In English

Якщо ви заходили на YouTube пропагандиста Анатолія Шарія ще до повномасштабного вторгнення Росії, на головній сторінці акаунту одразу самовідтворювалося відео не власника каналу, а відеопривітання американського кінорежисера Олівера Стоуна, який оксамитовим голосом усіляко нахвалював блогера. «Ви змогли домогтися правди в журналістиці та правди щодо ситуації в Україні… Я бажаю вам удачі у боротьбі за правду та бажаю принести світло у світ», — натхненно зичив кінорежисер, який, окрім документальних фільмів, відомий також фразою «Я нічого не знав про Україну, поки не поспілкувався з Путіним. І тоді я дізнався більше». Олівер Стоун і до цього славився сильною антиамериканською позицією, яка врешті стала співзвучною з пропагандистськими наративами Росії. Тож блогер і режисер легко порозумілися. Згодом Шарій так захопився ідеєю самоствердження коштом селебрітіз, що виклав іще два подібних відео, на яких мотиваційний тренер Нік Вуйчич і боксер Майк Тайсон шлють респект за його блоги та «відвагу». Детальніше ми писали про це тут. Подібні відеоповідомлення — ні що інше як маркетинговий трюк, коли через певний сервіс будь-хто охочий може звернутися до відомої персони, сплатити певну суму й отримати відеопривітання з нагоди дня народження, кар’єрного успіху чи з приводу інших здобутків. Приміром, клавішник рок-гурту Bon Jovi готовий зробити це за $300, а Драко Малфой із «Гаррі Поттера» — за $600. Шарій, імовірно, скористався б і їх послугами також, але щось пішло не так. Стався публічний скандал щодо підтримки політичних амбіцій блогера, і Нік Вуйчич заявив, що не знав, що пропагандист позиціюватиме відео як схвалення власної політичної діяльності та попросив його видалити матеріал. Через залучення знаменитостей Шарій намагався довести своїй аудиторії, що його знають найвідоміші інфлюенсери світу — і не просто знають, а схвалюють те, чим він займається. Не будуть же імениті боксери, режисери та мотиваційні спікери обманювати. Маніпулюючи та закликаючи до авторитету відомих людей, пропагандист намагався легітимізувати ті наративи, які він просував у своїх роликах, та продемонструвати, що селебрітіз нібито також поділяють його погляди. У цій статті розглядаємо, як російський агітпроп користується тактикою апелювання до авторитету та наскільки це небезпечно.

Апелювання до авторитету — один із класичних методів пропагандистських маніпуляцій, коли хтось використовує авторитет, репутацію чи досвід особи чи джерела як єдину чи основну причину для підтримки свого аргументу, при цьому не надаючи жодних інших доказів чи міркувань. Люди часто захоплюються та довіряють думці знаменитостей, тому позиція останніх може сильно впливати на сприйняття громадськості. Агітпроп дуже часто апелює до знаменитостей або відомих громадських діячів для зміцнення своїх політичних позицій. Приміром, у СРСР взяли на озброєння цитату В. Маяковського «Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин». «Безсумнівний» авторитет радянського вождя та радянського поета мали надихати опановувати російську та в перспективі популяризувати комуністичне вчення. Нині ж пропагандисти вмовляють: «Ви повинні отримати російський паспорт, тому що так зробив Жерар Депардьє», або «Україна мусить піти на територіальні поступки, навіть американський дипломат і стратег Генрі Кіссінджер запевняє, що інших варіантів немає».

Окрім знаменитостей, пропагандисти апелюють до думки людей із високим соціальним статусом і повноваженнями. За їх задумом, звання «колишній працівник американських спецслужб», «відомий європейський політик», «знаменитий західний інтелектуал» чи «ексчлен Європарламенту» підвищують позитивне сприйняття джерела. А якщо ще вжити заповітне слово «західний», «американський» чи «європейський» — мовляв, «правда» звучить із боку табору опонентів, а вороги визнають правоту росіян — то читач чи глядач навряд чи помітить лихе. Він навряд чи буде перевіряти інформацію про «експерта» в незалежних джерелах і не стане шукати його акаунту в соцмережах. Навряд чи буде з’ясовувати, хто ж цей «відомий євродепутат», який бідкався, що канали пулу Медведчука зазнають нападів із боку екстремістів і обіцяв розібратися з цим питанням, чи хто ж цей «італійський політик» (ні, йдеться не про Берлусконі), який регулярно відвідує окупований Крим і заявляє про карколомний економічний розвиток анексованого півострова.

За логікою пропагандистів, авторитетна особа завжди непомильно права, незалежно від контексту, якості її аргументації чи можливості альтернативних поглядів. За їх задумом, авторитет має гарантувати неупередженість тези, яку висуває агітпроп. Ця тактика є небезпечною через те, що людина перестає мислити критично та втрачає здатність незалежно оцінювати наявну проблему, зіставляти інші точки зору, позбавляючи бажання ставити під сумнів або оскаржувати твердження авторитетної фігури. Іншими словами, «авторитетна особа» може змусити вас прийняти неправдиву, оманливу або застарілу інформацію на основі припущення, що ця особа знає найкраще або має доступ до «правди». Авторитет, який висловлюється з приводу певної події чи явища, покликаний легітимізувати інтерпретації. Якщо відомий актор чи громадський діяч озвучує маргінальні уявлення, то, можливо, вони не такі вже й маргінальні — ось до чого підводить нас агітпроп. Він створює хибне враження напускного «консенсусу»: світова зірка говорить від імені здорового глузду, тоді як владні еліти приховують достовірну інформацію.

Ларс фон Трієр: життя росіян також мають значення

У серпні 2023 року данський режисер Ларс фон Трієр засудив рішення Данії передати Україні винищувачі F-16, оприлюднивши відповідну заяву на своїй інстаграм-сторінці. Коментуючи знімки прем’єр-міністерки країни Метте Фредеріксен у кабіні винищувача F-16, він написав, що «Життя росіян також мають значення», апелюючи до слогана руху антирасистських активістів «Black Lives Matter», які борються проти насильства й дискримінації темношкірого населення. Аргументація фон Трієра базується на викривленій логіці: росіяни — потерпіла сторона війни, допомога Україні лише продовжує війну, а не наближає її завершення. Цією заявою режисер став на бік перверсивної версії росіян: якщо не давати українцям західну зброю — вони швидше капітулюють і війна закінчиться, а якщо надати — постраждають «невинні росіяни». Пропагандистські пабліки миттєво розповсюдили цей пост, протрактувавши його так, що «прогресивні» данці засуджують мілітаристську політику власного уряду й застерігають від передавання Україні літаків.

Пропагандистка Маргарита Симоньян показово зреагувала на пост фон Трієра: «Так і до “Життя Донбасу теж має значення” недалеко. А це ламає весь наратив про причини війни. Якщо кожен великий режисер почне рота відкривати, ніякого наративу не настарчиш!».

Роджер Уотерс: Путін — «не більший бандит», ніж західні лідери

У серпні 2022 року один із засновників гурту Pink Floyd британський музикант Роджер Уотерс виступив перед Радою Безпеки ООН на запрошення Росії. Він почав свій виступ із того, що «вторгнення Російської Федерації в Україну було незаконним. Я засуджую його рішуче». Але далі він заговорив про те, що Росія виправдано напала на Україну з низки причин. Музикант висловився на захист Путіна: той пропонував Заходу спільно будувати систему безпеки, але був відкинутий, і додав, що Путін «не більший бандит», ніж західні лідери. До того Уотерс висловлювався так само у відкритому листі Путіну та інших публічних виступах.

Агітпроп не забарився із реакцією: «Користувачі американського сегмента соціальної мережі Twitter підтримали одного із засновників британського гурту Pink Floyd Роджера Уотерса, який заявив, що саме розширення НАТО спровокувало українську кризу... Уотерс влучив у яблучко. Президент РФ Володимир Путін попереджав про кризу... Уотерс влучив у яблучко. Президент РФ Володимир Путін попереджав про розмістити в Україні пускові установки малої та середньої дальності». Посол Росії в ООН Василь Небензя у своєму коментарі проігнорував заяву Уотерса про незаконність вторгнення та похвалив музиканта за «точний аналіз подій».

«В ООН Роджер Уотерс зносить “стіну” брехні, зведену Заходом. Сяй, божевільний діаманте!», — написав заступник голови російської Ради безпеки Дмитро Медведєв у своєму англомовному Twitter, маючи на увазі альбом Pink Floyd «The Wall» та пісню «Shine On You Crazy Diamond» з альбому «Wish You Were Here».

Ноам Хомський: Росія — «гуманний агресор»

Ноам Хомський — американський лінгвіст, філософ і політичний активіст. Останніми роками потрапляє у рунет через свою критику США та виправдання війни проти України. Хомський виступив проти західної цензури російських ЗМІ (наприклад, блокування Russia Today), стверджуючи, що навіть під час холодної війни американці не мали настільки обмеженого доступу до новин з «іншого боку», як сьогодні. Він також порівняв війну проти України з війною у В’єтнамі та Іраку, критикуючи «сліпоту» Вашингтона в питаннях Глобального Півдня — останній не бачить різниці між зовнішньою політикою Америки та Росії, а тому виступає проти санкцій стосовно Росії. Агітпроп полюбляє тиражувати вигідні росіянам тези американського лінгвіста, називаючи його «найбільш цитованим у світі вченим у 1980-х». Приміром, у травні 2023 року Хомський заявив, що Росія діє більш гуманно, ніж США в Іраку: «Погляньте на жертви. Все, що я знаю, це офіційні цифри... офіційні цифри ООН — близько 8000 жертв серед цивільного населення [України]. Скільки жертв серед цивільного населення було, коли США та Великобританія напали на Ірак? Коли США та Великобританія громили Багдад на шматки, чи відвідували Багдад якісь іноземні лідери? Ні, тому що, коли США та Великобританія розпочинають війну, вони йдуть у яремну вену. Вони руйнують все: зв’язок, транспорт, енергію, шок і трепет — все, що змушує суспільство функціонувати»

Агітпроп екзальтовано реагує на подібні заяви. Приміром, українофоб Захар Прилєпін назвав цю позицію «одиноким голосом розуму». Як зазначає пропагандист, хоча батько Хомського народився на території сучасної України, світогляд філософа далекий від «модного нині на Заході обожнювання всього українського».

«Ярусский» Стівен Сіґал: Бачив сотні українських нацистів

Американський актор Стівен Сіґал із 2016 року є громадянином Росії. У 2021 році він вступив до партії «Справедлива Росія — За правду». В актора особливий «метч» із Путіним. Вони обоє народилися в 1952 році, в обох є чорні пояси в японських бойових мистецтвах: у Путіна в дзюдо, у Сіґала — в айкідо. Вони всіляко висловлюють повагу один до одного. «Я росіянин, у мене дідусь родом із Владивостока. 24 лютого я був за кордоном, але я повернувся назад до Росії, бо це мій дім», — сказав актор у серпні 2022 року.

«Зараз я знімаю документальний фільм, їжджу Донбасом, спілкуюся з українськими полоненими. Вони кажуть, що з ними поводяться гідно. Я бачив сотні нацистів. Вчення Степана Бандери в Україні дуже поширене, є сотні тисяч послідовників, які хочуть боротися та вбивати. Це доктрина, в яку вони вірять, у багатьох татуювання свастики та портрети Гітлера на тілі», — вторить він одному із наріжних каменів виправдання російської агресії.

У лютому 2023 року Путін нагородив Сіґала орденом Дружби «за великий внесок у розвиток міжнародного культурно-гуманітарного співробітництва».

Олівер Стоун

Стоун — американський кінорежисер, сценарист, продюсер художніх та історичних документальних фільмів, володар трьох «Оскарів» (останній отримав у 1989 році). Зацікавився Росією та Путіним після втечі колишнього співробітника американських спецслужб Едварда Сноудена. У спробах розібратися у шпигунському скандалі він вирушив до Росії, де інтерв’ював Володимира Путіна. У 2016 році Стоун випустив конспірологічний фільм «Україна у вогні», в якому фігурували президент Росії, «дисидент» Віктор Янукович і ексміністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Стоун в фільмі підтримує російську версію подій в Україні 2014 року, а Революцію Гідності зображує «змовою ЦРУ». У 2017 році вийшла чотирисерійна стрічка «Інтерв’ю з Путіним», за яку він, за версією пропагандистів, «зазнав обструкції з боку влади та багатьох політиків в Америці». У 2021 році вийшов фільм «Нерозказана історія України», що базується на розповідях на той час ще не звинуваченого у державній зраді колишнього нардепа проросійської партії «ОПЗЖ» Віктора Медведчука та його дружини Оксани Марченко. Загальний дух фільму відповідає ключовим наративам російської пропаганди та замовчує факти російської агресії. У фільмі теж є фрагменти інтерв’ю із Путіним.

Олівер Стоун підтримує повномасштабне вторгнення в Україну, вважає Путіна «великим лідером» і говорить, що президент Росії — «не той монстр, яким його зображує американська машина пропаганди». Російський агітпроп дуже ним дорожить, адже той «не боїться» американських спецслужб чи «критиків Путіна» та вважає його пророком-візіонером, який передбачив «СВО» ще до її початку.

Деякі мислителі, інтелектуали та селебрітіз зі США чи країн Європи, критикуючи сучасну геополітичну ситуацію, впадають у сліпий антиамериканізм та «антизахідництво». Їм видається, що все, до чого причетні Штати — порочне та приречене на занепад. Подібна критика лягає в канву російської пропаганди, яка протиставляє «велику Росію» «загниваючому Заходу». У часи Холодної війни існували люди, які жили в західних країнах і не були комуністами, але відстоювали ідеали та догми Радянського Союзу. Таких людей називали «корисними ідіотами», адже вони робили це з певних благих намірів, романтичних міркувань чи власної наївності. Ними дуже зручно користуватися. Що, власне, і робить російський агітпроп сьогодні — з одного боку, апелює до авторитетності цих «корисних ідіотів», а з іншого — цілком прагматично користується ними.