In English

Для сучасної путінської Росії, як і для її попередників — СРСР та Російської імперії, — контроль над Україною завжди був і є критично важливим для того, щоби вважатися повноцінною імперією та боротися за гегемонію у світі. Контроль може виражатися не лише у фізичному захопленні територій і земель, він може існувати у форматі «м'якої сили» — здатності держави домагатися своїх цілей завдяки привабливості власної культури, суспільно-політичних цінностей — на противагу «жорсткій силі», ґрунтованій на військовому й економічному тиску. Росія століттями насаджувала в Україні свою мову, культуру, традиції та символи. Символіка — не просто закріплені в законодавстві офіційні знаки чи звукові вираження, що позначають певну політичну ідею, а важлива складова національного самоусвідомлення та інструмент мобілізації до «війни смислів» з агресором. У цій статті детально розглянемо, як агітпроп паплюжить державні символи України та яких цілей намагається цим досягти.

Україні довелося зіткнутися зі страшною повномасштабною російською агресією, і, серед іншого, це стало каталізатором найбільш потужного й остаточного етапу декомунізації та дерусифікації, який почався у 2022 році. У відповідь російський агітпроп намагається видумувати тисячі причин, чому Україна не має права на власну державність, історію, символіку й ідентичність в цілому. Пропагандисти апелюють до нібито славетного радянського спільного минулого, так званої «дружби народів», що, за їхньою версією, існувала в СРСР. До того, що декомунізація та дерусифікація коштують українським платникам податків надто дорого та є «не на часі». Далі ми детальніше розберемо, які меседжі пропагандисти використовують для того, щоб дискредитувати українські символи. Тактика в них переважно одна — знецінення.

Тактика знецінення означає приниження або дискредитацію особи, групи людей, ідеї чи явища. Кінцева мета цієї тактики — знизити вплив об’єкта й довіру до нього. Знецінення містить надмірне підкреслення негативних аспектів або недоліків цілі, висміювання, цькування та намагання показати об’єкт і його дії абсурдними та недолугими. Знецінення може містити розповсюдження необґрунтованої або оманливої інформації, щоби посіяти сумніви та внести плутанину, завдавши шкоди репутації та легітимності жертви пропаганди.

«Український прапор придумали австрійський імператор і шведський король»

Головним меседжем російської пропаганди щодо українського синьо-жовтого прапора є те, що він нібито є плагіатом прапора австрійської землі Нижня Австрія. Для обґрунтування цього агітпроп вигадав цільний наратив, що пов'язаний із революцією в Австрійській імперії у 1848–1849 роках, до якої тоді входила Галичина. Прапор України у сучасному його вигляді з'явився справді саме тоді у Львові, правда, кольори були розташовані у зворотному порядку (жовтий згори). Пропагандисти пишуть: «Тодішній губернатор Галіції граф Франц Стадіон фон Вартгаузен уже давно домагався того, щоб його підопічні карпатороси (простою мовою — русини) відмовилися від свого природного руського суття. Він попіклувався про заміну тодішньої місцевої символіки, тобто синьо-червоного стяга, на прапор інших кольорів, які не так очевидно вказували б на історичний зв'язок австрійської провінції Галіції з геральдикою своєї праматері Росії. Для цього граф Стадіон обрав жовто-сині кольори символіки ерцгерцогства Нижня Австрія, яке було спадковим володінням керівної династії Габсбургів». Варто зауважити, що червоно-синій прапор із різним розташуванням смуг справді був у 1800–1918 роках офіційним стягом «Королівства Галичини та Лодомерії», яке об'єднувало сучасну Галичину та південно-східну частину Польщі у складі Австрійської імперії, а згодом — Австро-Угорщини. Але нічого спільного з Росією він не має. Насправді цей прапор придумала та запровадила у королівстві влада Австрійської імперії. А в Галичині ще з XV століття використовувалися сині знамена із жовтим левом — символом цієї землі, галицькі полки билися під цією символікою із німецькими хрестоносцями під Грюнвальдом у 1410 році. Прапор Нижньої Австрії справді має ті ж кольори, що й український, але синьо-жовтих прапорів у Європі та світі є безліч. Тож закиди агітпропу щодо українського стяга — це те ж саме, що звинувачувати. наприклад, Індонезію у крадіжці прапора Князівства Монако, або Румунію — стягу африканської Республіки Чад.

Російська пропаганда підкреслює, що синьо-жовтий стяг галицькі українці отримали ледь не з рук самого імператора Франца-Йосипа за вірну службу та лояльність Австрії під час революції, коли їхні сусіди угорці та поляки зі зброєю в руках виступили проти імператора. Нібито галичани були найвідданішими та найжорстокішими карателями цісаря під час придушення повстань сусідніх народів і заслужили від нього прізвисько «тирольці близького сходу», а мати Франца-Йосипа архикнягиня Софія вишила на прапорі девіз «Вірність веде до перемоги». Хоча пропагандисти забувають, що Російська імперія тоді була союзником Австрійської й активно допомогла останній збройним шляхом придушити угорське повстання у 1849 році.

Інша пропагандистська версія походження українського прапора є ще абсурднішою. Агітпроп стверджує, що наші національні кольори є плагіатом шведських, і це «запозичення» сталося нібито у 1709 році під час Полтавської битви, коли козаки гетьмана Івана Мазепи використовували кольори шведського прапора як знаки розрізнення на полі бою від козаків, що воювали у складі російської армії, адже українці тоді не мали єдиної форми визначених кольорів, як регулярні шведські чи російські війська. Потрібно пам'ятати, що ця версія містить сильну негативну конотацію, адже гетьман Мазепа в російській історіографії та пропаганді є однією з найбільш демонізованих історичних персон після Степана Бандери та вважається росіянами «зрадником».

Деякі ж пропагандисти, навпаки, приписують авторство цієї версії походження нашого прапора українцям і стверджують, що ніяких синьо-жовтих кольорів на Наддніпрянщині (у їхньому розумінні — «Малоросії») до 1914 року не існувало й вони були туди занесені австро-угорською агентурою очільника Січових стрільців Євгена Коновальця, яка вела підривну роботу в підросійській Україні. Російська пропаганда стверджує, що надалі синьо-жовті прапори використовувалися нацистськими колаборантами під час Другої світової війни та висіли разом зі стягами зі свастикою, наприкінці 1980-х років у Наддніпрянщині їх ніхто не знав і вони вдруге були «експортовані з Галичини» тощо.

«Тризуб — давньоюдейське тавро для худоби та нацистський символ»

Російський агітпроп має декілька дуже «своєрідних» пояснень походження малого Державного Герба України — Тризуба. Існує близько 30 версій, що ж означає тризуб, що дає можливість пропагандистам всіляко спекулювати на тематиці цього символу.

Одна із пропагандистських версій виголошує, що нібито український символ насправді є знаком, який використовували в Давній Русі для таврування домашньої худоби. На «підтвердження» цієї версії вони наводять цілу низку історичних маніпуляцій. Буцімто Київська Русь і тризуб як особистий символ князя Володимира Великого ведуть своє походження від Хозарського каганату, де юдаїзм був державною релігією. За версією російських маніпуляторів, тризуб є давньохозарською чи навіть давньомонгольською «тамгою», знаком влади східних «каганів», одним із яких і був князь Володимир Великий. На цьому фоні деякі пропагандисти починають розвивати різні антисемітські теорії змови, які не мають нічого спільного з реальністю. Вони намагаються виставити Київську Русь або як єврейську, або як азійсько-кочівницьку державу, тим самим демонструючи власну ксенофобію та нетерпимість за національною та релігійною ознаками.

Також агітпроп наголошує, що тризуб нібито надто сильно відрізняється від символу князя Рюрика, який правив у Новгороді, та вважається одним із засновників Давньої Русі: під час розкопок у 2008 році у Старій Ладозі (Новгородська область Росії) було знайдено печатку князя Рюрика, яка мала форму сокола, який падає на здобич, із деталізацією зовнішнього вигляду птаха. Хоча насправді, обидва символи мають однакову форму та належать до однієї культурної традиції, пропаганда намагається використовувати цю незначну різницю на доказ того, що український тризуб не має відношення до символів давньоруських князів.

До речі, сокіл як символ ще з 2014 року використовує добровольчий батальйон «Донбас», що захищає Україну у складі ЗСУ. Російський пропагандист Роман Голованов писав, що бійці Сил оборони України нібито виготовили клеймо у вигляді тризуба й «таврують» ним російських полонених.

Путінський пропагандист Володимир Корнілов висунув іншу версію походження тризуба. Згідно з нею, тризуб є «німецьким родовим знаком». На «підтвердження» цього він навів фото нібито нацистської окупаційної газети, виданої у 1942 році в Донецьку: «80 років тому нацистська окупаційна преса у Сталіно (нині Донецьк. — "ДМ") пояснювала, що тризуб став гербом нацистської України, оскільки він є “німецьким родовим знаком” і саме тому нацистська Німеччина “повернула гербу його почесне значення”. Корисно пам'ятати». Чергова спроба виставити українців нацистами або ж їхніми поплічниками. Навіть якщо наведена фотографія не є підробкою росіян, у чому є величезні сумніви, не варто забувати, що нацистська пропаганда була зразком брехні, фейків і маніпуляцій, під час Другої світової війни прагнула зробити Україну колонією Німеччини. Тому її твердженням у жодному разі не можна вірити.

Ще одна пропагандистська версія походження тризуба вказує на його нібито зв'язок із давньогрецьким богом-володарем світових вод Посейдоном, якого зображували саме з тризубом. Проводяться паралелі з острівною державою в Карибському морі Барбадосом, що також має синьо-жовтий прапор і зображений на ньому символ, який чимось нагадує український тризуб. Проте ця версія не надто поширена серед російської пропаганди.

Також агітпроп критикує Україну за відсутність офіційно затвердженого великого Державного Герба та знову порівнює з країнами, що розвиваються. Цього разу африканськими — Ефіопією та Лівією, в яких аналогічна ситуація з великим гербом. Хоча в самій Росії взагалі немає великого та малого герба — він один. Наявність чи відсутність великого герба взагалі не свідчить про жоден статус держави. У багатьох європейських країн також немає великого герба, а є тільки малий. Серед них Угорщина, Данія, Німеччина, Ірландія, Литва, Греція, Кіпр, Норвегія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Естонія тощо.

Ще одним напрямком критики є те, що тризуб не має офіційного значення й тлумачення, що існує багато версій його походження навіть усередині України: «Будьте ласкаві, але це більше схоже на параноїдальну шизофренію! Це ненормально. Ось просто уявіть собі, щоб десь у Чехії громадяни країни сперечалися між собою про те, що саме зображено на гербі їхньої держави. При цьому, кожен норовив би побачити в чеському леві щось незвичайне: "очеретяного кота", "песцеву шубу з двома лисячими хвостами" або, наприклад, "опудало ведмедя-дистрофіка"», — пише пропаганда.

Насправді ж тризуб є давнім символом князів Київської Русі. Найдавнішими артефактами з київсько-руським тризубом є цеглини Десятинної церкви в Києві (збудованої понад тисячу років тому, у 986–996 роках), а також золоті та срібні монети Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Як «знак Рюриковичів» тризуб був поширений по всіх князівствах Київської держави протягом кількох століть. Використовувався він і в період війни за незалежність України 1917–1921 років як офіційний державний герб як Української Народної Республіки, так і Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Герб України впродовж сторіч був символом українців і не має жодного стосунку до гітлерівської Німеччини та нацизму.

«Ще не вмерли Україна та Польща»

Також російська пропаганда стверджує, що гімн України нібито є плагіатом польського. Справді, «Мазурка Домбровського» була написана на 65 років раніше за український славень, і її перший рядок звучить як «Ще не вмерла Польща». Але на цьому схожості закінчуються. Польський гімн є бойовим маршем легіонів, що воювали в армії Наполеона Бонапарта, тож музичний мотив і решта тексту відрізняються від «цивільного» Гімну України доволі суттєво. Також існує версія, що автора вірша «Ще не вмерла України» Павла Чубинського на його написання надихнула сербська патріотична пісня про середньовічного короля Душана, яку виконували на спільних вечорницях студенти з цієї країни, які навчалися в Києві.

Текст «Ще не вмерла України» було написано у 1862 році, у розпал національно-визвольної боротьби слов'янських народів з імперіями, що їх пригноблювали — Російською, Австрійською та Османською, тож одні народи могли надихати інші на створення чогось схожого за словами або мелодією. Так, музика пісні «Гей, слов'яни», яка колись була гімном Югославії, схожа на ту ж «Мазурку Домбровського», а слова були написані словацьким поетом Самуелем Томашиком і перекладені майже всіма слов'янськими мовами. Гімн Ізраїлю має рядки «ще не зникла наша надія», зміст яких перегукується з початковими рядками гімнів України та Польщі. А росіяни взагалі навіть не стали змінювати музику гімну СРСР, написавши до неї новий текст.

«Тризуб — “інородний” предмет на “Батьківщині-матері”»

Агітпроп завжди вкрай болісно сприймав процес відновлення української історичної пам'яті, ревізію нашого колоніального імперського та комуністичного минулого та засудження злочинів відповідних режимів, повернення із забуття справжніх героїв України. Адже коли втрачається контроль над ідентичністю, то втрата економічного та політичного контролю над певними землями чи територіями — лише питання часу. У цій статті ми не будемо детально розглядати критику російською пропагандою процесів декомунізації та дерусифікації України в цілому, а зупинимося на одному випадку: заміні герба СРСР на український тризуб на щиті монумента «Батьківщина-мати», що розташований у Києві. Скульптура посідає 5-те місце у світі за розмірами, заввишки загалом 102 метри і важить 450 тонн. Змонтована у 1981 році як символ перемоги СРСР над нацизмом, автором є український скульптор Василь Бородай.

Потрібно зазначити, що для контролю ідентичності у країнах колишнього СРСР російською пропагандою використовуються радше радянські символи, аніж власне російські. Вони менше прив'язані саме до російської нації, несуть ідею об'єднання народів і шлейф ностальгії за «спільним радянським минулим». Після початку повномасштабного вторгнення російські окупанти навіть відновили пам'ятники Леніну на тимчасово окупованих територіях України. Хоча були й деякі регіональні особливості: на півдні України радянські наративи комбінуються з російськоімперськими через історичну специфіку регіону. Попри все, заміна герба на щиті «Батьківщини-матері» стала для пропагандистів болючим ударом, який вони не могли залишити поза своєю увагою.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зафіксував потужну інформаційну атаку з цієї теми, яку втілювали великими силами у телеграмі, «ВКонтакті», «Однокласниках» і навіть у «Живому журналі» (ЖЖ), який давно є застарілою платформою навіть у Росії.

Проросійські анонімні телеграм-канали не стали нагнітати істерію щодо нібито аморальності демонтажу радянського символу та просувати ностальгію за СРСР. Вони зосередилися на більш прагматичних питаннях і запустили пропаганду, схожу за дискурсом на ту, якою роками задурювала українців Партія регіонів і її політичні наступники. Наприклад, що заміна радянського герба на тризуб нібито відбувається за державні кошти, які витрачаються на некритичні потреби під час війни. Насправді ж 28 мільйонів гривень, які були на це витрачені, надали приватні інвестори. Або ж посилювали ефект розповіді про важку зиму без електроенергії, яка чекає на українців, «поки уряд займається гербами»: «Політичні телеграм-канали з весни пишуть про те, що опалювальний сезон під загрозою, а генерацію енергетики відновлено на 2-3%. Тепер про це почали кричати експерти, але Шмигалю та Банковій поки не до цього, герб поміняти чи розпил бюджету влаштувати — ось нормальний сценарій».

Також звучали звинувачення в тому, що влада нібито хоче «розпилити ще кошти» на заміні меча, який є частиною скульптури, адже на ньому залишилися радянські зірки: «У Києві намічається новий розпил. Так, увагу українських журналістів привернув меч на монументі "Батьківщина-мати", де є зображення зірки. Моментально було знайдено архітектора, який планує його замінити на будь-який інший: Святослава, Ярослава, Мазепи… Вартість проєкту в рази перевищить заміну герба, на якому вже вкрали мільйони». Хоча насправді керівник монтажних робіт архітектор Олексій Пергаменщик заявив, що готовий власним коштом демонтувати зірки з меча монумента і зашліфувати місця, де вони поки є. Всі інші меседжі були досить млявими та неакцентованими, пропагандисти намагалися знецінити процес заміни символів на монументі, називаючи це «ідіотизмом». Росіяни навіть створили мінімультфільм, де величезна російська «матрьошка», запущена з рогатки, прикріпленої до мосту у Владивостоку, збиває зі щита монумента «Батьківщина-мати» тризуб і повертає туди радянський герб. Зрадниця України та російська пропагандистка Тетяна Монтян тішилася появі цього відео: «Як ви знаєте, зелебобіки поглумилися над Батьківщиною-матір'ю. Коли й за допомогою чого — матрьошки, кокошника чи балалайки — повернуть герб СРСР на своє законне місце, не суть важливо, але у тому, що це станеться, зовсім не сумніваюсь!»

Офіційна російська пропаганда до «економічних» меседжів додала ще й ідеологічні, оскільки орієнтована більше на внутрішньоросійську аудиторію. Так, відомий путінський пропагандист Володимир Соловйов в одному з дописів свого телеграм-каналу назвав монумент «статуєю, що символізує російську волю», а тризуб на ній — «у всіх сенсах стороннім (инородным) предметом». В іншому дописі «дісталося» вже українській владі: «Після 2014 року укронацистські вузьколобі наркомани зносять пам'ятники героям Великої Вітчизняної війни, б'ють ветеранів і родичів тих, хто віддав своє життя за майбутнє України. А у цьому році вони планують змінити герб СРСР на щиті Батьківщини-матері на "тризуб" у зв'язку із “декомунізацією”».

Інші російські телеграм-канали запустили мем, де намагаються знецінити символічне значення заміни радянського герба на тризуб, і порівнюють дві картинки: з одного боку — демонтаж радянського герба, з іншого — запуск російської станції «Луна-25», і підписом, який пропонує порівняти досягнення двох держав. Але після того, як «Луна-25» припинила своє існування, розбившись об поверхню Місяця, популярність мему значно зменшилася — буквально до нуля.