«Хто довго бореться з монстрами, повинен сам остерігатися, аби не стати монстром»

Фрідріх Ніцше

Протягом тижня 14–18 травня 2018 року телеканал «Україна» показав у новинах п’ять сюжетів циклу «За чертой», що розповідає про життя в російських селах. Як ви здогадалися, не найкращих селах, не найінноваційніших і навіть не найбільших (17 тисяч людей, між іншим). Більше двадцяти сумарних хвилин ефіру тут говорили виключно про жахливі куточки без цивілізації, води, газу та роботи, де старше покоління зомбоване, а молодь, аби прожити, їде воювати на Донбас. Якщо на секунду уявити (що не складно), буцімто в кадрі йдеться про Україну, то все це виглядатиме як тривіальний сюжет Russia Today.

Тематичні матеріали кореспондентки Зоряни Степаненко протягом тижня ділилися на дві частини: описи умов життя в селах та політичні коментарі наприкінці повідомлень. Розглянемо їх у такому ж порядку.

Депресивні кадри та розповіді з російських селищ стосувалися багатьох речей. Доріг («В деревнях почти нет асфальта, сплошное бездорожье»), низьких пенсій («Пенсии бывшему механизатору едва хватает»), людей за межеюбідності («Таких в России 20 миллионов человек»), алкоголізму («Пьют в деревнях массово»), якості житла («Крыша прогнила, туалет на улице, отопления нет») і просто того, що села зникають («Каждый день с карты России исчезает по одному селу»). Усі ці проблеми журналістка жодним чином не аналізувала: не називавала їхніх причин та способів рішення, не говорила про них із експертами, не згадувала про позиції чиновників. Повідомлення зводилися виключно до констатації, сумних стареньких людей, депресивної молоді та яскравих наочних прикладів проблем у селах.

І тут постає запитання: а навіщо це показують українцям? Адже наші середні пенсії утричі менші за російські; 60 % українців живе за межею бідності, а «Сегодня» кажуть про бідність 20 млн (14 %) росіян; наші дороги 133-ті найкращі у світі, а російські — 123-ті; наші села, хай і повільніше, теж зникають. А про населені пункти без жодних благ цивілізації раніше розповідали і в ефірі «Сегодня». Загалом проблеми України, звісно, не скасовують проблем Росії, але щонайменше дивно робити спецрепортаж із іншої країни про те, чого вистачає й удома.

Політична частина матеріалів була цікавішою. Після детальних описів та демонстрацій злиднів і понівечених людських доль, журналістка переходить до російської влади. Наприклад, у жінки, яка живе без каналізації, поцікавилися, чи зверталася та до Путіна, на що селянка відповідає: «Путин такой же, как и Медведев. Толку обращаться?».Інший чоловік критикує політиків сам. Каже, що пенсії вистачає лише на їжу, жаліється на зростання податків («чтобы спасти бизнесменов из-за санкций») і критикує електорат: «Что это такое? Все голосуют за Путина. Вот он их налогами давит, народ такой».

Проте не всі селяни в «Сегодня» «свідомі» й деякі, навпаки, яскраво підтримують «режим». Хтось не хоче турбувати президента своїми проблемами, адже в нього важливіші клопоти: «Мы маленькие люди, зачем его по такому пустяку, ему вопросы обращаться. Сейчас такое положение, что война вдруг будет. Как бабахнет этот Трамп. Не знаю, чего он вздумал на Сирию напасть? А мы что, будем молчать, что ли? Мы не будем молчать». Хтось розповідає, що «мы ходили и в этот раз голосовали за Путина. Знал бы он, как мы живём, ветераны труда, он бы наверно помог», інші додають: «Только название "выборы", а выборов то не было. Если я бы голосовала, я за Путина, естественно, проголосовала. Крым нам вернул хотя бы».

Усе це супроводжується додатковими коментарям від кореспондентки, очевидно, для тих глядачів, що не дуже в темі: «Зачем им Крым, если нет денег даже на переезд из аварийного дома, здесь не знают». Останнім же словам останнього сюжету у виконанні Зоряни Степаненко міг би поаплодувати навіть Дмитро Кисельов: «В войну власти втягивают даже маленькие российские посёлки. А именно молодёжь, которая без работы. Подзаработать им предлагают на фронте. Разрешают и выбрать: Сирия либо Донбасс».

І проблема тут не в тому, що сказане не викликає довіри (хоча б якісь докази в сюжетах не завадили би), а в масштабах узагальнень та вибірковості журналістів. Десь там у Росії живе 23 % росіян, що офіційно не голосували за Путіна. Але імені жодного альтернативного політика в п’яти сюжетах так і не прозвучало, тож і фанати президента РФ, і його критики утверджували, загалом, одну думку: в Росії всі «зомбовані» темою Путіна. Так само як темами Криму й Сирії, хоча насправді про них згадало по одній людині, а буцімто 55 % не підтримує анексії й 49 % виступає проти продовження сирійської кампанії.

Після всього цього постає запитання «навіщо»? За форматом, методами й акцентами цикл віддає відвертою пропагандою, тож припустімо на секунду, що остання допустима в межах інформаційної війни. Але чому ж у такому виконанні? Якщо метою було, наприклад, показати перед виборами, що в нас не все так погано, то варто було би шукати позитивні українські приклади. Якщо треба було дискредитувати Росію за кордоном, можна було би просто ті ж двадцять хвилин начитувати всі 487 порушених РФ угод. Якщо мета полягала у висвітлені ефективності санкцій, то достатньо було би просто вдатися до чисел — 10 % падіння доходів населення, незважаючи на зростання зарплат і пенсій. Якщо ж ішлося про те, настільки погана в Росії влада, то навіть не знаємо, з чого почати.

Але «Україна» обрала найгірший варіант. Замість розповідати про першопричини проблем у селах, «Сегодня» випустили цикл сюжетів, який лише поглиблює стереотипи про пересічних російських сільських жителів. Вони п’ють, живуть у бараках, гріють воду на сонці, голосують за Путіна, підтримують війну в Сирії та в Україні й не бажають змінюватися. Кому подібні розповіді можуть принести користь — загадка. Хіба що все це зовсім не пропаганда й «Україна» просто тизерить нову групу людей, яким планує допомагати Рінат Ахметов.

Детальніше про це й те, як «1+1» аналізував руки Президента, а «Інтер» обирав нового керівника держави в межах однієї області, читайте в публікації «За межею дна. Моніторинг новин 14–20 травня».