In English

Українські медіа відносно мало пишуть про арабські країни — і тим більше для аудиторії цього регіону. Саме цю нішу вирішив заповнити журналіст і медійний аналітик Олексій Приймак. Для цього він створив медіапроєкт Post-Past і намагається його розвивати власними силами. «Детектор медіа» поговорив з Олексієм про необхідність роботи з арабською аудиторією, незаангажованих істориків, про те, чи може одна людина створити медіа та скільки для цього потрібно грошей.

Запуск сайта

Олексій Приймак, за його словами, вивчав медійну аналітику в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Потім писав статті про пропаганду, дезінформацію та конспірологічне мислення для британських видань — Byline Times, The Spectator, та українських — Суспільного, The Ukrainians (їхнього проєкту NZL, «Новини здорової людини»), «Свідомих», дослідницького проєкту Fixers&Stringers. Для Центру протидії дезінформації РНБО він робив дослідження медійного простору країн Північної Африки: Марокко, Єгипту, Алжиру, Лівії, Тунісу. Аналізуючи медіа, він зацікавився історичними фейками та вирішив започаткувати проєкт, який боротиметься з ними.

Олексій Приймак

«Я свого часу мав нещастя проводити контент-аналіз тижня роботи телеграм-каналу “РИА Новости”. За сім днів перед “Днем Перемоги” вони опублікували 123 повідомлення на історичну тематику. Це в Росії називають новинами. Через цю явну зацикленість на минулому я вирішив, що для мене це і цікаво, і цього не вистачає, — пояснює він. — Політизація історії — це взагалі дуже поширена проблема. Наприклад, я отримував агресію у свій бік через те, що деякі наші спростування не підпадали під якісь політичні ідеї лінійної історії».

Він створив проєкт Post-Past, тобто «Постминуле», запустивши у травні 2023 року сайт. «Філософія Post-Past обертається навколо ідеї часу. Чому постминуле? Це про долання минулого. Ми намагаємося робити все для того, щоб минуле залишилося в минулому і не замінювало наше теперішнє», — пояснює Олексій.

До проєкту він почав залучати істориків, яких вважає фаховими та незаангажованими, тобто тих, які, на його думку, відмежовують політичні погляди від наукових досліджень. Серед них, наприклад, Євген Синиця, голова правління громадської організації «Спілка археологів України», який спеціалізується на фейках про Середньовіччя, а саме про це на етапі запуску проєкту часто писала російська пропаганда. Про Крим і кримських татар для проєкту пише Сергій Громенко, автор книжок «250 років фальші: російські міфи історії Криму» та «Скоропадський і Крим: Від протистояння до приєднання». Також для Post-Past періодично пишуть Віктор Горобець, Андрій Руккас, Михайло Якубович (автор першого повного перекладу Корану українською мовою), Аліна Понипаляк (авторка книжки «Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука») та багато інших.

Також на сайті є підпроєкт «Qirim в часі» — це спроба розповідати історію кримських татар в Україні та справжню історію Криму в такий спосіб, щоби протистояти поширенню дезінформації в українському суспільстві. Загалом Post-Past публікує як спростування історичних міфів, так і авторські колонки про історію.

Ідея просувати українські наративи в арабських країнах

Паралельно на початку війни Олексій Приймак зацікавився арабськими країнами. Настільки, що почав вивчати арабську мову.

«До арабської мови мене привело повномасштабне вторгнення, відтоді я почав учити її. Спочатку сам через різні застосунки, а згодом узяв собі вчителя та продовжую з ним працювати досі. Я навіть не пам’ятаю, що мене підштовхнуло, просто у мене з’явилося відчуття, що я цього хочу. Спершу моя зацікавленість арабською починалася не з романтичних уявлень, а з негативних асоціацій, як-от тероризму, екстремістських рухів, але з часом це сильно змінилося. Я відчуваю багато любові до культури й мови, до тамтешніх людей, і я занурений у це з головою. Загалом свого часу я вчив багато різних мов, і тепер мені легше починати нову — я просто розумію, як до неї підійти. Тому я арабською зараз можу читати, писати й непогано розумію її», — розповідає Олексій Приймак.

Спілкуючись із жителями цих країн, він зрозумів, що Україні не вистачає ресурсів, які могли б розповідати арабськомовним людям про те, що відбувається, і вважає, що за 30 років у цьому напрямку не було зроблено майже нічого. Він відзначає проєктأوكرانيا بالعربية (Ukrania bil-arabia, або ж «Україна арабською»), створений палестинським журналістом Мохаммадом Фараджаллахом. Це медіа пише про Україну для арабських аудиторій, а також про Близький Схід — для українців. Мохаммад Фараджаллах, на думку Олексія Приймака, — дуже професійний журналіст і на ньому тримається велика частка публічної дипломатії України на Близькому Сході. Однак, каже Приймак, після нападу ХАМАС на Ізраїль і чітко заявленої проізраїльської позиції з боку України навряд чи він може бути об’єктивним. Тобто про Україну й нашу війну незаангажовано розповідати арабській аудиторії зараз нікому, вважає Приймак.

«У нас є кілька заангажованих державних проєктів, які в самій назві мають слово “Україна” — але до арабської аудиторії ефективніше підходити замаскованим. Можливо, це трохи маніпуляція, але ми зараз у такій ситуації, що інакше вже не можна. Я хотів запропонувати щось питомо наше — ресурс, який би не був очевидно українським, з одного боку, але створювався б українцями, — пояснює він. — Я мав досвід аналізу українських арабськомовних посольств у твітері (Х). Щоб ви розуміли рівень контенту, наше посольство в Лівані якийсь час просто перекладало арабською мовою щоденні зведення про вбитих на фронті росіян. Я відверто не розумію, якому саудівцю чи ліванцю це цікаво. Крім того, для них це може виглядати підозріло агресивно. Зараз робота покращилася, але обставини значно погіршали».

У 2022 році видання Arab News проводило серед жителів арабських країн опитування про ставлення до війни в Україні. 16 % опитаних підтримували Росію, 18 % — Україну, 66 % не визначилися. Зараз, вважає Олексій, підтримка України вже похитнулася й арабська аудиторія стала значно більш упередженою — і через російську пропаганду, яка там працює, і через позицію України в палестино-ізраїльському конфлікті, і через те, що про Україну мало хто розповідає цій аудиторії.

«Але арабський світ важливий хоча б тому, що це багаті країни. Були випадки, коли, наприклад, люди з Кувейту перекидали гроші на ЗСУ, і йдеться про десятки доларів — для них копійки, для нас це важливі гроші. І вони це робили просто тому, що їм на очі траплялась інформація про те, що чинить Росія. Але частіше араби, намагаючись знайти якусь інформацію про Україну, натрапляють на російські ресурси», — каже він.

Саме тому Олексій вирішив запустити арабськомовний Post-Past у соцмережах. Він хоче робити короткі публікації арабською мовою, наприклад, на тему ісламу в Європі, вплітаючи туди проукраїнські наративи, зокрема про те, що Росія здійснювала геноцид кримських татар у минулому і продовжує репресії проти них досі.

Перший такий допис в інстаграмі — це фото і короткий текст арабською: «Хоча дехто може розглядати іслам як дивну річ для Європи, його довга історія на континенті беззаперечна. У цьому контексті говоримо про історію ісламу як у Східній, так і у Західній Європі», — а в тексті на самій картинці написав, що у Східній Європі існували мусульманські держави, наприклад, Кримське ханство, яке знищила Росія.

Допис розповідає арабам про іслам у Європі й разом із тим — про знищене Росією Кримське ханство

За два долари він прорекламував допис на потрібні країни — й арабська аудиторія непогано відреагувала на нього: одразу охоплення було понад 3000 користувачів і з них понад 40 підписалися, при тому що сторінка до цього мала 0 підписників.

«Це дуже обнадійливо. Тому я буду намагатися продовжувати в тому ж дусі, плюс залучатиму органіку шляхом відео в ютубі, тіктоку й інстаграмі — відеоформати добре залітають. Я буду намагатися зацікавлювати також тематикою. У мене є знайомі з Єгипту, Іраку, палестинці, які допомагають мені з пошуком тем. Я вважаю, що, читаючи цей допис, людина одержує інформацію, якої нема в арабських медіа і яка до неї ніяк не дійде. Ця інформація корисна для долання упереджень. І тільки українці можуть її розповісти. Ніхто з тих людей, які прочитали допис, не відреагував на нього агресивно, тобто це органічно вплетений шматок інформації. В майбутньому я планую теми ісламу й інші потенційно цікаві арабам теми розбавляти українським контекстом і пробувати його інтегрувати максимально ненав’язливо», — пояснює Олексій Приймак.

Розвиток проєкту

Усе — від задуму до ведення сайта — Олексій робить самотужки, гонорари за тексти виплачує з власних коштів або частково з тих, що вже зміг вибороти на конкурсах. Проєкт існує трохи більш ніж пів року, і за цей час він отримав разову стипендію в розмірі 18 тис. грн від фонду Udonation, 3500 євро за програмою Mediengeist 2.0: 1000 євро — як фіналіст разом зі ще дев’ятьма проєктами з протидії дезінформації та 2500 євро — як приз глядацьких симпатій.

Проєкт Post-Past отримав приз глядацьких симпатій та сертифікат на 2500 євро

Уже отримані гроші він витратив на підсилення та стабілізацію сайта, на закупівлю обладнання для запуску подкастів у майбутньому, на гонорари та рекламу в соцмережах. Надалі також планує сплачувати гонорари арабськомовним спікерам, тобто тим, для яких арабська є рідною, — їх він залучатиме до відеоформатів у тіктоці, ютубі й інстаграмі.

«У майбутньому, якщо з’явиться можливість вливати більше грошей в український Post-Past, то це буде розширення форматів, відхід від текстів», — каже Олексій.

Також він хоче організувати лекцію в якомусь із близькосхідних університетів на тему кримськотатарської держави й навіть уже придумав, кому запропонує її провести — історику Михайлові Якубовичу, який неодноразово писав для Post-Past. Але на це треба додаткове фінансування.

Тому в найближчому майбутньому має намір податися на грант від Українського інституту — він зараз шукає проєкти, спрямовані на закордонні аудиторії, особливо ті, з якими мало працюють українські медіа чи держава. Тут омріяний приз може складати 10 тис. євро. Та наразі все тримається фактично лише на ентузіазмі Олексія. Він каже, що медіа самотужки створити можливо — принаймні те, жартує він, що буде бодай схожим на медіа. Головне — вірити у свою ідею та потрібність такого продукту.