В рамках «Донбас Медіа Форуму» відбувалась дискусія «Міжнародний досвід ЗМІ в умовах локального збройного конфлікту» — у ній взяли участь іноземні журналісти із різних видань. Лейтмотивом зустрічі було обговорення способів висвітлення конфлікту та дискусія з приводу безпеки українських та іноземних журналістів на Донбасі.

Більшість спікерів панелі мають дуже широкий бекґраунд в українській тематиці та україно-російських відносинах. Однак жоден із них не бажає підбивати проміжних підсумків.

«Найкраще, що ми можемо робити зараз — репортаж, для аналітики час прийде потім»

У матеріалах із зони конфлікту має бути більше історій про людей, які мешкають біля або в самій цій зоні, вважає Павел Пєньонжек, фрілансер видань Krytyka Polityczna/ Dziennik Opinii, New Eastern Europe та корпорації Polske radio. «Надто багато історій про факти обстрілу та військової аналітики. Потрібно більше передавати емоції та ставлення людей на місці», — вважає Пєньонжек. При цьому поляк має чималий досвід висвітлення конфлікту від самого початку та навіть видав книжку «Вітання з Новоросії». Остання являє собою збірник репортажів та фотографій із зони конфлікту.

Його співвітчизник Пьотр Андрусечко, журналіст польського видання Gazeta Wyborcza, вважає, що для аналітики потрібне бачення загальної картини, а в кореспондента на місці подій такого бачення немає. «До того ж має минути певний час. Найкраще, що ми можемо робити зараз — репортаж, для аналітики час прийде потім», — наголошує журналіст.

Думку про важливість репортажу як основного засобу відображення подій на Донбасі підтримали й інші учасники обговорення. При цьому кореспондент російського видання «Новая газета» Павло Канигін висловив обурення співвідношенням кількості матеріалів «із поля» й кількості авторських колонок, блогів та аналітики. Після цього журналіст закликав українських журналістів не боятися та їхати висвітлювати події на Донбасі.

Страх і ненависть до журналістів

Репліка Павла Канигіна про зміну ситуації на Донбасі в бік відносної безпеки для журналістів, викликала запеклу полеміку в залі. Ціла низка журналістів, які працювали на території Донбасу, розповіли, що вони не мають можливості навіть потрапити на території, підконтрольні «ДНР» та «ЛНР».

Після цієї дискусії Канигін погодився, що іноземні журналісти мають певні особливості в доступі до обох сторін конфлікту. Однак додав, що головне правило, яке діє для всіх — це об’єктивність. «Об’єктивність — ваш найкращий захист, ваш імунітет. Куди б я не їхав, про що б не писав — я завжди можу показати свої попередні матеріали будь-якій стороні. І ніхто мені нічого не скаже, бо там написана правда», — резюмує журналіст.

Павло Канигін, Павел Пєньонжек, Джеймс Спранкл, Пьотр Андрусечко

На особливості ставлення до іноземних журналістів наголошує і Пєньонжек. Він згадує, як до нього ставилися, зважаючи на сприйняття Польщі як союзника України. Американський журналіст Ноа Снайдер, який дописує для The Economist, The New York Times, скаржиться, що більшість мешканців Донбасу вибудували стіну у сприйнятті іноземців. «Я американський журналіст, з великого американського видання. Зрозуміло, що до мене було дуже багато питань, і цю стіну було пробити в рази тяжче», — розповідає американський журналіст.

Ще більше проблем виникло в американського фоторепортера Джеймса Спранкла. Крім ментального бар’єра, фотографу заважав ще й комунікативний — Спранкл не розмовляє російською та українською. «Перший раз я приїхав лише на 24 години і це був жах. Я нікого не знав, не розумів мови та мав ухопитися за певну ситуацію. І одразу ж потрапив у підвал на допит», — згадує американець.

Редакційна політика й теми

Не менше питань викликав підбір тем, які висвітлюють іноземні ЗМІ. В цьому випадку спікери виявились у зовсім різних умовах. Пьотр Андрусечко, наприклад, розповів, що більшість тем обирає сам, окрім висвітлення дуже важливих подій, про які йому нагадує редакція: «В цьому сенсі мені дуже пощастило. Інші не мають такої свободи, тому вже виникають обмеження».

Павел Пєньонжек розповідає про інший варіант роботи: «У мене є декілька видань, які просять про висвітлення тієї чи іншої теми. Але якщо мені щось захочеться написати, я можу знайти спосіб це зробити». Щодо тем Пєньонжек відповідає, що це життя цивільного населення на Донбасі, побут військових по обидві сторони конфлікту та певні процеси в самопроголошених республіках.

Олександр Омельчук, Ноа Снайдер, Павло Канигін, Павел Пєньонжек

Ноа Снайдер та Джеймс Спранкл розповідають про більшу залежність від редакційних завдань та узагальнену тематику війни в матеріалах. Снайдер пов’язує це з віддаленістю їхніх читачів від подій та, як наслідок, меншою цікавістю до деталей: «Основний акцент тут — це емоції, вони важливі для всіх». Крім того, американець додає, що важливо зважувати свої теми, щоб наступного разу тобі не відмовили в акредитаціях. «Питання в тому, чи варта одна стаття того, що ти більше не зможеш нічого написати з цього місця. Тут, звісно, вже справа особисто кожного», — зазначає Снайдер.

«Теми мають бути викликані не тим, що цікаво читачам, а тим, що важливо для журналіста тут і зараз», — вважає Павло Канигін. В його випадку ініціатором більшості тем виступає він сам, як сталось і у випадку резонансного інтерв’ю затриманих СБУ російських військових. Канигін наголошує, що дуже важливо обирати теми таким чином, щоб вони розкривали якомога більше позицій учасників.

Увага міжнародної спільноти до України

Останнім, однак не менш важливим питанням дискусії була тема України в міжнародному інформаційному просторі. Пьотр Андрусечко сказав, що стосовно Польщі дуже важко розглядати такий аспект. З одного боку, українські проблеми справді періодично зникають із перших шпальт газет. Проте це не відображає загального запиту на інформування про події на Донбасі. На думку Андрусечка, сам факт присутності багатьох польських журналістів в Україні дуже вагомий, оскільки традиційно поляків не дуже цікавлять міжнародні новини.

З цим погоджується і Павел Пєньонжек, додаючи, що на тлі інших міжнародних новин події в Україні представлені набагато ширше. Однак він нагадує, що існують й інші резонансні теми у світі, такі як ISIS, що теж мають висвітлюватися. «На жаль, це відбувається саме за рахунок скорочення висвітлення українських подій», — додає Пеньонжек.

У США, на думку Джеймса Спранкла, відсоток висвітлення значно менший. Це викликано об’єктивними причинами — існуванням інших тем, що також є близькими для американців. Ноа Снайдер наголошує, що потрібно розуміти егоцентричність сприйняття інформації. «Зараз для вас це найважливіша тема. Вона найважливіша і для мене, тому що я тут. Але в США відбувається дуже багато власних важливих речей і процесів. Потрібно на це зважати. Американцям цікавіше читати про свої власні проблеми», — підсумовує Снайдер. На що Павло Канигін одразу відповідає: «Правду кажучи, мені б теж хотілося, щоб у Росії було цікавіше читати про власні проблеми. Але в нас тема України популярності не втрачає. Як і в Україні тема Росії, до речі».

Про «ополченців»  і нейтральність

Під час обговорення також порушували питання стереотипів стосовно мешканців територій, що перебувають під контролем «ДНР» і «ЛНР», і термінології в публікаціях. Так, виникла дискусія щодо вживання певними ЗМІ слова «ополченець». Павла Канигіна запитали про доречність такого терміну та його використання у «гіпернейтральній» «Новой газете». Журналіст із обуренням відповів, що принципово ніколи не вживав такого слова і що це було погоджено з редакцією вже давно. Заступився за колегу й Ноа Снайдер, який сказав, що потрібно розрізняти репортажний нарис, який робить журналіст, та готовий матеріал, що публікується у виданні: «Інколи редакція може щось викинути, щось додати, а щось замінити відповідно до стандартів, які в ній існують. Тому тут не все залежить від журналіста».

З таким формулюванням погоджуються й польські журналісти, додаючи, що часто потрібно додавати якісь загальні дані, що можуть бути невідомими для польського читача, наприклад, географічні пояснення.

Щодо надмірної відстороненості та позиціонування мешканців Донбасу як проросійських або, в найкращому випадку, індиферентних, Канигін відповідає: «Насправді дуже важко дізнатися чиюсь позицію. Коли бачать українських військових, то розповідають, як їм набридли ці сепаратисти. А коли до них же підходить деенерівець, то кажуть, що потрібно “крошити укропів”. І так завжди, все залежить від зовнішнього світу». Тому Павло, як російський журналіст, чув більше розповідей із антиукраїнською позицією.

У дискусію про позицію мешканців Донецька втрутився і Пєньонжек, який згадав і проукраїнських мешканців міста. «Одного разу мені навіть вигукнули “Слава Україні”. І це в самому Донецьку. Тому тут важко якось узагальнювати», — розповідає поляк.

Ще одним питанням до Канигіна було те, чому російські ЗМІ, навіть опозиційні, приділяють так мало уваги територіям, підконтрольним Україні. Кореспондент «Новой газеты» відповів, що багато в чому це викликано складною процедурою акредитації й перетину кордону для російських журналістів. «Це постійні перевірки, дуже довгі й неприємні процедури. Але я це все розумію, це викликано певними потребами, і я вважаю це професійними труднощами», — каже Канигін. Його тезу підтримує й Олексій Мацука, голова правління громадської організації «Донецький інститут інформації», організатора форуму. Він пояснив що Павло був єдиним іноземним гостем, для запрошення якого потрібно було пройти офіційну процедуру.