In English

Російський важкоатлет та «стронгмен» Михайло Кокляєв в одному зі своїх інтерв'ю заявив, що «завдання Заходу — вбити віру, царя та вітчизну. Віру вбили, царя також, а тепер намагаються вирішити питання з вітчизною. Тому що Захід вміє грати вдовгу. Рахують на десять ходів наперед». Подібні сентенції лунають з уст російських спортсменів, тренерів, функціонерів та чиновників регулярно, в унісон із російським агітпропом. Оскільки російська пропаганда використовує для власних цілей абсолютно всі сфери життя, спорт не є винятком. З іншого боку, коли пропаганді вигідно — російські спортсмени транслюють меседж, що «спорт поза політикою». 

«Детектор медіа» розповідає, як саме пропаганда експлуатує тему спорту й за допомогою яких тактик та інструментів досягає своєї мети.

Спорт завжди був важливою частиною міжнародного іміджу будь-якої держави, засобом «м'якої сили». А для тоталітарних та авторитарних режимів він перетворився на зброю пропаганди власної ідеології. Так, чемпіонат світу з футболу 1934 року та Олімпійські ігри 1936 року відіграли важливу роль у пропаганді італійських фашистів та німецьких нацистів. Гітлер та Муссоліні хотіли не лише зразково організувати та провести ці спортивні заходи, а й на весь світ показати переможні результати та «перевагу» своїх націй та політичних режимів над конкурентами. Не відставав від них і Радянський Союз, який використовував спорт для пропаганди комуністичної ідеології та боротьби з «капіталістичним блоком» у рамках холодної війни. Апогеєм цього протистояння стали літні Олімпійські ігри 1980 року в Москві, які бойкотували 65 держав на знак протесту проти радянської агресії в Афганістані. У відповідь 14 країн «радянського блоку» бойкотували наступну літню Олімпіаду, що пройшла в Лос-Анджелесі у 1984 році.

В СРСР вся система спорту була підконтрольна державі й служила її інтересам. Діяла система так званих спортивних товариств, кожне з яких було при певній галузі «народного господарства», а найбільшими та найпотужнішими — при силових структурах: «ЦСКА/СКА» (армія) та «Динамо» (органи внутрішніх справ). Більшість провідних спортсменів паралельно були офіцерами радянської армії, міліції та спецслужб. Ця система переважно збереглася і в сучасній Росії, де спорт також тримається в основному на державному фінансуванні. Це фінансування буває не тільки прямим, а й опосередкованим: так, корпорація «Газпром», яка була і є спонсором багатьох спортивних змагань, в тому числі й міжнародних, належить російській державі лише на 50,23%. Також часто фінансують спорт підконтрольні Путіну російські олігархи. Випадки фінансування російського спорту приватними структурами, не пов'язаними із владою, є поодинокими й мало впливають на загальну картину. Тут можна згадати про футбольний клуб «Краснодар», який належить олігарху Сергію Галицькому.

Окрім хокеїстів «NHL» та футболістів, які грають у Європі (останніх серед росіян небагато), всі інші спортсмени і тренери прямо чи опосередковано фінансово залежать від держави, тобто правлячого режиму. І є рупорами його пропаганди. Про частину з них ми вже писали раніше. А тепер детальніше розповімо про тактики та інструменти, за допомогою яких Росія використовує спорт. 

Героїзація

Російська пропаганда навіть не приховує використання цієї тактики. Президент Росії Володимир Путін ще у 2014 році заявив, що один зі способів популяризації спорту — це героїзація російських спортсменів. Підтвердженням стало надання звань Героїв Росії таким олімпійським чемпіонам і чемпіонкам як лижниці Любові Єгоровій та Ларисі Лазутіній, а також борцю греко-римського стилю Олександру Кареліну, який зараз є депутатом Ради Федерації та одним із провідних «рупорів» путінської пропаганди у спорті, за що Україна ввела проти нього санкції.

Одним із головних російських спортивних «героїв» є хокеїст Олександр Овечкін. Незважаючи на те, що він грає в «капіталістичній» американсько-канадській лізі «NHL», Овечкін із 2017 року активно підтримував Путіна та його режим, був «віп-пропагандистом». Так, він виступив ініціатором створення так званої «Putin Team» — передвиборчого проєкту на підтримку Путіна на президентських виборах 2018 року, який об'єднав чимало відомих російських спортсменів та зірок шоубізнесу. Щоправда, у 2022 році Овечкіну довелося дещо «перевзуватися», щоб не втратити багатомільйонні контракти в «NHL»: він уже вдався до зручної для багатьох росіян риторики «я поза політикою та за мир у всьому світі».

Махання прапорами

Після введення санкцій проти російського спорту через повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, внаслідок якого більшість спортсменів країни-агресорки було відсторонено від міжнародних змагань, перед ними постало питання, що робити далі. Адже без міжнародних змагань та інституцій ні про який спортивний прогрес йтися не може. Також це негативно позначається на фінансовому становищі спортсменів. Тож деякі атлети почали консультації щодо зміни громадянства та виступів за інші країни, а Міжнародний олімпійський комітет (МОК) заявив, що росіяни зможуть взяти участь у змаганнях під їхньою егідою лише в разі публічного засудження війни проти України. Агітпроп на це, звісно ж, відреагував.

Так, радянський ексхокеїст, олімпійський чемпіон Станіслав Пєтухов сказав: «Не знаю, на що розраховував [Томас] Бах [голова МОК]. Знаю тільки, що істинні спортсмени — патріоти нашої країни, ніколи не підуть на зраду, щоб покаятися у чомусь. Вони дотримуються тієї політики, яку проводить країна та її президент. Однозначно ніхто не піде на зраду». Схожа риторика була у заявах віцепрем'єр-міністра Росії Дмитра Чернишенка, голови Олімпійського комітету Росії Станіслава Позднякова, голів деяких російських спортивних федерацій та чинних спортсменів, які підтримують Путіна.

А депутат Державної Думи Роман Терюшков запропонував прирівняти зміну спортивного громадянства до державної зради: «Президентом підписаний закон, згідно з яким перехід на бік ворога в умовах воєнних дій буде вважатися державною зрадою Вважаю, що зміна спортивного громадянства для спортсменів національної збірної також має бути прирівняна до акту державної зради». Ця заява також містить у собі елементи іншої тактики пропаганди — залякування.

Знецінення

Цю тактику російська пропаганда почала використовувати після відсторонення їхніх спортсменів від міжнародних змагань через повномасштабну агресію проти України. Агітпроп застосовує знецінення тільки у тих видах спорту, де Росія справді була сильна й мала вагу.

Найбільш актуальним прикладом є чемпіонат світу з хокею, що проходив у травні 2023 року. Від змагань відсторонили не лише Росію, а й Білорусь. Зараз їм залишається тільки грати товариські матчі між собою, чим вони й займаються. Чемпіонат світу викликав шквал критики серед лояльних до Путіна представників хокейного світу Росії. «Вони провели у Фінляндії та Латвії якийсь мультяшний чемпіонат світу. Я не дивився жодної хвилини, жодного матчу цього турніру!» — заявив дворазовий олімпійський чемпіон і нині депутат Держдуми В'ячеслав Фетісов. Ексхокеїст Костянтин Меншиков так прокоментував третє місце збірної Латвії на турнірі: «Я, звісно, радий за латвійців. Їхній успіх — результат того, що багато років вони мали співробітництво з Росією. Ризьке "Динамо" грало у КХЛ [російська хокейна ліга], дитячі, юнацькі, молодіжні команди з Латвії приїжджали сюди на турніри».

Депутат Державної думи Дмитро Свіщьов негативно оцінив рівень чемпіонату світу: «Сіренький, провінційний чемпіонат світу закінчився. Видовищної гри не вийшло. Без росіян та білорусів чемпіонат світу не можна назвати чемпіонатом світу. Найсильніші хокеїсти туди взагалі не приїхали, грала молодь і представники студентського спорту. Прикро за один із найпопулярніших та найулюбленіших видів спорту у світі. Без Росії його уявити неможливо».

Так російська пропаганда знецінює рівень змагань, від яких відсторонено їхню збірну, та підважує успіхи інших країн, особливо не надто дружніх до Росії (перемогла на чемпіонаті Канада, а третє місце посіла Латвія). В інших видах спорту, де росіяни мали сильні позиції, спостерігаються аналогічні тенденції.

Образ жертви

Зимова Олімпіада в Сочі 2014 року стала однією із двох ключових подій для путінської пропаганди у сфері спорту. На підготовку до неї були кинуті мільярди доларів, чимала частина яких осіла в кишенях чиновників. Путін частково досягнув своєї мети, російська збірна з великою натяжкою, але перемогла в медальному заліку Олімпіади. Проте далі почалися серйозні проблеми. Виявилося, що в Росії діяла допінгова програма на державному рівні. Колишній голова Московської антидопінгової лабораторії Григорій Родченков емігрував у США і розпочав цілу низку сенсаційних викриттів учасників цієї програми. Чимало російських спортсменів було дискваліфіковано з міжнародних стартів та позбавлено медалей, зокрема й на Олімпіаді-2014. Після того до 2022 року російські збірні з багатьох видів спорту постійно супроводжували «допінгові скандали».

Тоді ж і почалося застосування цієї тактики російською пропагандою. Ішлося переважно про несправедливість та буцімто «подвійні стандарти» щодо Росії. Так, після заборони російським атлетам брати участь в Олімпіаді-2018 під власним прапором та з російським гімном, речниця російського міністерства закордонних справ Марія Захарова прокоментувала: «Ну ніяк нас не можуть завалити. Ні світовою війною, ні розпадом Радянського Союзу, ні санкціями. Беремо та виживаємо. Не мало би вже бути російського спорту. Не планувалося у світових прогнозах відродження Росії як спортивної держави: молодь мала б вже спитися, на стадіонах — навічно прописатися речові ринки, а тренери — працювати на чужі команди».

Російський агітпроп став використовувати термін «русофобія» в усіх сферах, включаючи спорт. Так, ексфігуристка, олімпійська чемпіонка та депутатка Держдуми Ірина Родніна прокоментувала умови МОК для допуску до змагань російських спортсменів: «Коли нас раніше карали, то ми знали, за що і чому. Зараз просто русофобія. Хочуть принизити нас».

Голова федерації художньої гімнастики Росії Ірина Вінер-Усманова відреагувала на відсторонення російських атлетів: «Дуже важко говорити про це, перебувати  в цьому. Відчуття несправедливості бере гору над справедливістю, це дуже погана історія для спортсменів, для тренерів. [Олександр] Большунов [російський лижник] виграв п'ять медалей на Олімпіаді, три з них золоті. І його відсторонено. Це збіднює нашу країну. Але наша країна все одно буде змагатися, ми все одно будемо йти вперед і показувати світові рекорди. Русофобія стає махровою». Подібних заяв з боку російських спортивних функціонерів багато.

Перехід на особистості та обкладання ганебними епітетами

У випадку з агітпропом ці дві тактики часто пов'язані між собою. Російські спортсмени, тренери, спортивні функціонери та експерти зовсім не стидаються переходити на особистості та покрити «смачним русскім матом» своїх суперників та противників.

Так, олімпійський чемпіон з хокею, а нині — депутат Держдуми В'ячеслав Фетісов назвав «дебілом» президента Міжнародної федерації хокею (IIHF) Люка Тардіфа через відсторонення росіян та білорусів із чемпіонату світу: «Да забудьте ви про цю організацію. До речі, ось тут, у місті Санкт-Петербурзі, ми обрали цього дебіла — нового президента IIHF. Та яка різниця, хто він — Тардіф чи не Тардіф? Це людина, яка не розуміє сенсу всього, що відбувається».

Олімпійський чемпіон із біатлону, екстренер та колишній спортивний функціонер Олександр Тихонов пішов іще далі й відреагував на затримання російського хокеїста в Польщі за підозрою у шпигунстві: «Питання, чому з нас можуть знущатися поляки та всі інші, потрібно поставити президенту Росії. Запитайте, чому нас принижують поляки та інша наволоч? Я б вже давно зрівняв Варшаву разом із Берліном, щоб поважали Росію».

А депутат Державної думи Роман Терюшков, який опікується спортом, прокоментував дії ексфутболіста та блогера Євгенія Савіна, що відкрито засуджує путінський режим та війну, підтримує Україну і змушений був покинути Росію через політичні переслідування: «І цей покидьок, в мене інших слів немає, починає поливати брудом нашу країну, наших солдатів, нашого президента. Зараз цей хлопець, видно, йому було мало, дає інтерв'ю теж блогерці, Ксенії Собчак, і вже не соромлячись, гарними словами полоскає, тявкає на нашого президента, на нашу країну, поливає брудом». Подібних прикладів теж багато.

Віддзеркалення 

Це типова тактика для російської пропаганди в цілому, яку використовують, зокрема, для відвернення уваги від власних злочинних дій. Пропагандисти висувають щодо противників Росії такі ж звинувачення, які висувають до самої країни-агресорки.

Прикладом використання цієї тактики у спорті є біатлон, у якому в росіян навіть до повномасштабної агресії в Україні були серйозні проблеми через допінг. Наприклад, олімпійський чемпіон із біатлону Дмитро Васильєв прокоментував проведення Путіним «ігор дружби» у 2024 році, які нібито мають стати заміною Олімпіаді: «Спортсмени від цього відмовлятися не будуть. Я думаю, будуть приїжджати навіть ті, хто зараз нас гучно критикує і закликає не допускати. Наприклад, ті ж норвежці, які погрязли в допінгу, як тільки побачать, що в нас хороші призові, прибіжать першими. Заради грошей вони підуть на все».

Вже згаданий Олександр Тихонов відреагував на критерії допуску російських спортсменів до Олімпіади-2024: «Це набрід уродів, які думають лише про Америку, і їм глибоко наплювати, де хтось помирає з голоду, де йде війна. Я сам це пережив, коли сидів у бомбосховищі в Белграді, а вони бомбили місто». Про бомбардування російськими військами мирних мешканців України Тихонов, звісно, ніколи не згадує.

А депутат Держдуми Роман Терюшков так охарактеризував дії футбольного блогера Євгенія Савіна: «Він нічого не бачив вісім років, коли знищували народ Донбасу, мирні діти, старі люди, жінки гинули від рук фашистів українських, він нічого не бачив. У нього все було добре, він розвивав футбол, тому що футбол поза політикою». Як бачимо, російські «спортивні» пропагандисти використовують загальнополітичні наративи, а не лише спортивні.

Російська медійна пропаганда також іноді використовує спортивну тематику, але не можна сказати, що це робиться методично та системно. Агітпроп відгукується тільки на окремі, найрезонансніші теми. Так, Маргарита Симоньян відреагувала на програш росіянки Діни Аверіної змагань із художньої гімнастики на Олімпіаді в Токіо 2021 року і звинуватила в тому суддів: «Які ж космічні тварі. Я більше не дивлюсь Олімпіаду. Ніяку. Тьху. Ізраїльська гімнастка, яка впустила предмет, буде приймати не золоту медаль, а залізобетонну ганьбу». Під час тієї ж Олімпіади-2021 у студії програми «60 хвилин» російської пропагандистки Ольги Скабєєвої лунали образи на адресу зарубіжних ЛГБТ-спортсменів, які виступали на іграх. Це викликало публічне засудження з боку Міжнародного олімпійського комітету. 

Одним із напрямків пропаганди у сфері спорту в Росії є підвищення лояльності власного населення. Але якщо подивитися коментарі на російських спортивних сайтах, то складається враження, що провладні спортсмени, функціонери та чиновники викликають серйозний негатив у пересічних уболівальників та шанувальників спорту.

На жаль, російська пропаганда у сфері спорту є дещо успішнішою на міжнародній арені. Якщо на початку повномасштабної агресії проти України російським спортсменам заборонили брати участь у міжнародних змаганнях майже з усіх видів спорту (окрім тенісу, шахів та аматорського боксу, в останніх двох видах спорту росіяни прямо контролюють міжнародні федерації), то з часом ситуація почала змінюватися. Переламним моментом стало ухвалення «рекомендацій МОК», які фактично дозволили спортсменам із країни-окупантки брати участь у міжнародних змаганнях та боротися за олімпійські ліцензії вже як мінімум у 16 видах спорту.

Російські спортивні чиновники розігрують невдоволення й категоричне несприйняття умов МОК (участь спортсменів без прапора та гімну, непричетність до військових структур, а також зобов'язання підписати декларацію, що засуджує розв'язану Путіним війну) з метою досягти більшого — зняти й ці обмеження. 

Меседжі агітпропу справді частково впливають на деяких спортивних чиновників та функціонерів з інших країн. Тези про «спорт поза політикою» та «чому спортсмени мають відповідати за злочини політиків?» справді знаходять підтримку. Але куди більше на допуски росіян впливають гроші. Ні для кого не секрет, що світовий спорт подекуди є не менш корумпованим, ніж державний апарат самої Росії. Країна, яка відверто купила собі право на проведення чемпіонату світу з футболу 2018 року, і зараз витрачає чималі гроші на лобіювання інтересів у МОК та міжнародних спортивних федераціях. Деякі з них росіяни контролюють повністю або частково, тож це дозволяє їм протягувати потрібні для себе рішення.