«Свобода панорами» — це право вільно фотографувати й фільмувати твори архітектури та образотворчого мистецтва, розташовані у громадських місцях, а також використовувати ці зображення й відеозаписи. За цим інтуїтивно не дуже зрозумілим поняттям прихована проблема, що стосується митців, кіноробів, фотографів, видавців, а також багатьох непрофесіоналів, які, наприклад, люблять фотографувати в мандрівках. В Україні «свободи панорами» немає, тому в цих людей можуть виникати проблеми. Водночас у низці країн це право діє давно й успішно.

10 березня 2020 року на сайті Міністерства економічного розвитку було опубліковано текст законопроєкту, що передбачає повномасштабну реформу законодавства у сфері авторського і суміжних прав. Це один із низки законопроєктів, за допомогою яких із 2014 року намагаються кардинально змінити регулювання авторського права в Україні. Цей законопроєкт, як і законопроєкт  №10143, розроблений раніше, передбачає впровадження в Україні «свободи панорами» — можливості без дозволу автора зображати на фото та відео архітектурні споруди, скульптури та інші твори образотворчого мистецтва, розташовані у громадських місцях.

Про це йдеться у пункті 10 частини 2 статті 22 законопроєкту 2020 року, що передбачає дозвіл на створення зображень «творів архітектури та образотворчого мистецтва, що постійно розташовані у доступних для громадськості місцях»; та використання таких зображень, «якщо таке використання не завдає шкоди нормальному використанню твору і не обмежує законні інтереси суб'єктів авторського права». Однак за рік далі публікації законопроєкту піти не вдалося: є лише чутки про його доопрацювання десь у Міністерстві економічного розвитку.

Зараз із вимог чинного закону «Про авторське право і суміжні права» випливає, що навіть для розміщення у фейсбуку фотографії на фоні будівлі, захищеної авторським правом, необхідний дозвіл автора. Якщо цей законопроєкт стане законом, Україна може опинитись у прогресивному таборі: серед тих країн, де дозвіл на відтворення мистецьких робіт, розміщених у публічних місцях, поширюється й на комерційну сферу. Отже є шанс, що багато комерційних ініціатив, серед яких туризм, видавнича справа й кіновиробництво, перестануть працювати в «сірій зоні».

Законодавство держав — членкинь Європейського Союзу — Бельгії, Австрії, Хорватії, Чехії, Німеччини, Ірландії, Нідерландів, Польщі, Швеції та інших — дозволяє «свободу панорами». У більшості держав ЄС цей дозвіл стосується також комерційного відтворення фото чи відео твору архітектури. Якщо ви хочете видати путівник чи книжку з використанням зображень сучасних архітектурних ансамблів у Швеції, Німеччині чи Сінгапурі, закони цих держав не стануть на заваді.

Утім у кожної держави є свої особливості. Законодавства різняться за тим, для яких творів мистецтва діє «свобода панорами». Наприклад, у Бельгії це твори архітектури та скульптури, а у Бразилії — всі мистецькі твори, розташовані у громадських місцях. Також закони в різних державах передбачають різне визначення громадських місць. У Чехії це «площі, вулиці, парки, публічні дороги або інші публічні місця», в Німеччині законотворці обмежилися дорогами, вулицями та площами, а в Литві, Мальті та Португалії чіткого визначення, що таке громадське місце, немає взагалі.

По-різному регулюється використання зроблених знімків та відеозаписів: від повного дозволу на відтворення творів, розміщених у громадських місцях, до заборони відтворення (можна зробити фото, але опублікувати — ні) або дозвіл лише на некомерційну репродукцію.

Такі особливості законодавства мають свою історію. Почалося все 1840 року, коли Королівство Баварія легалізувало відтворення об'єктів авторського права, що постійно розташовані у громадських місцях. Схожі положення були ухвалені й іншими німецькими землями, і 1876 року німецький парламент легалізував «свободу панорами» на всій території Німеччини. Зараз цей принцип є складовою як німецького законодавства у сфері авторського права, так і сталої судової практики. Сам термін має німецькомовне походження (Panoramafreiheit), та він з’явився тільки наприкінці ХХ століття.

Німеччина йде шляхом розширення винятку: як показує сучасна практика найвищої інстанції судової системи Німеччини, «свобода панорами» поширюється також і на твори мистецтва, розташовані на рухомих об’єктах.

Велика Британія теж уважно поставилася до питань індивідуальної свободи. Стаття 62 Закону про авторське право, дизайни й патенти (Copyright, Designs and Patents Act) 1988 року дозволяє створення та демонстрацію у форматі фото чи відео творів архітектури та мистецтва, що постійно розташовані у громадських місцях.

Ще одним цікавим прикладом є Бразилія. Законодавче регулювання у сфері авторського права в цій державі часто вважають консервативним, а така категорія, як виняток із норми права, у їхній доктрині майже не застосовується. Попри це, «свобода панорами» у Бразилії є. Стаття 48 закону №9.610, який регулює відносини у сфері авторського права: «Твори мистецтва, що постійно розташовані у публічних місцях, можуть вільно відтворюватись засобами малювання, графічного зображення, фотографії та за допомогою аудіовізуальних засобів». Як бачимо, формулювання самого положення не забороняють вільно демонструвати зображення творів архітектури і в комерційних цілях, що не залишає підстав для суду обмежити «свободу панорами» до некомерційного розповсюдження творів.

Міжнародні виклики

Залишається проблема, про яку повсюдно згадують іноземні фахівці: відсутність глобальної гармонізації в цій сфері. Законодавства різних держав, навіть тих, де «свобода панорами» є, різняться. Це призводить до таких випадків, коли власник авторських прав зі Сполучених Штатів, де «свобода панорами» поширюється лише на твори архітектури, може позиватися проти організації, яка адмініструє Вікіпедію, у країні, де можна відтворювати також скульптуру та образотворче мистецтво.

Такі позови справді траплялися. 2012 року американський скульптор Клас Олденбург надіслав на адресу фонду «Вікімедіа» вимогу прибрати зображення його скульптур у країнах, де існувала «свобода панорами». У США «свобода панорами» стосується лише творів архітектури та не включає скульптуру і твори образотворчого мистецтва. Тож американський суд може правомірно заборонити публікацію фотографії чи відео твору у, скажімо, Німеччині, де «свобода панорами» ширша. Це перешкоджає поширенню знань. Навіть якщо Україна застосовуватиме досвід провідних західних держав, це не виключає того, що власники авторських прав можуть використовувати судову систему держав, де «свободи панорами» немає, для накладання обмежень.

Ще однією перешкодою на шляху до повноцінної «свободи панорами» є те, що деякі держави не легалізують її комерційне використання. Наприклад, Данія, Болгарія, Фінляндія та Франція. Це в першу чергу обмежує діяльність Вікіпедії, де зображення доступні для вільного розповсюдження, зокрема з комерційною метою. Саме тому ГО «Вікімедіа Україна» та спільнота вікіпедистів адвокує, серед іншого, комерційну «свободу панорами». Вікіпедія дозволяє необмежне відтворення даних, що розміщуються на ресурсі як у комерційних, так і в некомерційних цілях, зокрема фото та відео. Це означає, що в країнах, де немає комерційної «свободи панорами», картинка з Вікіпедії, яку використає, наприклад, видавництво, буде вважатися порушенням закону.

Відсутність заборони на комерційне використання зображень та широкий перелік творів, доступних для вільного відтворення, буде суттєвим досягненням, якщо законопроєкт міністерства ухвалять. Проте й після цього лишиться багато проблем, розв’язати які здатна лише гармонізація законодавств у сфері авторського права на міжнародному рівні.

Фото: Jean-Christophe BENOIST, Власна робота, CC BY 3.0