Сім найкращих журналістських проектів про Землю
У червні Організація Об’єднаних Націй відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища. Гасло 2017 року — «Єднання людей і природи — в місті і селі, від полюсів до екватора». Ми підготували огляд найзахопливіших мультимедійних матеріалів про Землю.
Анімаційний серіал про великі відкриття
Кожен, хто бодай раз у житті бачив мапу світу, навряд чи не зауважить, що континенти доповнюють одне одного, як пазли. Та коли німецький геофізик і метеоролог Альфред Веґенер у 1912 році висунув теорію про те, що всі вони колись були єдиним праконтинентом — Пангеєю, науковій спільноті ця версія видалася наївною. Лише після його смерті їй знайшли достатньо підтверджень. Анімаційний серіал Sweet Fern Productions’ Animated Life розповідає про це та інші карколомні відкриття ХХ століття, а також про значущість аутсайдерів у науці й тих, хто розширює горизонти пізнання, виходячи за межі дисциплін.
Як складався пазл «Пангея»
Проект «Все про мапи»
Любите мапи? Якщо так, то блог на NG Бетсі Мейсон та Ґрея Міллера «Все про мапи» (All over the map) для вас. Тут і про нетрадиційну географію мальованих від руки мап, і про те, як за допомогою «переконливих мап» вас заохочують купувати непотрібні вам речі.
Карта, що зображає екологічну цінність місць на Землі, де немає доріг.
Пропагандистська німецька карта 1915 року
Повільна журналістика. «Вихід з Едему»
Ось уже п’ятий рік поспіль лауреат Пулітцерівської премії Пол Салопек рухається маршрутом первісної людини — із західної Африки до найпівденнішої точки Південної Америки — й ретельно документує свою подорож у блозі «Вихід з Едему». За його підрахунками, цю відстань у майже 34 тисячі кілометрів він подолає приблизно за десятиліття. Це не жарт, а жанр — повільна журналістика.
На своєму шляху Салопек зустрічає багатьох людей, «про яких рідко прочитаєш у заголовках, але чиї життя окреслюють контури сучасного світу». Він намагається зосередитися на основних проблемах нашого часу — як-от зміна клімату, вплив технологій на добробут суспільств, масові міграції та боротьба за збереження ідентичності.
«В епоху, коли швидка глобалізація стикається з нагнітанням політичного страху, наше завдання, яке полягає в тому, щоби поглибити зв'язки між людьми через оповіді, — важливе, як ніколи», — пояснює журналіст свою місію.
COPYRIGHT: John Stanmeyer / National Geographic
Пол Салопек подолав понад вісім тисяч кілометрівіз Ефіопії через Джибуті, Аравійський півострів, Близький Схід, Кіпр, Туреччину і Кавказ до степів Середньої Азії, звідки почне рух через Гімалаїв напрямку регіону, де мешкає понад третина людства.
Після кожних пройдених 100 миль (тобто на кожному 161-му кілометрі) Салопек робить зупинку, щоб зафіксувати нову віху за допомогою тексту, фото-, аудіо- та відеоматеріалів. Подорожнім, що опиняються в цей момент поблизу, він ставить три запитання: «Хто ти?», «Звідки?» і «Куди йдеш?». До кінця подорожі цих віх має бути понад двісті. Наразі їх 47.
Кілька найпопулярніших репортажів блогу:
- «Природнича історія співчуття»: останки, знайдені у Дманісі на півдні Грузії, проливають світло на еволюцію доброзичливості, що допомагає краще зрозуміти, яку роль відіграє співчуття в боротьбі людини за виживання;
• «Фісташкова мафія»: зміна клімату й тривалі посухи різко скоротили фісташковий урожай — національну гордість Туреччини — і ціни на ці горіхи зросли майже вдвічі, тож охочих привласнити його задарма, щоби продати ще дорожче, стало більше;
• «Мулологія»: мул — результат схрещування віслюка з конем — біологічно стерильний, що «допомагає пояснити особливості його характеру: він злий на весь світ», тож слід бути обережним, приймаючи його всеїдність за невибагливість.
«Румунське село, що тоне»
Румунське село Геамана, що колись умостилося серед родючої долини, нині спочиває під 90-метровим шаром промислових відходів. Тут розташоване друге найбільше мідне родовище в Європі. Після того як комуністична влада на чолі з Ніколає Чаушеску побудувала в цій місцевості греблю, щоб оточити геаманську долину, вулиці населеного пункту заполонила мулиста сіра пульпа. Через сорок років після евакуації геаманців фотокореспондент «Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа» Амос Чаппл зустрівся з кількома десятками «останніх героїв», порівняв те, що побачив на власні очі, з архівними знімками, і випадково дізнався про обіцянку партії, якої та так і не виконала.
COPYRIGHT: Amos Chapple, RFE/RL
Деякі ділянки озера набули червоного кольору через дренаж шахт.
«Зображення змін» від NASA
Споглядаючи Землю з космосу, складно не зауважити, наскільки істотно людство впливає на вигляд її поверхні. Вирубуючи ліси, приборкуючи потоки річок, розбудовуючи великі недремні міста, homo sapiens залишають свій помітний за межами планети слід. Агенція NASA запустила проект «Зображення змін», який у форматі «до і після» показує, яких трансформацій упродовж останніх кількох десятиліть зазнавали різні ландшафти.
Інколи природа відвойовуєв людини землю: в чорнобильській зоні, яку понад три десятиліття тому після вибуху атомного реактора покинули люди, спостерігається помітний приріст популяцій багатьох видів флори та фауни.
Зміни, як відбувалися за рік із льдовиком Каскавалш, що в Канаді.
Вас також можуть зацікавити яскраві лонгріди, підготовлені «ТСН»:
• «Як Земля змінює обличчя»: чим зумовлене глобальне потепління і що чекає на людство у світі, де погодні умови стають дедалі менш передбачуваними;
• «Аномалія, що перехоплює подих»: доки у Бразилії страждають від нестачі води, у США намагаються врятуватися від повеней та снігових заметів.
Проект «Після бурі»
Доволі цікавим продуктом журналістики катаклізмів є спільний проект Independent Lens та The Washington Post «Після бурі» — історія людини, яка пережила смертоносний смерч Таскалуза, що прокотився Алабамою у 201 році, що її герой розповідає від першої особи. Це своєрідне нагадування про безпорадність людини — хай якою б амбітною та впевненою в своїх силах вона не була — перед стихією.
12-хвилинна екскурсія в місто, понівечене торнадо.
Примирення
Дослідження демонструють, що налагоджуючи зв’язок із природою, ми робимо послугу нашій нервовій системі. Щоби бути щасливішими, нам потрібно виходити на свіже повітря, адже саме це — найкраща протиотрута від неспокою й тривоги, якими насичене життя сучасної людини в добу засилля інформації. Цю неписану істину, яку ми знаємо на інтуїтивному рівні, підтверджують останні наукові дослідження, розповідає у статті для National Geographic «Це ваш мозок на природі» письменник Девід Гесснер.
Наука починає доводити щось, про що ви здогадувалися: щоби не скніти, варто частіше провітрюватися
Психологи-когнітивісти з Університету Глазго переконані: природа допомагає подолати стрес. Тому ті, хто має кращий краєвид із вікна, хто щодня бачить дерева і зелень, швидше одужують, краще засвоюють нові знання й виявляють моральну стійкість навіть у середовищах, де нормою є агресивна поведінка. Вимірювання рівня гормонів стресу, потовиділення, дихання й частоти серцевих скорочень дають підстави вважати, що злука з природою — хай навіть коротка й на перший погляд незначна (наприклад, ви зробили заставкою на робочому столі комп’ютера пейзаж) — може вас заспокоїти й підвищити вашу продуктивність.
Натураліст-суперзірка Девід Аттенборо якось сказав, що світ природи — найбільше джерело захоплення і що саме він робить життя вартим того, щоби його прожити. І складно не повірити цьому сповненому завзяття 91-літньому чоловікові, який уже понад 60 років створює документальні фільми про природу й, схоже, про пенсію навіть не думає.
«Дивовижний світ» у виконанні Девіда Аттенборо.