«Більш ніж через два десятиліття після падіння Берлінської стіни багатьом провідним політикам і лідерам партій  Південної та Східної Європи ще доведеться призвичаїтися до критики. Замість цього вони продовжують публічно звинувачувати журналістів у підриві національних інтересів, зраді, зв’язках із мафією, таємних змовах тощо», – відзначає Вуйович.

Вуйович наводить приклади, котрі, на його думку, підтверджують той факт, що стурбованість SEEMO та IPI є обгрунтованою.

Так, 17 липня  тимчасово виконуючий обов’язки президента Румунії  Крін Антонеску (Crin Antonescu) звинуватив американську газету The Washington Post та на французьку Le Monde у погіршенні міжнародного іміджу Румунії. Антонеску назвав публікації у газетах «брудними».

За тиждень до цього румунський сенатор Дан Шова (Dan Sova) звинуватив брюссельського кореспондента румунської громадської радіостанції у тому, що той «отруює  міжнародну  громадську думку та дезінформує закордонних посадових осіб, передаючи хибну інформацію, котра компроментує діючий уряд Румунії».

Прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов 5 липня заявив, що видання, які критикують роботу міністерства внутрішніх справ, «працюють на мафію».

Голова Демократичної партії соціалістів Чорногорії Міло Джуканович (Мило Ђукановић), який  протягом двох десятиліть посідає панівне становище на політичній сцені країни у якості прем’єр-міністра або президента, стверджував в інтерв’ю белградському часопису Vreme, що  чорногорські щоденні газети Vijesti та  Dan і тижневик Monitor мають на меті «дискредитувати та знищити Чорногорію» та його особисто.

Президент Республіки Сербської Мілорад Додик попросив на початку червня журналістку інформаційного агентства Beta Ліліану Ковачевич залишити прес-конференцію і більше не повертатися. Нешанобливо звертаючись до журналістки, Додик  назвав її брехухою.

Президент Сербії Томіслав Ніколіч (Tomislav Nikolic), виступаючи 13 травня у програмі Rec Ро Rec / Слово за слово суспільного мовника Radio Television Serbia (RTS), заявив, що після того, як його оберуть головою держави, він зателефонує й скаже: «Сьогодні ввечері я йду на телебачення. Ви повідомлятимете про все, що я роблю. Адже я – президент Сербії».

Явище неадекватної реакції полятиків на роботу журналістів поширене не лише у Південній та Східній Європі, але й в респектабельних та демократичних країнах, відзначає Вуйович.

Він закликав політиків шанобливо ставитися до роботи ЗМІ та пам’ятати про те, що для оскарження неетичної роботи медіа існують цивілізовані способи. Для того, щоб скаржитися на роботу ЗМІ, потрібно мати докази, додає Вуйович, – неаргументовані звинувачення журналістів у зраді або зв’язках з мафією не сприяють дотриманню законності, а лише можуть призвести до самоцензури.