18 травня пройшов перший тур президентських виборів у Польщі. За його результатами до другого туру вийшли кандидат від урядової «Громадянської платформи» Рафал Тшасковський і кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість» Кароль Навроцький. Під час кампанії теми, пов’язані з Україною стали ледь не головними.

Дезінформація додавала ще більше напруги цій кампанії та поглиблювала наявний суспільний розкол. Низка польських та іноземних експертів вважає, що польська політика почала набувати правих тенденцій.

Про це, а також про важливість результатів першого туру, позицію кандидатів щодо України, а також антиукраїнську риторику та дезінформацію «Детектор медіа» поговорив із низкою польських та українських експертів. Також ми проаналізували телеграм-канали з вибірки, яку використовує Центр досліджень для регулярного моніторингу російської пропаганди, та спробували сформувати повну інформаційну картину цих виборів.

Згідно з інформацією Державної виборчої комісії Польщі, у першому турі було зареєстровано 19 603 784 дійсних бюлетенів. З них:

• за Рафала Тшасковського було віддано 6 147 797 голосів (31,36%);
• за Кароля Навроцького 5 790 804 голоси (29,54%).

Лише один кандидат, окрім двох лідерів перегонів, набрав більш як десять відсотків голосів — це Славомир Менцен, який отримав 14,81%. Усі інші десять кандидатів набрали від 0,09% до 6,34% голосів.

Виборча явка склала 67,31% відсотка, що на понад три відсотки більше, ніж у першому турі на минулих президентських виборах 2020 року.

Видання The New York Times і The Economist назвали ці президентські вибори найважливішими для польської історії через те, що вони є випробуванням для польського суспільства після перемоги партії Дональда Туска на парламентських виборах 2023 року. Тоді поляки, які проголосували за чинного прем’єра, сподівалися на швидкі зміни всупереч постулатам уряду «ПіС». Утім, значна частина рішень нового уряду розчарувала виборців, оскільки певним чином перетиналася з ідеями «пісовців». Іншим приводом для розчарування є надто повільний, на думку частини електорату, темп змін. Зокрема, соцопитування United Surveys для Dziennik Gazety Prawnej i RMF FM показують, що за рік після виборів саме у чинному прем’єрі Дональдові Туску розчарувався найбільший відсоток (30,5%) серед опитаних поляків у порівнянні з іншими політиками. Щодо владної коаліції, згідно з матеріалом газети Rzeczpospolita про це опитування — такі ж сентименти.

Аналітики з центру Brookings Institution класифікують обох провідних кандидатів як правих із різними нахилами у бік центризму або популізму, що вважається індикатором руху польської політики у більш правому напрямку.

Також ці вибори не мають очевидного лідера. Це підтверджують і результати соцопитувань. В опитуванні Opinia24 для приватного телеканалу TVN, проведеному одразу після першого туру, 46% голосів у другому турі, що пройде 1 червня, пророкують Тшасковському, а 44% — Навроцькому. Натомість найсвіжіші соцопитування тієї ж служби за 22 травня показують 47% за Навроцького і 45% за Тшасковського.

Ольга Попович, членкиня редакційної колегії польського видання Nasz Wybir і редакторка «Українського альманаху» (щорічника, який видає Об’єднання українців у Польщі), пояснює, що українцям обов’язково варто звернути увагу на дії та риторику й тих кандидатів, які не пройшли до другого туру виборів, оскільки Тшасковський і Навроцький будуть боротися за голоси їхнього електорату задля перемоги.

З огляду на вищезгадані «праві тенденції» польської політики Попович висловила занепокоєння риторикою Тшасковського щодо скорочення виплат для українських біженців і вважає, що загравання кандидата з правою та популістською риторикою є небезпечним сигналом:

«Якщо взяти приклад українських біженців, це значною мірою жінки з дітьми. І дуже часто ці жінки не мали можливості працювати. Якщо допомога на двох дітей сумарно сягала розміру 1600 злотих, це була досить відчутна матеріальна допомога для цих сімей, для цих жінок… Тому, відповідно, пішовши в цей дискурс правих популістів, Тшасковський, як бачимо, зачіпав теми, які абсолютно не сприятимуть як добрим відносинам між Польщею та Україною, так і зрештою самому становищу українців у Польщі. І це небезпечно, що кандидат від ліберальної партії почав загравати з такими тезами з правим електоратом».

Оглядачка говорить: Тшасковський натомість повинен орієнтуватися на виборців, які голосували за Магдалену Бєят — кандидатку від «Лівиці» й Шимона Головню — спікера Сейму та кандидата від коаліції «Третій шлях»/«Польща 2050», які не використовували антиукраїнської риторики під час кампанії та навпаки закликали до посилення допомоги.

Кандидати в президенти Польщі: хто вони

Нижче — програми лише тих кандидатів, які пройшли в другий тур або, з погляду опитаних експертів, мають значення для результатів другого туру, а також тих, хто відзначився антиукраїнською риторикою.

Рафал Тшасковський (коаліція «Громадянська платформа»)

Чинний мер Варшави. У своїй передвиборчій програмі наголошує на збільшення витрат із держбюджету на оборону країни до 5% ВВП, переформатуванні Національної ради безпеки, зокрема, включення в її склад лідерів фракцій, а також створенні Центру «Друга місія» для залучення ветеранів до воєнної підготовки. У його економічній програмі — підтримка та захист національних виробників, включно з аграріями, зменшення залежності від зовнішніх постачальників, спрощення умов ведення бізнесу та розвиток «зеленої» енергетики. У соціальній сфері Тшасковський пропонує лібералізацію абортів і збільшення фінансової підтримки для родин, а також інвестиції в медицину й освіту. Він також пропонує обмежити соціальні виплати для біженців.

Активно підтримує Україну. Твердо виступає проти Росії й просуває єдність позицій країн Заходу, наголошуючи, що Польща і союзники повинні довести агресору, що «Путін не виграє цю війну». Він також заявляв, що Польща повинна сприяти членству України в НАТО, бо це є гарантією безпеки самої Польщі.

Кароль Навроцький (партія «Право і справедливість»)

Директор Інституту національної пам’яті Польщі. Багато економічних ініціатив у програмі кандидата спрямовані на зниження податків і підтримку сімей і підприємств: зокрема, Навроцький пропонує знизити ПДВ до 22 %, ввести нульову ставку ПДФО для сімей із двома та більше дітей, підвищити мінімальну пенсію на 150  злотих, знизити ціни на електроенергію та розгорнути загальнодержавну програму інвестицій у кожній гміні (міська територіальна одиниця). Також кандидат виступає за «припинення впливу» міграційних угод (вихід із Глобального пакту про міграцію) та обіцяє ухвалити «Безпекову конституцію» зі збільшенням армії до 300 тис. військових, модернізацією збройних сил, новою програмою воєнної підготовки та чіткими повноваженнями президента як головнокомандувача військ. У соціальній політиці наполягає на пріоритеті поляків у держпослугах і на обмеженні допомоги іноземцям.

Під час обговорення соціальних виплат він прямо сказав, що у лікарняних чергах і школах «першими мають іти наші, поляки», а виплати (зокрема на догляд, пенсії) не повинні йти до «українських та інших» громадян. Він відкрито пропагує ідею Poland First, тобто насамперед дбати про потреби громадян Польщі. Щодо війни в Україні Навроцький сказав, що «Україна ще має багато зробити для Польщі» та запевняв, що ніколи не допустить відправлення польських солдатів воювати в Україні.

Навроцький після першого туру підписав декларацію лідера націоналістичної «Конфедерації» Славомира Менцена, тим самим заручившись підтримкою його виборців. Серед іншого документ містить пункт проти вступу України до НАТО, про що детальніше нижче.

Магдалена Бєят («Лівиця»; 4,23% голосів у першому турі)

Виступає за світську державу: чітке розмежування церкви й уряду, легальні аборти й інші свободи. Пропонує підтримку незахищених верств населення, рівні права для ЛГБТ+, посилення прав робітників. Економічно пропонує більше інвестицій у медицину, освіту та допомогу малозабезпеченим. Виступала за прискорене запровадження «зеленого курсу» ЄС у Польщі. У безпековій політиці на перше місце ставить дипломатію та європейську інтеграцію, виступає за більш тісний зв’язок із ЄС і НАТО при збереженні ролі Польщі як активного союзника.

Вважає необхідною політичну та фінансову підтримку України. У дебатах наполягала, що Україна «щонайменше повинна бути в НАТО» та є гарантом польської безпеки. Критикувала позицію своїх суперників на цих виборах, які виступають проти прискореного вступу України до НАТО та ЄС. У своєму інтерв’ю для програми Fakty po Faktach Бєят говорила, що Україна «готова боротися, щоб мати справедливий мир на своїх умовах» і що Європа та США мають активніше сприяти українському мирному врегулюванню, а не просто тиснути на Київ, аби припинити війну задля російських інтересів. Вона звинувачувала президента США Трампа у спробах «за всяку ціну» завершити війну, навіть «ціною України» та закликала ЄС зберегти свої зусилля для досягнення справедливого миру.

Шимон Головня (коаліція «Третя дорога»/«Польща 2050»; 4,99% голосів у першому турі)

Спікер польського Сейму та колишній телеведучий пропонує глибшу інтеграцію з ЄС, а саме — перехід зі злотого на євро, поглиблення зв’язків із Німеччиною та Францією, а також продовження енергетичного «зеленого курсу». В економіці пропонує реформу податкової системи, підтримку малого бізнесу та підвищення соцвиплат. У соціальній політиці підтримує право на легалізацію абортів через референдум та інші соціальні свободи, заохочує активну участь громадян у прийнятті рішень державного рівня. У безпековому вимірі бачить підвищення обороноздатності Польщі у співпраці з союзниками.

Головня різко критикує проросійські наративи та підтримує допомогу Україні. У публічних виступах він критикував «яскраву нелюбов до України» як маркер потрапляння до сфери впливу Кремля. За його словами, відсторонення України від НАТО та ЄС через нерозв’язані історичні суперечки є неприйнятним, а позиція Польщі має визначатися шляхом підтримки суверенітету України. У своїй передвиборчій програмі політик декларує «відкриті двері» для біженців, зокрема збереження права на притулок і пільг для українських біженців у Польщі. Крім того, він обіцяє «максимальну допомогу Україні» й закликає продовжувати військову й економічну підтримку.

Славомир Менцен («Конфедерація»)

Кандидат від найбільш відомої праворадикальної партії у Польщі відстоює мінімальну роль держави в економіці. Основою його передвиборчої програми є пропозиція докорінної податкової реформи: єдиний «податок на доходи» 1 % замість ПДВ/ПДФО, скасування соціальних зборів, спрощення оподаткування малого бізнесу. Закликає до відновлення права на зброю, створення ринкової системи медичного страхування (як у Німеччині, з приватними фондами) та скасування безплатної вищої освіти. В соціальній політиці — категорично проти абортів і має консервативні погляди: «захищати життя й родину, не допустити “девіантів” до освіти дітей». У сфері безпеки пропагує посилений захист кордонів, нарощення оборонної індустрії, включно з реалізацією ядерної програми та максимальну обороноздатність Польщі.

Жорстко критикує міграційну політику за підтримку українців. У виступах та інтерв’ю стверджує, що Польща «витрачає на соціальні виплати для українців більше, ніж вони платять податків». Поставив під сумнів виплати «800+» біженцям і забезпечення українських дітей освітніми чи медичними послугами з польського бюджету. Також каже, що українці ставляться до Польщі «як до лохів». Критикував «зелений курс ЄС» за те, що він нібито ставить польських аграріїв у нерівні умови «несправедливої конкуренції» з Україною, оскільки українські аграрії мають менше обмежень на експорт своєї продукції до ЄС. У галузі військової політики Менцен виступає проти участі Польщі у війні — говорив, що у миротворчих місіях потрібна участь лише нейтральних держав, а «Польща має залишатися в тилу і [займатись] логістичним забезпеченням».

Гжегож Браун («Конфедерація Корони Польської»; 6,34% голосів у першому турі)

Праворадикальний ексдепутат від «Конфедерації», якого виключили з Сейму за інцидент із загашенням менори у його залі. Він і до того потрапляв в скандали, наприклад, за своєї каденції у Європарламенті спалив прапор ЄС. Пропагує ідею «Польщі для поляків», а саме — виступає за жорстку антиміграційну політику й активний спротив ліберальним реформам. Наполягає на швидкому виході Польщі з ЄС (який має неформальну назву Polexit), скасуванні «зеленого курсу» ЄС і «повному відновленні суверенітету Польщі». Гомофоб, виступає за сувору заборону абортів задля, за його словами, «охорони життя і католицьких цінностей». У економічному вимірі пропонує різке зниження податків, скасування більшості зборів, включно з ПДВ та максимально ліберальні умови для малого бізнесу.

Браун виступає проти будь-якої подальшої допомоги Україні та пропонує «нове дихання» у стосунках із Росією. Говорив, що Польща не повинна надавати військову допомогу для чужих воєн, і протистоїть залученню польських військових у ймовірній миротворчій місії в Україні. Також відкидає ідеї створення загальноєвропейської армії. Політик стверджував, що нормалізація відносин Польщі з Росією є «наріжним каменем польської безпеки». Пропонує відновити польський ВПК із «національним командуванням».

Мачей Мачяк («Рух добробуту і миру»; 0,19% голосів у першому турі)

Позиціює себе як противника великого капіталу, виступаючи за обмеження його впливу шляхом підвищення податків для великих корпорацій. Він також підтримує розширення пенсійного забезпечення та соціальних програм. У зовнішній політиці Мачяк декларує пацифізм, висловлюючи захоплення політикою Китаю, вважаючи її «ідеальною», а також позитивно оцінює Росію та особливо Угорщину під керівництвом Віктора Орбана, яку вважає моделлю для наслідування. Мачяк також висловлює симпатію до президента Росії Володимира Путіна, хоча заперечує звинувачення в русофільстві.

Мачяк неодноразово висловлював проросійські погляди, що викликало критику з боку польських медіа та громадськості. До прикладу, протягом кампанії під час інтерв’ю на ютуб-каналі Kanal Zero, коли журналіст і політик Кшиштоф Становський запитав його про захоплення Путіним, Мачяк відповів: «А як не захоплюватися тим, хто демонструє винятковий опір?». Після цих слів ведучий припинив ефір, що спричинило резонанс у польських медіа. Зокрема, прихильники Мачяка звинуватили ведучого в цензурі та розповідали про «репресивну Європу», яка нібито «затуляє рота» кандидатам за мирні ініціативи щодо Росії, як повідомляє Demagog. Його участь у виборах привернула увагу до існування таких настроїв у польському суспільстві, хоча його вплив на загальний політичний курс країни є обмеженим.

Яким буде другий тур виборів: підказки з передвиборчої кампанії

І Тшасковський, і Навроцький використовують адмінресурс на цих виборах, який вони отримали на своїх посадах у державних інституціях. За словами Попович, мер Варшави використовує не лише свій статус у столиці, а й адмінресурс усієї урядової партії. За її словами, зокрема, попри позитивні зміни у статусі суспільного мовника Польщі TVP, все одно можна простежити певні тенденції на користь Тшасковського у його мовленні на тему передвиборчої кампанії. Це підтверджує моніторинг інформаційних програм, який під час кампанії провела Національна рада з питань телебачення і радіомовлення (KRRiT).

Так само і Навроцький, хоч його ресурс у межах Інституту національної пам’яті і є більш обмеженим, все одно його використовує, зокрема через філії Інституту. Як показують численні матеріали Gazeta Wyborcza, Навроцький використовує свою афіліацію з Інститутом у різний спосіб, починаючи від особистого брендингу його проєктів і сягаючи поїздок лімузином, який належить ІНП, на виборчі зустрічі. Як говорить Попович, це — продовження традиції, коли Інститут повністю підтримує кандидата від «ПіС».

Експерт із питань дезінформації, викладач Університету SWPS Міхал Вензель нагадує про те, як у кампанії низки кандидатів було використано тему Волинської трагедії. Наприклад, він як голова ІНП спробував саботувати проведення ексгумації польських жертв тих подій на території України. Політик неодноразово стверджував, що цього ніколи не станеться, бо Україна сповільнює процес.

Попович також радить звернути увагу на риторику двох інших кандидатів, які не потрапили до другого туру, а саме — Славомира Менцена та Ґжеґожа Брауна, оскільки, на її думку, саме за голоси їх прихильників буде боротися Навроцький.

За словами оглядачки, це — тривожний сигнал, оскільки й Браун, і Менцен вдавалися до антиукраїнської риторики, що продовжилося вже після оголошення результатів першого туру. Попович також пояснює, що ще одним пунктом зближення риторики цих трьох політиків є роз’ятрення історичної травми навколо Волинської трагедії із відверто антиукраїнським характером. А 22 травня між Навроцьким і Менценом відбулася зустріч, яку транслювали наживо в інтернеті. На ній Навроцький підписав вищезгадану декларацію з вісьмома постулатами Менцена в обмін на його підтримку в другому турі. Зокрема, серед них ідеться про те, що Менцен (а тепер уже й Навроцький) «ніколи не відправив би польські війська на територію України» та «ніколи не ратифікував би угоду про вступ України до НАТО».

Оглядачка також класифікує Брауна як політика, який є «яскравим прикладом зв’язків із росіянами, який їздив до Москви, фотографувався з російським журналістом, який був видворений із Польщі та звинувачений у шпигунстві на користь Росії» тощо. Попович також згадує ще одного кандидата, який набрав недостатню кількість голосів у першому турі — Мачея Мачяка, який відкрито у передвиборчій кампанії захоплювався Володимиром Путіним. При цьому польські експерти кажуть, що доказів його безпосереднього зв’язку з Росією немає.

Попович додає, що кілька років тому такі пропутінські погляди були нетиповими для польської політики, і така концентрація кандидатів на президентське крісло, яка використовує проросійську риторику, повинна насторожувати. Міхал Вензель має подібну думку: «У попередні роки ми фактично не бачили таких проросійських наративів у контексті президентських виборів. Менше їх було і перед минулими парламентськими виборами». Пояснює він це, зокрема, даними соцопитувань, згідно з якими підтримка поляками українців знижується. У дослідженні Центру Мірошевського можна побачити, що погіршилося не лише ставлення поляків до українців, але й підтримка подальшої участі Польщі у відбудові України та навіть надання подальшої допомоги Україні.

Характеризуючи кампанію загалом, Вензель також виокремив одну важливу, на його думку, тенденцію — відсутність у риториці кандидатів на цих виборах відповідей на тему польсько-українських економічних відносин, чого було багато на парламентських виборах 2023 року через протести фермерів. «У цій кампанії ця тема взагалі не з’являється. Спорадично, епізодично — але вона не викликає особливого резонансу». Натомість головною темою цієї передвиборчої кампанії, за словами фахівця, є бачення безпекової політики Польщі:

«Вони (кандидати) по-різному позиціюють Польщу в цій системі безпеки та шукають підтримки цієї безпеки деінде. Дехто каже: “Діймо разом із Європою”. Це центристи та ліві. Інші кажуть: “Діймо разом зі Сполученими Штатами”. Треті кажуть: “Нумо озброюватися, тому що ми не можемо ні на кого розраховувати”. І це, звичайно, пов’язано з війною, тому що це тема кампанії, яка викликана тим, що по той бік східного кордону йде війна. Але ні Росія, ні Україна не є центральними фігурами в цій кампанії. Тобто ніхто, окрім одного з кандидатів, фактично не ставить під сумнів роль Росії як агресорки, а України як жертви».

Зокрема тому фахівець радить усе ж розрізняти риторику Брауна та Мачяка, оскільки, на його думку, якщо Мачяк повторює кремлівські наративи, то Браун має антиукраїнську риторику, яка не завжди є синхронізованою з Росією: «Він просто ставиться до Росії як до слона в кімнаті, як до елемента, який не можна викреслити з дискусії. Кандидатура Мачяка відрізняється від інших тим, що його наратив відповідає тому, що влада Росії поширює на своїх каналах, і це, на мій погляд, досить цікава відмінність».

Дезінформація у передвиборчій кампанії

Як розповідає Катажина Бонкович, польська комунікаційниця та медіазнавчиня, що викладає в Університеті SWPS і раніше працювала у державній Комісії досліджень російських і білоруських впливів у Польщі, вся президентська кампанія є дуже емоційним видовищем, тому і створює сприятливий ґрунт для впровадження дезінформаційних наративів.

«Польща — не єдина країна, де створюються такі наративи, оскільки творці дезінформації найбільше зацікавлені у створенні інформаційного хаосу, довгостроковим наслідком якого може стати дезінтеграція ЄС… Те, що найбільше цікавить Росію, — це послабити ЄС і зробити його партнером, неготовим вести переговори з лідерами таких країн як Росія, Китай чи США… Тому тему дезінформації слід розглядати в ширшому контексті, а не зводити лише до зв’язків Польща — Росія — Україна, оскільки ця павутина впливу має багато шарів і є набагато складнішою», — каже експертка.

За інформацією зі звіту Poland: Country Election Risk Assessment 2025 від FIMI Response Team, Польща входить до трійки країн ЄС, що зазнають постійних атак російської дезінформації, разом із Францією та Німеччиною. За словами авторів документу, геополітична напруга, активність внутрішніх радикальних груп і розкол у польському суспільстві створюють ідеальні умови для інформаційної маніпуляції. Для саботажу цьогорічних президентських виборів, за повідомленням аналітиків, було проведено низку окремих дезінформаційних кампаній.

У рамках кампанії Ghostwriter, що її проводили з 2020 по 2023 рік, різні білоруські та російські актори (хакери й інші люди, дотичні до процесу) займалися зламом акаунтів польських політиків у соцмережах і зливали таємні урядові документи через платформи на кшталт Poufna Rozmowa, що являє собою однойменні сайт, телеграм-канал, сторінку в VK та яндекс-чат, які досі є активними. Ці злиті матеріали використовували деякі політики у виборчій кампанії, посилюючи внутрішню поляризацію.

У рамках кампанії Doppelganger, яку було розпочато у 2024 році, було створено фейкові сторінки, що імітують відомі медіа — у польському випадку це видання Polityka, PAP або Polskie Radio. На цих фейкових сторінках просувають вигідні Кремлю тези. Крім того, йдеться не лише про сайти, а і профілі у соцмережах. Згідно зі звітом, ключовими темами матеріалів на таких сторінках, спрямованих на польську аудиторію, є інформація проти ЄС, а також дописи антиукраїнського, антиурядового й антиамериканського характеру. Зокрема, у них критикують «зелений курс» ЄС, зображують Україну як паразита на грошах і ресурсах Польщі, маніпулюють недоліками економічної та соціальної політики уряду Туска, додатково пропагують ідею нейтралітету Польщі та її відмови від подальшого надання допомоги Україні. У рамках цієї кампанії також відбувається масове створення несправжніх акаунтів у соцмережах, замаскованих під жителів країни, щоб зімітувати високу активність на фейкових сторінках медіа задля подальшого їх просування алгоритмами соцмереж.

Operation Overload, також відома як Matryoshka, використовує натомість масове поширення фейкових новин із вигаданими джерелами або з використанням несправжніх сторінок відомих медіа, щоб змусити журналістів і фактчекерів витрачати ресурси на перевірку фейків, гальмуючи їхню роботу. Журналістів можуть тегати у дописах у соцмережах або писати їм в особистих повідомленнях із подібними запитами. Крім цього, автори звіту пишуть, що російські куратори пропонують виплати розміром чотири тисячі євро через даркнет за поширення російських наративів серед польських виборців.

У підсумку, за повідомленням дослідників, російська дезінформація у Польщі — високотехнологічна та гібридна, поєднує онлайн- і офлайн-засоби, адаптується під локальний польський контекст, розпалює історичні образи, а також використовує анонімність і «локальні обличчя» для легітимізації своїх тез.

Якщо звіт FIMI Response Team описує більш загальні інструменти, які використовує російська пропаганда, щоб зірвати вибори в Польщі, то щотижневий моніторинг польських фактчекерів із громадської організації Demagog показує приклади використання кандидатами дезінформації в кампанії та тенденції російської дезінформації у Польщі, пов’язаної з виборами.

У розпалі кампанії проросійські актори, згідно з результатами цього моніторингу, регулярно поширювали антиукраїнську дезінформацію з фейками та маніпуляціями, часто з метою підсилення подібної риторики кандидатів, як-от у випадку із гештегом #StopUkrainizacjiPolski, який створив Браун і який згодом підхопили проросійські акаунти. Наприклад, один із фейків, поширюваних у соцмережі Х, мав вигляд листа, який нібито свідчить про те, що Польща відправляє в Україну солдатів. Однак ці повідомлення було спростовано Оперативним командуванням Збройних сил Польщі, які повідомили, що йдеться про кількох солдатів польської армії, що роками перебували в Україні для охорони посольства та візитів представників польської влади.

Відповідні акаунти, які класифіковані Demagog як проросійські, також регулярно поширювали образи в бік українців, зневажливо називаючи українських біженців у Польщі «українськими чурками», які несуть небезпеку країні. Зеленського вони називають «бандерівським терористом». Ці акаунти також лякають тим, що Україна спричинить розпад Польщі через те, що у Польщі нібито хочуть зробити українську державною мовою. У хід ішли також конспірологічні теорії, як-от про «єврейську світову змову», частиною якої нібито теж є Україна. Ці акаунти також поширюють тези про те, що буцімто Україна є агресоркою у війні. Відповідні дописи, згідно з результатами моніторингу, набирали більш ніж 500 тисяч переглядів у Х.

Телеграм та інші

У Польщі телеграм не є настільки популярним, як в Україні, але, як показували попередні дослідження «ДМ», месенджер приваблює прихильників теорій змов і певних маргінальних течій, які є частиною електорату вигідних Росії кандидатів. Утім, серед фахівців думки щодо впливу через телеграм у Польщі розділилися.

Міхал Вензель говорить, що телеграм не є популярним, а наративи, які поширюють там, не є присутніми у більш популярних польськомовних медіа. Особливо це стосується тези про нечесність виборів, яку просувають проаналізовані «ДМ» телеграм-канали. Але в реальності польське суспільство не має претензій щодо чесності виборчого процесу.

«Загальне відчуття таке, що є широкий набір кандидатів, які представляють різні настрої, погляди, політичні течії. Ну, а виборці можуть обирати з-поміж них за чесною процедурою, а решта — це вже виборча кампанія, хто більше відповідає потребам конкретних груп виборців», — каже Вензель.

Ольга Попович згодна, що телеграм не є поширеним у Польщі та радить звернути увагу на тікток, ютуб, фейсбук та Х, а також окремі сайти, які, за її словами, регулярно поширюють антиукраїнську риторику. Утім, вона не виключає того, що вплив цього месенджера у Польщі може зрости:

«З такою великою кількістю українців в Польщі, які користуються телеграмом, які контактують зі своїми польськими колегами (я говорю перш за все про молодь, яка активно використовує телеграм і яка може заохотити своїх польських друзів до використання цього ресурсу), є небезпека, що польськомовний контент [у цьому месенджері] буде більше поширюватися на польськомовного читача».

«ДМ» знайшов у телеграм-каналах своєї сталої вибірки для моніторингу російської пропаганди в месенджері повідомлення, які не лише дискредитують усіх головних кандидатів, окрім тих, які висловлюють проросійську риторику, а й загалом мають на меті дискредитувати виборчий процес у Польщі.

У каналі Siostry Jasnowidzki з авдиторією більш ніж 13 тисяч підписників уже після першого туру виборів було розміщено відео про те, що Тшасковський разом із Туском нібито хочуть установити у Польщі диктатуру у випадку перемоги першого у другому турі, додаючи такий підпис: «Поки лемінги сміялися, а скоро будуть плакати, тому що евакуюватися буде занадто пізно».

За день до виборів канал Niezależny dziennik polityczny з авдиторією більш ніж 12 тисяч підписників поширював інформацію про те, що було оприлюднено особисте листування Тшасковського, де той нібито просить наркотичні речовини. Той же канал за місяць до виборів опублікував довгу статтю під назвою «Приходить Тшасковський, приходить гендер», у якому лякають звичайними для правих популістів тезами. На тому ж каналі у березні поширювали й антисемітські дописи, зокрема з тіктоку, в яких ішлося, що мер Варшави нібито є кандидатом, якого підтримує «світова єврейська змова» та ціллю якого є насамперед ширші права єврейської громади в країні.

Відповідні канали також змальовували Магдалену Бєят і Шимона Головню як кандидатів, що виступають проти «польської національної ідеї», та засуджували виборців, які проголосували за цих політиків у першому турі виборів. Наприклад, у дописі після його результатів на каналі Niezależny dziennik polityczny були посилання на телевізійний коментар радника нинішнього президента Польщі Анджея Дуди Анджея Зибертовича, у якому він стверджує, що ті, хто проголосував за Тшасковського, Бєят і Головню, «відмовилися від своєї польськості». Автори цих каналів також намагаються створити враження, ніби цим кандидатам все одно на польську безпеку, протиставляючи їх правим політикам, навіть попри низку заяв на тему безпекової політики з боку Бєят, Головні та Тшасковського.

Натомість ці ж телеграм-канали з вибірки малюють Навроцького як успішного кандидата — вони вибірково згадують його або в дописах проти Тшасковського, або у коментарях політологів та експертів, які говорять, що кампанія кандидата від «ПіС» є більш продуманою. У квітні на одному з них навіть проставляли двох кандидатів — у відповідному дописі використали відео, де на одному його боці показують репортаж із поваленням радянських пам’ятників у рамках реалізації ініціативи Навроцького на посаді голови ІНП, а на іншому — як з однієї з вулиць Варшави знімають знак «вул. Качинського» та вішають знак «вул. Армії Людової». Автори допису додали: «Щодня до виборів я буду нагадувати вам про це. Навроцький бореться з комунізмом, а Тшасковський — дитина комунізму. Один валить кацапські пам’ятники, а інший відновлює пам’ять про кацапів. 18 травня всі йдемо на вибори!». Втім у березні той же канал висміював інтерв’ю Навроцького, де кандидат каже, що Польща повинна розірвати дипломатичні стосунки з Росією.

Польськомовні телеграм-канали з вибірки ще більш позитивно змальовують Менцена та Брауна, виставляючи їхні слова або дії як правильні, а самих політиків — як жертв «української пропаганди». Наприклад, в одному з дописів за кілька днів до першого туру виборів було оприлюднено відео, де невідомі «українці» нібито погрожують Менцену судом за «образливі слова про українську історію та українських героїв», а також, за словами авторів допису, вихваляються, що їх у Польщі сотні тисяч і вони зроблять все, щоб він не став президентом. «Сам Менцен говорить, що вже повідомив відповідні служби про те, що отримує погрози, але їхні автори досі не знайдені. У нього також є послання до українців із погрозами на його адресу: “Замість того, щоб погрожувати дітям, ідіть на фронт”», — ідеться у дописі.

У квітні ж адміністратори цих каналів стверджували, що до Менцена на виборчі зібрання нібито приходить більше людей, ніж на заходи інших кандидатів, а його нібито почав підтримувати нинішній президент держави (Анджей Дуда публічно не підтримав жодного кандидата на цих виборах, однак був присутнім на зібранні однопартійця Навроцького).

Ці ж канали активно поширюють ютуб-відео та слова Брауна, а канал Ocalić życie з авдиторією більш ніж 40 тисяч підписників регулярно публікував дописи на підтримку Брауна, створюючи враження його масової популярності та змови проти нього. Наприклад, в одному з дописів каналу пишуть наступне:

«Як і в усіх інтернет-опитуваннях, перемагає Браун. Тоді як у всіх опитуваннях на телебаченні, замовлених партією та їхнім приватним телебаченням, перемагає той, хто замовляє ці опитування. Для мене всі опитування повинні бути заборонені, це звичайнісінька маніпуляція. Нехай 5 мільйонів не визначилися тільки тому, що згідно з опитуваннями їхній кандидат не має шансів. Таким чином, кілька мільйонів поляків обирають не свого кандидата, і з двох зол вибирають менше. Перед таким засліпленням застерігаю людей, щоб вони не були заручниками опитувань, тому що опитування на цей момент існують не для того, щоб показати реальну підтримку, а для того, щоб створити певну точку зору. Тут не можна керуватися опитуваннями!».

Натомість ці канали значно менше згадували Мачея Мачяка, лише рідко поширюючи його інтерв’ю різним польським медіа.

Значно більше уваги телеграм-канали приділили тезі про те, що виборами у Польщі маніпулюють, а сама країна перетворилася на failed state, оскільки всі кандидати нібито є поганими, полякам немає з кого обирати, а влада буцімто вдається до зниження цін на головні споживчі продукти у рамках передвиборчої агітації. Пропагандисти в польськомовному сегменті намагаються довести: ці вибори є фарсом, а результати є заздалегідь визначеними. Niezależny dziennik polityczny навіть публікував інформацію про процедуру «виборчого протесту» в польському праві, яку використовують як знак незгоди з результатом виборів, із детальним описом усіх кроків. Мовляв, якщо що, то є й така опція.

Не мовчали на тему цих виборів й російськомовні телеграм-канали, що поширюють проросійську риторику. Зокрема, на каналі з авдиторією більш ніж 150 тисяч підписників після першого туру виборів написали, що хоча між Тшасковським і Навроцьким «досить багато відмінностей, у плані русофобії вони дуже схожі. Протягом усієї кампанії Тшасковський і Навроцький намагалися довести виборцям, що кожен є більшим ворогом Росії, ніж конкурент». Крім того, інші телеграм-канали вибірки представляють політичну ситуацію у Польщі драматичною для України та двосторонніх українсько-польських відносин, вириваючи з контексту слова кандидатів про або проти українців. Пропагандисти констатують: навіть позиція Тшасковського є жорсткою щодо України.

Це — лише частина того, що російська пропаганда писала про ці вибори, однак ці приклади показують, наскільки ця пропаганда може поєднувати суперечливі наративи та бути спрямованою на кардинально різні політичні табори.

Чи готова Польща до ефективної боротьби з дезінформацією

Ольга Попович каже, що доволі важко однозначно відповісти на питання про те, яка частка польського суспільства недобачає російських впливів, а яка звертає на них увагу:

«Але коли ми почитаємо польські медіа, коли ми звернемо увагу на медійний дискурс, то все ж таки в ньому говориться про те, що Росія намагається використати політичну сцену в Польщі та має вплив чи безпосередні зв’язки з польськими політиками. Що вона використовує свою інформаційну війну на території Польщі, використовує засоби цієї війни — дезінформацію, пропаганду… Для їх поширення вона використовує своїх прямих агентів».

Основні зміни, на думку експертки, відбулися після 2014 року — саме з того часу у польському медійному просторі з’явилося більше матеріалів про ймовірний російський вплив на польську політику. Саме тоді також з’явилося багато громадських організацій, які займаються боротьбою з дезінформацією у Польщі. Тому стверджувати, що в Польщі цього не помічають, за її словами, не буде до кінця правдою.

Однак усе ж у цьому питанні серед експертів є певний дисонанс. Попович наводить кілька прикладів цього, зокрема експертний дискурс навколо партії «Конфедерація» та Славомира Менцена:

«Якщо аналізувати їхній дискурс, то в них теж дуже багато наративів, які, скажемо дипломатично, відображають російську точку зору. І [є] теж велика частина польських експертів, яка говорить про російські впливи, водночас каже, що все ж таки “Конфедерація” — це типово польська партія. Що це просто збіг наративів, тому що вони подобаються правому електорату. Водночас, наприклад, під час протестів фермерів, а потім перевізників і блокування українського кордону, “Конфедерація” очолювала їх у політичному аспекті та підтримувала це блокування. Тоді багато польських експертів говорили, що можна простежити десь російські впливи, російські зв’язки з партією, навіть не ключовими її лідерами, а місцевими, які займалися цими протестами. Хтось бізнес мав із російськими колегами серед перевізників, наприклад, і тому був зацікавлений, а відповідно міг мати крім бізнесу і контакт із російськими службами, які були би зацікавлені в організації протестів».

Така обережність у словах має причини, каже Попович. «Довести ці зв’язки не завжди просто, не завжди це можна зробити відповідно до законодавства та відповідально. Тому дуже часто [тут] не роблять гучних заяв, прямих звинувачень, аби не наразитися на відповідні судові позови, які конкретна людина чи конкретна політична сила може виграти, тому що, повторюсь, іноді дуже важко довести ці зв’язки в судовому порядку», — пояснює вона.

Польські фахівці, які займаються дезінформацією, радять чітко розрізняти, якого походження вона є. Як говорить Бонкович, не можна приписувати дезінформацію навколо виборів лише Росії чи Білорусі, однак це ті країни, чиї наративи часто поділяють інші творці дезінформації. Вензель також стверджує, що взагалі не вживав би в цьому контексті словосполучення «російська дезінформація», а радше говорив би про певні проросійські чи антиукраїнські наративи.

«Насправді ми не в змозі зараз сказати, хто з кандидатів, які беруть участь у виборах, є певним агентом, який поширює інформацію, надану, наприклад, російською стороною. І наскільки їхні заяви відображають їхню власну позицію… Є такі звинувачення, але ми не маємо доказів цього».

Бонкович додає, що Польща досить добре підготовлена інституційно та операційно до протидії дезінформації, однак не завжди всі ланки цієї мережі використовуються достатньо та працюють відповідно. «У нас є і дослідницькі центри, й організації, що займаються фактчекінгом, і неурядові організації, а також установи, які запобігають дезінформації в рамках своєї комунікаційної роботи. Однак нам потрібно набагато більше співпраці та координації в цій сфері, щоб зробити ефект більш помітним», — каже Бонкович.

Міхал Вензель каже, що інститути громадянського суспільства та громадськість Польщі загалом готові до протидії дезінформації, особливо з боку Росії, оскільки вони просто не вірять їй:

«Навіть коли такий контент з’являється в публічному просторі, він не набирає популярності, не розповсюджується. Люди в це не вірять. Найкращим доказом цього є те, що кандидат, який якраз повторює риторику Кремля, набрав менш як 1% підтримки. Тобто, фактично, його не існує взагалі. Це відрізняється від ситуації в сусідніх країнах. Опитування показують, що такий проросійський контент набагато популярніший, наприклад, в Угорщині чи Словаччині. Громадськість у них більш готова погоджуватися з ними, вірити їм і вважати їх правильними. Однак ситуація в Польщі є іншою».

Вензель пояснює це тим, що існують різні історичні передумови, які означають, що проросійський контент апріорі розглядається як вираження російської пропаганди. «[Польське] суспільство має різний особистий досвід, і цей особистий досвід із перших рук, із других рук, із другого покоління, з третього покоління означає, що така дезінформація просто працює набагато гірше в Польщі, ніж в інших країнах регіону». Однак це, на його думку, не означає, що антиукраїнські наративи не працюють, оскільки це — окремий вид дезінформації, який спирається не лише на те, що говорить Росія, а й на особистий досвід і ставлення поляків до українців зараз і в минулому.