Майже кожна розмова про комікси традиційно розпочинається зі слів про стереотипне сприйняття цього жанру як розважального та несерйозного. І справді, в більшості людей він асоціюється з дитячо-фентазійними історіями або клішованими оповідками про супергероїв. Але меншість, яка дещо глибше в темі, спростовує цей стереотип прикладом «Мауса» Арта Шпігельмана, за який письменник отримав Пулітцерівську премію. Цей графічний роман, як можна здогадатися, аж ніяк не про людину-павука, ба навіть не про мишей, хоча люди там зображені у вигляді цих істот. У ньому йдеться про події Голокосту та поневіряння польських євреїв, що проходять через нацистські концтабори. 

Фрагмент графічного роману «Маус. Історія вцілілого»(1980-1991 р.р.)

Тож коли в Україні розпочалася гаряча фаза війни та стали відбуватися події не менш епохального масштабу, ніж Голокост, поява коміксів про них була лише питанням часу. Реальні історії з життя добровольців сил ТрО, репортажі про блокаду Маріуполя, розповіді про захисників «Азовсталі» та партизанів на окупованих територіях — за останні декілька місяців журнал соціального мальопису Inker випустив 36 графічних новел.    

«Inker виник ще у 2021 році. І спочатку ми хотіли бути таким собі класичним медіа, яке кожен день видає якісь матеріали. Власне, так ми і робили в перший рік свого існування: в нас були реакції на новини, зокрема на світові, короткі скетчі й навіть кілька журналістських розслідувань. Усе це, звісно, у форматі коміксів. Але сталося 24 лютого 2022 року — і ми втратили всю команду. Хтось поїхав за кордон, хтось пішов на фронт, як перший головний редактор журналу Самуїл Проскуряков, який зараз перебуває у списках безвісти зниклих, когось поглинуло волонтерство. Словом, ми були розгублені», — розповідає редактор Inker Сергій Колесніков.

Редактор журналу соціальних коміксів Сергій Колесніков

Становище врятувала випадкова зустріч Сергія з керівником видавництва UA Comix, яка вилилась у домовленість про співпрацю, а згодом — і у вихід друкованого номера журналу з чотирма графічними історіями — із тих 36, що були створені в диджитал-форматі.

Саме його і презентував 19 квітня Inker, зібравши для цього в київській книгарні «Сяйво книги» творчий колектив журналу, фанатів українських коміксів і героїв мальописів, які увійшли до номера.

Один із цих героїв — провідний інженер служби безпеки Чорнобильської АЕС Валерій Семенов. У перші дні широкомасштабного вторгнення він разом із 300 працівниками станції та нацгвардійцями, які охороняли її, опинився в заручниках окупантів, провівши на захопленій ЧАЕС 35 днів. Саме Семенов разом із начальником станції Валентином Гейком вів переговори з окупантами, ризикуючи життям, щоби стримати небезпечні, неконтрольовані пересування російських військ на території ЧАЕС та не дати ситуації вийти з-під контролю.

«Коли до мене звернулися з пропозицією розповісти про ті події для того, щоби зробити з них комікси, я спочатку не лише здивувався, а навіть обурився. Які комікси, коли йдеться про такі серйозні, я би сказав, трагічні речі, про які мені досі важко згадувати? Навіть не уявляв, що це можна подати в такому вигляді», — розповів Валерій Семенов під час презентації.

Провідний інженер служби безпеки ЧАЕС Валерій Семенов, герой мальопису «Чорнобиль.Окупація»

22 сторінки графічної розповіді «Чорнобиль. Окупація», в основу якої лягла розмова журналістки Inker Діани Лановець із Валерієм Семеновим, той назвав стовідсотковою правдою. «Хоча ні, пара дрібних деталей там не зовсім точні, правдивість на 99%», — уточнив він, залишивши за авторами мальопису — Денисом Борисюком і Танєю Приймич — право на краплю творчості.

Саме точність, правдивість і реалістичність — та основа, на якій будується сценарій кожного мальопису в Inker, стверджують члени його команди. «Це велика відповідальність — працювати з реальною історією, коли ти не можеш дозволити собі сфантазувати, — каже комікс-сценарист Володимир Кузнєцов. — Журналіст опитує учасників подій, проводить глибокі інтерв’ю, збирає фото- та відеосвідчення, а моє завдання — допомогти художнику відтворити правду. Цей журнал — графічний нонфікшн. Ми нічого не додаємо і не видумуємо. Єдиний фільтр, крізь який проходить історія, — це мистецька рефлексія. Кожен художник має право намалювати історію так, як він її відчув, зберігаючи при цьому документальну точність у зображенні головних героїв та основних локацій, де вона відбувалася».

Володимир Кузнєцов, сценарист мальописів «Тітка Суп» та «Я боротимусь за тебе»

Героїнею ще одного мальопису, який увійшов до друкованого випуску Inker, стала Катерина Прокопенко. Вона — дружина Дениса «Редиса» Прокопенка, командира окремого загону спеціального призначення «Азов», який потрапив у полон після захоплення окупантами Маріуполя. Власне, про відчайдушну боротьбу Катерини за визволення чоловіка і йдеться в комікс-новелі «Я боротимусь за тебе».

«Я відразу погодилася взяти участь у проєкті. По-перше, як ілюстраторці мені було зрозуміло, що це таке, а по-друге, мій батько — фанат коміксів. Я виросла серед стопок французького журналу Pilote із комікс-серіалом “Астерікс і Обелікс” легендарного Рене́ Ґосінні́, з його ж “Пригодами Лакі Люка” та іншими мальованими історіями. Ще до великого вторгнення я працювала ілюстраторкою в “Сільпо” і малювала комікси про французький багет. Дуже люблю все, що пов’язано з візуальним мистецтвом. Тож питань у мене не виникало», — розповіла Катерина Прокопенко.

Катерина Прокопенко, героїня мальопису «Я боротимусь за тебе»

Графічна новела «Я боротимусь за тебе», яку створили сценарист Володимир Кузнєцов і художниця Людмила Самусь, вийшла дуже героїчною й дуже щемкою одночасно. В ній і історія знайомства подружжя, і SMS-листування зі спогадами про минуле та мріями про дітей у майбутньому, і поїздка героїні до Папи Римського в надії, що він допоможе евакуювати «азовців», і відкритий фінал замість хепіенду. Адже хоча у вересні 2022-го Дениса й звільнили в результаті обміну полоненими, з Катериною вони досі в розлуці: разом з іншими командирами оборонців Маріуполя Прокопенко інтернований на територію Туреччини, де перебуватиме до завершення війни.

Фрагмент мальопису «Я боротимусь за тебе»

Героя третьої історії друкованого Inker на презентації не було. Він загинув, партизанячи в рідному селищі на Сумщині, яке росіяни окупували в перші ж дні війни. Про Сергія Проневича, спортсмена, який у 2019 році встановив рекорд України на марафонській дистанції в повній військовій екіпіровці, розповідає мальопис «Біжи».

«Сергій не був типовим супергероєм у класичному розумінні цього слова, він був звичайною людиною. Проте коли російська армія окупувала його селище, спортсмен-марафонець, аби зупинити ворога, вирішив робити те, що вмів найкраще, — бігти. Пробігаючи десятки кілометрів за ніч, він був “очима ЗСУ”: передавав українським військовим інформацію про пересування ворожої техніки, живої сили ворога та влаштовував диверсії. Але ця історія не має щасливого кінця. Сергія вбили», — розповів Володимир Кузнєцов, який створив «Біжи» у співавторстві з художницею Дарцею Зіронькою.

Четвертий мальопис — «Тітка Суп» — знайомить читачів з історією Наталії Бабеуш, яка годувала дітей, що переховувалися від російських бомб у підземеллях бомбосховища «Азовсталі». Наталя та її чоловік думали, що пробудуть там декілька днів, тож узяли з собою лише хліб і пару котлет. Але разом із подружжям у бункері опинилося понад 40 людей, серед яких було багато дітей. Усі разом вони шукали їжу на зруйнованому заводі, аби не померти з голоду. Тітка Суп не дала цьому статися: всі 65 днів перебування у сховищі Наталія виявляла дива кулінарного мистецтва, готуючи страви майже з нічого.

Фрагмент графічної історії «Тітка Суп»

Подіям у блокадному Маріуполі, до речі, був повністю присвячений електронний випуск Inker, який вийшов у червні 2022 року й ознаменував собою перезапуск видання. Якщо до війни воно було російськомовним, позиціюючи себе як медіа, спрямоване на аудиторію пострадянського простору, то після перезапуску почало виходити українською та англійською. 

«Нинішнім, друкованим, випуском ми завершили перший сезон оновленого Inker. І треба сказати, непогано завершили. Маємо дуже гарні показники охоплення аудиторії, велику кількість інтеракцій із контентом — сотні тисяч коментарів, поширень, збережень. Це вказує на прихований попит на такий жанр коміксу і на такий вид журналістики як соціальний комікс. Так-так, наш журнал існує на межі між журналістикою та дев’ятим видом мистецтва, як часто називають комікси, — розповів “Детектору медіа” редактор видання Сергій Колесніков. — І ми вже думаємо про другий сезон, про нові теми та ведемо перемовини з фінансовими партнерами про продовження роботи. Серед таких ідей — комікс-історія про боротьбу з дезінформацією, а також комікс-розповідь про фонд “Повернись живим”, яка, ймовірно, теж вийде друком». 

За словами Сергія, його команді вже майже вдалося досягти домовленості зі спонсорами про широку піаркампанію англомовної версії журналу в Німеччині і Франції та локалізацію його там. Але в партнерів несподівано змінилися пріоритети, й останнє рукостискання довелося скасувати.

Фрагмент мальопису «Біжи»

Втім, команда Inker не втрачає надії на те, що їй вдасться вийти на міжнародний ринок, принаймні на німецький. «Вважаємо це важливим, оскільки там реальна проблема з українським порядком денним. Російський порядок денний у німецьких книгарнях і бібліотеках представлений, на жаль, дуже широко. А український — дуже скромно. І одна з цілей Inker — змінити цей баланс, наскільки це в наших силах. Поки ж із нами залишається наш надійний партнер UA Comix, і разом ми випустимо ще не один журнал і проілюструємо не одну історію тут, в Україні», — поділився планами Колесніков. Розраховує він і на продовження співпраці з Європейським фондом за демократію (EED), який надав підтримку медіа у виході друкованого номера журналу.

Попри те, що в багатьох країнах світу великими тиражами виходять графічні новели, комікс-біографії відомих постатей і навіть комікс-репортажі з гарячих точок планети, в Україні цей жанр не надто популярний. Однак ті, хто робить журнал соціальних коміксів Inker, вірять у його майбутнє. «Останніми роками проводилося чимало фестивалів коміксів і книжкових ярмарків. Загальна кількість відвідувачів останнього фестивалю у Львові — понад 10 тисяч осіб. І це лише ті, хто прийшов. Набагато більше людей читають комікси вдома. Крім того, в Україні є не одне коміксове видання. І на початок вторгнення вони були комерційно успішними. Це говорить про те, що фанатів коміксів достатньо для того, щоб такі видавництва існували та розвивалися», — каже Сергій Колесніков.

Фото: Іван Любко