Порівняльну таблицю політичних маніпуляцій у російських ЗМІ та на українському ТВ у травні 2017 р. дивіться тут. 

В інформаційному вимірі українсько-російських відносин травень видався надзвичайно активним місяцем. На відміну від попередніх років цього разу саме російській стороні довелося наздоганяти, реагувати і другою інтерпретувати резонансні події.

Проте на початку місяця ніщо не віщувало біди. Навпаки, роковини трагедії в Одесі (2 травня) та святкування Дня перемоги (9 травня) звично стали для російських ЗМІ приводами нагадати своїм читачам про «злочини київської хунти» та її «ідейних батьків» із-поміж українських націоналістів.

І якщо в Одесі владі вдалося запобігти провокаціям та заворушенням, то 9 травня в Києві та в низці великих міст (Дніпро, Миколаїв, Запоріжжя) зіткнення прихильників різних версій змісту та значення свята виправдали очікування російських пропагандистів щодо ілюстрації «розколу України».

На жаль, російський наратив щодо «справжніх» намірів української влади стосовно спільного травматичного історичного досвіду великої війни підхопив «Опозиційний блок», головним рупором якого очікувано виступив «Інтер» (див. таблицю). Як і росіяни, очільники «Опоблоку» втовкмачували своїй цільовій авдиторії, що влада прагне придушити будь-яку пам’ять про «героїчну боротьбу з фашизмом».

Трансльовані «Інтером» звинувачення Юрія Бойка на адресу «сьогоднішньої влади» про «переписування історії», «применшення подвигу ветеранів», «перекреслення всього хорошого, що було в історії нашої країни» дуже подібні на меседжі Володимира Жириновського про «забуття» та «вибивання із свідомості» пам’яті про перемогу. Хоча Бойко не йде у своїх інвективах так далеко, як упливовий російський політик, а проте обидва вони грають на руку Кремлю в його постійних спробах підірвати легітимність української держави та лояльність громадян у південних та східних областях.

Так само є підстави підозрювати, що звинувачення Олександра Вілкула («Інтер», 10.05.2017) щодо відповідальності міського голови Дніпра Бориса Філатова за провокації в місті за участю радикальних націоналістичних організацій та відповідна публікація в «Московском комсомольце» (11.05.2017) також можуть походити з одного джерела. Не важливо, чи це спецслужби РФ підказали Вілкулу таку тезу, чи це фейсбук-допис надихнув авторів «Московського комсомольця». Проте в обох випадках ідеться про спробу приховати справжні подробиці зіткнень у Дніпрі 9 травня, й натомість подати «правдоподібне пояснення» інциденту, яке працюватиме на імідж України як держави, що потрапила в лабети неонацистів. До слова, саме Вілкул ще з лютого намагається використовувати цю тему, щоби виділитися з числа своїх колег у лавах «Опоблоку» та позмагатися зі скандальною активністю Вадима Рабіновича та Євгена Мураєва за увагу російських ЗМІ.

Ще одним показовим випадком використання українських джерел «втемну» можна назвати інтерпретацію російськими ЗМІ появи фільму «Вбивство Шеремета». 12 травня офіційне видання Ради міністрів РФ «Российская газета» відгукнулася на кінострічку публікацією, в якій наголошувалося три моменти:

-        до вбивства причетне СБУ;

-        до вбивства причетний добровольчий підрозділ «Азов»;

-        влада навмисно не розслідує вбивства.

На телеканалі «Інтер» 10 та 15 травня виходять сюжети, в яких два з цих трьох меседжів нав’язуються глядачам. Причому руки телеканалу виглядають чистими, оскільки брудну роботу з озвучування цих тез за нього зробили інші: 10 травня Дмитро Гнап, 15 травня — журналісти «Страни.ua».

Зважаючи на те, що минулого року російські телеканали одразу почали говорити про причетність нової влади до вбивства, проводячи паралелі то із загибеллю Георгія Гонгадзе, то зі вбивством Олеся Бузини, тепер дуже скидається на те, що журналістів могли використати «втемну» для легалізації тези, що українська держава через свої спецслужби причетна до вбивств незалежних журналістів. Хоча, звісно, не можна відкидати й версії про те, що це просто збіг або російські пропагандисти спрацювали супероперативно, використавши нову інформацію у справі Шеремета.

Проте справжній вибух антиукраїнської активності спричинив указ Порошенко про рішення РНБОУ щодо заборони низки російських інтернет-ресурсів. Варто подякувати ліберальному російському ресурсу Republic (Slon), що оперативно зібрав основні меседжі пропаганди, які згодом поширювалися в російських ЗМІ та часом потрапляти в український телеефір:

-        рішення про блокування соцмереж призведе до правового нігілізму: українці будуть обходити заборону й популярність російських ресурсів лише зросте;

-        таке рішення є антидемократичним і порушує права людини, призведе до створення «інформаційно ізольованого концтабору», «інформаційної диктатури»;

-        внаслідок рішення постраждають у першу чергу мільйони українців-користувачів та середній і дрібний бізнес (цю тезу активно просували піар-служби російських інтернет-компаній);

-        рішення РНБОУ зумовлене популярністю параду перемоги в Москві серед українських інтернет-користувачів («Комсомольская правда», 17.05.2017).

Водночас, на диво швидко й оперативно, російські медіа почали транслювати критичні меседжі про рішення РНБОУ, які мали суто українське походження. І головним об’єктом таких атак став Петро Порошенко:

-        рішення РНБОУ продиктоване прагненням Порошенка «підтримувати суспільство у стані війни» (Вадим Карасьов, РБК, 17.05.2017);

-        керівництво держави порушує права громадян (Євген Мураєв, Тетяна Котюжинська, «Коммерсантъ», 17.05.2017; Олександр Романюк, «Российская газета», 18.05.2017);

-        Порошенко «зачищає» інтернет-простір перед виборами, відрізає суспільство від протестної комунікації, переводить увагу з корупції на псевдопатріотизм (Сергій Лещенко, «Коммерсантъ», 18.05.2017; «Правда», 23.05.2017; Станіслав Белковський, «Собеседник», 24.05.2017);

-        Порошенко перетворюється на диктатора (Дмитро Корнійчук, президент Центру інноваційного консалтингу «КДА», «Санкт-Петербургские ведомости», 26.05.2017).

Українські телеканали в цій ситуації поводилися дуже по-різному. Зокрема, ТРК «Україна» лише 16 травня з посиланням на анонімних соціологів повідомив, що доступу до своїх сторінок не матимуть «мільйони». А «UA: Перший» узагалі єдиний вирішив познайомити глядачів із поглядом Кремля на цю ситуацію. Що ж, це сумнівне рішення, проте чесніше за переказ російських меседжів «Інтером» без посилання на джерело.

Того ж дня п’ять телеканалів (5 канал, «1+1», «Інтер», «UA: Перший», СТБ) не втрималися від спокуси, щоби під виглядом «думки» подати інформацію піар-служб постраждалих російських компаній. «Плюси» ще раз пропарили розробника «1С» 18 травня.

17 травня ICTV прорахувалося в тому, що некоректно вказало на джерело критичної реакції організація «Репортери без кордонів», яка засудила заборону. Насправді це була думка однієї людини, яка представляла одне регіональне відділення «Репортерів» — за інформацією української редакції «Німецької хвилі», це був керівник німецького відділення Кристіан Мір.

17 травня телеканали СТБ, «112», «Інтер» вчинили аналогічну помилку — подали за офіційну думку впливової Human Rights Watch коментар Тані Купер — дослідниці, яка співпрацює з HRW. Показово, що її слова про порушення як позицію всієї організації посилено тиражували саме російські ЗМІ…

Далі «112» єдиний із телеканалів дозволив собі подати в ефір слова Сергія Лещенка, які водночас використовувалися російською пропагандою. В цьому ж сюжеті з уст Олега Ляшка та Олександра Кірша озвучують піар-меседжі російських компаній…

А «Інтер» пішов іще далі, перекручуючи до непізнаваності слова речника німецького МЗС Мартина Шефера, який начебто заявив, що санкції «не відповідають європейським цінностям». Причому навіть у викладі російського «Спутника», звинуваченого французьким президентом у пропаганді і брехні, слова Шефера передано досить точно. Понад те, саме «Інтер» єдиний із телеканалів фактично повторив закид Кремля щодо подібності рішення РНБОУ та політики авторитарних режимів Ірану, Китаю та КНДР, жодним словом не згадуючи про репресивні кроки Росії, зокрема, хоча би про «закони Ярової»… На цьому тлі вже досить блідо виглядав Юрій Бойко, який в ефірі «Інтера» повторив тезу російських компаній про те, що внаслідок санкцій постраждають люди, а економіка України зазнає втрат.

Проте найтісніше зв’язки між медійною активністю «Опозиційного блока» на «Інтері» та російською пропагандою у травні простежуються в релігійній тематиці. Приводом став розгляд парламентом двох законопроектів, спрямованих проти інтересів УПЦ МП.

На нашу думку, спікери «Опоблоку» в цьому питанні перейшли межу між свободою слова й закликами до ворожнечі. Втім, у цьому їм, поза сумнівом, сприяли ініціатори спірних законодавчих ініціатив. Отже, 16 травня «Інтер» озвучив слова Вадима Новінського про загрозу «розпалювання громадянської війни на релігійному ґрунті». Згодом, 19 травня, його слова про «релігійну війну», сказані в ефірі NewsOne, процитувала «Российская газета». В цьому ж виданні з’явилася і згадка про «релігійну війну» з посиланням на звернення митрополита Київського Онуфрія з офіційного сайту УПЦ МП. Отже, підтверджуються відомості про значний вплив депутата Новинського на керівництво УПЦ МП, що прямо суперечить прямим вимогам самого «Опозиційного блоку» про незалежність церкви від держави. Немає також і мови про здатність «Опоблоку» думати у важливих питаннях самостійно без вказівки з РФ. Зокрема, 18 травня в ефірі «Інтера» Юрій Бойко, критикуючи законопроекти, практично переказав слова звернення російського патріарха Кирила про те, що «навіть при Радянському Союзі не було такого, що пропонується в цих законах». Щоправда, Бойко чомусь не наважився за своїм патріархом продовжити думку про те, що подібні закони існували в нацистській Німеччині…

У підсумку можемо стверджувати, що ситуація в травні яскраво висвітлила проблему відповідальності, яку тягне за собою режим свободи слова і преси, та вразливості демократії до маніпулювань та зловживань свободою слова, що використовується ворогом у ситуації війни. Попри те, що рішення влади можуть бути й часто бувають хибними й помилковими, критика таких дій в умовах зовнішньої агресії має бути аргументованою та стриманою, щоби не давати ворогу зайвих приводів використовувати її для розпалювання ворожнечі й недовіри.

З іншого боку, травень показав, що по-справжньому гострою проблемою залишається слабка комунікація влади з політичними силами та із суспільством щодо намірів та послідовності своїх дій. Ситуація невпевненості та вагань, надмірної секретності лише сприятиме підривній роботі Росії, а не попереджатиме її.

Насамкінець, не можна окремо не згадати роботу ТРК «Україна» та «1+1». Після «блокадної» лихоманки лютого-березня, ТРК «Україна» намагається подавати збалансовані сюжети навіть на чутливі теми, де стикаються інтереси державних структур України та Росії, й не замовчує намагань російської сторони маніпулювати інформацією. До того ж ТРК «Україна» — єдиний телеканал, який у травні не знехтував і відреагував на газетну «качку» в «Коммерсанті» щодо припинення пасажирських залізничних перевезень між Україною та Росією. Проте доведеться почекати до початку виборчої кампанії в 2018 році, щоб оцінити межі такої об’єктивності.

А «1+1» у свою чергу не втримався, щоб не повторити тез російської пропаганди заради критики колишньої очільниці НБУ, дії якої завдали чималої шкоди власнику телеканалу. Чи означає це, що в разі несподіваної зміни гніву Кремля щодо Коломойського на милість і фінансову підтримку «Плюси» так само змінять контент свого мовлення? Практика свідчить, що такого повороту не варто виключати.

Громадська організація «Детектор медіа» здійснює цей проект за підтримки «Інтерньюз Нетворк».