найкращу жіночу роль чотири рази. Ще більш особливим цей здобуток стає через те, що між першою і останньою нагородою Гепберн пройшло майже пів століття — «Ранковий підйом» (1933) і «На золотому озері» (1981).

Її колега Меріл Стріп теж має виняткове досягнення, що, мабуть, буде за нею ще довгі роки: її номінували на «Оскар» за найкращу жіночу роль сімнадцять разів (це в півтора раза більше, ніж у будь-кого з інших акторів та акторок). Стріп була претенденткою на цю нагороду за різноманітні фільми: комедії та драми, байопіки та мюзикли, складне історичне кіно та легкі романтичні кінострічки.

Цікаво, що Гепберн була не дуже високої думки про гру Стріп. У біографії «Kate Remembered» лауреата Пулітцерівської премії Ендрю Скотта Берга, присвяченій життю та кар'єрі Кетрін Гепберн, яка була його подругою впродовж двадцяти років, автор писав: «Меріл Стріп була найменш улюбленою актрисою Гепберн на екрані». Остання вважала, що Стріп як акторка «занадто розумна і надмірно залежна від техніки».

За права й проти расизму

Майже жодна церемонія «Оскара» не обходиться без скандалу чи обурення з боку частини кіноспільноти та глядачів, які висувають претензії до номінантів, переможців чи самої церемонії. Торік українців обурила перемога документального фільму про нещодавно вбитого путінським режимом російського опозиціонера Олексія Навального. За рік до цього публіку шокував Вілл Сміт, який за жарт про свою дружину Джаду Пінкетт-Сміт дав ляпаса ведучому-коміку Крісу Року. Але в багаторічній історії кінопремії були й більш скандальні та відомі події.

І три найгучніші оскарівські скандали були пов’язані з расизмом: перший — у ті роки, коли «Оскар» лише ставав головною кінопремією світу; другий — у період розквіту кінопремії, часи Джека Ніколсона та Марлона Брандо, Джейн Фонди та Гленди Джексон; третій, найсучасніший, що мав місце за п'ять років до виступів антирасистського руху Black Lives Matter і став предтечею серйозних змін у кіноіндустрії США.

У 1940 році на «Оскар» була номінована перша афроамериканка — співачка та комедіантка Гетті Мак-Деніел, яка зіграла роль няньки у «Звіяних вітром», одному з найвідоміших фільмів американського кінематографа.

Мелодрама Віктора Флемінга за романом Маргарет Мітчелл узяла декілька «Оскарів»: найкращий фільм, найкращий режисер, найкраща жіноча роль, найкращий сценарій і найкраща жіноча роль другого плану. Остання нагорода дісталася Мак-Деніел, яка стала не тільки першою номінанткою, але й першою темношкірою переможницею премії, що призвело до, мабуть, найогиднішої ситуації за майже столітню історію «Оскара».

Гетті Мак-Деніел. Фото: blackhistory.com

Річ у тім, що акторці афроамериканського походження заборонили перебувати на церемонії разом зі своїми колегами по фільму. Тому що в готель Ambassador, де проходила церемонія вручення «Оскара», не допускали темношкірих клієнтів. Продюсер фільму Девід Селзник мав просити адміністрацію про послугу — допустити номінантку на вручення кінопремії. Біографка Джил Воттс у книжці «Гетті Мак-Деніел: чорні амбіції, білий Голлівуд» писала, що Мак-Деніел була змушена сидіти на краю великої зали, біля сцени, окремо від усіх інших присутніх на заході.

Расистські стандарти того часу не вплинули на настрої більшості аудиторії церемонії: коли перемогу Мак-Деніел оголосили, кіномитці зустріли акторку гучними оплесками. У майбутньому Гетті Мак-Деніел та її перемога, разом із промовою, стали джерелом натхнення для багатьох інших акторок та акторів афроамериканського походження. Але перемога не вплинула на життя самої Мак-Деніел: вона знялась у більш ніж 300 фільмах, але в багатьох навіть не була вказана в титрах, і після смерті акторку не поховали там, де вона хотіла, оскільки кладовище було теж «винятково для білих».

Боротьба за права та рівність в американському суспільстві тривала протягом багатьох десятиліть, і не могла оминути і головну кінопремію. Одним із найвідоміших політичних жестів на цю тему зробив актор Марлон Брандо. У 1972 році вийшов «Хрещений батько» Френсіса Форда Копполи, екранізація роману американського письменника італійського походження Маріо П'юзо. Цей фільм одразу став феноменом: він досі посідає друге місце в IMDb Top 250 Movies (попереду тільки «Втеча з Шоушенка»), його називають найкращою кінострічкою про гангстерів, а багато хто навіть називає його «найкращим фільмом усіх часів».

«Хрещений батько» Френсіса Форда Копполи. Фото: tvinsider.com

Головні ролі в цьому кіношедеврі зіграли тоді ще молодий Аль Пачіно та на той час уже знаменитий Марлон Брандо, який попросив представляти його на церемонії вручення «Оскара» 1973 року акторку індіанського походження Сашин Літтлфезер. Брандо знав, що він є фаворитом на здобуття нагороди найкращому актору за роль хрещеного батька та матиме змогу виступити перед аудиторією, тому на знак протесту проти зображення корінних американців у Голлівуді відомий актор вирішив бойкотувати церемонію.

Сашин Літтлфезер, яка боролася за права корінних американців, з'явилася на церемонії вручення «Оскара» у традиційному одязі апачі. Коли ведучі оголосили перемогу Брандо, акторка вийшла на подіум та відмовилася від нагороди від його імені. Ба більше, Літтлфезер навіть не захотіла доторкнутися до статуетки та виступила з короткою версією промови, яку для неї написав Брандо: «Він, на жаль, не може прийняти цю дуже щедру нагороду, і причиною цього є ставлення до американських індіанців сьогодні в кіноіндустрії та на телебаченні».

Реакція аудиторії була неоднозначною: більшість сприйняла промову з оплесками, але частина присутніх освистала активістку. Актор Джон Вейн, відомий своїми ролями у вестернах, навіть намагався потрапити на сцену та, за чутками, напасти на Літтлфезер, тож декільком охоронцями доводилося утримувати немолоду зірку Золотої доби Голлівуду.

У 2022 році, через майже п'ятдесят років після своєї промови, Літтлфезер була запрошена як почесна гостя на один із заходів Академії кінематографічних мистецтв та наук, де отримала офіційні вибачення за поведінку аудиторії. Того ж року акторка померла, а ще через рік її сестри в інтерв'ю письменниці Жаклін Кілер розповіли, що Літтлфезер підробила походження від корінних американців і що їй просто «не подобалося бути тією, ким вона була, — мексиканкою».

Останньою гучною оскарівською подією, пов'язаною з расизмом, був рух #OscarsSoWhite, авторкою якого стала Ейпріл Рейн. У січні 2015 року ця американська активістка започаткувала рух зі створення хештегу #OscarsSoWhite у твіттері як спроби привернути увагу до того, що на 87-й премії в жодній із номінацій не були представлені ані темношкірі, ані корінні американці.

Перший твіт #OscarsSoWhite

Широкий розголос рух отримав лише через рік, коли ситуація повторилася: на «Оскарі» 2016 року також не було представлено жодного небілого кіномитця. Тільки після оголошення номінантів 88-ї кінопремії хештег #OscarsSoWhite привернув увагу медіа та почав набирати популярність. 

Президентка Академії Шеріл Бун Айзекс, яка сама має афроамериканське походження та була третьою жінкою на цій поважній посаді, оприлюднила заяву, в якій пообіцяла зробити відповідні кроки для того, щоби всередині самої організації були представлені люди різних етнічних груп. Вже в січні 2016 року було внесено низку змін до політики та структури Академії кінематографічних мистецтв і наук, а до 2020 року всі ці зміни були імплементовані.

Нині, попри вжиті заходи, серед членів Академії кіномистецтв і досі переважну більшість мають білі та чоловіки. Втім, найпомітніші для широкої аудиторії зміни вже відбулися: інклюзивність «Оскара» суттєво збільшилася, про що свідчать як номінації, так і неодноразові перемоги. Наприклад, серед останніх чотирьох переможців у категорії «найкращий режисер» — кореєць Пон Джун Хо («Паразити»), американка китайського походження Хлоя Чжао («Земля кочовиків»), двоє режисерів, які працюють під псевдонімом Даніель («Все завжди та водночас»), один із яких, Даніель Кван, має тайвансько-гонконзьке походження.

Помилкові переможці

Були в історії «Оскара» й помилки. Вперше помилкового переможця оголосили вже на шостій оскарівській церемонії 1934 року: ним став американський режисер італійського походження Френк Капра.

Ведучий Вільям Роджерс, знаменитий актор-комік 1920–1930-х років, під час оголошення нагороди найкращому режисеру відкрив конверт і просто сказав: «Підійди й візьми це, Френк!». Капра, який був одним із фаворитів, пішов на сцену, але переможцем був не він, а інший Френк — Ллойд, режисер воєнної драми «Кавалькада».

Роджерс спробував виправити помилку — крім двох Френків, помилкового та справжнього переможців, він покликав на сцену ще й третього номінанта — Джорджа К'юкора, після чого проголосив володарем нагороди Френка Ллойда. Згодом ведучий повторив «маленьку виставу» з «Оскаром» для найкращої акторки: запросив на сцену Мей Робсон і Діану Віньяр, подякував їм за їхню майстерну гру, а далі проголосив переможницю — Кетрін Гепберн: це була та сама перша статуетка акторки за фільм «Ранковий підйом».

Наступного року Френк Капра все ж таки отримав «Оскар» — за романтичну комедію «Це сталося якось вночі».

Історія з помилковим переможцем рано чи пізно через звичайний людський фактор мала повторитися, тож у 2017 році статуетка помилково була віддана творцям «Ла-Ла Ленд». Це була остання нагорода церемонії, за найкращий фільм року. Перед цим мюзикл Дам'єна Шазеля вже забрав декілька «Оскарів»: у категоріях «найкращий режисер», «найкраща акторка» (Емма Стоун), «найкраща пісня» — City of Stars, «найкраща операторська робота» та премію за роботу художника-постановника.

Оскільки «Ла-Ла Ленд» був фаворитом, тож мало хто здивувався, коли ведучі назвали фільм переможцем. Тільки актор Воррен Бітті, який разом із Фей Данавей, своєю партнеркою по знаменитому фільму «Бонні та Клайд» 1967 року, коли оголошували переможця, з сумнівом передивлявся аркуш і перевіряв наявність іще одного в конверті.

Коли під гучні оплески на сцену вийшли творці «Ла-ла Ленд» і почалися традиційні промови, організатори усвідомили, що сталося: Воррену Бітті дали конверт зі вже оголошеною переможницею в номінації найкраща жіноча роль. За словами актора, на аркуші було написано «Емма Стоун, Ла-Ла Ленд».

Той самий момент. Фей Данавей і Воррен Бітті щойно оголосили помилкового переможця. Скрин із трансляції церемонії

Справжнім переможцем виявилася кінострічка «Місячне сяйво» Баррі Дженкінса. Після невеликої плутанини та появи на сцені творців цього фільму, заключна частина оскарівської церемонії продовжилася, а складна драма про історію дорослішання, расизм і гомофобію отримала свою нагороду.

Комік Джиммі Кіммел, який тоді вперше був у ролі ведучого «Оскара», наступного дня у вечірньому токшоу «Jimmy Kimmel Live» підтвердив: це був не розіграш, а помилка організаторів церемонії.

Відмови від нагороди

Відмова від нагороди актора Марлона Брандо та пов'язаний із нею скандал — не єдина подібна ситуація на «Оскарі». Крім одного з найвпливовіших акторів минулого століття, ще дві людини відмовлялися від престижної нагороди.

Вперше це сталося в далекому 1936 році: Дадлі Ніколс, один із засновників Гільдії сценаристів, який багато років співпрацював із режисером вестернів Джоном Фордом, відмовився від нагороди за найкращий сценарій до фільму «Інформатор» через конфлікт між Гільдією сценаристів, яку очолював Ніколс, та Академією кінематографічних мистецтв і наук.

Згодом, після того, як суперечку було врегульовано, сценарист зрештою отримав «відкладений» «Оскар» на церемонії 1938 року.

Справжнім хейтером «Оскара» був актор Джордж Кемпбелл Скотт, відомий своїми авторитарними персонажами, який називав церемонію «двогодинним м’ясним парадом, публічною демонстрацією з надуманим напруженням з економічних міркувань». Він мав отримати нагороду 1971 року за найкращу чоловічу роль, після того, як виконав роль американського генерала Паттона в однойменному воєнному фільмі 1970 року, але актор офіційно відмовився від нагороди.

Раніше він також негативно висловлювався стосовно власних номінацій, проте цього разу Скотт виграв, тож замість актора нагороду прийняв продюсер Френк Маккарті, який уже наступного дня повернув статуетку Академії. Відсутність Скотта та його відмова від нагороди викликали гучний скандал, оскільки того року «Оскар» уперше транслювали по телебаченню.

Скотт і «маленький "Оскар"». Фото: streetwisemedia.com.au

Згодом, на бейсбольній грі між Oakland Athletics і Detroit Tigers, Скотт отримав змогу публічно продемонструвати свою зневагу до кінопремії, коли отримав «маленький "Оскар"» — у подарунок від Чарльза Фінлі, власника Oakland Athletics. Справжня статуетка пізніше опинилася у Військовому інституті Вірджинії, на виставці в бібліотеці Фонду Джорджа С. Маршалла, де вона залишається й донині.

У багаторічній оскарівській історії вистачає скандалів, помилок і гучних заяв, але за п’ять років до свого сторіччя вона все ще залишається головною кінематографічною премією року. Тож за добу глядачі дізнаються, чи отримає нарешті Крістофер Нолан, один із найвпливовіших режисерів сучасного кіно, нагороду за найкращу режисерську роботу за біографічний фільм про великого фізика Оппенгеймера; чи стане Лілі Гладстон першою представницею корінних народів США, яка отримає «Оскар» за найкращу жіночу роль, чи все ж таки видатна гра Емми Стоун у «Бідолашних створіннях» стане цьому на заваді. Також ця церемонія визначить, чи буде в України свій «Оскар» за документальну стрічку «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова.

Головне фото: usatoday.com