П’ять головних дилем журналіста в зоні військових дій: поради новозеландської репортерки Емми Білз

П’ять головних дилем журналіста в зоні військових дій: поради новозеландської репортерки Емми Білз

10:45,
17 Березня 2016
5840

П’ять головних дилем журналіста в зоні військових дій: поради новозеландської репортерки Емми Білз

10:45,
17 Березня 2016
5840
П’ять головних дилем журналіста в зоні військових дій: поради новозеландської репортерки Емми Білз
П’ять головних дилем журналіста в зоні військових дій: поради новозеландської репортерки Емми Білз
Висвітлюючи конфлікт, треба відповісти собі на питання, хто ви зараз у першу чергу: журналіст чи людина, і з якою метою ви сюди приїхали, — вважає журналістка Емма Білз.

Емма Білз (Emma Beals), журналістка-фрілансерка з Нової Зеландії, була лекторкою воркшопу «Журналістика та етика в конфліктних та постконфліктних суспільствах», який організувала ОБСЄ в Україні за підтримки посольства Великої Британії. Журналістка розповіла про свій професійний досвід у конфліктних зонах, зокрема в Сирії та Іраку.

Емма співпрацює з відомими ЗМІ, серед яких — Guardian, Al Jazeera English, The Atlantic, Arab News, TV 3 Frontlline та інші. Вона висвітлювала події в різних країнах: Руанді, Туреччині, Демократичній Республіці Конго, Пакистані, Уганді, Лівані. У 2012 році приєдналася до організації Frontline Freelance Register (реєстр журналістів, що працюють на передовій), мета якої — обговорювати з журналістами теми безпеки в гарячих точках світу. 2014 року Емма Білз співзаснувала організацію ACOS Alliance, що розробляє навчальні програми з безпеки журналістів та організовує заходи для підвищення журналістських стандартів.

Емма Білз та модераторка дискусії Марі Басташевські 

Емма Білз зосередилася на темі «Безпека журналіста та професійна етика — чому це важливо в умовах війни?», наводячи приклади з власного досвіду журналістської роботи в Сирії та Іраку. Слухачами були журналісти, студенти й викладачі журналістських факультетів із різних регіонів України.

Зважаючи на тривалий конфлікт у Сирії, журналісти новоутворених сирійських медіа лише нещодавно підписали «Етичну Хартію сирійських медіа» (Ethical Charter for Syrian Media). На думку Емми Білз, це справжнє досягнення: під час війни сирійські журналісти доклали чималих зусиль, щоб випрацювати професійну етику, й нарешті їм це вдалося. Певною мірою Етична хартія регулює медійне середовище Сирії, хоча багато чого залишається в руках самих журналістів — власна безпека та об’єктивне висвітлення подій.

«Ви — журналіст, повідомляєте про перебіг подій чи описуєте чиюсь історію, але не слід ставати самою історією! — закликає Емма. — Я зробила багато матеріалів про журналістів, які самі перебували в біді. Й цей досвід довів, що журналістам, перш ніж планувати свою подорож до конфліктної зони, треба мати план на випадок, якщо щось піде не так (вас поранять, візьмуть у полон, пограбують, ви самі заблукаєте, захворієте тощо)». (Щоби зрозуміти, наскільки ви підготовлені до відрядження в зону конфлікту, перегляньте, для прикладу, цю форму для планування ризиків.)

Основні етичні дилеми в зоні воєнних дій, над вирішенням яких працювала Емма разом із учасниками воркшопу:

Дилема 1. Дайте собі відповідь на питання: ви в першу чергу журналіст чи людина — з якою метою ви сюди приїхали?

Якщо ви журналіст у зоні конфлікту, то поводьтеся відповідно: в рамках етичних стандартів та своїх професійних обов’язків.

Рефлексії аудиторії з цього приводу:

«Ми маємо бути в першу чергу журналістами і виконувати свою роботу. Впливати на зміни — не наш обовязок».

«Я — християнка. Вважаю, що журналіст має завжди бути на світлій стороні, підходити до висвітлення події з особливою відповідальністю. Військовий журналіст — це як військовий священник».

«Якщо ти в професії — не маєш права на прояв своїх емоцій. Коли я робила інтервю з чоловіком, який був у полоні тривалий час, то плакала. Однак треба навчитися не пропускати це все через себе. Та нас не вчили, як це робити».

«Журналіст відтворює все так, як відчуває. Треба завжди показувати свою точку зору, коли ми пишемо про конфліктні теми. Хоча це й суперечить етичним кодексам журналіста».

«Журналіст під час роботи ніколи не повинен забувати про людяність. Я знаю журналіста, який під час Євромайдану записував стендап на фоні свого колеги, який був поранений. Треба також думати про рідних та інших людей, які бачитимуть фотографії з війни, постраждалих, вбитих. Не все варто показувати своїй аудиторії, навіть якщо ти це бачив».

«У матеріалі на будь-яку тему треба завжди дотримуватися головного, як на мене, етичного правила нашої професії — не нашкодити: ні тим, про кого пишеш, ні тим, хто буде це читати чи дивитись, і не собі — також».

Дилема 2. Чи зважили ви всі за і проти перед тим, як поставити крапку в своєму матеріалі, щоб він не став причиною нового конфлікту чи не погіршив поточну ситуацію?

Слід пам’ятати, що кожен матеріал матиме свої наслідки. Тому варто бути обережним, зважувати на нейтральне забарвлення лексики, перевіряти факти: перш за все, від цього залежатиме доля людей, а вже потім — ваша професійна репутація.

Дилема 3. Коли є небезпека для життя, слід спершу подумати: тема, над якою ви працюєте, варта того, щоби ставити своє або чиєсь життя під загрозу? Життя людини — понад усе.

Дилема 4. Як не стати частиною пропаганди?

Висвітлюючи конфлікт, журналісти взаємодіють із:

1. Представниками влади, які часто хочуть використати журналіста в ролі пропагандиста, ретранслятора власних ідей, бачення розвитку конфлікту. Можуть і часто бувають погрози журналістам з їхнього боку.

2. Представниками озброєних угрупувань, які можуть взяти журналіста в полон, вчинити фізичне насильство тощо.

3. Людьми, які живуть у зоні конфлікту. Треба бути особливо чутливими до їхніх історій, враховувати умови та переконання, за якими вони живуть. Спілкуватися з представниками різних таборів. Не робити поспішних висновків.

4. Військовими, з якими ви перебуваєте в одному таборі.

Основне правило — не приймати позицію жодної зі сторін. Навіть якщо ви симпатизуєте комусь, не проявляйте свого ставлення в матеріалі: не давайте приводу для вашої професійної експлуатації в майбутньому.

Пам’ятайте: під час конфлікту не буває виключно хороших чи поганих — усі роблять щось хороше й погане. Різниця — в частоті й масштабах зробленого.

Дилема 5. Що робити з посттравматичним синдромом, який журналіст / журналістка отримують, пропускаючи через себе всі жахливі історії? Як здолати професійне виснаження?

Посттравматичний синдром у журналістів проявляється таким чином:

  • думки, які не дають спокою, не залишають вас протягом тривалого часу, переслідують вас;
  • неспокійні сни, в яких ви бачите неприємні для вас моменти чи обставини, які ви пережили;
  • втрата сну через надмірне переосмислення того, що вже трапилося;
  • занадто емоційна реакція на щось чи когось, що нагадує вам про важкі переживання;
  • уникання теми обговорення, яка є неприємною чи болісною для вас;
  • уникання людей, місць, виду діяльності тощо, що нагадує вам про те, що трапилося.

В такому випадку варто виговоритися тому, кому довіряєте, проговорити моменти, які вас турбують, розставити крапки над «і» у своєму минулому, яке не дає спокою. А вже потім — узяти відпустку, змінити обстановку, зайнятися іншим видом діяльності.

Питання Емми Білз до аудиторії: як відрізнити правду від пропаганди в Україні?

Серед відповідей аудиторії були такі:

«Я була на окупованій території сходу України. Штаб АТО передавав, що Первомайськ бомбардували. А потім зясувалося, що це неправда. З того моменту в мене довіра до штабу як першоджерела інформації впала. Треба робити повторний факт-чекінг, навіть якщо це забере більше часу для підготовки матеріалу».

«Я як свідок війни в Україні можу сказати: грішать дві сторони. Коли українська сторона говорила, що моє місто звільнили українські військові, а в той самий час по вулиці мого міста їздили російські танки. Варто зазначити, що російська пропаганда якісно працює, і вона — попереду наших спростувань: ми не встигаємо аргументовано спростовувати».

«Коли в регіональних журналістів єдиною можливістю потрапити на схід України чи в Крим був супровід депутатів, то останні намагалися використати журналістів як засіб пропаганди. Окрім того, слуги народу їхали у броньованих автівках, екіпіровані з ніг до голи, а журналісти — в незахищених машинах та відповідному одязі. Дуже багато зявлялося пропагандистських матеріалів, не джинси навіть: бо за це не платили. Тому — не їздити з депутатами нікуди».

«Щоб не стати пропагандистом, треба свій патріотизм залишити поза професійним обов’язком. Не перебільшувати й не применшувати жодного з фактів, хто б це не був — ваші співгромадяни чи ворог».

Поради від Емми Білз

Засоби захисту мають бути на високому рівні — тут не треба економити.

Журналісти мають носити з собою пристрої, які би фіксували їхнє місце перебування.

Якщо на місце події їде група журналістів, варто зробити наступним чином: в окрему машину покласти техніку, свої персональні речі, а в іншій їхати всією командою. Є великий ризик, що вас можуть пограбувати.

Завжди мають бути декілька контактних осіб, до яких можуть звернутися ваші колеги, якщо зв'язок із вами втратився і є підозра, що ви потрапили у складну ситуацію.

Журналістам радять надати паролі до своїх мейлів та соціальних мереж для того, щоб у разі загрози заблокувати доступ до інформації чи приховати її.

Варто користуватися шифруванням у разі сповіщення важливої інформації.

Тримайте свою редакцію в курсі справ, не приховуйте реального стану речей.

Відстороненість журналіста / журналістки не має перекреслити всіх його / її людських якостей.

Еммі Білз, фото: Еміне Зіятдінова
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду