Ерік Гарріс: Якщо вам подобаються цуценята, це не робить вас дурними

Ерік Гарріс: Якщо вам подобаються цуценята, це не робить вас дурними

00:00,
6 Червня 2013
2759

Ерік Гарріс: Якщо вам подобаються цуценята, це не робить вас дурними

00:00,
6 Червня 2013
2759
Ерік Гарріс: Якщо вам подобаються цуценята, це не робить вас дурними
Ерік Гарріс: Якщо вам подобаються цуценята, це не робить вас дурними
Який контент стає «вірусним», чому ЗМІ не варто захоплюватися мобільними додатками і які перспективи у платного контенту – про це та інше розповіли експерти з цифрової журналістики Ерік Гарріс та Джозеф Галарно.

В якому напрямі рухається зараз нова, цифрова журналістика – про це доречно питати у «законодавців моди» – медіекспертів і практиків із США. Такими є Джозеф Галарно та Ерік Гарріс, вони приїздили до України, щоб виступити на Першому Львівському медіафорумі, який відбувся 29–31 травня.

Джозеф Галарно був генеральним менеджером цифрової галузі компанії The Newsweek/Daily Beast Company, яка публікує видання Newsweek.com, TheDailyBeast.com. Зараз він є засновником і генеральний директором Mezzobit, стартапу з Нью-Йорка, який пропонує цифровим видавцям інструменти для управління збором даних на сайтах.

Ерік Гарріс – виконавчий віце-президент з комерційної діяльності BuzzFeed, соціального онлайн-видання, яке спеціалізується на оцінці «вірусного потенціалу» новин, фото, відео та інших типів контенту для подальшого вірусного поширення в соціальних мережах.

Американські веб-гуру розповіли MediaSapiens про становище ЗМІ у Сполучених Штатах, зміни у споживанні новин, плюси та мінуси «демократизації» журналістики й про те, як власне журналістські продукти виробляються вже не медіаорганізаціями. Як би це дивно не звучало, але американські експерти переконані, що це позитивна тенденція, однак вона додає викликів сучасним ЗМІ.

«Нова і стара варта» у новинах

Результати досліджень американських ЗМІ свідчать, що медіагалузь переживає тяжкі часи – ньюзруми, особливо газет, суттєво скорочуються, ця тенденція підтвердилась у 2012 році (дані Pew Research Center «Стан медіа» (State of the News Media Report). Яке ваше бачення нинішньої ситуації? Чи справді американський медіаринок у складному стані?

Джозеф Галарно: Відповідаючи на це питання, треба розділяти дві сфери: новини у широкому значенні – як предмет суспільного інтересу, та традиційні медіа – газети, телебачення, радіо. І тут ми бачимо різні речі: з одного боку, споживання новин суттєво зросло за останні десять років, але з іншого – споживання з традиційних платформ: із паперових видань, випусків новин на ТБ та радіо – зменшилося. Тому багато компаній у скрутному становищі й шукають нових шляхів охоплення аудиторії. Але нові шляхи, навіть якщо вони успішні, не є такими прибутковими, як старі способи, які приносять найбільше грошей. Тому є старі компанії, які справді виживають. Громадськість вимагає все більше новин у цифровому та мобільному вигляді. Я б сказав, що зараз є стара варта і нова варта. Для багатьох компаній це не дуже добре, але це добре для інновацій та громадськості.

Ерік Гарріс: Я погоджуюсь, наш світ уже майже цифровий, тому у сфері медіа ми все більше будемо фокусуватися на інтернеті та мобільних. Що стосується мого ЗМІ, то ми, навпаки, постійно наймаємо нових журналістів, тиждень за тижнем. Але я думаю, що загалом кількість найманих журналістів буде меншою через десять років, ніж зараз. При цьому буде більше громадянських журналістів, блогерів.

Зараз усі говорять про об’єднання газетних та інтернет-редакцій, про конвергентність. Як вважаєте, чи багатьом американським ЗМІ таки вдалося вже створити справжні мультимедійні, конвергентні редакції?

Дж. Г.: Конвергентні ньюзруми справді є метою для медіакомпаній сьогодні. Деякі з них ще тренуються, є чимало журналістів, які цілком не адаптувалися до нових технологій. Декілька років тому Washington Post тренувала своїх журналістів, щоб ті використовували відеокамери, аби вони могли створювати відеоконтент так само, як і матеріали для друкованої версії. Подивіться на студентів-журналістів у коледжах – вони вже вчаться, як вести твіттер-трансляцію, як робити подкасти, відео, вчать html–скрипти.

Це нова журналістика – деякі редакції зробили хорошу роботу, деякі ні. Але я думаю, що конвергентні редакції – це не опція, це вимога, без цього мультиплатформова журналістика не спрацює. Я знаю людей, які в журналістиці вже багато десятків років, але при цьому захоплені новими технологіями й часто є найбільш наполегливими пропагандистами нових медіа. Тобто це не питання віку, а питання позиції, бажання. А також того, наскільки керівники в ньюзрумах розуміють, що це майбутнє журналістики.

Джозеф Галарно

Чи не призводить така ситуація до того, що у ньюзрумах працює вже більше не журналістів, а фахівців із відео, інфографіки, програмування?

Е. Г.: Візуальні елементи – це те, що все частіше буде використовуватись у розповіданні історій. Зараз усе не зводиться до того, щоби поставити новину, потрібно зробити так, щоб у людини виникла емоційна реакція, бажання поділитися нею. Тому відео та інфографіка тут дуже корисні.

Дж. Г.: Десять років тому медіакомпанії працювали по-іншому: якщо ти був у газеті чи на телеканалі, то ти й виготовляв випуск газети чи телесюжет. Зараз у цифровому світі всі можуть робити все. Газети можуть продукувати відео для сайту, телебачення – розлогі форми журналістики, вартість такого виготовлення знизилася. Технології демократизували це все, ньюзруми можуть розповідати історії більш широко, всеохопно. Відомий приклад SnowFall від New York Times – чудовий зразок мультимедійності, десять років тому було неможливо розповісти таку історію.

Але вартість такого проекту якраз дуже висока…

Дж. Г.: Такий проект дорогий зараз, але інструменти, завдяки яким вони зробили це, стають доступнішими. Подумайте про відео – раніше для відеозйомки потрібно було багато спорядження, тепер можна обійтися смартфоном і потім опублікувати у YouTube. Технології стають простішими й дешевшими як для організацій, так і для індивідуумів.

Е. Г.: Проект New York Times дорогий, але слід зазначити, що й не завжди потрібно мати якість рівня NYT – це не обов’язково ні з редакційної точки зору, ні з точки зору застосування технологій.

Також я хочу погодитися зі словами Джозефа про конвергентні ньюзруми – це вже справді не питання вибору. Компанія, в якій я працюю зараз, виросла на ґрунті соціалізації та цифровізації. Раніше я працював у Washington Post – мушу сказати, що WP і New York Times завжди були і є лідерами на газетному ринку, а зараз це великі цифрові гіганти, бо вони спробували змінитися, пристосуватися. В NYT справді усвідомили сутність інфографіки, відео, тому вони й попереду. Я погоджуюсь, тут не питання віку, а власного ставлення. Але згодом усі зрозуміють, що саме в такий спосіб ми маємо повідомляти новини.

Де шукати аналітику та за яку онлайн-інформацію люди будуть платити

Ви погоджуєтесь із тим, що у медіа стає менше аналітики та розслідувальної журналістики, яка потребує кадрових та фінансових ресурсів?

Дж. Г.: Я би сказав навпаки, можливо, ситуація різниться в Україні та США. У Сполучених Штатах було багато урядових ініціатив, щоби зробити дані більш доступними, це рух відкритих даних. Якщо раніше ти готував матеріал, наприклад, про забудову, то тобі потрібно було йти у City Hall і збирати там дані – робити копії, зводити у таблиці… Тепер, в еру даних, ти просто завантажуєш усе в електронному вигляді, це доступно для всіх – не лише людям із потужними комп’ютерами чи крутим софтом. Тому я думаю, що технології, навпаки, оснастили журналіста-розслідувача.

З іншого боку, якщо повернутися до попереднього питання, новинна індустрія переживає тяжкі часи, кількість штатних журналістів скорочується. Я читав дослідження, що зараз в американських ньюзрумах працює наполовину менше журналістів, ніж було 12 років тому. Зараз у розслідувальній журналістиці кращі інструменти, але й менше людей, тому традиційним медіакомпаніям складніше продукувати якісну журналістику. Однак є велика кількість громадянських журналістів, які мають ті ж інструменти, що й професійні: блоги, Tumblr, Facebook, вони також можуть оприлюднювати там певні факти.

А як щодо аналітики, розлогих матеріалів – чи не стає їх менше у ЗМІ через появу інтернету?

Дж. Г.: Навпаки, адже в інтернеті кожен може бути видавцем. Чимало академіків мають популярні блоги – вони не повинні публікуватися у відомих газетах, щоб бути почутими. Ось, наприклад, Scotus Blog – його розпочав десять років тому юрист із Вашингтона, він писав про судові справи, аналізував їх. Люди добре читали, потім почали робити внески, підтримувати блог. Сьогодні це топ-джерело по судовій інформації. І воно не має ніякого зв’язку з медіаорганізаціями, більшість дописувачів блогу – не журналісти, а адвокати, юристи, експерти з академічних кіл. Тут ми бачимо глибоку аналітичну журналістику, але вона відбувається за межами власне медіакомпаній. Однак продукт той самий.

Є ще такий приклад ProPublica – неприбуткова медіаорганізація, яка займається розслідувальною журналістикою. У них немає телеканалу чи газети, вони проводять розслідування і публікують результати на своєму сайті, співпрацюють із каналами чи газетами, таким чином газета може отримати якісне розслідування. Медіакомпанії стають більш винахідливими. Якщо ви поглянете на споживачів новин, то побачите: контент, який вони отримують сьогодні, є кращим, ніж будь-коли, бо він надходить із різноманітних джерел.

На якому етапі впровадження платного контенту (paywall) перебувають зараз американські ЗМІ?

Дж. Г.: Я нещодавно працював в організації, яка якраз робила дослідження на цю тему – воно засвідчило, що третина всіх американських газет мають якийсь paywall. Більшість із них – це частковий платний доступ, як у New York Times чи у британській Financial Times. Тобто, щомісяця певну частину матеріалів можна читати безкоштовно, а потім ти мусиш платити. Щоб бути успішним у сфері платного доступу, треба думати про тип аудиторії вашого веб-сайту. Є відвідувачі, яких ми називаємо news junkies (залежні від новин), вони заходять постійно на сайт. А інші приходять, бо побачили посилання у Facebook чи BuzzFeed або у пошуковій системі, вони можуть читати 3-4 статті на місяць. Треба думати про обидві групи. Потрібно монетизувати і news junkies, і другу групу – нехай вони заходять час від часу, це також буде відвідуваність, прибуток від реклами. Якщо говорити про New York Times, то в них впровадження paywall хоч і зменшило кількість читачів, але загалом збільшило прибуток, тобто зараз у них мікс джерел прибутку.

Вважається, що українські інтернет-користувачі не захочуть платити за онлайн-матеріали. Як налаштована американська аудиторія до платного контенту?

Е. Г.: Молодша аудиторія все ж таки очікує безкоштовних матеріалів. За журналістику вищого рівня, таку як Washington Post, люди готові платити. Взагалі, найбільш вірогідно, що люди захочуть платити за локальний контент, за ті сайти, які пропонують конкретні новини місцевого характеру.

Дж. Г.: Так, важливо не охоплювати все, потрібно сфокусуватися – на спорті чи на бізнесі, бо це інтереси читачів, вони скоріше за таке будуть платити. Крім того, якщо ти рекламодавець і хочеш досягти аудиторію для конкретного продукту – такі сайти більш цінні. На ринку США зараз відбувається рух від масовості до ніші.

Ще один приклад успішного paywall – Consumer Reports. Це журнал, який публікує огляди та відгуки на товари від споживачів (оскільки належить неприбутковій організації, то тут немає реклами від третіх осіб). У них дуже жорстка система платного доступу, але більша частина прибутку була з нього. Люди платять, тому що контент дуже цінний: якщо ви, наприклад, купуєте машину, то відгук про неї буде важливим. Споживач заплатить 10 доларів за цю інформацію, якщо вона допоможе йому заощадити декілька тисяч.

Що буде основним джерелом прибутку для електронних ЗМІ – цифрова реклама чи платний контент?

Е. Г.: Особисто я не думаю, що багато сайтів зможуть запровадити успішний платний контент. New York Times провели багато роботи у цьому напрямі, але вони досі отримують багато грошей із реклами. Аудиторія віком 18–34 отримує новини із соціальних мереж та сайтів, вони всі рідше йдуть за новинами на головну сторінку сайту ABC. Соціальність – це новий спосіб, у який люди споживають і діляться новинами. До речі, багато хто може приходити на NYT чи FT спеціально декілька разів на місяць, щоб уникати платного доступу. Тому реклама має бути основним шляхом монетизації. Ми робимо новий тип реклами – social native advertising, соціальну рекламу. Тобто ніяких банерів, а контент, який справді подобається користувачам, на який вони клікають, діляться. Це марковано як реклама, але це й цікавий контент.

Ерік Гарріс

Про мобільний інтернет, кав’ярню в Парижі і блогерів

Медіаексперти часто висловлюють прогноз щодо важливості мобільного сегменту – мовляв, якщо ЗМІ не розвивається в цьому напрямі, не створює додатків, то в нього немає майбутнього. Ви погоджуєтесь із такою думкою?

Е. Г.: У мобільному сегменті слід розрізняти такі речі, як «мобільний інтернет» та «мобільний додаток». BuzzFeed можна читати через мобільний інтернет, через додаток на айфоні чи планшеті. Трафік нашого сайту з мобільного інтернету – майже 50%. Причина в тому, що Facebook і Twitter стають усе мобільнішими. З Facebook у нас найбільше трафіку, і більша частина заходів звідти – саме через мобільний інтернет, найвищий відсоток, є всі ознаки, що він зростатиме.

Мобільні додатки забирають багато часу для розробки, але ними користується менше людей. На наш сайт лише 2-3% користувачів (за місяць) заходять через мобільний додаток. Тому я не вважаю, що мобільні додатки такі важливі для медіакомпаній, як багато хто думає. Але напрям мобільного інтернету, без сумніву, треба розвивати: ваш веб-сайт має гарно виглядати і працювати на екранах різних пристроїв.

Дж. Г.: Я думаю, що розвиток мобільних додатків останніми роками був помилкою. Financial Times – гарний приклад у цьому плані: вони відмовилися від мобільного додатку, а створили те, що назвали web-app (на базі технології Html-5). Це як веб-сторінка, але звужена до пристрою. Більшість ЗМІ не потребують додатків, вони запровадили їх, бо самі не були експертами в мобільній сфері. Я думаю, що через два роки більшість медіа не будуть розвивати їх, на це немає стратегічної причини. Крім того, додаток складніше для користувача – його треба завантажити, зареєструватися, а інтернет – це інтернет, ще й легше ділитися інформацією.

Еріку, ваш сайт Buzzfeed позиціонує себе як лідер в організації соціальних новин. Можете розповісти секрети «вірусності» контенту? Як віднаходити те, чим люди захочуть ділитися?

Е. Г.: Якщо ви поглянете на наш сайт, то побачите, що в нас є різні теми – спорт, політика, розваги, бізнес. Насамперед потрібно думати, чому хтось захоче поділитися цим контентом. Чи поділюся ним я сам? Щоб людина поділилася повідомленням, воно повинно викликати певну реакцію: сміх, ностальгію, хвилювання через щось, можливо, ідентифікувати приналежність людини до чогось. Коли ми щось пишемо – чи то про політику, чи про котенят – ми думаємо, в чому тут «гачок», чому ним поділяться. Ми публікуємо й серйозний, і смішний контент – це нормально, ідея в тому, щоб поєднати різні типи контенту.

Уявімо кав’ярню в Парижі – там сидить джентльмен, попиває чай, він щось читає, тримає книжку з філософії. До нього підходить цуценя, джентльмен нахиляється, гладить його, це робить його людиною. Тобто, якщо вам подобаються цуценята, це не робить вас дурними. Цей чоловік зацікавлений у філософії, у глобальних проблемах, але він усе одно людина, його цікавлять й інші речі. Ми віримо, що люди хочуть отримувати інформацію як у цій кав’ярні. Спочатку ми були зосереджені на котенятах, а потім зрозуміли, що серйозна журналістика також соціальна. Адже й, наприклад, імейл соціальні, а там ми ділимося часто й серйозними посиланнями.

Ви неодноразово згадували громадянських журналістів. Чим професіональний контент має відрізнятися від блогерського?

Е. Г.: Журналісти ставлять інформацію в контекст – розширюють, пояснюють, перевіряють. У час бостонських подій багато інформації надходило із соціальних мереж, екстрені новини з’являлись у Twitter, журналістам потрібно було перевіряти цю інформацію. У час бостонських подій читачі приходили до нас на сайт, щоб дізнатися, що, зрештою, відбувається.

Дж. Г.: Медіа пропонують речі, яких немає у громадянських журналістів. По-перше, це доступ – журналісти можуть подзвонити у Білий дім і отримати відповідь, на відміну від громадянських журналістів. Крім того, ми пропонуємо охоплення, сферу впливу – мільйони людей стежать за тим, що ми говоримо. Медіа не можуть замінитися блогерами – але вони мають постійно пропонувати унікальний вартісний контент, який тільки вони можуть надати. Також медіа обирають голоси, які варто почути широкій аудиторії, як-от Buzzfeed.

Чи не призводить інтернет до того, що розмиваються журналістські стандарти? Адже громадянські журналісти можуть не дотримуватися етики поширення інформації, не розуміти відповідальності…

Дж. Г.: Потрібно багато років, щоби стати гарним репортером, і для цього не обов’язково працювати в медіа, можна бути просто розумною людиною, яка добре пише, редагує… Я не думаю, що правильно казати: якщо ти не ходив у школу журналістики, ти не зможеш створювати контент із достатнім авторитетом. З іншого боку, читачам важко знайти джерело, якому справді варто довіряти. У соціальному світі якщо ваш друг каже – це цікава стаття, то це майже те саме, якби вона з’явилася на першій сторінці газети. Розвивається нова система, але, на мій погляд, демократизація журналістики – це добра річ. Якщо зараз ви маєте блог чи свій незалежний веб-сайт, то ви проходите тест на достовірність; коли досягаєте певної кількості читачів, то здобуваєте трафік, аудиторію, вплив – так само, як і в старих медіа, але зараз ви це робите швидше. Я не думаю, що збільшення інформації призведе до розмивання стандартів.

Е. Г.: Twitter та інші соцмережі можуть швидко виправляти неправдиву інформацію. Наприклад, якщо така інформація з’являлася під час бостонських подій, то її швидко спростовували.

Дж. Г: А коли CNN поширювали щось помилкове в той час, то соціальний світ також реагував – спільнота казала, що професійний журналіст повідомив щось не те. Тобто немає домінування щодо правди чи авторитетності.

Журналісти зараз стають відомими значно раніше, ніж це було до цифрової епохи. Тоді ти мав завершити навчання, пропрацювати на маленькому телеканалі чи в газеті й потім лише щось змінювалось і ти міг стати відомим. Тепер талановитих людей помічають значно раніше. Наприклад, так було з Брайєном Стелтером. Йому було 19 років, коли він почав вести блог про телевізійну індустрію. Здавалося б, чому його хтось мав слухати? Але він розумний, гарно писав, встановлював контакти, розширив свою аудиторію, став популярним, із ним захотіли говорити. Потім New York Times запропонували йому роботу репортера, висвітлювати медіатематику. Це перехід від громадянського журналіста до мейнстрімового. Щоби стати успішним, ви не обов’язково маєте представляти ЗМІ, сьогодні процес більш відкритий.

Довідка:

Джозеф Галарно  засновник і генеральний директор Mezzobit, стартапу з Нью-Йорка, який пропонує цифровим видавцям інструменти для управління збором даних на сайтах та мобільних додатках. Раніше Джозеф був директором із виробничих питань і генеральним менеджером цифрової галузі компанії The Newsweek/Daily Beast Company, яка публікує видання Newsweek.com, TheDailyBeast.com і понад десять тижневих додатків до журналу Newsweek. Також працював технічним директором у видавництві Thomas Publishing (приватний глобальний провайдер у сфері бізнесової інформації) і був першим технічним директором журналу New York Magazine. Серед його клієнтів були такі видавництва й фірми, як The New York Times, Advance Publications, Philip Morris і JPMorganChase.

Ерік Харріс – виконавчий віце-президент із комерційної діяльності BuzzFeed, що є соціальним онлайн-виданням із 30 мільйонами відвідувачів на місяць. BuzzFeed було засновано 2006 року Йоганном Перетті (співзасновником The Huffington Post), і спеціалізується він на оцінці «вірусного потенціалу» новин, фото, відео та інших типів контенту для подальшого вірусного поширення в соціальних мережах. Видання позиціонує себе лідером в організації уявлення соціальних новин. До цього Ерік був віце-президентом із управління торговою продукцією в компанії Operative Media, де він допомагав будувати платформу управління рекламою. Перед цим Ерік керував сайтом www.washingtonpost.com і провів кілька років, консультуючи Price Waterhouse.

Фото - Lviv Media Forum

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Ерік Гарріс
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду