Комети можуть цікавити людей не менше, ніж політика чи шоу-бізнес, — Міріам Драгіна про популяризацію науки

Комети можуть цікавити людей не менше, ніж політика чи шоу-бізнес, — Міріам Драгіна про популяризацію науки

10:35,
1 Вересня 2017
6711

Комети можуть цікавити людей не менше, ніж політика чи шоу-бізнес, — Міріам Драгіна про популяризацію науки

10:35,
1 Вересня 2017
6711
Комети можуть цікавити людей не менше, ніж політика чи шоу-бізнес, — Міріам Драгіна про популяризацію науки
Комети можуть цікавити людей не менше, ніж політика чи шоу-бізнес, — Міріам Драгіна про популяризацію науки
Напередодні науково-популярної конференції Brain&Ukraine, що відбудеться 2 вересня, MediaSapiens поговорив із її співорганізаторкою Міріам Драгіною про те, наскільки живою є наукова журналістика в Україні та як переконати редакторів, що ця тема є не менш важливою за політику.

Міріам Драгіна — одна з тих, хто намагається продиратися крізь зашкарублість української журналістики й популяризувати науку. Скажімо відверто, справа це вкрай невдячна. Кілька років тому, коли її більше знали як поетесу, Драгіна почала вести програму «Індекс Хірша» на радіо «Аристократи». І хоча робила це на волонтерських засадах, здобула цінний досвід і зрозуміла, що в журналістиці її цікавить саме наука. Як каже вона тепер, це тема, де немає стелі й можна рости без кінця. Нині радіоведуча продовжує нести просвіту в маси на «Громадському радіо», де разом із Оленою Скиртою веде наукове-популярне радіошоу про всесвіт «Цією людиною був Альберт Ейнштейн».

Журналістки є також засновницями першої в Україні науково-популярної конференції Brain&Ukraine, яка має відбутися вже цієї суботи (2 вересня). MediaSapiens відволік від організації заходу Міріам та поговорив про те, наскільки живою є наукова журналістика в Україні та як переконати редакторів, що ця тема є не менш важливою за політику.

«У нас не існує індустрії наукової журналістики»

— Міріам, нещодавно ми святкували День Незалежності. Науковці не приховують свого невдоволення тим, що в незалежній Україні наука не надто у пріоритеті. Чому так сталося, на вашу думку?

Тому що країна ще молода і ми ще не встигли зрости до тих цінностей. У нас є цінність незалежність, і це те, чим ми пишаємося. Інших цінностей ми ще не сформували, але їх потрібно формувати. Сказати, що науки в Україні немає, не можна. Вона є, і всі про це знають. Частина її — це справді велика данина Радянському Союзу, наприклад, те, що ми будуємо ракети і в нас повний комплекс ракетобудування… Це було створено під час холодної війни й технічних перегонів. Але в нас є також розробки, які не стосуються минулого. Наприклад, генетичні дослідження. Це означає, що в нас є рівень і готовність у цьому конкурувати з усім світом. І наші вчені співпрацюють з ученими різних країн світу і входять у групи нобелівських лауреатів, беруть участь в експериментах типу CERN (тобто в дослідженнях щодо великого адронного колайдера, найбільшого у світі прискорювача елементарних частинок, створеного у Європейському центрі ядерних досліджень (CERN), поблизу Женеви. — MS).

— Але чи це не є радше всупереч, аніж завдяки?

Це просто природно. Тому що коли є талант і прагнення, ти не можеш себе зупинити. Ти не борешся, це просто твій шлях. Шкода лише, що країна, беручи участь у цих експериментах, не сплачує достатньо, щоб наші вчені могли підписатися своєю країною. Тобто науковці зазвичай пишуть своє прізвище, але під ним ставлять Німеччину чи Швейцарію, тому що за їхню присутність і роботу там сплачує ця країна. Так само і з розробками: ми продаємо патенти різним країнам, а тут, може, ніхто цим і не зацікавитися. В Україні мало що втілюють із наших розробок.

— Щодо наукової журналістки, як гадаєте, вона більше жива чи більше мертва?

У нас немає наукової журналістики. У нас є науковці, які намагаються трохи популяризувати науку, і є окремі наукові журналісти, хоча вони не лише наукою займаються... Але індустрії наукової журналістики не існує. Вона лише починається. У Росії був фонд «Династія» (заснував фонд Дмитро Зімін, учений-радіотехнік та меценат. Фонд 15 років підтримував і популяризував науку та освіту в Росії. — MS), який централізовано підтримав саме наукових журналістів, а не вчених. Він давав їм освіту, можливість друкувати книжки, читати лекції тощо. В Україні немає такої централізованої точки, яка би могла підтримати. Наприклад, я не вважаю себе науковим журналістом...

— Так, ви часто про це кажете, чому?

Тому що в мене немає достатньої освіти для цього, я філолог та журналіст. І я не вважаю, що можу конкурувати зі справжніми науковим журналістами, я лише медіатор, який усіх із усіма знайомить, намагається продемонструвати, що в нас є. Але я вважаю себе частиною широкого загалу, й це відповідає моєму рівню. Тому що коли ти не знаєшся глибоко на фізиці чи математиці, ти не зрозумієш, якщо про це говоритимуть надто складно. Тобто це не наукова журналістика, а науково-популярна.

— Пропоную з цим розібратися. Якщо я правильно розумію, в науковій журналістиці є два крила: науково-популярна й наукова. Наукова більше орієнтована на науковців і людей, що оперують глибокими знаннями. Науково-популярна намагається перекласти складні наукові досягнення й дослідження зрозумілою для загалу мовою. Тобто в такому трактуванні ви є науково-популярним журналістом.

Швидше за все, так, бо це вже ближче до правди. Принаймні я вчуся бути науково-популярним журналістом.

«Я впевнена, що наука стане мейнстримом»

— Як ви взагалі наважилися цим займатися? Індустрії, як ви самі кажете, немає, редактори від наукових тем зазвичай не в захваті.

Так, мені доводилося працювати в українських медіа, і редактори зазвичай ріжуть це, тому що рейтинги збирає політика й шоу-бізнес. Ці теми розкручено: коли щось упізнаване, люди цікавляться цим системно, а в науково-популярну журналістику поки не вкладено достатньо. Люди не впізнають, а щось чуже й незрозуміле вони бояться сприймати. Ми не готові сприймати будь-яку інформацію, ми потребуємо зрозумілого й безпечного існування. Але мені пощастило, я працювала на радіо «Аристократи».

— Як ви змогли зацікавити редакторів цією темою там?

Спочатку програма була інакша: я говорила з видатними українцями й відчула, що мені завжди були цікавішими саме вчені. Вони надавали в інтерв’ю конкретні відповіді і ставили перед собою надзавдання. Вони прагнули врятувати людство від раку чи довести теорему, яка допоможе далі знаходити інші світи, і таке інше. І я відчула, що тут немає стелі, можна рости без кінця. А це захоплює, адже ми всі розчаровуємось і шукаємо сенс: нащо ми взагалі тут працюємо, нащо ми робимо те чи інше. Тож  звузила цю програму на радіо й запропонувала продюсеру Ярославу Ладигіну, що буду говорити саме з ученими. Він підтвердив, бо це незалежне сміливе радіо, яке дозволяє експериментувати. Я не отримувала гонорару, але отримувала інше — можливості. А вони, у свою чергу,  контент.

— Але як переконати редакторів інших медіа, що такі теми теж важливі?

Переконати майже неможливо, якщо немає зайвого ефірного часу чи розділів. Але, наприклад, зараз є Bit.ua — це лайфстайл-медіа і в них є розділ «Наука». До речі, і в мене там буде наукова програма. Також я говорила з Майклом Щуром, який тепер працює на «UA: Першому» (Суспільне), і в них є плани щодо науки, тому що відчувають свою відповідальність. Про науку говорить «Новое время», «Дзеркало тижня». Але ж це не мейнстрим. Це такі спеціальні, розумні розділи.

— Гадаєте, наукова тема може стати мейнстримом?

Звісно! Знаєте, хто такий Ніл Деграс Тайсон (Neil deGrasse Tyson)? Це такий афроамериканець із вусами, який розповідає про всесвіт на американському телебаченні, пише книжки. І його рейтинги дуже високі! Ці програми цікавіші й популярніші, ніж про той же секс чи рок-н-рол.

— Проте чи можемо ми досвід американського медіаринку перекласти на наш?

Можемо. Але нам треба трохи більше просвіти.

— Американський науковий журналіст Деніел Чарльз розповідав про американське видання Scientific American та журнал New Scientists в Англії, у яких тираж близько 100 тисяч. Тобто там люди хочуть це читати й готові за це платити.

А тут просто ніхто не запропонував. У нас же хто платить, той і замовляє музику. А тут пропонували що? Політику, тому що там є гроші. І хто пропонував? Політики. І майже всі медіа досі є олігархічними: традиційні телеканали від «Інтера» до «України». Відрізняється від них лише «Суспільне» і «Громадське». Щодо шоу-бізнесу, то тут теж були великі продюсери чи чиїсь батьки, яким хотілося, щоб їхня донька виступала. А за наукою не стояв ніхто. Мали би стояти великі фонди, держава. Якби в держави були на це статті витрат. Але ми знаємо, як завжди розподілялися кошти з бюджету України... Можливо, тепер це зміниться.

— Тобто тепер ви хочете бути паротягом, який буде це рухати?

Я впевнена, що наука стане мейнстримом, бо в науці є гроші, є таланти і є надзвичайно цікаві речі, які захоплюють навіть не дуже підготовлену людину. Якщо ми поступово будемо готувати людей і пояснимо не лише загальновідомий факт, що Земля кругла, а й коли Земля з'явилася, що вона є частиною великого всесвіту, де також є екзопланети, на яких може бути життя… Можемо дійти до гравітаційних хвиль, але поступово — бо одразу не треба багато інформації. Люди почнуть почуватися безпечно в таких темах і будуть цікавитися більше, вони стежитимуть за супутниками й кометами так само, як за політиками.

«Армія — це аналог того, що сталося з наукою»

— Свого часу я був на обговоренні наукової журналістки в Україні, де умовно було два табори. Перші казали, що це журналісти погані, бо не хочуть цим займатися, у нас немає школи наукової журналістики тощо. Другі казали про те, що аудиторія в нас не дотягує, бо не читає, не знає, не платить...

Так, але в популяризацію будь-чого необхідно вкладати. У нас те ж саме з мистецтвом — я маю на увазі справжнє мистецтво... Та з будь-чим, приміром, з армією — це прекрасний аналог того, що сталося з наукою. Ми не вкладали в армію зовсім, на нас напав ворог — і ми опинилися в ситуації, коли в нас розвалена армія й ми не можемо себе захистити. Знання — це така сама зброя, й ми так само не вкладаємо нині у знання й уже опинилися на сходинці, коли не можемо себе захистити: ми не можемо конкурувати в деяких речах, в освіті, наприклад. Ми не конкуруємо зі світом узагалі, й тому ми втрачаємо наші таланти, вони їдуть із країни.

— Людям зазвичай цікаві історії. Де і як шукати такі історії для розповіді журналістам, які вирішили писати про науку?

Я свого часу почала з розмов із ученими й людьми, які популяризують науку, щоб вони хоч трохи пояснили, хто і з яких галузей вартий уваги. Бо в науці є багато функціонерів, а є цікаві люди. В Академії наук є прес-центр, де можна запитати про останні дослідження. Ця інформація, звісно, дуже суха. Потім із нею можна підійти до колег, які на цьому знаються, приміром, до Антона Сененка чи Олексія Болдирєва, й запитати, чи варті ті чи інші науковці уваги. Не обов'язково брати на віру все, що вони кажуть, але можна зрозуміти, яке ставлення до обраних вами людей. І так копати далі, спілкуватися. Я так розбиралася. Лише спілкування й комунікація може допомогти в цьому.

— Щодо вашого шляху: ви вели на радіо «Аристократи» програму «Індекс Хірша», тепер ведете на «Громадському радіо» передачу «Цією людиною був Альберт Ейнштейн». Чому перейшли?

На «Аристократах» це був неоплачуваний досвід. Певний час після цього я була продюсером іншого маленького онлайн-радіо, теж там була ведучою. Потім я поспілкувалася з «Громадським», тому що в них ширша аудиторія, а мені цікаво популяризувати науку серед широкої аудиторії. І Кирило Лукеренко, головний редактор «Громадського радіо», пішов мені назустріч і підтвердив цю програму. Вона буде виходити далі восени. У серпні я взяла перерву, бо в нас активна підготовка до великої науково-популярної конференції Brain&Ukraine.

«Мені б хотілося, щоб конференція була першим кроком у великому діалозі»

— Ця конференція має відбутися вже 2 вересня. На який ефект ви очікуєте, адже місія поставлена глобально: бути комунікаційною платформою, що об’єднує світ науки із широкою аудиторією. Як ви це збираєтеся зробити?

Ми вже це робимо, весь час усіх зв'язуємо. На конференції ми зберемо творчу аудиторію, медіа, бізнес, представників держави. Вони матимуть змогу обмінятися візитівками й поспілкуватися. Ми надамо можливість аудиторії побачити вчених з інших країн, що відбувається з наукою. Тому що в Україні досі відбувалися тільки наукові події, науково-популярних не було жодної. На яких би спікери могли поговорити про інтелектуальне право, наприклад: що робити, щоб його дотримувалися, щоб ученим було спокійно і їм хотілося займатися розробками. Мені би хотілося, щоб ця конференція була першим кроком у великому діалозі, тому ми збираємо науково-популярні ініціативи разом: «Дні науки», «Наукові пікніки», журнал «Куншт», ресурс «Цікава наука». Тому що їх багато, але вони існують окремо одна від одної. І навіть якщо вони спілкуються, то в медіапросторі це не відчувається.

— Як ви працюватимете з медіа, щоб до них усе ж достукатися?

Запрошуємо, розсилаємо релізи. У нас є виступи вчених, які ми транслюватимемо. Думаю, що медіа це має бути цікаво — вони побачать, що спікери харизматичні, з ними є про що говорити. А ми готуємо спікерів. Ми робимо експозицію винаходів та експозицію науково-популярних ініціатив. У медіа буде можливість подивитися на ці винаходи й дізнатися, що в нас створюють, дізнатися історію цього. Ми робимо експозицію у вигляді виставки сучасного мистецтва. Буде інтерактивно й естетично гармонійно, не нудно. І для медіа це хороша нагода дізнатися про всі науково-популярні ініціативи. Журналістам не доведеться шукати у Google «хто займається наукою в Україні», а просто в одному місці зібрати контакти й надалі підтримувати зв'язок.

— Наостанок. Що треба такого зробити, щоб наукова журналістика в Україна «вистрілила»?

Великим поштовхом стане, якщо загально, об'єднання й робота в цьому напрямку. Якщо люди довіряться нам і почнуть цікавитися більше, почнуть давати такі запити: «ми хочемо послухати про вчених», почнуть обирати ці програми частіше в медіа... Якщо бізнес почне вишукувати, як це роблять, наприклад, у Китаї, де ходять по лабораторіях і шукають розробки, скуповують патенти в українців... Якщо держава зробить великий аудит усього, що є в Національної академії наук України, і почне вкладати раціонально ці кошти... А якщо конкретно, то дуже корисним буде створення великого фонду. Приміром, якби якийсь бізнесмен зробив фонд підтримки, це було б надзвичайно дієво. Це було би набагато швидше, ніж усі інші окремі кроки, які ми робимо тепер. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
Міріам Драгіна, фото - Володимир Малинка
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду