In English

У вівторок, 20 серпня, 265 депутатів Верховної Ради України підтримали в цілому законопроєкт номер 8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій». Розповідаємо, як на це реагували у проросійських телеграм-каналах. 23 серпня голова Верховної Ради Руслан Стефанчук підписав законопроєкт і направив його на підпис президенту Володимиру Зеленському. 24 серпня президент Зеленський підписав закон. 

Підготовка законопроєкту тривала від січня 2023 року. Після голосування за законопроєкт у першому читанні до нього надійшло 1256 поправок, йдеться у висновку профільного комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики перед розглядом законопроєкту у другому читанні.

21 серпня на сайті Верховної Ради України ще не було тексту законопроєкту, який підтримали народні депутати. Такі запізнення з публікацією рішень і наповненням бази голосувань чи засідань трапляються під час воєнних дій. І можна говорити лише про версію законопроєкту, яку народні депутати розглядали у першому читанні. Вона містила зміни до інших законів. Зокрема у версії до першого читання, до статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» автор законопроєкту Кабінет міністрів України пропонував додати формулювання:

«Не допускається діяльність релігійних організацій, які афілійовані з центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої перебуває за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України».

Проте, судячи з реакцій народних депутатів на законопроєкт, 20 серпня прийняли деталізованіший документ, порівняно з попередньою версією на півтора аркуша А4. Наприклад, член парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Володимир В’ятрович написав у колонці на Liga.net, що законопроєкт тепер містить сім критеріїв зв’язків із Росією, яких у версії, підтриманій у першому читанні, не було.

20 серпня народні депутати підтримали заборону діяльності Російської православної церкви. А перевіряти зв’язки з росіянами інших установ зможе Державна служба етнополітики та свободи совісті. Таке право вона здобуде за 30 днів після підписання закону Президентом України. За результатами цієї оцінки Держслужба буде виписувати приписи релігійним організаціям із вимогою припинити зв’язки з Росією протягом 30 днів.

«Якщо зв’язок з Москвою не буде розірвано, держава звернеться до суду з позовом про заборону такої організації. Судові процедури заборони почнуться через дев’ять місяців після опублікування закону», — пише В’ятрович.

Паралельно Кабінет міністрів має розробити критерії, як оцінювати, що релігійна організація причетна до пропаганди «русского міра», що також може стати підставою для заборони.

Релігійне питання давно було темою для російської пропаганди. Зокрема постійний представник Росії в ООН Василь Небендзя не оминає нагоди розказати про гоніння проти «канонічних» православних в Україні. Надалі наведемо головні тези з проросійських телеграм-каналів у контексті прийняття закону 8371.

«Канонічні православні тепер поза законом»

На голосування в українському парламенті за законопроєкт №8371 відреагували офіційні представники Росії. Серед них речниця російського міністерства закордонних справ Марія Захарова:

«Тут мета була знищити на корені канонічне, істинне православ’я, а замість нього підвести понтонно ось таким от чином підмінну, зрозумілу тільки в такий спосіб фальшиву церкву. Створити квазіправославну церкву. Її так і треба називати — це ніяка не розкольницька, не така, що відкололася, це хибна квазіцерква».

В українських проросійських телеграм-каналах повторювали тези, схожі на позицію Захарової. І робили вони це і до новин про голосування за законопроєкт у другому читанні. Наприклад, проросійська блогерка Мирослава Бердник зранку анонсувала розгляд законопроєкту у себе в телеграм-каналі, на який підписані 12,8 тисячі користувачів телеграму, так:

«Офіційно депутати кажуть, що він забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних із Росією. Неофіційно стверджується, що йдеться в ньому про УПЦ».

У інших проросійських телеграм-каналах законодавчу ініціативу теж називали «законопроєктом про заборону Української православної церкви» Зокрема, так написали у проросійському телеграм-каналі зі 148 тисячами підписників. Чи в одному з найбільших українських анонімних телеграм-каналів із 1,3 мільйона підписників.

«Понад 6 мільйонів українців — тепер поза законом! Верховна Рада ухвалила закон про заборону канонічної Української православної церкви», — відреагували також у телеграм-каналі із 61 тисячею підписників, який поширює російську пропаганду на аудиторію Запорізької області.

Апелювання до канонічності є внутрішньоцерковним питанням, часом незрозумілим світським людям. Представники окремих конфесій чи релігійних течій схильні виправдовувати своє існування своєю винятковою канонічністю у порівнянні з іншими церквами спорідненої релігійної традиції.

В Україні, окрім церков інших релігій, діють різноманітні християнські конфесії, зокрема католицька, греко-католицька, а також протестантські церкви. Так само в Україні може діяти необмежена кількість православних церков. Стаття 35 Конституції України визначає свободу віросповідання, водночас із поправкою, що “здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей”. Тож і зауваження до закону №8371 доцільно розглядати в межах світської логіки та потреби певних обмежень під час війни, а не в межах богословської суперечки.

Водночас православ’я є найпопулярнішою конфесією християнства в Україні. Згідно з дослідженням Київського міжнародного інституту соціології (проведеного 6-20 липня 2022 року, телефонне опитування 2000 респондентів із похибкою не вище 2,4%), понад 70% українців ідентифікують себе як православні. Тож визнання певної української церкви світовим православ’ям стало важливим внутрішньополітичним чинником. Вселенський патріархат з 2019 року визнає Православну церкву України (ПЦУ) єдиною канонічною православною церквою в Україні. Так само визнав ПЦУ і патріархат Олександрії, другий після Вселенського в диптиху православних автокефальних церков, ранжованих Вселенським патріархатом за їхньою історичною роллю.

Водночас найчисельніша помісна Російська православна церква (п’ята в диптиху) і низка інших церков не визнали ПЦУ та перестали визнавати відповідно і сам диптих. Російська церква визнає в Україні канонічною лише Українську православну церкву, тобто УПЦ МП. УПЦ також наполягає на своїй винятковій «канонічності». Але після повномасштабного вторгнення Росії УПЦ публічно відмежувалася від РПЦ. Відтак питання про канонічність є дискусійним у світовому православ’ї, а таврування Кремлем когось неканонічним є спекулятивно-пропагандистським втручанням органів світської влади у релігійні питання.

«Прострочений парламент не мав права голосувати за заборону УПЦ»

Серед тих, кому вигідне прийняття законопроєкту, у проросійських телеграм-каналах намагалися подати «безбожників і іновірців» з-поміж народних депутатів України:

«Найбільше на цьому відео раділи богохульник Микита Потураєв і католичка Олена Кондратюк», — коментували одне з відео з результатами голосування, зняте кимось із народних депутатів, у проросійському телеграм-каналі зі 148 тисячами підписників.

Пропагандист Анатолій Шарій, який має майже 1,3 млн підписників у телеграмі, на новини про голосування за законопроєкт №8371 відреагував так: «Чорти заборонили УПЦ. Вперше в історії України така жесть». Також Шарій, як і інші проросійські автори, поширив відео народного депутата Артема Дмитрука, який голосував проти законопроєкту. Там Дмитрук сказав, що начебто Державна служба охорони перестала охороняти його та його сім’ю. Пропагандисти ж подали це так, мовляв, Дмитрука перестали охороняти через його опозицію щодо законопроєкту №8371.

«Пішли плітки, що одеського нардепа Артема Дмитрука “замовив” Офіс Президента. За всіма показниками цей хлопець може створити свою партію і протягнути її в майбутній парламент, а також забрати крісла мера Одеси для себе і крісла інших міст для своїх майбутніх однопартійців», — написали в іншому телеграм-каналі із майже 152 тисячами підписників.

У телеграм-каналі на 23 тисячі підписників пообіцяли, а потім і опублікували повний перелік тих, хто голосував і не голосував за законопроєкт. «Прострочена ВР, яка не має жодної довіри серед населення, ухвалила закон про заборону УПЦ», — йшлось у цьому телеграм-каналі.

За кількома соцопитуваннями, Верховна Рада України справді поступається у довірі Збройним Силам, президенту, Національній поліції, місцевій владі й іншим суспільним інститутам і органам влади. Проте опитування соціологів ніяк не заперечують права українського парламенту виконувати свої обов’язки. А за статтею 83 Конституції України, у воєнний час Верховна Рада залишається повноважною до обрання парламенту нового скликання. І тут немає простору навіть для різнотлумачень Конституції та законів, які пропагандисти намагаються використовувати у випадку з подовженням президентських повноважень Володимира Зеленського.

У телеграм-каналі із 432 тисячами підписників цитували 35 статтю Конституції України, в який йдеться, що ніхто не може обмежити право сповідувати чи не сповідувати релігійні ритуали. А ще, що «здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей».

У 2022 році Конституційний суд України коментував статтю 35 Основного Закону в контексті законодавчої вимоги прописувати у назві релігійних організацій, які мають центр у Росії, згадки цього центру. І визначив, що держава має право перевіряти статути релігійних організацій щодо їхніх зв’язків із державою-агресоркою. Також судді Конституційного Суду визнали, що Україна як жертва російської воєнної агресії має право обмежувати доступ до військових російським громадянам і священнослужителям із вертикалі російського духовенства:

«Вільний доступ таких священнослужителів до частин збройних сил держави, що зазнала агресії, створює істотні ризики, серед яких негативний психологічний вплив на військовослужбовців і поширення серед них дезінформації, одержання інформації про моральний стан особового складу підрозділів збройних сил, витік даних щодо кількісного складу окремих підрозділів збройних сил, місця їх розташування, оснащення зброєю та воєнною технікою тощо».

Таким чином у практиці трактування Конституції України уже домінує позиція, що держава має право регулювати діяльність релігійних спільнот для захисту громадського спокою у мирний і воєнний час.

«Заборона УПЦ буде не раніше, ніж через рік»

Після читання новин про законопроєкт №8371 адмінстратор телеграм-каналу з 23 тисячами підписників оприлюднив допис із заспокоєннями й анонсом зміни влади в Україні:

«До реальної заборони будь-яких структур УПЦ не раніше, ніж через рік після підписання закону президентом. Плюс, крапку в кожному такому позові повинен буде ставити ВС (Верховний суд України — «ДМ»). За цей час і президент у Штатах зміниться, і, щось мені підказує, зміниться влада і в нас. Тобто таку собі соломку вони собі підстелили: і вкрай правих тупих обдурили, і за залишками совісті перестрахувалися».

У телеграм-каналі на мільйон підписників припустили, що влада України не знає, як втілювати законопроєкт №8371. І це собі «Зеленський дав дев’ять місяців, щоб вирішити, як діяти у цьому випадку».

У телеграм-каналі із 209 тисячами підписників запропонували три варіанти, як буде втілюватися закон. За першим варіантом, усі парафії УПЦ МП (Українська православна церква Московського патріархату — неофіційна назва «дочки» РПЦ в Україні, тут і далі будемо використовувати цю застарілу, але поширену досі абревіатуру на її позначення — «ДМ») передадуть Православній церкві України. А тих вірян, які будуть вдома сповідувати вірність УПЦ МП, будуть «відловлювати й судити». За другим варіантом, парафії перейдуть до Константинопольського патріархату. І в Україні буде продовжувати існувати дві великі православні конфесії, а вірян будуть переслідувати «мало». І третій варіант — неважливо, куди перейдуть парафії. Ніхто нікого переслідувати не буде, «у підсумку народ просто дочекається, коли вся ця божевільна влада зміниться; і все повернеться на круги своя».

Є ще така версія, як буде працювати закон. Її озвучили у телеграм-каналі зі 183 тисячами підписників:

«УПЦ має письмово або усно зректися своїх зв’язків із московським патріархатом, наявність зв’язків перевірить Держслужба України з етнополітики та свободи совісті на підставі висновків релігієзнавчої експертизи».

Чи зберігає УПЦ зв’язок з Москвою?

24 лютого 2022 року в УПЦ МП поширили звернення митрополита цієї церкви Онуфрія, де були такі слова:

«На превеликий жаль, Росія розпочала військові дії проти України, й у цей доленосний час закликаю вас не впадати в паніку, бути мужніми та проявити любов до своєї Батьківщини й один до одного… Відстоюючи суверенітет і цілісність України, ми звертаємося також до Президента Росії та просимо негайно припинити братовбивчу війну».

Проте частина авторів, як, наприклад, дописувачка «Дзеркала тижня» Катерина Щоткіна, не вважають ці висловлювання достатніми для того, щоб вважати, що УПЦ МП перестала співпрацювати чи бути частиною РПЦ. Наприклад, у серпні 2023 Катерина Щоткіна критикувала звернення Онуфрія з засудженням «тих, хто напав на нашу країну й окупував нашу землю». Тому що там немає згадок Росії. А УПЦ МП — за те, що ця інституція не наважується проголосити автокефалію від Російської православної церкви, хоч і втрачає паству через це на тимчасово окупованих територіях і репутацію в Україні.

Частина релігієзнавців у 2022 очікувала, що УПЦ МП оголосить автокефалію від російського православ’я на соборі навесні 2022 року. Проте таких рішучих заходів не сталося. На Соборі 27 травня 2022 року УПЦ МП прийняла новий статут, з якого видалила згадки щодо зв’язків з російською церквою, проте залишила у вступному положенні на обґрунтування своєї самостійності та незалежності згадку грамоти патріарха Московського і всієї Русі Олексія II від 27 жовтня 1990 року. Аргумент про «автономію» від Росії представники УПЦ використовували й наприкінці 2022-го — на початку 2023 року, коли втратили право відправляти богослужіння у спорудах Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».

Відповідно до рішення Ради національної безпеки й оборони України від 1 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні й застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 1 грудня 2022 року, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті у двомісячний термін забезпечила проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським Патріархатом (Російською Православною Церквою). Відповідна експертиза прийшла до висновку, що прийняття нової редакції статуту не призвело до розриву церковно-канонічного зв’язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою й УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування.

Заяви УПЦ про окремість від РПЦ також суперечать статуту останньої, на який УПЦ вплинути безпосередньо не може. «Юрисдикція Російської Православної Церкви поширюється на осіб православного сповідання, які проживають на канонічній території Російської Православної Церкви: в Росії, Україні, Білорусі, Молдавії, Азербайджані, Казахстані, Киргизії, Латвії, Литві, Таджикистані, Туркменії, Узбекистані, Естонії, а також на тих, хто добровільно входить до неї, православних, які проживають в інших країнах», — йдеться у статуті РПЦ. Хоча за цим же статутом, УПЦ МП з 1990 року має автономію, її керівник є одним із семи постійних членів Синоду Російської православної церкви.

Чи дозволяє законопроєкт №8371 заборонити УПЦ МП

У жовтні 2023 року дописувачка «Дзеркала тижня» Катерина Щоткіна застерігала, що прийнятий у першому читанні законопроєкт №8371 є м’яким. І буде вимагати винесення судових рішень щодо кожної парафії УПЦ МП, якщо хтось захоче її заборонити. Цю ж засторогу вона повторила щодо редакції законопроєкту, яку народні депутати підтримали 20 серпня цього року:

«Що ж, тримайте: українські законодавці заборонили діяльність Російської православної церкви в Україні. Правда, водночас вони не розв’язали проблеми УПЦ МП. І дали залп “дружнього вогню” у бік інших українських церков», — написала Катерина Щоткіна.

Вона пояснила, що у фінальній версії законопроєкту народні депутати заборонили діяльність РПЦ, яка в Україні працює лише на тимчасово окупованих територіях. І піде звідти за російськими військами під час деокупації цих територій. Тоді як зв’язок УПЦ МП з Росією доведеться доводити у судах щодо кожної парафії. А тим, хто візьметься доводити «афілійованість» парафій із Росією, доведеться доводити її у кілька ступенів, що виходить за межі закону.

«Цей юридичний термін покликаний компенсувати відсутність прямих вказівок на зв’язок між УПЦ та її московським центром, що їх після початку повномасштабної війни ретельно підчистили в документах Київської митрополії. Водночас «афілійованість» може бути багатоступеневою: забороні підлягає релігійна організація, афілійована з керівним центром, який афілійований із керівним центром... тощо, поки не доберемося нарешті до суті — зв’язку з РПЦ», — пише Щоткіна.

Підсумовуючи, прийняття законопроєкту 8371 стало компромісним рішенням складної головоломки, в якій опинилася держава у релігійному питанні після повномасштабного вторгнення Росії. Найбільша до 2022 року за кількістю парафій, священників і монастирів Українська православна церква «Московського Патріархату» була структурним підрозділом Російської церкви, яка, своєю чергою, підконтрольна політиці Кремля. Очільники УПЦ від самого початку вже 24 лютого 2022 року публічно засудили агресію Росії, підтримали українське військо та пізніше весною 2022 року видалили зі статуту згадки щодо зв’язків із російською церквою. Водночас Росія продовжує зберігати неформальний вплив на церкву. А джерелом для обґрунтування своєї канонічності для УПЦ продовжує залишатися російська церква.

Це створювало ризики для безпеки України. Водночас повна заборона церкви могла б призвести до відчуження від офіційного Києва частини вірян чи непорозуміння з міжнародними партнерами й можливості додаткового впливу Москви. На це працює частина публічних осіб, таких як боксер Василь Ломаченко. Чи проросійські представники православ’я, як Болгарський патріарх Даниїл.

Відповідно ж до ухваленого закону, розглядати на зв’язок із Москвою будуть окремі підрозділи, а не церкву загалом, будуть надавати час для усунення цього зв’язку, і лише після цього рішення про заборону ухвалюватимуть у судовому порядку.

Тож наразі редакція закону виглядає більше як юридичний тиск на церкву, передусім УПЦ МП, для розірвання всіляких зв’язків із Москвою й очищення релігійного життя України від формального і неформального впливу Кремля.

Сам же агітпроп використовує прийняття закону саме як привід для роздмухування внутрішнього розколу України та дискредитації української влади і державності всередині Росії, України та на зовнішні аудиторії.  При цьому саме вплив на зовнішні аудиторії не слід недооцінювати. Про гоніння на християнство в Україні під впливом російської пропаганди, наприклад, говорили агітатори Республіканської партії США блогер Такер Карлсон і конгресмен Марджорі Тейлор Грін. Виважена редакція закону, а також деталізована державна комунікація щодо практики його застосування стануть, на думку авторів, запобіжниками реалізації пропагандистських цілей Москви.

Ілюстрація на головній: Наталія Лобач