І знову про користь соціології для українських журналістів

І знову про користь соціології для українських журналістів

10:15,
15 Січня 2015
4473

І знову про користь соціології для українських журналістів

10:15,
15 Січня 2015
4473
І знову про користь соціології для українських журналістів
І знову про користь соціології для українських журналістів
Трагічні події в Парижі, де терористи-ісламісти вчинили вбивства в редакції журналу Charlie Hebdo та магазині кошерної їжі, потужно зрезонували в українських мас-медіа.

При цьому не тільки в коментарях, а й у репортажах виявили себе відчутно різні оцінки того, що відбулося у французькій столиці. Постали дві крайні позиції, в проміжку між якими — всі інші. Позиція перша: іслам — це «релігія миру», переважне число мусульман у світі —  люди толерантні, налаштовані на співпрацю з представниками інших культур і релігій. Теракти ж — справа рук окремих осіб і радикальних політичних груп, а той, хто в Україні «котить бочку» на весь ісламський світ, послуговується мовою ненависті та продукує неправду. Позиція друга: іслам — це «релігія війни», переважне число мусульман у світі — люди, вкрай агресивні й нетолерантні, налаштовані на джихад проти «гяурів» і створення «всесвітнього халіфату», на перманентну «холодну» й «гарячу» війну з християнами, юдеями, індуїстами тощо. Тож теракти — це вираження настроїв справжніх мусульман, а той в Україні, хто не бачить загрози з їхнього боку, заплющує очі на реальність і продукує неправду.

Ясна річ, представники крайніх точок зору від свого навряд чи відступляться, ба більше — знайдуть в інформаційних потоках силу-силенну фактів, які працюють на їхню позицію, але що робити всім іншим журналістам, як адекватно оцінювати трагедію в Парижі й усе, що відбувалося й відбуватиметься навколо неї й у зв’язку з нею?

Як на мене, в таких випадках без соціології, що дає достатньо об’єктивну картину суспільних настроїв, журналістам не обійтися. Тим більше, що існує такий авторитетний номінально американський, а реально міжнародний дослідницький центр, як Pew Research, на сайті якого охочі (в режимі вільного доступу, що дуже важливо) знайдуть чимало даних регулярних опитувань та написані на їхній основі аналітичні матеріали.

Отже: яку картину ісламського світу дає нам соціологія Pew Research? Хочу запропонувати читачам «Телекритики» лише декілька штрихів цієї картини (бо ж на сайті дуже багато цікавого матеріалу) — але штрихів важливих.

Почнімо не з політики як такої, а з суспільних настроїв у царині ґендерної рівності, а це, як відомо, один із найголовніших показників розвиненості суспільства. Зауважу, що опитали як чоловіків, так і жінок, при цьому їхні відповіді, зазначають соціологи, були вельми близькими. Отже, за даними дослідження, проведеного якраз напередодні Арабської весни 2011 року,  підтримували ґендерну сегрегацію на робочому місці 85% опитаних мусульман Пакистану (це при тому, що однією з найпопулярніших політичних діячок країни була Беназир Бхутто), 54% мусульман Єгипту, 50% мусульман Йорданії (й це попри ті зусилля із захисту прав жінок, які докладає народна улюблениця королева Ранія Аль-Абдулла), 49% мусульман Нігерії, 38% мусульман Індонезії, а водночас тільки 13% турецьких мусульман і 11% ліванців-мусульман. Так само і з побиттям камінням за подружню зраду — цю норму шаріату підтримали тільки 16% турків і 23% ліванців, проте 82% пакистанців та єгиптян (нагадую, опитували й чоловіків, і жінок, та практика каменування стосується майже виключно жінок), 70% йорданців, 56% мусульман Нігерії та 42% індонезійських сповідників ісламу.

За опублікованими тоді ж даними, щодо релігійних свобод картина була така. У Туреччині та Лівані число фанатиків ісламу становило по кілька відсотків. А от в інших країнах число опитаних, які вважали, що ті, хто полишив іслам, заслуговують на смертну кару, становило: в Єгипті — 82%, в Йорданії — 84%, в Пакистані — 76%, у Нігерії — 51%, в Індонезії — 30%. Інший важливий показник — співвідношення фундаменталістів та прихильників «модерного» ісламу. В Туреччині, Лівані, Індонезії та Нігерії серед місцевих мусульман це співвідношення приблизно корелювало з показниками, які змістовно розкривають це поняття (смертна кара за вихід з ісламу і ставлення до жінок). А от у Єгипті та Йорданії чимала кількість «модернізаторів» на ділі дотримувалася радикально-ісламістських поглядів. І при цьому в Йорданії 69% опитаних вважало: демократія є найкращим з усіх способів урядування; такої ж думки були 66% мусульман-нігерійців, 59% єгиптян, 65% нігерійців і 42% пакистанців. Дослідники зафіксували і явище, притаманне не тільки ісламському світу: пряму пропорційність між рівнем освіти та ставленням до демократії (що вищий рівень освіченості — то вища оцінка демократії порівняно з іншими типами правління). Але значна частина прихильників демократії серед мусульман бачить її дуже й дуже своєрідно. Візьмімо для прикладу Єгипет, де більше половини мусульман заявили, що є прихильниками демократії. А водночас 82% місцевих мусульман вважали справедливим побиття камінням жінки в покарання за подружню зраду, 77% опитаних схвалювали відрубування п’ястків рук за крадіжку, 84% — смертну кару за перехід з ісламу в іншу віру. І при цьому тільки 27% мусульман — громадян Єгипту назвали себе прихильниками модернізації, а 59% — фундаменталістами. Своєрідні погляди має частина прихильників демократії й модернізації: вони одночасно й за них, і за побиття жінок камінням…

А тепер порівняймо з наведеними вище цифрами інші, опубліковані в тому ж дослідженні, що характеризують число прихильників таких терористичних ісламістських військово-політичних організацій, як «Хезболла», ХАМАС та «Аль-Каїда». У Йорданії до «Хезболли» позитивно ставилися 55% мусульман, у Лівані — 52%, 30% у Єгипті та 5% у Туреччині. ХАМАС позитивно оцінили 60% мусульман Йорданії, в Лівані та Єгипті позитивне й негативне ставлення виявилося майже рівнозначним, а з числа опитаних турецьких мусульман тільки 9% позитивно поставилися до ХАМАСу, тоді як 67% — негативно. Серед мусульман Індонезії 39% мали позитивну думку про ХАМАС, натомість 43% — про «Хезболлу», а серед мусульман Нігерії — відповідно 49% і 45%. Що ж стосується «Аль-Каїди», то більша частина опитаних мусульман висловила до неї негативне ставлення: 94% у Лівані, 74% у Туреччині, 72% в Єгипті, 62% в Йорданії та 56% в Індонезії. А от серед мусульман Нігерії вималювалася інша картина: 49% опитаних мали позитивну думку про «Аль-Каїду» й тільки 34% — негативну.

Інші, не менш цікаві цифри: за даними проведеного в 2013 році опитування,  тільки 12% турецьких і 29% ліванських мусульман прагне запровадження шаріату на рівні державного права для сповідників ісламу, тоді як в Афганістані це підтримує 99% опитаних мусульман, в Іраку — 91%, у Палестині — 89%, у Малайзії — 86%, у Пакистані — 84%, в Єгипті — 74%, в Йорданії — 71%… І що цікаво: шаріат як державне право в переважно ісламських регіонах підтримує 42% мусульман Російської Федерації.

Ба більше: вимагають, щоб норми шаріату поширювалися й на представників інших конфесій та атеїстів, 50% його прихильників як державного права для мусульман в Індонезії, 61% в Афганістані, 74% в Єгипті, 58% в Йорданії — але водночас тільки 38% в Іраку й 29% у Марокко. А чи треба пояснювати, що означає така вимога на практиці, особливо для жінок-немусульманок?

І якщо ми вже почали цей короткий огляд із ґендерних проблем ісламського світу, то й закінчимо ними ж. Дуже цікаві дані опитування про те, вдягненими в які шати воліють бачити на публіці жіноцтво мусульмани різних країн, опубліковані на сайті Pew Research рік тому. Не стану переповідати результати — рекомендую всім охочим ознайомитися з дуже наочною «картинкою», де цифри поєднано з візуальними жіночими образами. Проте зауважу, що в цілому ряді країн, де чимало опитаних налаштовані консервативно, багато хто вважає — жінки мають право самі обирати свій стиль одягу, навіть якщо він не відповідає давнім традиціям. Так вважає 56% мусульман Тунісу, 52% — Туреччини, 49% — Лівану. Натомість в Іраку згідні з цим тільки 27% респондентів, у Пакистані — 22%, в Єгипті — 14%. Але от парадокс: в ультраконсервативній Саудівській Аравії аж 47% опитаних зазначили, що жінки повинні бути вільні у виборі, у якому саме вбранні їм з’являтися на публіці.

Іншими словами, соціологія дає журналістам реальне підґрунтя, отой самий майже сакраментальний бекґраунд, щоб оцінювати поточні події, пов’язані з ісламським світом і радикально-ісламістським тероризмом. І при цьому не впадати у крайнощі, натомість намагаючись усебічно осягнути реальні проблеми, якими б непростими для розв’язання вони були.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
themuslimtimes.org
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду