У рамках форуму «Медіаграмотність 5.0: від викликів до рішень» відбулася дискусія «Як міжнародна спільнота використовує досвід України в протидії дезінформації та маніпуляціям». Захід об’єднав медійників п’яти країн, зокрема долучилися журналістка албанського видання Faktoje.al Ільда Хоксха, керівниця відділу розвитку медіаграмотності Media Development Foundation (MDF) у Грузії Маріам Дангадзе, грузинська журналістка Myth Detector Маріам Талахадзе, представник Fake News Tragač із Сербії Іван Суботич, фактчекери з Боснії і Герцеговини Марія Кошіц та Емір Зулейгич, а також голова Львівського медіафоруму Ольга Мирович. Експерти обговорили, що медіа їхніх країн пишуть про Україну, як навчають свою аудиторію медіаграмотності та як протидіяти поширенню проросійських наративів. 

Форум був організований DW Akademie в партнерстві з Українським інститутом медіа та комунікацій за підтримки ВMZ та Європейського Союзу та відбувся наприкінці березня у Трускавці. Раніше MediaSapiens писав про панельні дискусії форуму, зокрема про створення стратегії медіаосвіти, про те, як нові технології змінюють сферу медіаграмотності, та про виклики воєнного та поствоєнного періодів.

Представниця MDF Маріам Дангадзе розповіла про російську інформаційну війну в Грузії та про заходи MDF для протидії цій війні.

«У нас є платформа для перевірки фактів Myth Detector. Ми маємо партнерство із Facebook, завдяки чому можемо позначати новини на Facebook Plus як такі, що потребують особливої уваги. Спочатку ми моніторимо новини, готуємо статтю про це, а потім позначаємо їх як неправдиві», — каже Маріам.

За її словами, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну команда Myth Detector почала готувати статті про російськомовні медіа у Грузії та акаунти у фейсбуку. У Грузії існують проросійські групи, проросійська партія «Консервативний рух», яка має власний телеканал Alt-Info, і вони часто поширюють наративи проти Заходу, США, України, а також проти грузинської опозиції. Протягом року великої війни Myth Detector підготував понад 400 статей про це.

Грузинські проросійські медіа поширювали фейки про участь українців у протестах проти законопроєкту про іноземних агентів, що проходили у Тбілісі в березні. Маріам Дангадзе розповіла, як один із проросійських телеканалів показав сюжет про двох українців, які нібито приїхали до Грузії, аби штурмувати парламент, і мали при собі коктейлі Молотова. Насправді ж виявилося, що українці були причетні до роботи Центру екстремальної медицини та допомагали людям, пораненим поліцією. Протягом двох ночей протестів поліція використовувала водомети, сльозогінний газ, а також перцеві балончики. І українці використовували специфічний розчин, який ЗМІ назвали «коктейлем Молотова», для промивання очей, аби допомогти постраждалим.

Також Маріам Дангадзе виокремила основні наративи, які поширюють проросійські групи у Грузії після початку повномасштабного вторгнення: «Перший спрямований проти Заходу, що саме Захід провокує Україну продовжувати боротьбу з Росією, а також заохочує Грузію відкрити другий фронт. Другий — прокремлівська пропаганда стверджує, що український уряд використовує населення як щит і якщо Росія бомбить цивільні будівлі, то це тому, що там були солдати. Третя теза є досить локальною і стосується саме Грузії: Україна не допомогла Грузії під час серпневої війни 2008 року, тож чому ми повинні вводити санкції проти Росії та допомагати Україні. Ніби Україна не перешкоджала у 2008 році російським кораблям входити в грузинські води з Криму, попри те, що мала юрисдикцію над півостровом і не наклала жодних санкцій. Це брехня, адже в той час Україна не мала жодної юрисдикції над базою ЧФ Росії в Севастополі, й тому не могла запобігти діям Росії. А щодо санкцій, то в той час не було санкцій проти Росії з боку міжнародних організацій, тож Україна не могла імплементувати жодні з них».

Колега Маріам Дангадзе по Myth Detector Маріам Талахадзе розповіла про програми та заходи з медіаграмотності: «В основному ми працюємо зі школярами та студентами. Для них у нас є різні навчальні програми. Наприклад, для студентів університетів у нас є три з половиною місяці програми співпраці з Цифровою академією, яка містить можливість стажування в Myth Detector. Ми робили заходи для батьків, а також працюємо з учителями, які безпосередньо впливають на шкільну спільноту».

Маріам зазначила, що зазвичай вчителі відвідують семінари та тренінги від офіційних установ, де просто сидять і слухають, а їхня команда робить заняття практичними та вчить перевіряти інформацію самостійно. Це допоможе вчителям використовувати цей підхід на своїх уроках.

«Ми не можемо охопити всіх у Грузії, тому ми створили вебпортал MythLab, який містить усі наші ресурси з медіаграмотності, в яких є  також плани уроків і вправи для вчителів, учнів, групові вправи тощо. Також у нас є різні онлайн-ігри з медіаграмотності. Теми різні — діпфейки, кіберхакінг, перевірка фальшивих акаунтів у соціальних мережах, місцезнаходження роботи тощо», — каже Маріам.

Албанська журналістка Ільда Хоксха розповіла, що одним із найрезонансніших вкидів у її країні була фотографія, на якій українські солдати спалюють албанський прапор. Світлина виявилася фейком і частиною проросійської пропаганди, адже Албанія підтримує Україну.

Ще одна фейкова новина, перевірена Faktoje.al, — про албанських найманців в Україні. Посольство Росії в Албанії поширило неправдиву інформацію, що 22 зі 150 албанських найманців загинули в Україні. Але це не відповідає дійсності. «Ми запитали офіційні джерела, такі як Міністерство закордонних справ, та інших дипломатів про цю новину, — розповідає Ільда. — В Україні немає ніяких найманців. Це брехня, в яку вірить більшість людей».

Faktoje.al також проводить навчання з медіаграмотності для студентів, використовуючи приклади російської пропаганди щодо України. «Ми вчимо критично мислити, перевіряти те, що вони бачать і читають. Студенти діляться цим зі своїми батьками та іншими учнями. Ми почали співпрацювати з організацією, яка займається технічною перевіркою, зв'язувалися з людьми, які живуть в Україні, щоб вони пояснили нашій аудиторії, що насправді відбувається. Ми зв'язувалися з офіційними джерелами в Україні. І для нас, і для нашої аудиторії дуже важливо надавати більше деталей і джерел, які заслуговують на довіру», — розповіла Ільда Хоксха.

Представники громадської організації Why Not? із Боснії та Герцеговини Марія Кошіц та Емір Зулейгич розповіли про їхню діяльність та основні наративи пропаганди у своїй країні.  

З 2012 року Why Not? займається політичним фактчекінгом, перевіркою правдивості заяв політиків. У 2017 році команда запустила платформу фактчекінгу Raskrinkavanje, а з 2020 року організація також є офіційною партнеркою Facebook у Боснії та Герцеговині та займається перевіркою фактів для Facebook.

«Ми не просто говоримо, що це правда, а це неправда, а намагаємося пояснити весь процес пошуку істини та використання різноманітних інструментів, — каже Емір. — Тому ми намагаємося розповісти нашим читачам, як це зробити самостійно, читаючи наш аналіз, а також на нашому сайті є величезна база даних, де є десятки тисяч фактчекінгових статей і понад три з половиною тисячі джерел, які ми перевірили принаймні один раз за останні п'ять років».

У 2019 році організація запустила ще один вебсайт із невеликими вікторинами на певну тему: пандемію, вакцинацію, світ. Коли у 2020 році у Франції були муніципальні вибори, Why Not? створила книжку, в якій автори пояснювали, що може статися під час виборів, які підходи, стратегії, наративи застосовують різні партії, а також який вплив на виборців мають кампанії з дезінформації, що запускаються щоразу під час виборів.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, організація опублікувала інструкції для медіа й аудиторії, які використовувати інструменти, щоби з'ясувати, що є правдою, а що — ні. «Два місяці тому ми опублікували аналіз дезінформаційних наративів у Боснії та Герцеговині й у регіоні. За попередній рік найпоширенішими і найпомітнішими наративами в дезінформації були ті, що стосувалися російського вторгнення в Україну. Ми продовжуємо перевіряти інформацію про війну в Україні, і в нас також є наша регіональна мережа фактчекінгових організацій, разом ми постійно розвінчуємо інформацію, яка надходить у наш регіон, що здебільшого перекладена з російських джерел і опублікована в наших місцевих ЗМІ. Найновіша річ, яку ми маємо в більшості проєктів нашої організації, — це мобільний додаток і гра з медіаграмотності та критичного мислення для студентів».

До іноземних спікерів долучилася голова Львівського медіафоруму Ольга Мирович: «Сьогодні я вперше на майданчику для зовнішніх стейкхолдерів презентую результати нашого недавнього дослідження, фінальний звіт за яким лише формується». Дослідження ЛМФ засноване на даних, які містяться в іншому дослідженні — компанії LetsData спільно з «Детектором медіа», які проаналізували наративи про Україну в медіа за кордоном у тридцяти країнах світу і за допомогою кількісних методів зібрали дані про те, які ключові слова і в якому контексті використовують закордонні медіа, описуючи події в Україні. 

Як повідомила Ольга Мирович, із цих тридцяти, які дослідили LetsData спільно з «Детектором медіа», для власного дослідження ЛМФ обрали п’ять країн: Францію, Німеччину, Італію, Угорщину та Латвію. Три перші країни обрали, бо вони є одними з найвпливовіших у ЄС і позиція їхніх урядів, на яку великою мірою впливає позиція суспільства, є критичною для України з точки зору міжнародної підтримки, постачання зброї та гуманітарної допомоги. Угорщина — сусідка України, яка має найбільш проросійські погляди. А Латвія надзвичайно допомагає Україні, але вплив російських медіа та російських наративів у цій країні виявився навіть більшим, ніж здавалося на початку дослідження.

Дослідження ЛМФ проходило в три етапи: аналіз даних, створення списку наративів; інтерв’ю з медіаекспертами і перевірка списку цих наративів; глибинні інтерв’ю з медійниками, журналістами, редакторами, які створюють контент про Україну.

Серед найпоширеніших наративів проросійської пропаганди аналітики проєкту виділили такі:

• потрібні мирні переговори, війну треба закінчити навіть ціною болючих компромісів, тобто окупації України або частини її території;
• санкції проти Росії шкодять ЄС;
• Росія може застосувати ядерну зброю в разі ескалації конфлікту та підтримки європейськими державами України;
• російське вторгнення в Україну спровокували США і НАТО;
• Україна, не поступаючись Росії, спровокувала продовольчу кризу в усьому світі;
• українські військові самі є загрозою для українських цивільних;
• нацизм в Україні та неонацистський полк «Азов»;
• Україна як failed state прогнила від корупції;
• Україна — це розмінна монета у грі великих держав і маріонетка Заходу;
• допомагати Україні зброєю значить лише затягувати війну та відкладати розв'язання питання шляхом переговорів.

«В окремих країнах ми виявили специфічні наративи, наприклад, як в Угорщині маніпулюють питаннями угорської меншини в Україні, а в Латвії тим, що там є достатньо своїх внутрішніх проблем для того, щоб ще займатися проблемами України, — розповідає Ольга. — Практично всі медійники розуміють, що ці тези — брехня і маніпуляції, пов’язані з Росією, але жоден із них не визнав, що ці тези поширюють їхні ж видання. Це типова картина для всіх країн».

Дослідження показало, що медіа використовують хибні й образливі для українців формулювання та форми власних назв, наприклад, Kiev замість Kyiv, Lvov замість Lviv, Ukrainian War замість російська війна проти України, що також є наслідком використання інформації з російських джерел. Російськомовні медіа Латвії запозичують форму «на Украине» та «в Донбассе» з російських інформагенцій. У більшості цих країн також узагалі немає відкритої дискусії у професійному середовищі про те, які джерела інформації використовувати та на яку лексику спиратися.

Вона підсумувала, що для правильного поширення інформації та протидії проросійським наративам бракує дайджестів новин про Україну національними мовами, глосаріїв коректної лексики щодо України та російської агресії. Бракує мережування українських журналістів і фіксерів із закордонними. Бракує бази надійних джерел інформації про Україну — як українських, так і міжнародних.

Крім того, на її думку, Україні варто проаналізувати державні комунікації, працювати з дипломатами та пресофіцерами, комунікувати з медіа західних країн і задовольняти їхні запити. Потрібно також співпрацювати з урядами та національними регуляторами у сфері медіа та медійними асоціаціями. Важливо активно просувати український порядок денний за допомогою науковців і аналітичних центрів, зокрема і національними мовами цих країн.

Фото надано організаторами