Із самого початку війни російська пропаганда пояснювала вторгнення в Україну необхідністю «денаціфікації та демілітаризації» нашої країни. Потім, коли стало очевидно, що ці слова для внутрішньої аудиторії заскладні й не працюють, а провал «бліцкригу» потребує додаткових пояснень, влада Росії та пропаганда вигадували щось наступне. Іноді війну виправдовували «захистом російськомовного населення Донбасу», іноді називали «відповіддю Росії на агресію НАТО», іноді говорили, що це удар на випередження — мовляв, якби Росія не пішла на Україну, українська армія сама напала б на Росію. Жодне з цих пояснень не було достатньо переконливим та ефективним. Складно, наприклад, радіти в новинах, що НАТО та США не надсилають війська в Україну, обмежують поставки зброї або взагалі закликають до перемовин, і при цьому наполягати, що Росія воює саме з НАТО. Так само неможливо пояснити, чому російськомовне населення сходу та півдня України не радіє «визволителям», чому загарбники знищують міста і села в областях, які Росія начебто «звільняє». Версія про «необхідний удар на випередження» таки закріпилася в головах росіян, судячи з поширеності в соцмережах та у відповідях на вуличні опитування в перші місяці великої війни. Але що довше йшла ця війна, то менше вона виглядала як «спеціальна військова операція» і то складніше ставало продавати аудиторії цей «удар»: накачати людей до кровожерливого екстазу пропаганда можна лише в короткочасній перспективі і за умови, що армія перемагає. Коли війна затягнулася, а на фронті поразки, потрібне пояснення, яке б виправдовувало все: зниження рівня життя, цинкові труни, мобілізацію, цензуру та відсутність зрозумілих перспектив. Щось екзистенційне. Тому пропаганда вигадала «хрестовий похід Святої Русі проти сатанинської України та Заходу». 

Спочатку був «Азов»

У період з 2016 по кінець 2021 року про «неоязичництво» воїнів «Азова» час від часу писали в російських і проросійських медіа — це була частина демонізації полку, який у Росії називали «неонацистським батальйоном». І, звісно, публікації ці були побудовані, як будь-яка пропаганда, на окремих реальних фактах, вигадках, узагальненнях та банальній брехні.

Найчастіше використовувалися такі факти. По-перше, у 2016 році на тренувальній базі полку «Азов» встановили дерев’яного ідола Перуна. По-друге, цивільний корпус «Азов», який не має стосунку до полку «Азов», як і його лідер Андрій Білецький, не приховував, що симпатизує поганським віруванням. Білецький навіть намагався допомогти одній із  язичницьких спільнот Києва офіційно зареєструватись. По-третє, з різних публікацій та відео можна зрозуміти, що частина українських військових, у тому числі з полку «Азов», використовують атрибути та обряди різних непоганських культів. Часто це суміш усього на світі — є ті, кому до вподоби Перун, є ті, хто поклоняється Одіну. Немає, здається, поки що лише друїдів.

Що ж, американська академія військово-повітряних сил у Колорадо ще у 2011 році за 80 тисяч доларів побудувала  міністоунхендж для тих кадетів, яким він потрібен для обрядів. А Російську православну церкву непокоїло поширення неопоганських вірувань серед російських силовиків та працівників пенітенціарної системи. Соціологічні дані з різних країн свідчать, що людей із такими поглядами стає більше, ніж у минулому столітті, в усьому світі. Це здебільшого пояснюється тим, що людям подобається атрибутика та причетність до чогось, що відрізняє та відокремлює їх від вірян більш поширених релігій. 

Усі ці новини, переважна більшість яких насправді не стосувалася власне полку «Азов», а лише рухів, пов’язаних із Білецьким чи взагалі частини ультраправих, ставали приводом для російської та проросійської пропаганди, аби стверджувати, що «українські неонацисти» всі «поганці», вклоняються ідолам та створюють капища. При цьому пропаганда не забувала, що українці — «розкольники», бо частина правих організацій брала участь у конфліктах між вірянами церкви Московського патріархату та помісної. Пропаганда навіть наполягала, що «українські націоналісти масово переходять в іслам».

При цьому до лютого 2022 року публікації про зв’язок «Азова» та «сатаністів» були прерогативою зовсім уже смітникових сайтів та були поодинокими. Але з початку великої війни публікації про «азовців-сатаністів» з’являються десятками на місяць. Ще в березні 2022 року з’явилися публікації, що «в Україну потягнулися сатаністи з Америки» та що американські сатаністи «підтримали Україну». А потім — про начебто «людські жертвоприношення», які практикують бійці «Азова», про «капища» та «сатанинські та окультні» практики. В деяких публікаціях  навіть намагалися  пред’явити публіці «докази»: декілька фотографій предметів, які начебто знайшли в місцях, де перебували бійці «Азова». Ці предмети — гумові зелені руки, що тримають свічки, та маски «диявола» з рогами, — можна купити в інтернеті. І в Росії вони теж продаються.

А ще пропагандисти знайшли «вівтар із наліпок» для сатаністів і календар, де бійці повинні були відмічати «дати відправлення культу» (на фото — календар із логотипом «Азова»). Протягом весни та на початку літа в державних російських ЗМІ таких публікацій стало так багато, що можна було зробити висновок: публіку готують до театральної вистави «Свята Русь пішла війною на сатаністів». Але, на диво, протягом літа тема «сатаністів» з «Азова» вщухла так само, як і тема трибуналу над захисниками Маріуполя, частину яких врешті обміняли наприкінці вересня під крики про «зраду» російських z-каналів. 

«Священна війна»

Паралельно з кампанією про «сатанинський» «Азов», але повільніше, російська пропаганда просувала іншу тезу: що в Україні Росія бореться не з конкретними «сатаністами», а з Нечистим як таким.

Не можна сказати, що тема виникла раптово: майже з перших днів війни російська влада, а також релігійні діячі по-різному, але називали війну «метафізичною» чи «священною». Так, ще шостого березня під час служби у Прощену неділю патріарх Кирило  назвав війну саме «метафізичною»: проти «цінностей, що нав’язує Захід». Аби не виникло сумнівів, він уточнив: у першу чергу війна почалася тому, що мешканці Донбасу — проти «гей-парадів». А вже за тиждень про необхідність «дешайтанізації» України заявив глава Чечні Рамзан Кадиров. Саме він був винахідником цього терміна, який повторювали весь цей час його поплічники: вони вимагали «дешайтанізувати» «Азовсталь» або боролися з «нациками та шайтанами» в Гостомелі. І так далі.

Трохи пізніше, у квітні, в бій за віру та увагу Путіна, якому раз за разом пропаганда пропонує різні варіанти пояснення того, що він сам почав, включився «православний олігарх» Костянтин Малофєєв, якому належить телеканал «Царьград». Він заявив, що Росія веде війну проти «масонів, неоліберального вашингтонського болота, глобалістів, — і всі вони сатаністи». «Це священна війна», — зробив висновок він. «Царьград» просував ці тези постійно й раніше: на ньому є купа спікерів на зразок Проханова та Дугіна, які до великої війни були занадто маргінальними, аби пускати їх на державні пропагандистські ресурси. Але коли знадобилася нове ідеологічне підґрунтя для війни, яку навіть війною ніхто не називав, вони стали у пригоді. 

«Євразійський джихад»

Наскільки можна зробити висновки з відкритих джерел, рішення про просування ідеї «священної війни» як основного пояснення агресії проти України було прийняте  наприкінці серпня — на початку вересня. На це вплинуло багато чинників: несподіваний розгром російської армії на Харківщині, посилення критики дій російського керівництва з боку ультраконсерваторів та «ядерних патріотів», очевидна необхідність мобілізації та ознаки зниження підтримки війни з боку росіян, хай і незначного. Навіть загибель доньки Дугіна Дар’ї теж могла вплинути на те, чи почнуть просувати доти популярні лише в ультраправому середовищі ідеї Росії як катехону, тобто останнього «оплоту християнської боротьби із Антихристом». Як пишуть російські медіа, після загибелі Дугіної її батько разом із Прохановим та іншими проповідниками «русского мира» знову, після багатьох років перерви, почали співпрацювати з Кремлем, аби запропонувати нову російську ідеологію. Принаймні, 30 вересня, коли Путін виголосив чергову промову з нагоди анексії українських територій, він розповідав про будову світу словами саме Дугіна: в усьому винив англосаксів та наполягав, що «США окупували Японію та Німеччину». Це майже прямі цитати з різних статей Дугіна. Також Путін прямо назвав західні цінності сатанізмом. За декілька днів до того патріарх Кирило майже прямо заявив, що Росія воює проти Антихриста, та закликав до «духовної мобілізації» одночасно з оголошенням реальної мобілізації росіян на війну. Він також наголосив, що загиблим на війні росіянам простяться всі гріхи. Це те саме, що свого часу обіцяли учасникам хрестових походів папи.

Після 30 вересня «боротьба проти сатанізму» в Україні була офіційно дозволена. В жовтні це вилилося в купу новин, які були би смішними, якби не були такими сумними. Але вони яскраво демонструють ступінь готовності декларувати будь-які ідеї заради збереження влади. На найбільших пропагандистських телеграм-каналах і телебаченні почали розповідати, що «азовці покланяються дияволу», а на Україні «лежить каїнова печать» через братовбивство, і потрібно вигнати з «біснуватих росіян», себто українців, диявола.

Вже першого жовтня депутат Держдуми Олексій Чепа звернувся в Генпрокуратуру Росії із вимогою заборонити в Росії «ідеологію сатанізму» та «сатанинські організації». Підключилися Захар Прилєпін та Іван Охлобистін, які почали називати «спеціальну воєнну операцію» «священною війною». Причому ці «православні» дивним чином посилалися не тільки на патріарха Кирила, а й на Рамзана Кадирова, який 25 жовтня заявив, що війна в Україні — «джихад». «СВО есть прямое смертельное столкновение с атеистическим глобалистским либеральным Западом и его либерал-нацистскими щупальцами в лице одержимых малороссов. И на сей раз сатанинский характер главного противника Святой Руси больше не метафорический. Это просто и прямо орды Антихриста»,  — цитата Дугіна, якого нарешті допустили до ефірів Соловйова.

Сам Володимир Соловйов прирівняв до сатаністів не тільки українських військових чи взагалі українців, а й російських незалежних журналістів, опозицію і, звісно, геїв. А на каналі «Соловйов Live» стверджували, що Зеленський сатаніст, бо він… єврей. І, звісно, Залужний теж сатаніст, бо «носить браслет із поганськими символами». В уяві пропагандистів народився «політичний сатанізм», «православний джихад», а також «масова західна вавилонська блудниця, вдягнена в бронеліфчик», яка йде на Святу Русь (можете отут подивитися). Врешті сатанізм, «ядром якого є содомія» і проти якого росіяни воюють в Україні, обговорили в Держдумі. Коло замкнулося: в березні, нагадаємо, причиною війни російський патріарх назвав запобігання «гей-парадам у Донецьку».

Кульмінацією антисатанинської істерики стала публікація помічника секретаря Ради безпеки Росії Патрушева — Олексія Павлова, який нарешті переклав «дешайтанізацію» російською і закликав до «десатанізації» України. Ця країна, мовляв, перетворилася на «тоталітарну гіперсекту». Павлов навіть навів приклади тих, хто керує цією сектою «сатаністів»: Ігор Коломойський (і взагалі хасиди), Віктор Пінчук, Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов. За баптистів, до яких належить Турчинов, та греко-католиків, до яких належить Яценюк, звісно, ніхто не вступився, а ось із хасидами вийшло незручно: головний рабин Росії — саме хасид, і тому після заяв Павлова хасиди написали заяви в прокуратуру та слідчий комітет Росії. Патрушев був вимушений перепрошувати за «екзорциста». Але головне у статті залишилося незмінним: «десатанізація України» — новий курс російської пропаганди та «наступний етап СВО».

25 жовтня, коли Кадиров оголосив джихад, а Павлов — «десатанізацію» України, у храмі Христа Спасителя відбулося пленарне засідання XXIV Всесвітнього Російського Народного Собору. На ньому виступали люди, які очолили «ідеологічну війну з сатаною».

Олександр Дугін та Девід Дьюк

Тобто імперіаліст Олександр Дугін, який взагалі-то прихильно ставився до окультних практик нацистів, вважав  фашизм єдиною правильною формою правого націоналізму та співпрацював із очільником Ку-Клус-Клану Девідом Дьюком. Патріарх Кирило. Колишній ліберал, заступник голови адміністрації президента Сергій Кирієнко, який курує російський інтернет, окуповані території та відповідає за «образ будущего России». Голова Компартії Геннадій Зюганов, який тепер теж бореться із сатанізмом в Україні та імперіалістами Заходу. Олігарх Малофєєв. Ватажок «ДНР» Денис Пушилін та інші дивні люди, які намагаються нашвидкуруч створити ідеологію, яка би влаштувала і Путіна, і пересічних росіян. На засіданні не було лише заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва, тому йому про «війну із сатаною» довелося висловитися окремо. 4 листопада, в день «народної єдності», він нарешті наздогнав політичних конкурентів, які  відчули «запах сірки з України» раніше і зорієнтувалися швидше. Цього дня він написав епічний пост, із якого випливало, що проти Росії воюють:

— божевільні нацисти-наркомани;

— велика зграя гавкучих собак із західної псарні;

— підсвинки, що рохкають, та недалекі обивателі.

А сама Росія при цьому, «отримавши сакральну міць», воює проти прабатька всього зла: «У нас є можливість відправити всіх ворогів до геєни вогняної, але не це наше завдання. Ми слухаємо слова Творця в наших серцях і підкоряємося їм. Ці слова дають нам священну мету. Мета — зупинити верховного володаря пекла, хоч би яке ім'я він використав — Сатана, Люцифер чи Ібліс».

На початку великої війни багато хто з експертів писав, що саме Путін виявився найзавзятішим споживачем власної пропаганди. Що він повірив у «єдиний народ» та «визволителів, яких будуть вітати квітами». Але після допису Медведєва стає зрозуміло, що саме він — найбільша жертва пропаганди, якою він врешті отруївся. Й ібліс, як влучно написали у соцмережах, підкравсь до нього непомітно.

Втім перед російською пропагандою швидко постане складне завдання: «хрестовий похід» як пояснення агресії проти України може спрацювати в найближчій перспективі для мобілізації начебто православних росіян. Але «глибинний народ», про який Сурков писав, що він «завжди собі на думці, недосяжний для соцопитувань, агітації, загроз та інших способів прямого вивчення та впливу», може виявитися не настільки вже й православним або навіть не зовсім віруючим. А вигадати ще «останніший» аргумент, ніж священна війна та ядерна бомба, які Кремль уже застосував, буде нелегко.