«Украинские дети никогда не увидят при Зеленском по телевизору “Трое из Простоквашино”…», — на цій фразі колишньої регіоналки Олени Лукаш ефір телеканалу ZIK об одинадцятій вечора 2 лютого 2021 року обірвався. Ймовірно, назавжди. Цього вечора на сайті президента з’явився підписаний Володимиром Зеленським указ про запровадження санкцій проти Тараса Козака — народного депутата з «Опозиційної платформи —  За життя» та близького соратника Віктора Медведчука. А також проти восьми компаній, які формально належать Козакові та ведуть мовлення під логотипами «112 Україна», ZIK і NewsOne. В народі ці канали зазвичай називають «каналами Медведчука»; це означення будемо використовувати й ми, адже вплив голови політради ОПЗЖ на ці медіа не викликає сумнівів, а сам Медведчук не заперечує проти такого формулювання. Відразу після публікації указу канали почали зникати з ефіру.

З моменту вимкнення каналів Медведчука минуло шість тижнів. За цей час було кілька спроб (поки що невдалих) оскаржити дії влади в суді, спроба (також невдала) запустити новий телеканал, запровадження санкцій уже особисто проти Медведчука та багато інших подій. Відтворюємо хронологію подій і робимо попередні висновки.

Канали вимкнули. Президент мав на це право?

Власне, рішення про запровадження санкцій ухвалив не сам Зеленський, а Рада національної безпеки та оборони України. Це колегіальний орган, який очолює президент. До нього входять найвищі посадовці держави: прем’єр, генеральний прокурор, міністри внутрішніх справ, закордонних справ та оборони, голови Служби безпеки України, Генштабу, Національного банку, спікер парламенту, голова Офісу президента — загалом двадцятеро людей. Після голосування (19 — за, голова Верховної Ради Дмитро Разумков утримався) президент підписав рішення. При цьому сам документ, за який голосували на засіданні РНБО, був на розгляді ще з 2018 року: пропозиції щодо запровадження санкцій проти деяких каналів Верховна Рада передала РНБО ще за президентства Петра Порошенка.

У жовтні 2018 року парламент схвалив пропозицію до РНБО запровадити санкції проти семи компаній, які на той час належали різним людям, але вели мовлення з проросійською редакційною політикою під логотипами «112 Україна» та NewsOne (ZIK тоді ще належав Петрові Димінському і мав проукраїнську редполітику). За це рішення проголосували 229 депутатів. Але РНБО не проголосувала за запровадження санкцій проти цих каналів, пояснивши, що за законом санкції запроваджуються лише проти іноземних громадян або тих, хто не має громадянства. Саме цю причину, з якої тоді не запровадили санкції, пізніше назвав й Порошенко, відповідаючи на чергові звинувачення у відсутності боротьби проти інформаційних диверсій медіахолдингу Медведчука.

Втім виняток у законі знайшли. Адже згідно йому, санкції можна запроваджувати проти громадян України, яких держава вважає терористами або тими, хто фінансує тероризм. У 2018 році СБУ навіть пообіцяла провести перевірку цих компаній щодо їхньої причетності до терористичної діяльності. На той час ці канали належали громадянину Німеччини Едуарду Катцу («112 Україна») та батькові депутата Євгена Мураєва Володимиру (NewsOne).

Після голосування 2018-го року у ВР права рука Медведчука Тарас Козак став власником каналу NewsOne; а згодом громадянин Німеччини зник із документів про власність телеканалу «112»,  і на його місці опинився той же Козак. Про результати перевірки причетності компаній або їхнього власника до тероризму чи його фінансування СБУ не відзвітувала, РНБО рішення не прийняла. Більше двох років документ тихо лежав на розгляді РНБО – і зненацька був модифікований, ухвалений та підписаний в один день 2 лютого 2021 року. До нього додали персональні санкції щодо власника каналів Тараса Козака та ще один телеканал — ZIK, який Козак придбав у червні 2019 року.

 Чому це сталося у лютому 2021-го? А раніше можна було?

Формально в указі, який підписав президент Зеленський, згадуються не тільки пропозиції Ради 2018 року, а й «рекомендації СБУ», які, можливо, стали остаточним приводом для запровадження санкцій. Дмитро Разумков, який не голосував за рішення РНБО, сказав, що не побачив переконливих доказів від спецслужби щодо причетності Козака або його компаній до терористичної діяльності. Пояснень від СБУ вимагав не тільки Разумков. Прозорості в прийнятті рішення вимагала Рада з питань зі свободи слова при президентові і експерти. Зокрема, юристи вважають, що санкції можна буде оскаржити (якщо не в українських судах, то в міжнародних), якщо докази будуть сумнівними або справи недостатньо обґрунтованими. Іншу думку має голова СБУ Іван Баканов: він заявив, що «СБУ надала обґрунтовані рекомендації РНБО прийняти відповідне рішення», але не розкрив жодних подробиць. 12 лютого стало відомо, що СБУ в липні 2019 року відкрила два провадження щодо каналів Медведчука. Але статті, за якими відкриті провадження, не мають стосунку до тероризму. Одна з них — про підготовку до державної зради, інші — про заволодіння корпоративними правами юридичних осіб для створення медіаресурсу та легалізація злочинних доходів. До того ж спецслужба не відповіла на запитання медіа, чи саме ці справи були причиною запровадження санкцій щодо Козака та його компаній.

Не прояснив ситуацію і сам президент. Через два дні після закриття каналів він записав чергове відео, де «простым русским языком» намагався пояснити, чому саме наклали санкції на канали Медведчука. Перші п’ять хвилин Зеленський переконував глядачів, що в Україні можна купити книги Булгакова — і він сам зробив це спеціально для запису відео (навіть показав чеки). Це ілюстрація брехні каналів Медведчука, які розповсюдили фейк про заборону Булгакова в Україні.

Потім президент нагадав, що давав присягу на вірність українському народові, що в країні війна, а Росія захопила Крим і частину Донбасу. «І всі ті, для кого бізнес з окупованими територіями є нормою, і підтримувати зв’язки з незаконними формуваннями та псевдоструктурами на цих територіях є нормою, становлять загрозу для України. Тому країна буде з ними боротися», — сказав він. Далі Зеленський процитував рішення РНБО про запровадження санкцій, послався на дані спецслужб, які «поки що не можуть бути розголошені» та наголосив: «саме це — головна причина припинення мовлення, а не якась критика на мою адресу». Трійця каналів, переконував президент, утримувала цілу армію «говорящих голов», які професійна обманювали та зомбували українців. Але після короткої доповіді по темі він знову повернувся до подробиць, які більше нагадували  особисті образи, ніж аргументи на користь санкцій: звернувся до Порошенка та нардепа Вадима Рабиновича, якого назвав людиною з анекдотичним прізвищем, та перерахував усі випади ОПЗЖ та «Європейської солідарності» на свою адресу.  Після цього його меседжі про «нічого особистого, лише боротьба проти тероризму» звучали вже не так переконливо.

Хоча й раніше Зеленський не раз попереджав, що намагається розв’язати проблему російського впливу на український медіапростір, і якщо не спрацює план А, то буде задіяний план В. У чому саме він полягав, доволі довго не було зрозуміло, але новообраний президент обіцяв «розібратися» з «інформаційною монополією» Медведчука ще в липні 2019 року. А в серпні того ж року розповів, що історія ОПЗЖ та фінансованих партією каналів «погано закінчиться».

Конкретних причин для запровадження санкцій Зеленський не озвучив — обійшовся натяками на бізнес, який невідомо хто та невідомо як веде з окупованими територіями. Хоча саме це — бізнес Козака на окупованих територіях, що є фінансуванням тероризму за українським законодавством, — джерела «Дзеркала тижня» в СБУ та Офісі президента назвали приводом для накладення санкцій на компанії спільника Медведчука. Набагато більше інформації про Тараса Козака та його компанії можна знайти в українських медіа, які давно дослідили ці бізнес-відносини. Наприклад, «Українська правда» писала про причетність Козака до постачання вугілля з окупованих територій ще у 2016 році. Ще одне дослідження про причетність офшорних компаній Козака до торгівлі вугіллям з окупованими територіями зробив вже цього року Центр протидії корупції: тут стверджують, що Козак заробляє на цьому з 2014 року. Якщо журналісти знайшли ці зв’язки, то й СБУ, напевне, знала про цей бізнес. Такої думки, наприклад, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який заявив, що і в 2018 році, коли ВР ухвалила постанову, СБУ мала достатньо доказів для введення санкцій. Але тоді, за словами міністра, «трошки не вистачило політичної волі».

Чи докази СБУ достатні, аби вважати Козака посібником терористів? Разумкову їх замало, нардепу Микиті Потураєву і міністру Авакову — достатньо; а представник президента в Конституційному суді сказав, що для санкцій доказів достатньо, а для вручення підозри Козаку — ні.

Отже, дотепер влада має дві версії причин, із яких запроваджені санкції: президент наполягає, що до біди канали Медведчука довела проросійська дезінформація (в якій вони, як свідчить дослідження «Детектора медіа», справді грають першу скрипку), а інші високопосадовці тримаються терористично-економічної версії. Цей підхід доволі прагматичний. Коли Україні доведеться обґрунтовувати санкції в міжнародних судах, версія про співпрацю з терористами може стати рятівною, адже європейський підхід до протидії дезінформації досить ліберальний — те, чим займались канали Медведчука, в європейській парадигмі цілком може вписуватись у рамки «іншої точки зору». Та й законодавства, яке дозволяє закривати канали за дезінформацію, в Україні катма.

ОПЗЖ каже, що це наступ на свободу слова. Це так?

«*** днів, як Президент Володимир Зеленський заблокував телеканали “112”, Newsone та ZIK через те, що вони говорили правду. За цей час тарифи не зменшилися, зарплати не зросли, а на Донбасі стріляють». Цією фразою починався кожен випуск новин на каналах Медведчука, які невдовзі після припинення супутникового, кабельного та ефірного мовлення об’єднали ефір в YouTube, а в кінці місяця змінили бренд цього ефіру на Перший незалежний.

За півтора місяці фаза гострої реакції на запровадження санкцій серед соратників Медведчука вже минула. Найяскравішим можна назвати виступ депутата від ОПЗЖ Вадима Рабиновича, який звинуватив у Раді владу у «зеленому фашизмі», наступі на свободу слова, обізвав РНБО «чортами, що діють уночі» та заспівав «Вставай, страна огромная».

Рабинович сказав, що ОПЗЖ ініціює імпічмент президента. Втім процедуру так і не розпочали, та й ОПЗЖ точно не назбирає голосів у ВР, де більшість залишається в руках «Слуги народу».

«Політичною розправою» назвали дії влади і самі канали (в ніч вимкнення вони перестали називати себе «незалежними» й повернулись до самовизначення «опозиційних»), і Тарас Козак, який заявив, що буде оскаржувати рішення в «українських та європейських судах».  

Станом на 1 березня було подано 10 позовів (лише один від самого Козака), які оскаржували указ президента, проте вже у лютому дві скарги Верховний суд відхилив. Інші він буде розглядати в кінці березня та на початку квітня. Але експерти вважають, що в українських судах шансів виграти справу у Козака і компанії небагато.

Наприклад, Центр демократії та верховенства права у заяві твердить, що санкції легітимні та виправдані для України, яка таким чином захищає свою безпеку. На думку експертів цієї організації, Європейський суд із прав людини також підтримає рішення України.  ЄСПЛ розглядав інші схожі справи і дійшов висновку, що «поширення терористичного контенту чи підтримка терористичних організацій є зловживанням свободою вираження поглядів. А тому обмеження ресурсів, що поширюють такі наративи, переслідує легітимну мету захисту населення від порушень». (Залишається довести, що канали Медведчука пропагують саме тероризм.)

Не засудили, а скоріше підтримали рішення РНБО і в Євросоюзі — хоча й обережно. Речник ЄС із питань закордонних справ та політики безпеки Петер Стано заявив, що Україна «має законне право боротися з дезінформацією, але водночас для цієї боротьби є певні межі», і ЄС «уважно стежить» за розвитком подій щодо санкцій. Голова представництва України при ЄС Микола Точицький сказав, що ЄС, хоч і неофіційно, прихильно ставиться до санкцій. США, Велика Британія, Естонія та Латвія підтримали рішення РНБО офіційними заявами.

В ОБСЄ висловили занепокоєння, а в ООН констатували, що таке рішення «може вплинути на свободу слова». Виступили на «підтримку свободи слова» та засудили санкції чотири журналістські організації: «Репортери без кордонів», Міжнародна і Європейська федерація журналістів, а також Національна спілка журналістів України. При цьому заява НСЖУ, в який засуджували «наступ на свободу слова», зараз видалена з сайту (але зберіглася у кеші гуглу), оскільки виявилася особистою думкою її голови Сергія Томіленка. Хоча в заяві він говорить від імені спілки, на що, за словами секретаря НСЖУ Олега Наливайка, не мав права. Пізніше, після критики з боку регіональних спілок та численних заяв членів спілки,  НСЖУ зробила іншу заяву, в який визнала право держави «в законний спосіб захищати інформаційний простір від фейків і пропаганди незаперечне, тим більш – в умовах гібридної війни, розв’язаної проти України». Водночас, в заяві нагадували, що «застосування інструменту санкцій РНБОУ і припинення роботи медіа має ґрунтуватися на публічних доказах і відбуватися з дотриманням визначених законом процедур».

Росія, звісно, засудила санкції і проти каналів, і проти політиків з ОПЗЖ та їхніх дружин. Утім реакція Кремля була порівняно млявою. Жодних демаршів та контратак, аби відстояти честь і захистити інтереси Медведчука, Росія не влаштовувала. Ба більше, джерела «Української правди» в ОПЗЖ дають зрозуміти, що без медіаресурсу статус Медведчука як головного представника Росії та дистриб’ютора російських грошей в Україні опинився під загрозою.

Загалом можна констатувати, що розрахунок проросійських політиків на масову підтримку світової спільноти не справдився. Більшість міжнародних партнерів або просто підтримали санкції, потрактувавши їх як самозахист України, або ненав’язливо нагадали, що Україні варто «знати межу» в обмеженні свободи слова.

Нові канали і нові санкції

Отже, ані сценарій швидкого скасування санкцій у судах, ані сценарій міжнародного тиску, який змусив би владу дати задній хід, не спрацювали. Тоді група Медведчука застосувала інший план — створити новий телеканал, формально ніяк не пов’язаний із Медведчуком або Козаком.

Одним із аргументів на захист підсанкційних телеканалів було покладання відповідальності за пропагандистські заяви в їхньому ефірі на політиків. Мовляв, журналісти роблять свою роботу професійно, а що там кажуть гості — це не їхня відповідальність. «Детектор медіа» докладно розібрав і спростував цей міф: насправді працівники каналів Медведчука самі займались маніпуляціями та пропагандою, а також створювали всі умови для її поширення в ефірі.

Проте група Медведчука розраховувала, що влада не насмілиться завадити «творчому колективу» створити «вільне й незалежне» медіа. Тож сто працівників каналів Медведчука створили товариство з обмеженою відповідальністю,  вклавши у статутний фонд по одній гривні.

Канал для «творчого колективу» знайшовся у Львові. Його, як виявилося, вже давно виставив на продаж місцевий медіаменеджер і політик Роман Любицький. Супутниковий канал Перший незалежний, який до 26 лютого транслював малоцінний інформаційний наповнювач, перейшов у власність новоствореного ТОВ. Любицький стверджує, що давно не стежив за долею каналу й не знав,  кому продає  Перший незалежний. Від прикрих наслідків це його не врятувало: Любицького вигнали з ВО «Свобода», звільнили з менеджерської посади на каналі НТА й позбавили мандата.

Перший незалежний підготували до рестарту за три дні. 26 лютого він вийшов у супутниковий ефір із обличчями та програмами каналів Медведчука, обіцянкою бути «першим незалежним від влади» та ретрансляцією на ютуб-каналах «112», ZIK і NewsOne.

Незалежність тривала трохи більше години: сигнал на супутнику зник, і Перший незалежний став ще одним ютуб-каналом Медведчука.

Пізніше з’ясувалося, що рішення про відключення каналу зі супутника було ухвалене низкою державних органів. СБУ «направила лист членам Нацради з питань телебачення і радіомовлення щодо можливих загроз інформаційній безпеці України у зв’язку з початком мовлення Першого незалежного» (цитата з відповіді СБУ на запит «Детектора медіа», скрін відповіді нижче); Нацрада, в свою чергу, скерувала лист до своїх представників на місцях, а SES Astra AB, компанія, яка підіймала сигнал каналу на супутник, «згідно з  вказівками відповідних українських органів» вимкнула сигнал. Секретар РНБО Олексій Данилов на запитання щодо  відключення сигналу Першого незалежного відповів, що це могло бути «технічною помилкою або Божою карою».

Зараз Перший незалежний, якому у спадок дістався ютуб-канал «112 Live», має 90 тисяч підписників та досить мляву глядацьку активність. Сукупна аудиторія прямого ефіру чотирьох ютуб-каналів, які транслюють Перший незалежний, зазвичай не більша за десять тисяч користувачів (лише частина яких, імовірно, з України). Доступ до сайтів трьох каналів заблокований. Словом, цей бліцкриґ команді Медведчука теж не вдався. До того ж, під час маневрів три розкручені медійні бренди, які заробили популярність ще до того, як потрапили до рук Медведчука, проміняли на новий, маловідомий. Що ж до глядачів, то вони розійшлися іншими каналами, не лише проросійськими.

Можна прогнозувати, що ОПЗЖ зробить ще одну (а може, й не одну) спробу відбудувати свій медіаресурс. Нардеп від ОПЗЖ Нестор Шуфрич уже попередив, що «творчий колектив» запустить ще один телеканал. У відповідь Зеленський заявив, що в «Україні працюють над тим, щоб телеканали, які поширюють російську пропаганду та дезінформацію, зокрема – підсанкційні канали групи Медведчука, не поновили роботу». І санкції проти Медведчука, його дружини Оксани Марченко та цивільної дружини Тараса Козака Наталії Лавренюк, які запровадила РНБО у лютому, очевидно, ускладнять появу нових «дезінформаційних батальонів», як назвав їх Зеленський.

Попри всі судові позови, доля активів Медведчука-Козака навряд чи вирішуватиметься у правовому полі. «Основним питанням якраз є не стільки юридична, скільки політико-комунікаційна сторона. Може здатися парадоксальним, але у випадку не бездоганної юридичної чіткості саме від того, хто краще переконає у своїй правоті, й буде залежати успішність», — вважає експерт із стратегічних і кризових комунікацій Олексій Харченко. Поки що в цьому плані перемагає Зеленський: 58% українців підтримали санкції проти Медведчука та його дружини. Масових акцій на підтримку каналів Медведчука ми також не побачили. Ще одна нібито прямо не пов’язана, але досить символічна подія — відмова топменеджера холдингу Медведчука та лідера молодіжки ОПЗЖ Артема Марчевського від участі у довиборах на Донбасі (під поважним приводом). У розкрутку Марчевського ОПЗЖ вклала багато сил і грошей, і важко уявити, що вона відмовилась би від боротьби, якби в її руках залишався потужний ресурс впливу на виборців.

 Невже Медведчук визнає поразку?

Навряд чи група Медведчука відмовиться від свого статусу головної проросійської сили без боротьби. В неї залишається ще один варіант відновлення інформаційно-пропагандистського впливу: неформальні альянси з власниками популярних медіа, які, на відміну від новоствореного й нікому не відомого Першого незалежного, владі буде не так легко відімкнути.

Найочевиднішими кандидатами є партнери по ОПЗЖ — група Льовочкіна-Фірташа. Проте канал «Інтер», хоча для проформи висвітлює ситуацію з санкціями й навіть підпіарює Оксану Марченко, загалом радше послабив інтенсивність проросійської пропаганди. Джерела «Української правди» стверджують, що Льовочкін відмовився перетворювати свій канал на платформу для марафонів на підтримку постраждалих від санкцій. Водночас можна бачити, як Юрієві Бойку — головному розкрученому обличчю ОПЗЖ, яке роками просуває «Інтер» та інші медіа Льовочкіна-Фірташа — прямим текстом пропонують роль «патріотичного» політика, а фактично — лідера проросійської опозиції, з якою влада житиме у злагоді  (і це вже не перший випадок). У такій ролі вже фактично опинився й Євгеній Мураєв, чий канал «Наш», попри відверто проросійську риторику, влада закривати не планує (і Нацрада не бачить для цього підстав). Саме на «Наш» перейшла порівняно найбільша частина глядачів відключених каналів Медведчука, й тримати під контролем цей громовідвід для ідейної проросійської аудиторії Банковій, безперечно, вигідно. 

Проте на «Інтері» перелік українських медіа, які можуть потрапити під вплив Медведчука, не закінчується, а до чергових виборів залишається три роки. Якщо медведчуківському крилу ОПЗЖ вдасться здобути неформальний контроль над медіа з пристойною репутацією та обійтись без одіозних облич «112», ZIKа та NewsOne  (а проти них, на думку Олексія Харченка, теж теоретично можна запровадити санкції), владі буде важче не пустити Медведчука в інформаційний простір, на виходячи за межі демократичних практик. Очевидно, що обидві сторони зараз готують нові засоби боротьби. 

Фото: 112.ua