У соцмережах сторінка вигаданого персонажа може набрати більше лайків, ніж профіль реальної людини – і це уже нікого не дивує. Інтернет-меми вийшли за межі формату смішних картинок і стали ледь не повноцінними особистостями – з власними поглядами та стилем. Вони можуть віддзеркалювати внутрішні переконання своїх авторів і миттєво реагувати на навколишні події. Експертом у сфері літератури можна вважати білого пухнастого Інжира – уявного кота, авторкою якого є художниця та журналістка Олена Павлова. Для любителів книжок він відомий завдяки блогам на «ЛітАкценті» та «Читомо», у Інжира є також своя Facebook-сторінка та Instagram. Як уявному коту вдається робити реальні важливі справи – далі в інтерв’ю.

Про улюблені книжки Інжира й кицьку Рапунцель

– Олено, чим Ви займалися до створення Інжира? Як Ви його вигадали?

– Я журналістка, працювала в журналі «Країна» у відділі культури, куди я й досі дописую: журналіст – це назавжди. Малювала я з дитинства – ще у школі ми вигадували карикатури на всіх: однокласників, учителів, персонажів, навіть на Славіка Вакарчука намалювала карикатуру: спеціально, щоб позлити дівчат, яким він уже тоді подобався. Кіт Інжир з’явився тоді, коли я закінчила університет, і ми з чоловіком переїхали на нову квартиру. Дуже хотілося завести кота, але журналістика – це така професія, що забирає більшість твого часу. І для того, щоб не травмувати тварину наслідками нашої роботи, ми вирішили, що мальований кіт – це найкраще: його не треба годувати, хвилюватися, коли ти десь їдеш, а ми багато подорожуємо, коли засиджуєшся на роботі та на культурних подіях. Друзі жартують – «головне, щоб у вас діти не були мальовані».

– Чому таке ім’я – Інжир?

– Саме тоді я вперше скуштувала свіжий, справжній інжир у родичів у Криму. Це було щось неймовірне. Потім я його в Грузії рвала з дерев… Саме тоді з’явилася ідея кота – і в перших малюнках його фігура нагадувала інжир, а вже потім перетворилася на подушку. Правда, Інжир ображається іноді, коли йому про це кажуть. Хоча він body-positive.

– Які ще особливості характеру Інжира? Він любить читати – яка його улюблена книга?

– Існує цілий світ кота Інжира, любов до книг – одна з його частин. Наприклад, він зацікавився книгою Валер’яна Підмогильного «Місто» – його дуже заінтригувало ім’я, адже це валер’янка! Він потягнув її з полиці, почав читати – і зараз це одна з його улюблених книжок. Також «Улісс» Джеймса Джойса. Я прочитала його, як тільки з’явився український переклад – і Інжир зі мною разом. Він вважає, що найкращі книжечки – це товстенькі, і котики найкращі – товстенькі, тож він не комплексує щодо своєї ваги. Інжир активно дописує у свої блоги «ЛітІнжир» і на «Читомо». У нього є хист до кулінарії: суші – це сира риба та сирі миші, горобинівка – настійка на горобцях, голубці він робить із живих голубів.

– Як Інжир потрапив до інтернет-простору?

– Мої друзі-блоґери дізналися про нього й порадили завести сторінку. Інжир спочатку пручався, казав, що «лайками ситий не будеш». Але тепер у нього є і Facebook-сторінка, і Instagram, і можливо, скоро буде канал на YouTube. 

– Чи можна сказати, що Інжир – популяризатор хороших ідей?

– Нещодавно йому сказали, що він занадто правильний. У нього теж є негативні риси: він досить бешкетливий, перекидає вазони.

– З ким із інших інтернет-героїв Інжир міг би подружитися?

– Не знаю, як Інжир, але я прихильниця Туконі. Це концентрація щастя, теж окремий світ, їх створює Оксана Була (львівська художниця, авторка хендмейд-брендів Tukoni та OOMISEH glass jewelry, книг «Зубр шукає гніздо» й «Ведмідь не хоче спати» – MS). Також Інжир закоханий у Пушін (facebook-стікер Pusheen – MS) і в Імбир – він непостійний у своїх симпатіях, а недавно з’явилася кицька Рапунцель. Цей комікс придумали діти: Інжир побачив, як з високої вежі звисають сосиски, а виявилося, що це хвіст кицьки Рапунцель. Він уже виліз нагору – і так вони познайомилися. Інжир може бути романтиком: на День Святого Валентина ми створили для «Книгарні Є» закладки.

Про монетизацію та соціальні проетки за участі Інжира

– Як Ви вважаєте, Інжира уже можна вважати мемом?

– Думаю, що так, він навіть потрапляв у підбірки українських мемів, цікавих сторінок. Хоча насправді він ще не є масовим.

– В Інжира уже є своя аудиторія, але він не настільки відомий, як зарубіжний Grumpy Cat («зажурений кіт», чиє фото, опубліковане у 2012 році, набрало вірусної популярності в мережі) або український Гусь (саркастичний інтернет-персонаж, створений художницею Надією Кушнір (Надьожна). Чи хотіли би Ви для нього більшої популярності? Наскільки «вірусність» важлива для художника?

– Важко сказати, чим міряти популярність. Якщо кількістю підписників, то в Сергія Жадана їх менше, ніж у Гуся. То що, він менш популярний? Для мене важлива вірусність, але значно важливішим є позитив і енергія творення. Інжир – це не бізнес, це щось, що покращує настрій мені та людям, яким він подобається. Звісно, згодом я планую розробити стратегію, але не все одразу.

– Митців-початківців часто цікавить це питання: як монетизувати своє мистецтво?

– Зараз ще досить мало сувенірів із Інжиром – і ми працюємо над цим. Я маю намалювати креативний щоденник із завданнями «Перейти на українську мову з Інжиром» від проекту «Мовомарафон», де люди 25 днів говорили українською мовою. Коли до мене звернулися з проханням намалювати ці картинки, Інжир одразу задумався, як це зробити найцікавіше. Котики – це універсальна мова, якою можна говорити про все. Не можна казати, що якась мова погана – Інжир каже, що мови відчиняють двері й часом це двері до холодильника.

Щодо монетизації – поки я не є експертом у цій галузі, мені іноді замовляють малюнки з Інжиром, і він цікавиться якимись особливими проектами, як-от Екоклуб, що збирає гроші на озеленення Рівного. «Життя стає, немов соната, коли навколо хати – котяча м’ята» або «Немає такої рослини, яка нічого не лікує», – екологічні листівки, до яких прикріплені пакетики з насінинами. Є ще інші проекти – «Не дай СНІДу шанс», там Інжир та інші мальовані звірята пояснюють школярам, як передається ВІЛ. Поки що це не бізнес, поступово ми до цього йдемо, але потрібно знайти менеджера. Поки що я більше малюю. Якщо чимось займатися, цим треба займатися якісно й професійно, адже головне – не гроші, головне – ідеї.

– Якими мовами «розмовляє» Інжир?

– Хтось із шанувальників переклав його іспанською, це дуже приємно. Англійською я часто перекладаю сама, треба й польською, чеською. Але тут слід бути обережним – важко передати деяку гру слів.

– Iнжир дуже соціально активний: листівки з Майдану, соціальні теми. Які ще сфери він лобіює?

– Книжечки, мова, здоров’я, екологія, кулінарія. Нещодавно Інжир почав вивчати німецьку мову, коли ми побували на фестивалі відкриття року вивчення мов від Гете-інституту. Інжир відібрав кілька базових німецьких фраз, і ми провели майстер-клас: діти викладали ці слова різними предметами – намистинками, пір’ям, цвяхами – і це було дуже красиво.

– Чим майстер-класи, які Ви проводите разом із Інжиром, можуть бути корисні для учасників і для дітей?

– Моя ціль – напрацьовувати досвід із кожним разом, щоб робити це цікаво і якнайкраще. Я колись рік викладала англійську в позашкільному клубі – й мені це подобається. Ти бачиш відповідь, надихаєш дитину. Діти не мають страху, як дорослі, вони можуть намалювати цілу графічну новелу за годину, в них безмежна фантазія – як колись була в мене. Діти вчаться в мене малювати котика, а я в них – відкривати фантазію.

Про український комікс

– Яким є, на Вашу думку, становище сучасного українського коміксу та які в цього жанру перспективи?

– Потенціал для розвитку є в усього, якщо його розвивати. Комікс-культура – це одна з найпопулярніших галузей культури масової, але в Україні вона поки що більше розвинена у вузьких колах. Бо такий стан книговидання: поки що друкований комікс – це розкіш. Графічні романи – це дуже тривала робота художників, яку читач прочитає за годинку-дві, і не завжди спроможний придбати за належну ціну. Але достойні українські графічні романи та книжки коміксів є: «Діра» Сергія Захарова, «Герой поневолі» за Франком, «Даогопак», «Воля: The Will» . Дешевих масових комікс-видань у нас поки не друкують, бо для здешевлення потрібні тиражі й точки збуту, а індустрія ще тільки починає розкручуватися. Сприяють цьому росту переклади українською американських коміксів, робота видавництва «Рідна мова».

– Але все ж зараз вони більш популярні в інтернеті.

– Це правда. Майбутнє (і теперішнє) українського коміксу – за інтернетом. Чого варта лише шалена популярність Гуся. Тому не все так погано з українськими коміксами – хоча й добре теж не все. Один за одним виникають фестивалі комікс-культури, українські видавництва потроху звертають увагу (наприклад, ВСЛ за сприяння Гете-Інституту нещодавно видали графічний роман про Мюнхгаузена). Для мене це є відправною точкою, що з коміксами у нас все буде добре, особливо коли українською вийде «Маус» Арта Шпігельмана, лауреата Пулітцерівської премії.

– Чи плануєте Ви розширювати формат – випустити мультфільм або графічну новелу?

– Мені подобається комікс. Світ дискретний. Можливо, це ефект кліпового мислення, але він нас влаштовує. Є, наприклад, листівка – «Книжечки надають крила». Не знаю, навіщо малювати про це цілу новелу: є ідея, і я все про неї сказала. Це як моя любов до Twitter: все можна сказати за 140 символів. Але ж Інжир любить товсті книжечки, тому все може бути. Хочеться мультиків, книжок, сувенірів – усі ці напрямки будуть розвиватися. Малюється Інжир досить швидко – і це навмисне так, щоб ідея була доступною для всіх. Плагіату я не боюся – у світі таких персонажів безліч, зокрема мальованих котів, які ведуть свої сторінки. Мій кіт – це мої ідеї, мій стиль, і якщо хтось знається на його світі краще за мене, то я хочу познайомитися з цією людиною.

Фото Тетяни Команицької