15 жовтня 2023 року в Польщі пройшли парламентські вибори. Явка на них була найвищою з 1989 року (74%), а в медійному полі зацікавлення до них зростало, що менше часу лишалося до дня голосування. Росія бачить у можливій перемозі праворадикальних політичних сил у Європі шанс посилити євроскептичні настрої серед суспільства. Для цього її пропагандисти поширювали фейки та маніпуляції про українських біженців, а також звинувачували польських політиків у нібито здачі національних інтересів із надуманими прикладами. Результати виборів вони натомість називають поразкою та драмою. Воно й не дивно, адже на цих виборах можна було спостерігати запеклу боротьбу між двома головними політичними силами країни, у яких дещо різний погляд на питання підтримки України. Одні говорять на тему України недостатньо, а інші маніпулюють національними інтересами, звинувачуючи Україну в невдячності.

Передвиборча кампанія відзначилась тим, що багато хто, особливо опозиційні до уряду політичні сили, називали ці вибори найважливішими в новітній історії. Партія «Право та справедливість» за час свого перебування при владі прийняла низку контроверсійних для польського суспільства рішень. Наприклад, жорсткіше законодавство щодо абортів, визнання верховенства польського права над європейським і скандал із виданням віз за шалені хабарі. «Детектор медіа» розповідає про інтереси та вплив Росії на польські політику й медіа та на що можуть очікувати українці після виборів.

 «Найголовніші вибори в історії» як технологія підвищення явки виборців

Заяви про «головні вибори в історії» разом із велелюдними мітингами-зустрічами з виборцями по всій Польщі спрацювали як засіб збільшення явки виборців. Мітинги, як-от мільйонний марш лідера партії «Громадянська коаліція» Дональда Туска в центрі Варшави, поєднувались із політичною агітацією. І це має значення в ситуації, що склалася, оскільки давали кампанії картинку.

Виборчі процеси в Польщі свого часу стали початком політичної трансформації Східної Європи. Сучасна польська політика в багатьох асоціюється саме з парламентськими виборами у 1989 році та початком руху «Солідарність», а згодом його перемогою на виборах. З того часу Польща закріпила своє місце у Європейському Союзі та НАТО, але поступово польська політика почала віддалятися від європейської моделі та почала більше нагадувати американську.

Підтримка поляками США, за даними опитування дослідницької компанії Pew, що їх опублікували на сайті видання Rzecpospolita 28 червня цього року, сягнула 93 відсотків, що є найбільшим показником серед інших досліджуваних країн. У побутовому аспекті багато поляків намагаються якнайбільше наслідувати американський спосіб життя. Це проявляється й у політичній системі держави. Хоч формально вона, на відміну від Штатів, є багатопартійною, найкращі результати впродовж останніх років отримують дві основні політичні сили — «Право та справедливість» на чолі з Ярославом Качинським і «Громадянська платформа» (зараз — «Громадянська коаліція») на чолі з Дональдом Туском. Їхні ідеологічні рамки та риторика є польською локалізованою версією Республіканської («ПіС») і Демократичної партії («Громкоаліція») США.

Технологія підвищення явки у передвиборчій кампанії була протестована на президентських виборах 2020 року в США. Молодші покоління цікавлять прогресивніші ідеї та проблеми. Найбільше залучення молоді допомогло демократам отримати кращі результати на виборах у 2020 та 2022 роках. Такою ж є ситуація й у Польщі. Ці вибори також можуть бути непоганою підказкою до того, як можуть скластися зірки й на майбутніх президентських виборах у США 2024 року.

Медіа як важіль впливу

Будучи частиною європейської медійної культури, польський медіаринок є надзвичайно поляризованим. Це можна побачити навіть за структурою телеринку. Суспільний мовник Telewizja Polska за роки правління «Права та справедливості» перетворився, на думку розслідувального сайта «oko.press», на рупор урядової пропаганди. Під час «Страйку жінок» 2021 року проти жорсткішого законодавства щодо абортів цей канал подавав упереджені й негативно забарвлені оцінні думки замість інформації, які нагадували, на думку неназваного автора іншого сайта «magiel.org», часи комуністичної Польської народної республіки. Через це канал бойкотувала і досі бойкотує низка медійних осіб. Натомість приватний мовник TVN (телегрупа Discovery) вважається надто ліберальним прихильниками урядової партії — серед урядовців неодноразово можна було почути критику в бік того, що в його ефірі можна знайти відкриту підтримку прав ЛГБТК+ і кпини в бік влади. Особливо голосно про це говорять якраз на TVP. Згідно з опитуванням Інституту моніторингу медіа, поляки вважають телегрупу Polsat, а особливо інформаційний телеканал Polsat News найбільш неупередженою на польському телеринку станом на зараз. Однак навіть після перегляду їхніх програм у нас виникло враження, що вони роблять ставку радше на шоу, а не на інформаційну складову. Під обгорткою обʼєктивності вони дають можливість сваритися представникам обох головних партій.

На ринку друкованої преси найбільшими друкованими виданнями володіють закордонні холдинги. Згідно з даними видання «wp.pl», такими медіа як Radio RMF, «onet.pl», interia, Polska Press, Fakt i Newsweek володіють німецькі (у випадку Fakt — німецько-швейцарські) медіахолдинги. Крім того, серед головних медіа країни можна побачити й ті, що керуються зі США, Швеції та Франції.

За умов такої поляризованості традиційних медіа, наявності «містка» між Польщею та США та відсутності суспільного мовлення як незалежної та стійкої інституції Росія може переманювати до своїх наративів аудиторію, яка не довіряє жодній із великих медіагруп. Саме задля цього вона звертається до соцмереж, особливо телеграма. «Детектор медіа» вже писав про те, як виглядає російська пропаганда в польськомовному телеграмі та наскільки вона паразитує на проблемах польської внутрішньої політики. У день виборів і незадовго до нього пропагандисти й далі продовжували поширювати ті самі меседжі, однак на інших прикладах. Приміром, нарікали на те, що в польському дитсадку нібито святкують День Захисників і Захисниць України, що мало б означати викорінення польської культури для побудови «Укрополіну», спільної держави українців і поляків.

Під час передвиборчої кампанії пропагандисти в польськомовних телеграм-каналах намагалися поглибити розкол у польському суспільстві, що склався після катастрофи літака у 2010 році з президентом Польщі Лехом Качинським і великою за кількістю польською інтелігенції на борту, внаслідок якої вони всі загинули. Також вони критикували польську політику в цілому та створювали відчуття того, що Польща нібито йде шляхом самознищення. У більшості матеріалів на тему внутрішньої польської політики пропагандисти намагалися показати, що ситуація є безвихідною, а єдиним розв’язанням теперішніх проблем є перемога радикальної партії «Конфедерація».

Святкують усі?

Якщо подивитися на реакцію польських користувачів соцмереж на результати цих виборів, то може виникнути враження, що склався ідеальний сценарій, який влаштував усі сторони. Прихильники уряду здобули перемогу на виборах і більшість у парламенті партії «Право і справедливість». А мер міста Величка сказав у коментарі виданню «glos24.pl», що на виборах перемогла демократія, бо вони отримали більшість у парламенті завдяки створенню коаліції. Незадоволеною залишилася лише радикальна «Конфедерація», лідер якої Станіслав Менцен сказав, що розчарований результатом, оскільки його партії «не вдалося кардинально змінити ситуацію».

Це якраз той момент, коли те, що відбувається після виборів, може бути цікавішим за самі вибори. З одного боку, «Партія та справедливість» перемогла за поодинокими голосами (35,44%), але з іншого — в опозиції є коаліція (сумарно приблизно 250 депутатів, що складає більшість). Крім того, референдум, ініційований провладною партією, із питаннями на кшталт «Чи готові ви до прийняття багатьох нелегальних мігрантів з Африки та Близького Сходу згідно з механізмом, навʼязаним європейською бюрократією» не набрав необхідної явки, щоби вважатися юридично чинним.

Питання лише в тому, хто буде премʼєром. Найімовірніше, це буде битва між теперішнім премʼєром Матеушем Моравєцьким і опозиційним лідером Дональдом Туском. Згідно з польським законодавством, кандидатуру премʼєра на голосування польського Сейму висуває президент (чинний глава держави Анджей Дуда належить до партії «ПіС»). Цей кандидат має отримати вотум довіри впродовж 14 днів із моменту оголошення рішення президента. Якщо президент не запропонує кандидатуру або вже наявний кандидат не отримає необхідну кількість голосів, тоді Сейм має ще 14 днів на вибір. Якщо ж і після цього часу рішення не прийняте, тоді премʼєра призначає безпосередньо президент упродовж останніх 14 днів. І саме в цей момент політичної турбулентності російська пропаганда може активізуватися та ще більше заплутувати вже й без того складну ситуацію. Крім того, ситуація з українсько-польськими відносинами також зависне в повітрі або навіть загостриться саме через цю політичну тяганину.