На початку квітня журналісти російського РБК оприлюднили свої розмови з джерелами з Кремля, в яких ішлося про необхідність переорієнтації російського телебачення на внутрішньополітичну проблематику. Так би мовити, налаштування «телевізора» на потреби виборчої кампанії Володимира Путіна 2018 року, а також у зв’язку з начебто втомою глядача від постійного перебування на воєнному інформаційному фронті (Крим — Донбас — Сирія).

Хтозна, чи це правда, але моніторинг російських медіа за квітень показав, що кількість згадок про бойові дій на Донбасі, сепаратистів «ДНР» / «ЛНР» суттєво зросли порівняно з висвітленням у першому кварталі року. Лише у пресі з’явилося мінімум шість розлогих інтерв’ю представників бойовиків різного рівня: Олександра Захарченка («Известия», 24 квітня 2017 р.), Басуріна («Комсомольская правда», 17 квітня 2017 р.), а також «колишнього голови МГБ “ДНР”» Андрія Пінчука («Московский комсомолец», 7 квітня 2017 р.), екс-кореспондента «Радіо Свободи» в Чечні Андрія Бабицького («Московский комсомолец», 12 квітня 2017 р.), «аналітика з “ДНР” комуніста Бориса Алексеєва» («Советская Россия», 13 квітня 2017 р.). Усі згадані матеріали об’єднує одна думка — Росія обов’язково допоможе «республікам» вижити і зрештою примусить Україну до миру шляхом включення окупованих територій до свого складу. Тож погодитися з думкою про переорієнтацію російських ЗМІ з української на внутрішні теми поки що важко.

Отже, основні українські сюжети у квітневому російському медіапросторі: негативні наслідки блокади окупованих територій для економіки України, загострення військового протистояння на Донбасі та порушення Україною перемир’я, корумпованість українського керівництва, заборона на в’їзд для російських артистів, взаємні позови України та Росії в міжнародних судових установах, зниження залежності від України в газовому транзиті та імпорті продукції ОПК.

Порівняльку таблицю політичних маніпуляцій у російських ЗМІ та на українському ТВ у квітні 2017 р. дивіться тут. 

При цьому дві теми були особливо популярні: натяки на те, що блокада Донбасу Києвом призведе до приєднання окупованих територій до Росії та масоване поширення фактів про корупцію в Україні. Зрештою тему підтримав сам Путін, посилаючись на зростання розмірів «відкатів» у сусідній державі. Очевидно, що на тлі протестів «Он вам не Димон» російській владі потрібно було знайти «справжній» негативний об’єкт для порівняння.

На додаток до великих тем варто згадати окремі точкові інформатаки: контрабанда зброї із зони АТО, перспектива заборони імпорту російських ліків, ситуація на «Південмаші», декомунізація дня космонавтики і 9 травня, сутички в Одесі з нагоди дня звільнення від німецьких окупантів, згадка про зустріч константинопольського патріарха Варфоломія і прем’єр-міністра Гройсмана, цькування Марії Гайдар за перехід на службу до Петра Порошенка, висміювання ініціативи львівського мера Садового створити в зоні відчуження ЧАЕС сміттєзвалище, «сенсації» про поширення в Україні метадонової наркоманії під прикриттям США й ООН, розповіді про відсутність переваг від запровадження безвізового режиму з ЄС, натяки на передачу Україною ракетних технологій КНДР, критика проекту пенсійної реформи від МВФ та розслідування «Нової газети» щодо ідентифікації військового, що супроводжував ЗРК «Бук», із якого збили малайзійський «Боїнг».

Треба зазначити, що українські телеканал переважно не транслювали пропагандистських меседжів про анексію Донбасу, навіть із посиланням на спікерів бойовиків. Однак 20 квітня «Інтер», посилаючись на повідомлення «Блумберга», яке, у свою чергу, цитувало джерела у Кремлі, повідомив про наміри Росії інтегрувати окупований Донбас. І незважаючи на те, що сюжет завершувався словами речника Путіна Дмитра Пєскова про те, що стаття «Блумберга» є «наївною і примітивною».

Проте саме в такий спосіб у 2014 р. Кремль поширював на Заході меседжі про «незворотність» анексії Криму, які Кремль офіційно спростовував аж до весни 2015 р. Усі ці «активні зусилля» були спрямовані на формування певної громадської думки щодо «твердості» й «непоступливості» Кремля. Історія знову повторюється?

Низка ознак вказує на те, що на «Інтері» свідомо підіграють Росії. Зокрема, відбулися певні зміни у висвітленні вкрай «важливої та актуальної» для російських ЗМІ теми «блокади Донбасу». Якщо в лютому — березні її активно використовувала ТРК «Україна», то у квітні найбільше проросійських меседжів про шкоду блокади транслював «Інтер» (див. таблицю).

Ба більше, у квітні «Інтер» паралельно з російськими медіа вів цілеспрямовану кампанію щодо звинувачень українського керівництва в корупції (див. таблицю). Деякі сюжети, як-от про рейтинг Ernst&Young, узагалі виглядають виготовленими одними й тими ж руками.

Звісно, корумпованість української верхівки дає достатньо приводів для жорсткої, об’єктивної та вимогливої критики. Проблема полягає в тому, що звинувачення звучать із боку тих, хто в такий спосіб намагається приховати власне корупційне минуле чи сьогодення. Мова і про оточення Путіна, і про групу Фірташа — Бойка — Льовочкіна. Зокрема, це добре видно про спрямованості інтерівської «антикорупційної кампанії», головними мішенями якої стали очільники НАК «Нафтогаз України», що раніше була головним контрольованим активом власників телеканалу.

Вузькі партійні інтереси простежуються і в намаганні «Інтера» подати новини про зіткнення проросійських активістів та націоналістів в Одесі. Якщо ТРК «Україна» та СТБ подали збалансовані матеріали, з яких випливає вина обох сторін за інцидент, то в сюжетах «Інтера» баланс явно порушений. Зокрема, повідомленню про бійку передував сюжет за участю депутата-одесита від «Опозиційного блоку» Миколи Скорика, в якому прихильників радянської, проросійської ідеології було зображено у позитивному прихильному світлі, що цілком відповідає пропагандистським установкам російських ЗМІ.

Ба більше, двічі у квітні «Інтер» у своїх сюжетах фактично легалізував посилання на джерела, які за своєю суттю не можуть вважатися об’єктивними й вартими довіри й мають відповідно маркуватися в ефірі журналістами. Натомість 17 квітня «Інтер» фактично провів знак рівності між ФСБ РФ та СБУ, процитувавши гарячу новину нібито про розкриття групи контрабандистів, які вивозили зброю в Росію. Варто нагадати, що коли подібні звинувачення в березні прозвучали від Білорусі, телеканали дочекалися офіційної реакції української влади. «Інтер» же знову поширив цю інформацію раніше, ніж російські ЗМІ, не чекаючи відповіді від СБУ.

Далі, 23 квітня «Інтер» без будь-яких застережень згадав «так звану ЛНР» як джерело, рівноцінне за довірою до українського штабу АТО, у справі, що стосувалася з’ясування обставин підриву автомобіля ОБСЄ. Не криючись, телеканал поширив вигідну сепаратистам версію. Про неї згадали й інші телеканали, однак при цьому чітко вказали на те, що до цієї інформації треба ставитися, щонайменше, з обережністю. 24 квітня «Інтер» ще й згадав про «міністра охорони здоров’я ЛНР», іще раз легітимізуючи незаконні органи управління сепаратистів.

Спираючись на ці дані, можемо припустити, що «Інтер» намагається такими чином підтримувати свою популярність серед проросійськи налаштованого електорату «Опозиційного блоку», поширюючи меседжі російських ЗМІ під прикриттям нібито стандартами «об’єктивного інформування». Проте якщо так триватиме далі, то незабаром новини на цьому телеканалі мало чим відрізнятимуться від мовлення Russia Today.

Наостанок кілька критичних зауважень щодо ігнорування українськими телеканалами важливих повідомлень із Росії. На перший погляд виглядає дивним, чому жоден український телеканал не зацікавився публікацією в російській «Новій газеті» (24 квітня) про ідентифікацію російського відставного офіцера, який у другій половині 2000-х оселився на Донбасі, а в 2014-му, після вступу до лав бойовиків, узяв участь у супроводі ЗРК «Бук», що збила малайзійський «Боїнг».

Одне з можливих правдоподібних пояснень — 23 квітня стався підрив автомобіля ОБСЄ на окупованій території Луганської області, який одразу привернув до себе увагу телеканалів. Однак чому жоден телеканал до не повернувся до журналістського розслідування пізніше, тим більше що ключовий свідок — бойовий побратим Хмурого з часів війни в Афганістані та ще й один із керівників місцевої майданівської самооборони проживає в Запоріжжі?

Інший, менш показовий випадок, стався на 5-му каналі, на якому 21 квітня показали сюжет про можливі наслідки заборони імпорту в Україну російських ліків. Іще 6 квітня в РБК вийшов непоганий оглядовий матеріал на цю тему, в якому йшлося про можливість контрабанди російських ліків із окупованих територій Донбасу в Україну. На 5-му каналі про це не згадали… Схоже, що в гібридній війні з Росією українським ЗМІ ще бракує вміння використовувати відкриту інформацію з російських джерел для точнішого й повнішого інформування громадян, а не лише для продукування пропаганди.

У рамках моніторингу російських ЗМІ аналізувалися такі видання: «Российская газета», «Ведомости», «Комсомольская правда», «Известия», «Аргументы и факты», «Московский комсомолец», «Коммерсантъ», «РБК», «Независимая газета», «Аргументы недели», «Парламентская газета», «Эксперт», «Огонек», «Советская Россия», «Правда», «Труд», «Завтра».

Громадська організація «Детектор медіа» здійснює цей проект за підтримки «Інтерньюз Нетворк».