4 січня «Українська правда» оприлюднила новину під заголовком «Україна захищається від недорогих безпілотників набагато дорожчими ракетами — ЗМІ». В новині з посиланням на статтю The New York Times ішлося, що українська протиповітряна оборона використовує ракети, значно дорожчі за іранські безпілотники-«шахеди», зокрема, ракети класу «земля-повітря»  радянського виробництва С-300 або американські NASAMS. Також у новині цитували українського експерта, керівника компанії «Мольфар» Артема Старосєка, який підрахував, що збиття дронів  коштує в сім разів дорожче, ніж сам «шахед»: «Виробництво іранських безпілотників може коштувати $20 тисяч, тоді як вартість запуску однієї з ракет класу “земля-повітря”, які використовує Україна, може становити від $140 тисяч для радянських С-300 до $500 тисяч для NASAMS». Цитата також була взята з матеріалу The New York Times. На цих розрахунках новина «Української правди» закінчувалася.

Новина вийшла на сайті близько п’ятої ранку, і багато людей побачили її ледь не першою в стрічці, коли прокинулися. Зокрема її побачив медійник Роман Скрипін, який  відразу ж написав пост.  Цитувати його не будемо, бо в ньому забагато нецензурщини, але сенс такий: «Невідома нікому людина порахувала, що дрони збивати дорожче, ніж вони коштують, її надрукували в газеті The New York Times, а “УП” зробила з цього погану новину». Пізніше критичний пост про компанію «Мольфар» написала авторка проєкту «Рагулі» Тетяна Микитенко. Сукупно обидва пости поширили понад 130 разів. У коментарях багато людей критично висловлювались і про компанію «Мольфар», і про її керівника Артема Старосєка, і про роботу «УП». Головна претензія: експерт не сказав, що варто збивати дрони навіть дорогими ракетами, якщо це рятує людське життя.

Скандал набрав обертів і на нього відреагували в компанії «Мольфар». В заяві компанії, яка займається збиранням і аналізом даних із відкритих джерел, йдеться, що новина «УП» маніпулятивна, бо в ній нема контексту, який би пояснював дані, наведені в статті The New York Times.

Це правда. Заголовок оригінальної публікації американського видання звучить так: «Defending against Russian drones is expensive, but Ukraine sees the cost as worth it» («Захист від  російських безпілотників коштує дорого, але Україна вважає, що він того вартий»).  У тексті відразу після підрахунків вартості ракет та дронів Артем Старосєк каже, що ціна інфраструктури, яку можна захистити, збиваючи дрони навіть дорогими ракетами, все одно вища за вартість ракет. А тим паче не можна порівнювати вартість ракет із ціною людського життя, яке рятує ППО. Тому «шахеди потрібно збивати за будь-яку ціну».  Більше того,  в розслідуванні «Мольфара» про роль іранських безпілотників  у російсько-українській війні (оприлюднене в двох частинах тут і тут) є слайд, на якому прямо вказано: вартість однієї ТЕЦ — 21,76 мільйона доларів, людське життя безцінне, тому порівнювати вартість роботи ППО з наслідками влучання ракет чи дронів у ціль неможливо і некоректно.

Також у матеріалі The New York Times цитують іншого експерта, Метью Булеґа з Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House, Велика Британія), який підтверджує: вартість роботи ППО не важлива, доки Україну підтримують зброєю західні держави. У статті є і висновок: Україні потрібно більше ракет для роботи ППО, бо це допоможе захистити людей та інфраструктуру.

І всі ці зауваження, які були в публікації американського видання і є на сайті «Мольфара» в розслідуванні, просто не включили до новини «УП». Після скандалу, під час якого користувачі соцмереж пропонували «збивати дрони Артемом Старосєком», «Українська правда» виправила свою новину: змінила заголовок, а також додала той самий контекст — цитати про необхідність збивати дрони попри вартість цього збиття (оригінальна новина зберіглася в архіві).

У заяві «Мольфара» також ідеться, що редакція «УП» перепросила за некоректну новину. Яка, власне, й не була новиною. Що вартість роботи ППО проти іранських дронів є в декілька разів вищою за вартість самих дронів, багато писали протягом осені українські медіа (тут і тут, наприклад), також посилаючись на дослідження «Мольфара». Є навіть відео вікіпедиста Назара Токара, який на основі дослідження пояснив, як, чим і як часто українці збивають дрони.

У відео, до речі, є пояснення, чому в різних публікаціях можна побачити, що збиття дрона коштує чи то в сім разів більше, ніж він сам, чи то у сто разів: це залежить від того, які саме ракети використовують (наприклад, американські, які  коштують близько пів мільйона доларів), але ще й від того, яка ефективність роботи ППО (тобто скільки ракет витрачають на один дрон; не забуваймо, що дрони часом збивають автоматними чергами, зенітними гарматами, кулеметами чи навіть банками з огірками :). До того ж, розрахунки приблизні: точних даних не існує. 

Отже, «інформаційним приводом» для «Української правди» стала публікація цієї вже давно відомої інформації в популярному американському виданні. Якщо дані були відомі й раніше вже не раз оприлюднювалися, то чому стався скандал?

По-перше, через відсутність контексту в новині «Української правди», з якої  в оригінальному вигляді можна зробити висновок, що ППО коштує занадто дорого. Це обурило  читачів: наче людське життя, яке рятує ППО, нічого не варте.

По-друге, через реакцію популярних блогерів, які почали публічно ганити «Мольфар», побачивши оригінальну новину «Української правди».

По-третє, через те, що новину відразу ж підхопила російська пропаганда. Посилаючись на оригінальну статтю американського видання, пропаганда поширювала меседж, що в перспективі такі великі витрати на збивання дронів працюють в інтересах Москви, яка дешевими іранськими дронами виснажує українську ППО. 

На скандал навіть довелося реагувати речнику Повітряних сил Юрію Ігнату, який заявив, що Україна буде збивати дрони у будь-який спосіб, оскільки йдеться про збереження людського життя. І натякнув, що західні видання часто публікують меседжі, вигідні російській пропаганді. Хоча саме цього разу The New York Times ні в чому не винна: у матеріалі все викладено коректно.

Ця ситуація ще раз доводить: стандарти журналістики — це дуже важливо. Особливо під час війни, коли будь-яка тема може легко стати чутливою.